ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
БАЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Жиленко Ірина

ЯГУАРИ

Хай запам'ятає кожен —
люди, птаство і звірята:
в новорічну ніч не можна
ні сваритись, ні кусатись.
В ніч таку по тротуарах
ходять чемні ягуари,
некусючі, симпатичні,
чужодально-романтичні
Ходять в парах ягуари
в планетарій, на каток,
на каток і в планетарій —
ягуародитсадок.
Їх зустрів і ледь не вмер
з ляку міліціонер.
Загукав і засвистів:
— Хто вас в Київ пропустив?
Я не вірю у казки.
Ягуари — хижаки.
Ягуари — людожери,
ягуари — дикуни.
Навіть міліціонерів
без страху їдять вони.
Не пущу я хижаків
до планетарію.
Геть ідіть в свою країну
Ягуарію!
І сказали ягуари: — Любий дядечку!
Ми маленькі ягуари,
дошкільняточка.
Ми ні в кого ще не зжерли
ні мізинчика.
Ми купили ковзани у магазинчику.
Ми маленькі ягуари з Ягуарії.
Ми так хочем побувати в планетарії.
Ми побудем зовсім трішки
в планетарії.
А тоді підемо пішки
в Ягуарію.
***
ДАВАЙТЕ ДРУЖИТИ

Один манекен, синьоокий шатен,
сказав манекену в хустинці блакитній:
— Давайте із вами дружить, манекен!
— Я згодна. Так сумно без дружби на світі!
Машини гукали до коней: — Дружімо!
— Дружімо! — гукав прапорець до пташини.
І фара сказала до другої фари:
— Давайте дружити. Ми з вами до пари.
І чемно звернувся собака до киці:
— Ох, вічно ми в сварці.
Куди це годиться?
Давайте із вами дружить відсьогодні! —
І киця сказала: — Я згодна,
я згодна! —
І мишці шепнула зворушена киця:
— Ох, вічно ми в сварці.
Куди це годиться?
Давайте із вами дружить відсьогодні.—
І мишка сказала: — Я згодна, я згодна!
От бачите, скільки хороших подій!
І скільки чудес і щасливих надій.
І навіть вода прошептала вогню:
— Давайте дружити. Я норов зміню.—
Вогонь аж зацвів:
— Я про це і не мріяв.
Я згоден, мій друже,
але — без обіймів...
***
КІТ-ВОРКІТ

Знаєш, в нашім місті є
новорічне ательє.
В ньому шиють сови
заметіль шовкову.
Тут фарбують палітурки,
І прикраси, і свічки,
а сніжинкам і снігуркам
тут золотять каблучки.
Йшов по місту Кіт-Воркіт -
чорний, чорний, чорний.
Зазирнув куди не слід,
ще й вмочив куди не слід
вуса, хвіст і морду.
Зашипіли сови: «Брись!»
Кіт чкурнув за браму.
У вітрину подививсь
і аж зойкнув: «Мамо!
Чи це я? Чи це не я?
Чи це кіт із дальніх міст?
На всю вулицю сія
золотий розкішний хвіст!
Золоті вусища!
Золотий носище!
Це тепер не Кіт-Воркіт,
а бери вище!»
Вище, вище, на горище,
по деревах, по дахах.
Місяць вигукнув: «Дружище!
Посвіти за мене, га?»
Здивувались ліхтарі:
«Чудеса, одначе!
Замість Місяця вгорі
світить хвіст котячий».
Ходить Котик між зірок,
між хмарок, за кроком крок,
темне місто осяває,
і зітхає, й позіхає:
«Скукота яка! Ні мишки...»
Знудьгувався Кіт-Воркіт
за дворами, за горищем,
де прожив багато літ.
І украдьки нижче, нижче,
з хмарки — на підйомний кран,
потім з даху - на горище.
І блаженно: «От де рай!»
Він тепер живе усмак.
Утікає від собак.
їсть мишей, сальце краде.
А коли покличе Місяць —
він і вухом не веде:
чули вже, мовляв, цю пісню.
Може, так воно і слід.
Небесам не личить Кіт.
«Місяць краще!» — скаже всяк.
Ну, а Кіт своїм хвостищем
хай освітлює горище.
Чи не так?
***
ЛИСТ ДО ДІДА МОРО3А

