ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Нові

Струмочок

Через ліс біжить струмочок
Подає свій голосочок.
Хоче, щоб його впізнали
Його пісню заспівали.
Він співає про весну,
Гомінку і голосну,
Що проснулася вона
Тепла, мила, чарівна.
***
Березень

А чи то зима, а чи то весніє,
Сніг лиш де-не-де шапкою біліє.
Вибігли струмочки, весело співають
Березень у гості дружно закликають.
***
Вийшло сонце золоте,
Промінці заграли
І струмочки, мов дзвіночки
Пісню заспівали.
***
Там де вчора сніг лежав -
Потекла водичка.
Незабаром у садочку
Виросте травичка.
***
Тепле сонечко всміхнулось,
Промінцем землі торкнулось,
Де був сніг - біжить водичка,
З берегів виходить річка.
Всі дерева, що дрімали,
Гілочками загойдали,
Вже тепліше всюди стало,
А сніжку - як й не бувало.
***
НА СВЯТО МАТУСІ

Ой, яка ж бо Ти, Матусю,
Дорога та мила,
Того словечком сказати
Не моя ще сила..

Мов те сонечко на небі,
В лузі квітка красна,
Так Матуся в нашій хаті
Добра все та ясна...

Ясне сонце світить з неба,
Веселить та гріє -
В рідній хаті при Матусі
Кожне з нас радіє.

Під опікою Матусі
Весело гуляю -
Що то холод, що то голод,
Що біда - не знаю...

Над усіх, над все у світі
Матінку кохаю,
А в оце велике свято
Гараздом вітаю:

Без журби та й у здоров'ї
Жити дай Вам, Боже!
А віддячитись Матусі
Бог мені поможе ...
***



СОНЦЕ УКРАЇНИ

Я маленький хлопчик
Сьомий рочок маю
Але про Шевченка
Вже богато знаю.
Нині нам про Нього
Мамочка сказали —
Рушником новеньким
Ми портрет прибрали.
Принесли ми жмінку
Рути і барвінку —
Наш Кобзар коханий
Достойний пошани.
Він дитя з-під стріхи
Він в селянській свиті —
А придбав нам слави,
Як ніхто на світі.
А та наша слава
Не вмре не загине,
Наш Тарас Шевченко —
Сонце України.
***
ПІД КРУТАМИ

Радуйся, земле чорна, кріпка.
Тіла і крові причастя приймаєш...
Кров'ю насичене лоно твоє
зродить Титана,
Велетня помсти
за вчасну їх смерть!..
* * *
Сотні синів...
Воїнів лави упали...
Дух не упав...
Дух їх живе!
Полум'я блиск увесь —
віддали могилі...
Сонце здобути хотіли —
волю святу!..
Земле-могило!
В тобі та слава стрілецька не згине...
Чину не згине краса!
Ті, що під Крутами в бою упали,
могилу знайшли;
але колискою стане могила...
зродиться волі Жрець і Герой!
* * *
— Хто це? Хто сміє казати:
Неволя довічна...
Воля жде жертви...
Тільки... за жертву геройського чину —
воля здвигає Прапор!
* * *
Радуйся, земле!
Розкіш свободи —
жертвою чину — осягнеш...
Дні найщасливіші... найближчі...
дні, що ідуть, це наша Весна!
Радісне Розквіту Свято!
Вічності світло — Життя!!!
* * *
Радуйся, земле!
Любов'ю нашою ясна,
туга кріпка!
Кров'ю насичене лоно родюче
Велетня помсти,
Титана нам дасть!
***
В ГОСТИНІ У НУСІ

У гостину з лялечками,
Так прийшли, мов з діточками,
Гандзя і мала Катруся.
Щиро їх витає Нуся:
— Гостям раді! Ах, кохані!
Зараз бавимося "в пані"!
Прошу свіжі пампушки
і горячі шоколади,
Вам я дуже, дуже рада
Поговоримо, мов "пані".
— Знаєш, Гандзю, що Катрусі
Гарно в тому капелюсі.
Вбрались в сукні, в чіпочки,
Розмовляють вже про моду,
Про слуги і невигоду,
Про "сенсації" цих днів:
Краще було у матусі,
Ой, тепер не ті часи, —
— Служниці і ті лакеї
Є цілком вже без ідеї!
Обов'язку почуття,
Ні снаги у них, ні хисту!
Ось хустину із батисту
Покоївка враз спалила —
Це нам поміч від служниць!
Куховарка слой суниць,
Що найбільший нині збила,
Все так робить, як не слід -
День за днем є кілька шкід.

