ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Калинець Ігор

ПИСАНКИ

Виводить мама дивним писачком
по бiлому яйцi восковi взори.
Мандрує писанка по мисочках
iз цибулиним золотим узваром,
з настоями на травах i корi,
на веснянiм i на осiннiм зiллi —
i писанка оранжево горить
у фiлiграннiм сплетi лiнiй.
То вже вона, як дивовижний свiт,
то вже дзвенить, як згусток сонця,
буяють буйно квiти у росi,
оленi бродять в березневiм соцi.
I стилiзованi сплiтаються сади
у маєвi густих обрамлень,
мереживом найтоншим мерехтить
геометричний космацький орнамент.
I я поплив у свiт дитячих мрiй
на бiлi колисковi оболонi ...
Котились писанками iзгори
яснi сонця у маминi долонi.
***
Зірка

Заслухалась зірка
цвіркуна,
вихилилась через віконце —
хотіла ружечку кинути
та й сама впала.
Підібрав її лопух,
думав, що світлячок.
Сидить зірка на листкові,
до неба високо,
до землі чужинно.
Ще й очі
як у Дзвінки.
— Як ти називаєшся?
А вона:
— А я цвіркуна слухала.
***
Сонце

Поза ворота
яре золото,
ярії роси,
сонечко босе
колесом, колесом
як гагілочка.
***
Червінцю, червінцю,
мені по вінця.
Я на купала
у воду впало,
а у петрівку —
в житньому вінку
від серпа втекло,
як перепілка.
***
На городі
за перелазом
соняшник лузало.
Прийшла пава — листя опало.
До багаття звезла,
бо сонечко змерзло:
гори, гори ясно,
аби не погасло.
***



Місяць

Старий місяць
червоною корою
зашерх,
як смерека.
У старого місяця
мурашки бігають
під корою.
Треба на них дятла
з лісу кликати.
А молодий
сам ріжками буцається,
мов цапок.
Старому місяцеві мулько —
бік відлежав на хмарині.
А молодому не спиться:
біжить хвацько
через усе небо —
десь там зіроньки защедрували.
***
Ліс

Піє півень-ліс
дуже осінню пісню.
І гребінець у нього
палахкотить червоно.
І руде пір'я летить —
за вітром стелиться.
Гарний у тебе голос,
півнику,
а яким іще буде?
Приїде коваль —
зі срібла викує
Бо той коваль —
Морозенко,
в нього коники
в колокільцях.
Він і річку скує,
і на кожну гілочку
по сто дзвоників
навішає.

***
Дим

Втік дим від вогнища,
просто у синіх джинсах,
розпатланий,
та й подався у мандри.
Тільки спечену картоплину
прихопив.
По дорозі місто.
Сів у трамвай —
принюхується.
Зітхнула кондуктор:
— Осінь мені запахла.
Залоскотало водієві в носі
повернув трамвай
і гайнув у гай.
«Я не в той трамвай сів»,-
подумав дим
і через вікно
вистрибнув.
***
Павутинка

Надумав кленовий листок
линвоходцем прославитися
павутинку бабиного літа натягнув
між гілками.
Зібралося усе листя на
цирк дивуватися,
а листок ступив крок,
другий —
світ зелений захитався.
Упав листок з високості.
Погойдалася павутинка,
понудьгувала,
взяла та й відв'язалася.
Лине собі
понад тролейбусні дроти,
що до міста прив'язані,
і хизується.
Хто ще таку линву бачив,
аби сама літала?
***



Роса

Розбудилася роса раненько,
у росі личко вмила,
щоб ще гарнішою бути.
Тоді сіла на пелюстці
і давай гойдатися.
А сорока,
на блискітки ласійка,
тут як тут:
що то за коштовний камінець?
Тільки хтіла дзьобнути,
а воно на пелюстці гойдається.
Скреготнула зубами
та й подалася далі.
А промінь прилетів,
взяв росу за рученьку —
і злинули обоє
в блакитне поле.
***
Туман

Устав туман удосвіта,
запряг сиві воли —
та й почумакував у Крим
по сіль.
У степу
наздогнало сонце,
хоч би якась балочка —
сховатися ніде.
Пропав туман
і сиві воли.
Пере мряка
на кладці
вишиване хустя
та й побивається:
— Де той туман забарився?
Солі ні крупинки,
прісні мої сльози.
***
Камінь

Поверталася річка з гір
і думала,
що рожеву рибку
несе.
А то не рибка,
а плескатий камінчик.
Розсердилася річка —
і жбурнула його на берег.
Який гарний плесканчик,—
зраділа дівчинка
і в садку його посадила.
— Рости, камінчику,
великий,
я тебе поливатиму.
Росте камінчик без коріння —
виріс рожевим каменем.
Тепер він як скеля.
Та серце м'яке має
і маленьку дівчинку
любить.
***
Криничка

Сплю глибоко-глибоко.
А ще глибше —
мати моя підземна.
Я їй про зорі розповідаю,
а вона —
про коріння дуба
Я їй про хмаринку,
а вона студеним молоком
мене поїть.
Я їй про метелика, а вона
з водяного царства
русалку приводить.
А оце весняна калина
не хоче забрати
з мене свою подобу.
Тільки сонце
п'є та п'є
калинову воду
через золоті соломинки.
***
Веселка

Надягла веселка
стрічок-стрічок,
як у свято.
Взяла коромисло
і пішла до річки.
Дорогою перестрів її
князенко соняшник
із золотим черевичком
У руці.
Поміряла веселка —
якраз на ніжку!
От вони й побралися.
***