Здрастуй, добрий Дід Мороз!
Ми сім'єю — мама, тато,
доня, син і пес Барбос,
чиж і сіре кошенятко —
пишемо тобі листа.
Отже, так.
В новорічну ніч, будь ласка,
подаруй синочку казку,
подаруй горбоконика
та ще шаблю й будьонівку,
сього-того, те і се,
що торбина принесе.
А до того і до сього
дай ще братика малого.
Доні — дай летючий бант,
щоб літати мав талант.
Хоче дівчинка літать —
отже, хай собі літає.
Ну, а ще їй треба дать неба,
без кінця і краю.
Те і се й до того-сього —
всяке інше, що даси.
Та ще братика малого
чи сестричку принеси.
А дорослим — що їм треба?
Мамі — тільки зірку з неба,
того-сього, се і те,
щастя-долі для дітей.
Та іще одного сина,
та ще донечку красиву,
та ще сукню синю-синю.
Хай волошкою цвіте!
Тато дуже мало просить.
Подаруй йому, Морозе,
бутси і футбольний м'яч,
галстук і квиток на матч,
трьох синів, на нього схожих,
трьох дочок, ясних і гожих,
і цитриновий бісквіт,
та ще цілий білий світ.
Ну, а нашому Барбосу
подаруй мішок ковбас
і попонку, щоб в морози
він не мерз ніколи в нас.
Подаруй чижу — терпіння.
Хай весни терпляче жде.
Ми пташину неодмінно
випустимо в небо синє
у ясний квітневий день.
Розфарбуй чижу крилята
і насип йому багато
сього-того, того-сього,
щоб утішити малого.
Хай по жердочці стрибає
і подзьобує крупу.
Хай нам весело співає:
«Чижик-пижик, де ти був?»
Ну, а нашій киці сірій
треба чапики тепленькі,
і щоб їх було чотири,
і щоб чапали тихенько.
Та ще голос тихий, ніжний
кошеня щоб мало.
Щоб під нього так утішно
й солодко дрімалось.
Всім нам — іграшки, гостинці
дай усього, не жалій.
Щоб було і на ялинці,
щоб було і на столі.
Не лише для нас —
для всіх принеси хороший сніг,
урожай, бадьорий настрій,
мир, і злагоду, і щастя.
***
СНІГ
Це був час, коли сніг колискову співав ліхтарям.
Це був час привітань, подарунків і телеграм.
Це був час, коли спали ведмеді у сніжних заметах
І казки бубоніли опівночі гноми в буфетах.
Це був час, коли сніг голубів, рум'янів і дзвенів,
продавались ялинки, і свічі, і м'ятні гостинці.
Це був час, коли десь, за снігами, світилось мені
негасиме вікно золотого мойого дитинства.
І трояндами пахли сніги.
І рожеві були.
І фіалками пахли сніги.
І блакитні були.
І рум'яні, веселі,
такі дорогі-дорогі,
у ласкавих постельках
синочки і доні росли.
А над ними — смички голубі
цвіркунів-музикантів,
а ще вище — схвильований бій
новорічних курантів.
І усе тут — для них, для малих —
від землі до небес:
мир, дарунки, і сніг,
і торбина веселих чудес.
***
ГНОМ У БУФЕТІ

Ти знаєш, у нашому домі,
в старому буфеті, давно
живе мій добрий знайомий –
старенький буфетний гном.
Він знав ще дідуся хлоп’ям,
а маму — малим дівчатком,
гукав пустунам: «Ай-яй!»,
Слухняним давав шоколадки.
Замкнувши буфет на гачок,
золотить на свята сервізи.
Багріє його ковпачок
за склом серед вазочок різних.
Він любить какао пить,
смоктати м’ятні гостинці.
Так довго і солодко спить
в старій музикальній скриньці.
Навчився він чемних манер
в одної маркізи з фарфору.
Сказала маркіза: — Тепер
дружити із вами не сором.

