ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Калинець Ігор

ПИСАНКИ

Виводить мама дивним писачком
по бiлому яйцi восковi взори.
Мандрує писанка по мисочках
iз цибулиним золотим узваром,
з настоями на травах i корi,
на веснянiм i на осiннiм зiллi —
i писанка оранжево горить
у фiлiграннiм сплетi лiнiй.
То вже вона, як дивовижний свiт,
то вже дзвенить, як згусток сонця,
буяють буйно квiти у росi,
оленi бродять в березневiм соцi.
I стилiзованi сплiтаються сади
у маєвi густих обрамлень,
мереживом найтоншим мерехтить
геометричний космацький орнамент.
I я поплив у свiт дитячих мрiй
на бiлi колисковi оболонi ...
Котились писанками iзгори
яснi сонця у маминi долонi.
***
Зірка

Заслухалась зірка
цвіркуна,
вихилилась через віконце —
хотіла ружечку кинути
та й сама впала.
Підібрав її лопух,
думав, що світлячок.
Сидить зірка на листкові,
до неба високо,
до землі чужинно.
Ще й очі
як у Дзвінки.
— Як ти називаєшся?
А вона:
— А я цвіркуна слухала.
***
Сонце

Поза ворота
яре золото,
ярії роси,
сонечко босе
колесом, колесом
як гагілочка.
***
Червінцю, червінцю,
мені по вінця.
Я на купала
у воду впало,
а у петрівку —
в житньому вінку
від серпа втекло,
як перепілка.
***
На городі
за перелазом
соняшник лузало.
Прийшла пава — листя опало.
До багаття звезла,
бо сонечко змерзло:
гори, гори ясно,
аби не погасло.
***



Місяць

Старий місяць
червоною корою
зашерх,
як смерека.
У старого місяця
мурашки бігають
під корою.
Треба на них дятла
з лісу кликати.
А молодий
сам ріжками буцається,
мов цапок.
Старому місяцеві мулько —
бік відлежав на хмарині.
А молодому не спиться:
біжить хвацько
через усе небо —
десь там зіроньки защедрували.
***
Ліс

Піє півень-ліс
дуже осінню пісню.
І гребінець у нього
палахкотить червоно.
І руде пір'я летить —
за вітром стелиться.
Гарний у тебе голос,
півнику,
а яким іще буде?
Приїде коваль —
зі срібла викує
Бо той коваль —
Морозенко,
в нього коники
в колокільцях.
Він і річку скує,
і на кожну гілочку
по сто дзвоників
навішає.

***
Дим

Втік дим від вогнища,
просто у синіх джинсах,
розпатланий,
та й подався у мандри.
Тільки спечену картоплину
прихопив.
По дорозі місто.
Сів у трамвай —
принюхується.
Зітхнула кондуктор:
— Осінь мені запахла.
Залоскотало водієві в носі
повернув трамвай
і гайнув у гай.
«Я не в той трамвай сів»,-
подумав дим
і через вікно
вистрибнув.
***
Павутинка

Надумав кленовий листок
линвоходцем прославитися
павутинку бабиного літа натягнув
між гілками.
Зібралося усе листя на
цирк дивуватися,
а листок ступив крок,
другий —
світ зелений захитався.
Упав листок з високості.
Погойдалася павутинка,
понудьгувала,
взяла та й відв'язалася.
Лине собі
понад тролейбусні дроти,
що до міста прив'язані,
і хизується.
Хто ще таку линву бачив,
аби сама літала?
***



Роса

Розбудилася роса раненько,
у росі личко вмила,
щоб ще гарнішою бути.
Тоді сіла на пелюстці
і давай гойдатися.
А сорока,
на блискітки ласійка,
тут як тут:
що то за коштовний камінець?
Тільки хтіла дзьобнути,
а воно на пелюстці гойдається.
Скреготнула зубами
та й подалася далі.
А промінь прилетів,
взяв росу за рученьку —
і злинули обоє
в блакитне поле.
***
Туман

Устав туман удосвіта,
запряг сиві воли —
та й почумакував у Крим
по сіль.
У степу
наздогнало сонце,
хоч би якась балочка —
сховатися ніде.
Пропав туман
і сиві воли.
Пере мряка
на кладці
вишиване хустя
та й побивається:
— Де той туман забарився?
Солі ні крупинки,
прісні мої сльози.
***
Камінь

Поверталася річка з гір
і думала,
що рожеву рибку
несе.
А то не рибка,
а плескатий камінчик.
Розсердилася річка —
і жбурнула його на берег.
Який гарний плесканчик,—
зраділа дівчинка
і в садку його посадила.
— Рости, камінчику,
великий,
я тебе поливатиму.
Росте камінчик без коріння —
виріс рожевим каменем.
Тепер він як скеля.
Та серце м'яке має
і маленьку дівчинку
любить.
***
Криничка

Сплю глибоко-глибоко.
А ще глибше —
мати моя підземна.
Я їй про зорі розповідаю,
а вона —
про коріння дуба
Я їй про хмаринку,
а вона студеним молоком
мене поїть.
Я їй про метелика, а вона
з водяного царства
русалку приводить.
А оце весняна калина
не хоче забрати
з мене свою подобу.
Тільки сонце
п'є та п'є
калинову воду
через золоті соломинки.
***
Веселка

Надягла веселка
стрічок-стрічок,
як у свято.
Взяла коромисло
і пішла до річки.
Дорогою перестрів її
князенко соняшник
із золотим черевичком
У руці.
Поміряла веселка —
якраз на ніжку!
От вони й побралися.
***