ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ТРАФАРЕТИ
ПРОПИСИ
РОЗВИВАЮЧI КАРТИНКИ
ЛАБИРИНТЫ
Усього 3274 віршів
Пригара Марія

ПРАДІД

Могутній дуб, прадавній дуб
Стоїть побіля яру.
Розкинув свій листатий чуб,
Чолом торкає хмару.
Одвіку згорблене гілля,
Кора немов сталева.
У лісі дідові здаля
Вклоняються дерева.
А він про себе шепотить,
І шум біжить у вітті:
«Оце минуло п'ять століть,
Як я живу на світі!
Іще татари в давні дні
Пускали в мене стріли,
Хотіли знищити на пні,
Та тільки ж не зуміли.
А вже народ на січу мчав,
І, вирвавшись в долину,
Козак мурзу* рубав з плеча:
«А згинеш, вражий сину!»
І в цю війну я знав бої...
Гули джмелями кулі.
Розвідники в моїм гіллі
Ховались, мов зозулі.
І, сівши верхи на суку,
Замурзаний хлопчисько
Слав партизанам вість таку:
«Пильнуйте! Ворог близько!»
Як грім ударить з-поза хмар,
Мені ще й досі сниться:
Б'ють бомби. Вихриться пожар.
З плачем кружляють птиці.
Усе минуло.
Я живу.
Навколо бір та луки.
Шумлять крізь сутінь лісову
Мої гіллясті внуки.
Далеко рід мій стеле путь.
З лісів приходять вісті.
Вже і праправнуки встають
Бринять у першім листі.
Коли поглянеш з висоти —
Дубкам немає ліку.
Полям — цвісти. Борам — рости.
Щоб так було довіку!
***
ОЙ ПОВІЙТЕ, ВІТРИ НИЗОВІЇ

Ой повійте, вітри низовії,
Угамуйте в морі чорториї!
Степовії вітри та дніпрові,
Поможіть доплисти козакові!
Ще ж він, молод, в світі не нажився,
Ще братів залишив у неволі!
Сивий місяць з-поміж хмар пробився,
Ходять хвилі, наче вівці в полі.
Йдуть і йдуть отари звідусюди:
Ані ліку в морі їм, ні впину.
Козакові забивають груди,
Підкидають в морі, мов билину.
Він уже насилу воду горне,
Кожну мить чека собі загину.
Коли бачить — щось навпроти чорне:
То принесло море деревину.
Ухопивсь — полегшало на серці,
А ще смерть стоїть перед очима.
На одчай козак із морем б'ється,
Спомина свойого побратима.
***
ПОБРАТИМИ

Ой Махмуде, чорний, бородатий!
Ти, либонь, на розум небагатий:
Між невільниками ходиш стиха,
А не бачиш коло себе лиха.
Бо не чуть тобі, як опівночі
Веслярі приковані шепочуть.
Що один із них — козак із Січі,
А другий — Іван — козак із Дону.
Вже Івану смерть глядить у вічі:
Не втекти, не вирватись додому!
Ледве руки зводить він закуті,
До кісток сирицею обдерті:
— Побратиме,— шепотить Васюті,—
Хай хоч ти врятуєшся від смерті!
Я ключа ховаю у лахманах:
Відірвав у турчина од в'язки.
Одмикай, як здужаєш, кайдани
Та проси, козаче, в моря ласки!
Може, ще й поп'єш з Дніпра водиці,
А мені уже не пити з Дону...—
Вщухли в хмарах білі блискавиці,
Щось у хвилю хлюпнуло солону.
***