Ви просто — франтом, хоча
втягніть у петлицю троянду.
І прошу до мене на чай
Разом з цвіркуном-музикантом;
Століття, і друге, і третє, —
прислухайся! — чуєш? – завжди
клопочеться гном у буфеті,
бормоче, зітха, шарудить.

І тупа, і плямка в куточку,
і дзвонить в буфетні шибки.
І в довгі засніжені ночі
нашіптує дітям казки.
***
ПІДКОВА

Була зима. Ішов зелений сніг.
За ним — рожевий. Потім — фіалковий.
І раптом протрюхикав на коні
Дідусь Мороз. І загубив підкову.
Та не просту. А золоту. Таким,
на місяць схожим, серпиком лежала, —
аж розгубились в небі літаки,
кричали: «Мама!» —
Й крильцями дрижали.
А я знайшла. Сказала їй: — Світи
тут, на вікні. Щоб все мені збулося! —
Зійшлися і роззявили роти
сімсот роззяв. Стоять вони і досі...
Круг них світився то зелений сніг,
то голубий, то ніжно-фіалковий.
Вони стояли вперто, день при дні, —
зачарувала їх моя підкова.
Що ж, покладу підкову в чемодан,
куплю я шубу. А тоді поїду
в Лапландію. Хоч трішки і шкода,
вже так і буть — віддам підкову Діду.
Оце і все. А сніг звичайним став.
Легкий і рівний, пада, пада, пада...
Роти закрили всі сімсот роззяв.
І розійшлись... І полягали спати.
***
ЖАР-ПТИЦЯ

Сусідка моя — чарівниця —
годувала надвечір родзинками
у клітці золоту Жар-птицю
з очима-намистинками.
І як воно трапилось — хто його зна —
та тільки дверцят не замкнула вона.
Рвонулась на волю чудесна Жар-птиця,
і враз освітилась казково столиця.
Летіла все вище, так гарно, так вільно,
як в найзолотішім, найкращім мультфільмі...
Дорослим і дітям
яснішали лиця:
«Як хороше жити
під сонцем Жар-птиці!»
І тільки ота трьохсотлітня ґава,
яка себе називала Павою
(старезна, без ока, та ще й кульгава),
знайшла Жар-птицю непристойно яскравою.
І вся вороняча орава
зчинила люту стрекотняву:
«Вона яскра-яскра-яскррава!
Таку чужу нескромну птицю
тримать годиться
тільки в клітці!»
Вже третій день — нема Жар-птиці.
І людям посмутніли лиця.
О, не сумуйте. Її нема,
бо — розумієте? — зима.
Жар-птиця ж — птаха екзотична,
південна, до снігів незвична.
Ну, от і простудилась трішки.

Лежить вона терпляче в ліжку,
п’є молоко, клює родзинки,
чита «Барвінок» і «Мурзилку».
Пішли на лад у неї справи.
І скоро знов злетить вона
на злість лихим, кульгавим ґавам,
на новорічну радість нам!
***
КАЗОЧКА ПРО ЗОЛОТОГО ПІВНИКА

А нам до чудес не звикать.
Послухайте віршик правдивий.
Із брунечки, замість листка,
розвинувся липовий Півник.
Жартун був отой чарівник,
що скоїв таке нерозумне.
Дивився той Півничок сумно
на наш галасливий курник.
Його піднімали на сміх
усі — і листочки, і кури.
А він кукурікать не міг,
сидів на гіллячці понуро.
Так солодко усміхалась
до нього руда лисиця!
Облизувалась, зітхала:
— Зелений ще! Не годиться...—
На осінь пожовкла липка.
А Півник позолотів.
Закукурікав хрипко
і з гілки злетів...
І жив би у курнику,
дзьобав би пшоно і манку,
кричав би «кукуріку!»
мені щосвітанку.
Та якось, коли в політ
летіли над ним лелеки,—
подався і він услід,
у вирій далекий.
Я знаю: йому там добре!
Там пальми. І какаду.
А я все дивлюсь на обрій.
А я його все ще жду...
***
ПАВУЧОК