Вчора знов хинський вазон
Збили, зкинули з вікон!
— А у пані? Гандзя каже:
"Ой у мого чоловіка
Платня зовсім не велика, —
Я сама — служниць нема —
І варю й роблю все проче
Лиш часом хорують діти.
І у тім нова журба:
В лялі випали знов очі.
А у мене, каже Нуся,
Служить вже три літ Маруся.
Ой, бо пані кожну слугу
Уважають за подругу.
Кожна робить тут, що хоче.
Пані день цілий волочесь...
— Так? — Треба ж дбати про наш люд
Годі — хоч не величаюсь —
Щось для загалу сповняю,
Неграмотних научаю,
Захоронку і Приют
В заряді своїм тримаю.
Я — часу дарма не трачу...
А — в слузі людину — бачу!
***
НУСЯ НА ФЕРІЯХ

Там ось гори — тут долини
І струмочок срібносиний,
Вершком пісок і рінь,
Між вербами холод-тінь.
Це картина величава
А забава? Тут забава
Так чудова! Мій Ти Боже!
Не ялося — певно може
Бавитись мені в пісочку...
В тайні — це лиш вам повім
Вскорі я скірчу літ сім,
Не чужа мені наука
Не чужа і вся азбука —
Все ж таки у холодочку
Люблю бавитись в пісочку.
Люблю дуже будувати —
Миттю мов ростуть палати,
Дім ляльок — де е світлиці,
Де кухні є — і пивниці
Так ставлю цілі оселі —
А часом мости — тунелі
І залізні ті дороги —
Ах, мчать ферій дні веселі
Наче в казці — наче в снах!..
У пісочку грузнуть ноги —
Мов горобчик в нім купаюсь
І пісочок розсипаю
І по собі, по волоссю
Справді, може не ялося
Та нехай там я кріпшаю
І утіху-роскіш маю
Більшу,як на всіх забавах!
Хай там! — стрибну до поточка
І умию личко-очка,
Викупаюсь, відпочину.
А відтак ще на долину
Побіжу нарвати цвіту...
Хай живе село і літо!
***



СВІДОЦТВО НУСІ

Хоч собі мала я Нуся,
(Я лиш перший рік учуся)
Та свідоцтва не боюся.
Але в тім немає дива,
Я трудяща, не лінива.
Кажуть, цей не зна, що горе,
Хто ту лінь хоч раз поборе.
Рік ці чий на те я вчилась,
Щоб тепер не соромилась.
Ось покажу вам усім:
"Дуже добре" є аж сім,
Є "відмінно" щось аж три —
Ой, я вчилась день по дни,
Працювала пильно вдома,
Хоч не раз тяжка утома
На моїм усіла чолі.
Та зате я перша в школі
Я учуся, милий Боже,
Аж не раз мене сон зможе,
А не раз, як сонце гріло,
То і серце затремтіло,
Рвалось до забав, до волі
Та я вчуся вдома... в школі. .
Це свідоцтво без догани!
Знаю, вуйко мій коханий
Тішитись найбільш ним буде.
Признаюсь вам, добрі люди,
Не було між нами згоди:
Вуйко клопіт зразу мав,
Як в науці із "природи"
І в рахунках помагав.
Слухати я не хотіла,
Ще тоді про ляльку мріла.
Та до праці звикла вскорі,
Погодились ми по спорі
І без кар і без принуки
Взялась щиро до науки.
Це й учителька признала,
В мене пильність би "тривала"
Є "похвальні" обичаї,
Клас таких не кожен має.
Та у тім нема і дива,
Хоч я з роду вередлива,
Але в школі уважаю
І за це "похвальні" маю.
Клас нема ще лиш з музики,
"Дуже добре" - всі язики.
В рубриці: вкраїнська мова,
Є "відлично"! — Ой, чудова,
Милозвучна наша мова!
Часто, хоч манить забава,
Українських віршів вчуся,
Знаю, хоч мала я Нуся,
Рідна мова наша слава!
"Добре" є з робіт ручних,
І нема оцінок злих.
Жде тепер мене свобода
Аж неділь ціліських сім!
Ще покажу вам усім,
Є у мене нагорода,
Книжечка отця цацана,
Беріжками мальована:
"Дії рідної країни".
Що за втіха для дитини,
Як сама вже, милий Боже,
Книжку цю читати може!
Трохи труду, трохи муки
І скінчився рік науки.

Ой, багато я вже знаю
Ясно в світ цей споглядаю —
Та тепер, немов крилата,
Я до дому поспішаю,
Бо найбільша в тім заплата
І найбільше щастя в тім:
Буде дома радість всім!
Тож спішу, немов крилата.
***
З ЛИСТУ МАМИ ДО НУСІ

— Донцю! Тут питалася матуся
Сонечка щодня:
"Чи ти бачиш, що там робить Нуся,
Донечка моя?"
— Так! Падуть і на її головку
Проміні мої
І цілують те волосся з шовку
Косоньки буйні.
І цілують ясні, тії очи
І будять зі сну,
Чую срібний сміх її діточий,
Пісеньку звінку.
Бачу, наче квітка, процвітає
Те дитя твоє,
Коси буйні чеше, заплітає
В час до школи йде.
Доньцю! Тут питалася матуся,
Пташенять щодня:
"Пташенята! Що там робить Нуся,
Донечка моя?"
— Не журися, кажуть, так матусю,
і збудься жалю,
Бачили ми і сьогодня Нусю,
Бавилась в садку.
Серед квітів ми співали Нусі
Лиш про це одно:
Гнеть час ферій! Тішся:
До матусі
Вернеш на село!
***
НУСЯ ПРИ РОБОТІ