КОЗАЦЬКА ДУМА

Пароплави плинуть серед ночі,
Вдалині шумлять херсонські плавні,
А Дніпро шепоче і шепоче,
Ніби роки згадує прадавні.
Бурмотить собі у вуса сиві,
Одкидає хвиль сріблясті шати.
На віку — немов на довгій ниві:
Стільки можна дідові згадати!
І пливуть ті спогади, як тіні.
Є між ними добрі і похмурі.
...Ось плескочуть весла в шумовинні,
Чорне море стогне проти бурі.
На судні вітрила не нап’ято,
А воно біжить у піні білій.
Це ж турецька каторга проклята:
Ой, то бранці стогнуть, а не хвилі!
В ланцюги важучі їх закуто —
Веслувати важко у закові.
За веслом сидить козак Васюта,
Уже й світ темніє козакові.
То його татарин збив стрілою,
Як в степу стояв він на сторожі.
І хита Васюта головою:
Сам собі повірити не може.
Він аж тричі рвав татарські пута,
Та спіймали кляті басурмани!
Тяжко били, катували люто,
Продали на каторгу в кайдани.
І горить козацьке вперте серце,
Підкоритись катові не хоче.
За облавком Чорне море б’ється,
Шумовинням забиває очі.
Досягає бризками до тучі,
А Васюті видиться в знесиллі:
То Дніпро вирує біля кручі!
То Дніпро гнівливо котить хвилі!
— Ти заграй, Славуто, на годину!
Розімчи, розбий галяру, буре!—
... Раптом впав важкий нагай
на спину.
— Ти чого весло впустив, гяуре?
***
ЗЕНІТНИЦЯ

На горі Батиєвій
Хмара вогняна.
Ще тривожно в Києві,
Ще іде війна.
Налітає з заходу
Сотня літаків,
Прямо над Глевахою —
І на Васильків.
І лихою бурею
Заступивши світ,
«Юнкерси» обурено
Уривають літ.
Налітають хмарою,
Сіючи вогонь.
Кулемет розжарено —
Не однять долонь.
Кров туманить голову,
Наче уві сні.
— Надя Богомолова!
Вистоїш чи ні?
Всесвіт каламутиться,
Пада шкереберть.
Чорним круком крутиться
Над тобою смерть.
Бий її, мов блискавка!
Зрізуй на льоту!
Кулемет виприскує
Стьожку золоту.
Знов у небі димному
Спалахнув літак.
...Та вже бомба гримнула -
Не звестись ніяк.
Ще востаннє свиснули
Кулі по траві.
Ще гашетку стиснули
Руки неживі...
Ясно сонце світиться
Мерхне димний слід.
Дівчина-зенітниця —
Вісімнадцять літ!
Пада листя з шерехом
На обличчя їй.
Десь за дальнім берегом
Догорає бій...
***
ЛИСТ МАМІ

Чом сьогодні наша мама
Невесела і сумна?
Чи сердита наша мама?
Чи нездужає вона?
Не виходить із кімнати,
Сумно дивиться в вікно.
Певне, це листи од тата
Не приходили давно.
Він за ріками й лісами.
Там у них бої, бої...
Що ж мені зробить для мами?
Як розважити її?
Може, їй зробити кошик
Із пухнатих колючок?
Щоб стояв на шафі кошик,
Наче сірий їжачок.
Може, в нашому садочку
їй каштанчиків набрать?
Поробить на кожнім очка
І носи намалювать?
Може, танк їй змайструвати?
Мама скаже: — Молодець! —
Осьде башта, ось гармати,
А на башті — прапорець.
Тільки б мама звеселіла,
Бо листів нема й нема.
От і зошит, і чорнило...
Напишу листа сама.
Кожну риску добре видно,
Цілих два рядки підряд:
«Не сумуй, мамусю рідна,
Тато вернеться назад».
***
СТОЇТЬ ВЕРБА НАД КРУЧЕЮ

Де в'ється шлях покручений
І гине десь в яру,
Гнучка верба над кручею
Вклоняється Дніпру.
Уся укрита шрамами
Ота верба стара.
Гілля її поламане,
Посічена кора.
Тремтять сучки розколені,
Струсивши листя мідь.
Копни лишень при корені —
Осколок забряжчить.
В ту давню ніч загравою
Кривавилась ріка.
В пітьмі над переправою
Громадились війська.
Хто пліт штовхав із силою,
Хто гнав човна з коси.
— Не бий їх, Дніпре, хвилею!
Легесенько неси!
Як бомба вирву вириє
І піде хтось на дно —
Він знов на волю вирине,
Пливтиме все одно.
А кулі поруч хвиськали,
Шукали міни ціль.
Та ось, труснувши бризками,
Солдат підвівся з хвиль.
По схилу збіг сипучому,
Задихавшись на мить,
Сказав вербі над кручею:
«От звідси будем бить!»
Згинався стовбур колесом
У сяйві злих ракет.
Всю ніч захриплим голосом
Татакав кулемет.
Його трощили мінами,
Його вогнем мели,
Але в Дніпро не скинули
І знищить не змогли.
Солдат не впав поранений:
Він буде жить та жить.
Верба, укрита шрамами,
Як пам'ятник стоїть...
***