Павучок Рудий Бочок
мив надвечір ніжки.
Був він добрий павучок,
та дурненький трішки.
Мив він ніжки, вимивав,
їх ретельно рахував:
— Перша й друга — при мені.
Ось і третя ніжка.
А четверта? Є чи ні? Є!
Вона вже в ліжку...—
А весела ніжка п'ята
все ще хоче танцювати.
Ну невже та п'ята ніжка
не втомилась анітрішки?
Вередлива шоста ніжка
не давала знять панчішку,
упиралася, сміялась,
ніжка лоскоту боялась.
Сьома — митись не любила:
— Ой, змивається загар! —
Восьма крику наробила,
що на неї наступила
ще не вимита нога.
Павучок благає: — Досить!
Не пустуйте! Час у ліжко! —
Доки вимив ніжку восьму,
забруднилась перша ніжка.
Вимив першу — десь поділась
сьома. Де ти, сьома?
... Вже і сонце закотилось
втомлено і сонно.
Спить конячка і бичок,
птиці сплять і мишки.
ільки смішний павучок
все ще лічить ніжки...
***
БАХ-ТАРАХ

Є на світі чоловік Бах-Тарах.
Він ховається завжди по кутках.
Він за шторою сидить і мовчить.
Він за шафою сопе уночі.
Прошептав чоловік Бах-Тарах:
— Є в буфеті бабусинім птах.
Він у чашці сидить аж на дні.
Ти віддай того птаха мені!
Тільки чашку дістала я ту —
чоловік Бах-Тарах тут як тут.
Чашку вихопив з рук Бах-Тарах.
І розбив, і утік Бах-Тарах.
Вбігла мама, заахкала: — Ах! —
— То ж не я. То лихий Бах-Тарах!
Вбігла бабця, не стримає сліз:
— Ах-ах-ах! Мій фамільний сервіз!
Я стою у куточку давно.
Я не піду ні в цирк, ні в кіно.
І не візьме татусь на парад.
І сміється в кутку Бах-Тарах.
І шепоче лихий Бах-Тарах:
— Є у вазі невидимий птах!
Він сидить і зітхає на дні,
ти віддай того птаха мені.
Та не слухаю я Бах-Тараха.
Не віддам Бах-Тарахові птаха!
***
КАЛАТАЛО

Туки-таки... По кімнаті
ходять ходики окаті.
Туки-таки, туки-так —
біга стрілка золота.
В тій хатинці із металу
проживає Калатало,
і товчеться, і кахика —
туки-таки, туки-тики.
І сказала Киця: — Няв!
Я не витерплю ні дня.
Утечу я на край світу.
В коридорі буду жити! —
Навіть Лампа прошептала:
— Майте совість, Калатало! —
І сказав Буфет поважний:
— Ви до інших неуважний!
Відпочиньте!
Сядьте!
Станьте!
Хоч на хвильку!
Хоч на мить! —
І зітхає Калатало:
— Вам мене не зрозуміть...
Туки-таки!.. Для людей
я вистукую години.
Я кажу їм: — Час іде.
Не забудь про це, людино!
Час минає, час мина.

Поспішай! Потрібно встигнуть
за життя усе пізнать,
всі шляхи, ремесла, книги,
і природу, і людей...
Не марнуй хвилин безцінних!
Час минає, час іде
невмолимо, безупинно...
Мій школярику, спіши!
Вчись у тата, вчись у мами.
Треба встигнуть залишить
по собі хорошу пам'ять.
Добру славу,
добрий слід,
добре діло на землі! —
Стрілка бігає по колу.
Туки-таки! Вже пора...
Туки-таки! Час до школи!
І — ні пуха ні пера...
***