Вранці рано тільки стану,
В кожний куточок загляну
Як лиш щира є охота
То знайдеться все робота.
В праці щастя запорука,
Я не знаю що це "скука"
І від "скуки", від зануди
Рятують мене лиш труди.
Вдома при кожній роботі
Помагаю мамі, тьоті.
Вранці рано-пораненько
Поснідаю я гарненько
І мерщій до праці живо
Стіл зітру обережливо,
Хліба, булочки кришину
Не змарную і не кину.
За вікном малі пташата
На дрібки ждуть, небожата,
В'ються, вкруг вікон, літають,
Щебетом нас звеселяють,
Кожну їм даю кришину.
Так часу дармо не трачу
У покоях чисто прячу...
Припинаю фартушину,
Йду відтак до кухні прямо
І питаю зараз: "Мамо,
Що ми будемо варити?"
Помагаю жваво, мітко.
Та цього не мож таїти —
І ніде вже правди діти -
Шкода трапиться не рідко.
А як злюка куховарка,
Зараз межи нами й сварка.
Куховарка - як лукава -
То не легка з нею справа,
Йде торочити о шкоді
Слухати, бігме, аж годі,
Аж часом візьме досада.
І я - рада чи не рада -
Посварюся й неминучу
Викличу велику бучу,
Ой гаряча в мене вдача!
"Хай до книжки йде раз Нуся"!
Я на це лиш засміюся.
Потай солі візьму в жмені
І насиплю до печені...
Чую: "Горечко нужденне,
Що так все пересолене,
Збитки робить малий чорт!"
Я вже ладжу з моркви торт,
Прибираю — що похожий
Мов з цукерні — кращий може.
"Цить же, кажу, вже — про мене
Оберу вам ще зелене.
Кину все те до росолу,
На ручках хоч є мозолі
Оберу дві бараболі —
Ще накрию вам до столу".
Приучуся вже від нині,
Славна буду я ґаздині,
Обійдусь колись й без слуг,
Ні боятись йму наруг,
Ні наруги, ні неслави ,
Не боятись йму біди —
І зварю всі наші страви:
Голубці, борщ, пироги!..
Скажу тільки це між нами:
Я так люблю — страшно люблю
Наїстися пирогами...
***
КЛОПОТИ НУСІ

Справді, лихо довелося:
Відорвалося волосся
Ляльочці із голови.
Без "перуки" страх погано
А тут ще так рано — рано,
До полудня, лялю, жди!
У тім горю у тяжкому
Я не звірюся нікому,
Всі з моїх сміються бід.
Вуйко, як прийде до хати,
В тайні треба то сказати.
Він порадить так, як слід.
Вуйко мій — професор вчений,
Доктором є, й всім для мене,
Як зачує лиш мій плач,
Окуляри відкладає
І роботу всю лишає
Читання й сотки задач.
І питає: "Нусю люба,
Що там? шкода є чи буба?"
І що правда — це не гріх,
Попестить і поцілує,
Заспівав, потанцює,
Аж з плачу нараз я в сміх.
Я прудка, прудка вже з роду
І частенько зроблю шкоду,
З ляльки щось зіб'ю начинь —
Помочі ніхто не хоче,
Ти собі хоч виплач очі,
Ти собі хоч, Нусю, гинь!
Тілько вуйко, моцний Боже!
І порадить і поможе,
Дорогенький вуйко мій!
Не відмовив ані разу,
Здротував раз навіть вазу,
Лялечці прибрав покій.
А тут нині та перука,
Справді клопіт мій... розпука,
Щоб хоч гості не прийшли!
На годинник подивлюся,
Чи я вуйка гнет діждуся?
Ще хвилинку, лялю, жди!
***
ЯК ЗИМА, ЦАРИЦЯ БІЛА

Як зима, цариця біла,
З півночи прийшла до нас,
Геть природа помертвіла
І блиск сонечка вмить згас.
Бо зима, цариця біла,
Хоч, і гарна та грізна;
Ледве на престолі сіла,
Щезло в круг життя до тла,
Заховались ніжні квіти,
Сплять під пухом сніговим —
Трав зелених оксамити
Срібно-білий вкрив килим.
Уповились гай, діброви
В інею сріблисті мли —
Крижані лягли закови
На хвиль швидких глибини.
Ей, царице ти ворожа,
Не довічна власть твоя;
Є над світом Сила Божа,
І воскресне з сну земля!
***