ВИСТАВА

Увага! Увага!
Сьогодні вистава.
Приходьте дивитись,
Коли вам цікаво.
У нашому залі
Театр жовтенят
Заграє «Про вовка
І сім козенят».
Уже в усій школі
Гудуть коридори,
У другому класі
Зібрались актори.
І раптом на вовка
Коза напада:
— З таким ненажерою
Просто біда!
Морозива нащо
Наївся в обід?
Тепер не зумієш
Гарчати як слід!
А вовк розгубився,
Злякався на мить
І раптом розсердивсь
Та як загарчить!
В кутку козенята
Пищать потихеньку:
— Тікай собі, вовче!
Ми ждем свою неньку
І тут з переляку —
Ви чули таке? —
Забули, як треба
Кричать «ме-ке-ке!»
Аж ось козенятам,
Козі і вовкові
Гукає вожатий:
«Уже ви готові?»
За кілька хвилин
Розпочнеться вистава.
... Приходьте дивитись,
Коли вам цікаво!
***
ЧОРНИЛО

От мені незрозуміло,
Хто це вигадав чорнило?
І нащо писати нам,
Як від нього стільки плям?
Де беруться плями ці?
Це ж подумать варто:
У Мар’янки на лиці
Ніби справжня карта.
На одній щоці — ріка,
А на другій — море:
То чорнильниця така,
Чисте з нею горе!
От і спробуй тут — учись.
Це ж нещастя прямо!
Напишу рядок — дивись!—
На сторінці пляма.
Друга, третя... цілих п’ять.
Вже немає де писать.
А буквар хоч не бери,
І читать несила —
Ніби сипався згори
Дощик із чорнила.
Та й розлив струмки брудні —
З краю і до краю.
Що робити тут мені?
Навіть не вгадаю.
***
ПРО КНИЖКУ

Книжка скаржилась Мар'яні:
— Я у тебе не в пошані.
Звідкіля це на мені
Плями сині та масні?
Подивися, от сторінка:
Намальована хатинка,
Під хатиною — маля,
І написано: «Це я».
А за дві сторінки далі —
Різні звірі небувалі:
Сині, жовті та рябі,
Що й не снилося тобі.
Люди кажуть: — Ой, чия ти?!
Як тебе тепер читати?
Скільки ми читали книг,
А не бачили таких!
***
ЗАБУДЬКО

Як мені ходить до класу?
Як мені на світі жить?
Що не скажуть, я відразу
Забуваю в тую ж мить.
Дав задачу нам учитель,
Я забув її — хоч плач.
Став шукати, став лічити —
Перебрав аж п'ять задач.
Не спочину я ніколи,
Бо роблю все навпаки:
Задають про суходоли —
Я читаю про річки.
Мама каже: «Треба вузлик
На хустинці зав'язать».
Зав'язав я вузлик, друзі,
І забув хустинку взять.
Помилок роблю — без ліку.
Як же так у світі жить?
Хто знайде від цього ліки,
Дуже прошу — поможіть!
***
ХТО ТО?

На носі чорнило,
На шапці чорнило —
Немов їх чорнильним дощем покропило.
На кожній долоні
написано: «Юра».
Скажіть, вам не стрівся такий замазура?
Біжить, підкидає він сумку з книжками,
А сумкою бився оце з хлопчаками.
Та тільки устиг замахнутись щосили —
Під ноги хлоп'ятам книжки полетіли.
Всіма сторінками сплеснули від ляку:
— Ой, хто угамує цього розбишаку?
У класі сидить він розвісивши вуха,
Того не дочує, а те не дослуха.
Учитель показує Волгу на карті,
А він вимальовує «Волгу» — на парті.
Учитель диктує задачу про поїзд,
А наш замазура записує:
«Пояс!»
Та ще ображається потім:
— Дивіться!
Чого за контрольну мені одиниця? —
А в зошиті в нього — мов курка блукала.
Ще й лапками кожну сторінку торкала.
І що там таке — не вчитаєш нічого.
Скажіть — ви не бачили хлопця такого?
Чи, може, когось, хто у вас на прикметі,
Ви зараз у цім упізнали портреті?
Коли він вам справді знайомий в лице —
Ми просимо нам написати про це!
***