Меню
РОЗМАЛЬОВКИ
Флеш-розмальовки
Стінгазети
Вірші
Лічилки
Анекдоти
Веселі історії
Казки
Усього 341 віршів
Нові

На трасі
Днем погожим й не погожим,
Влітку, взимку, по весні
Жовтосонячні дорожників
Бачу куртки вдалині.
А підійдеш ближче трасою
І зупинишся на мить,
На лопатах сяйна маса
Переливами блищить.
Усміхається з дівчатами
Літній сонячний деньок,
Як мазут он з гудронатора
Ллється в щебінь та лісок.
Перемовляться з коткистами
На машинах водії:
— Придавіть місця горбистії,
Де везтимем врожаї.
Над узгір'ями покатними,
Де шумить масив хлібів ...
Наче в дзеркалі асфальтом
МОЛОДИК в жита поплив!
***
Хліб
Ти кажеш, що недопечений,
І тому його не доїв,
Я глянув на хліб увечері —
Він сонцем увесь пломенів.
Ти маєш зневагу до чорного
І тільки до білого звик ...
Ще й лаєш небачені жорна
І борошно, й того, що пік!
А я це дивлюсь на тебе
тьмариться сяйво зорі —
Не бачив ти чорного неба
І чорні не гриз сухарі!
***
Зернина

На долоні моїй зернина —
Скільки сонця і скільки 3лив ...
В ній природа ".вела в поєдинок
Всі тривоги великих жнив
Вона сонцем до краю іскриться,
А волога — тужавїсть дала ...
Комбайнеру вклонилась пшениця
У чеканні людського тепла !
***
Солдат
Сидить солдат біля машини
І сльози болю на очах —
З колосся сипляться зернини,
Які голубить він в руках.
Палає хліб після атаки,
Пливуть огненні язики,
Допалюють ворожі танки
Зерном налиті колоски.
Солдат не плаче після бою,
А цей заплакав в день війни.
Бо саме він озиминою
Засіяв спалені лани.
***
Слива
Посадив дідусь в садочку сливу,
Ще онуці й року не було...
Повесні на сливі, всім на диво,
Гілочки суцвіттям оплело.
Глянув дід — на цвіті переливи
Ніжною веселкою лягли.
І відчув старий, як важко сливі
Від квіток, що щедро розцвіли.
З біллю в серці він почав тривати
Із гілок жагучий буйноцвіт.
Так щорічно звик він залишати
Стільки їх, скільки онуці літ.
Все ж настала для обох розлука
І старий лишивсь в самотині —
Із гнізда дідівського онука
Випохнула в далі осяйні.
І щоранку йшов дідусь до сливи,
А в думках лиш краялось одне;
"Будь, онуко. у житті щаслива,
Лихоліття хай тебе мине».
І дивилась, дівчинка журливо,
То було погожим теплим днем,
Як купалась в буйноцвіті слива,
Випещена рідним дідусем.
***
Зупинися!
Де б не був — в Москві, а чи Соренто,
Де б не був — в Парижі, чи Варшаві
Зупинися біля монументу —
Де в граніт закута вічна слава.
Зупинися ... Друже, зупинися —
Там твої батьки, а може, й діти...
Уклонися, низько уклонися
Тим, що вічно в серці будуть жити.
Не пройди, сучаснику, спокійно,
Квіти поклади на ці могили,
Кинь прокляття розпроклятим війнам.
Й тих вшануй, які життя любили.
***
Онукам
Ореол з ніжних квітів
Ми до серця тулили,
Вічне сонце з зеніту
Надавало нам сиди.
Хоч і скроні зсивіли
І тривожать все ж рани,
Ми ніколи не скніли,
Ми — війни ветерани
Нас все менше на світі —
На роду. як на ниві
Ми взірець своїм дітям —
То й до згину щасливії
Знаєм горе розлуки,
Знаєм болі печалі,
Серце мре, як онуки
Лічуть наші медалі.
***
Пісня миру
Дочка моя всміхнулася мені,
Тримаючи ляльки у рученятах,
І миру вічного палаючі вогні
Побачив я в дитячих оченятах.
Там, до акації пахучі, розцвіли,
Там соловейко піснею своєю
Нагадує, щоб в дружбі всі жили
Единою щасливою сім'єю.
Я пригадав окопи і бої,
У згарищах кохану сторону,
Як плакали веселі солов'ї,
Піснями проклинаючи війну!
Дочка моя заснула мрійним сном,
Даруючи мені усмішку щиру,
А соловейко ніжно за вікном
Складав для неї пісню Миру!
***
Журавлі
Журавлі летять спокійним клином,
Розрізають синю височінь
І летять, курличуть безупинно
В далечінь, безкрайню далечінь.
Вийде мати одинока в поле;
В самотині піде по ріллі,
Уклоніться жінці сивочолій
Журавлі — солдати — журавлі
Повесні вона вас виглядає,
Як зоря ззоріє над селом,
ї чекає, все ж таки чекає.
Може, син торкне її крилом.
***
Рідне місто
Я люблю своє рідне місто
За красу кучерявих садків,
За вируючі ранки росисті
І за тишу ясних вечорів.
За дівочі пісні легкокрилі,
Що порушують спокій нічний.
А ще більше люблю місто миле
За народ гомінкий трудовий.
Я не можу його не любити.
Місту рідному вічно рости
Хоч і важко на карті світу
Моє місто маленьке знайти.
***
Калина
Вийшов в гай,
Стою перед калиною,
Розмовляю
З пам'яттю незримою...
А роса на ягодах,
Як сльози. —
Сльози матерів
У люті грози:
Пагінці в уяві —
Між дротами.
1 благальне і болюче:
«Мамо!»
І спадає з неба
Чорна хмара,
Де в журбі калина
Біля яру...
Підійшов... Вклонився
Серцем низько
Вогневиці,
Ніби обеліску.
***
Не забувають матері!
Коли було — усім відомо:
В червневі спалахи зорі
Синів випроводжали з дому
Закут; в смуток; матері.
Синів, що пестили з колиски,
Аж забуваючи про сни...
Були у серці материнськім
До сивини дітьми вони.
Злі рани не злічить довіку
Грозових незабутніх днів,
КОЛИ у дім сини-каліки
Прийшли до рідних матерів.
Хоч вигриміли вже гармати,
Живуть сини в теплі, добрі —
Неначе з фронту в рідну хату
На них чекають матері.
***