ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Малкович Іван

СИНОЧКОВІ НА ПЕРШУ ЙОГО КОЛЯДУ

1
Іде з хоругвою колядки
і прославляє урочисто
ровесника, що шоколадки
скидає із небес пречистих.
Солодка, мов кутя, колядка
сніги вселюдські розсуває...
У роті тане шоколадка,
в сердечко віра прибуває.

2
Сіна зелена кутя.
Темінь. Різдво таке.
Боже сумне дитя
славить дитятко людське.
Січня суворий острог,
зірка на небі німім...
Що їх чекає обох
в світі байдужім і злім?..
***
ДИТИНСТВО ТРЬОХ

Дитячих замків рицарська сорочка.
Посеред замку в пишній ваготі
висиджує дарунки золоті
ялинка - чарівна різдвяна квочка.
Орхестра шурхотливо просякає
проз вартових воскову таїну.
На клавесині пісеньку сумну
рум'яний Моцарт носом долубає.
Дівчатка пурхають попри криві дзеркала,
їх гороб'ячий пурхає смішок,
і пурхає круг них дверяста зала,
й на всіх різдвяний сиплеться сніжок.
Враз щось незнане тьохкає в дівчат,
пругкішають тіла і в'яне мова...
Це заглядають в шпарку від ключа
трирічні Дон-Жуан і Казанова.
***
САД РІЗДВЯНИЙ

Хтось із дитям удвох
бродить різдвяним садком.
Каже дитятко: «я - Бог»,
трусить сніжком.
Кутає благодать
їх в найтихішім з садів,
пір'ям холодним риплять
білі гусятка слідів.
Старший - услід ступа,
став посеред зими,
малому в подушку черпа
неба із янголами.
Знає: прийдуть королі,
знає: клякнуть умлівіч,
знає: гусятка малі
попідростають за ніч.
***



ВСЕ У НАС, БАЧИШ, НЕ ТАК

Все у нас, бачиш, не так:
ранок долину залляв,
лісу сосновий їжак
сонце на спину узяв.
Жінка іде до ріки
прати постелю тонку,
зараз над'їдуть полки —
зазолотягь ріку.
Добре дивись: лиш мить —
і віднесе їх ріка.
Чуєш, як кров шумить
в конях і вояках?..
***
З НІЧНИХ МОЛИТОВ

Господи, літа стебельце
всели до самітніх душ,
дай кожному звити кубельце,
і не поруш.
Хай кожен в цім світі спасеться,
хай світить з-за темних круч
довкола кожного серця
віри твоєї обруч.
***
МОЇ ГОСТІ

Кожний день
до мене
навідуються кораблі.
Вони усідаються під смереками
і важко дихають зябрами.
Тоді я нанизую їх
на вербову гілку —
і несу до океану.
А якщо ви одного дня
побачите корабель
зі смерекою
замість вітрил,
то дозвольте йому
притулитися до вашого берега —
І не зломіть
його високої смереки.
***
ЧОЛОВІК

Одягає маску блазня —
впізнають
Вбирається в тогу незворушного судді —
благають:
— Перестань, хіба це ти?
Лисом перевдягається —
кричать:
— Ми вже давно тебе впізнали,
досить!
Дон-Жуанів плащ накидає
на себе —
сміються:
— Не той фасон.
Нап’ялює маску хамелеона —
і сам же зриває із себе
той лик:
смішний,
розгублений чоловік —
ніяк не збагне,
що в кожній масці
є розріз
для очей.
***



ПОДОРОЖНИК

Стоїть при дорозі
хлопчатко в сорочці рваній:
— Я — подорожник,
прикладайте мене до рани.
Ідуть подорожні —
ніхто з них, ніхто з них
не стане.
— Я... — подорожник,
прикладайте мене до рани.
Враз — гальма завищали!
І вовчим
оком сорочку прошито:
— Що тиняєшся, хлопче,
а чи, може, набридло жити?!
І крізь сміх, мов крізь ножі,
хлопчик блідо ворушить губами:
— Я ж... подорожник,
прикладайте мене до рани...
***
ОТАКИЙ РОЗЗЯВА

Жив собі роззява, ліві двері справа...
З ранку він хутенько встав, піджака вдягати став,
Шусть руками в рукави - з'ясувалось, то штани.
Отакий роззява, ліві двері справа.
Вбрав сорочку він, однак, всі кричать йому: "Не так!",
Одягнув пальто, проте, знов кричать йому: "Не те!"
Отакий роззява, ліві двері справа.
Поспішаючи в дорогу рукавичку взув на ногу,
Ну а замість капелюха натягнув відро на вуха.
Отакий роззява, ліві двері справа.
Трамваєм тридцять третім він їхав на вокзал,
І двері відчинивши, до водія сказав:
"Шановний трампарампарам, я щось хотів сказати вам,
Я сів не в той ай-яй трамзал негайно треба на вокзай!"
Водій перелякався і на вокзал подався.
Отакий роззява, ліві двері справа.
Ось біжить він до кав'ярні, щоб квитки купити гарні,
Далі гляньте на роззяву, мчить купляти в касу каву.
Вибіг він аж на перон, там стояв один вагон.
Пан роззява в нього вліз, сім валіз туди заніс,
Примостився під вікном, тай заснув солодким сном.
З ранку - гульк! "Егей!" - гукає - Що за станція питає,
Чемний голос відповів: "То є славне місто Львів".
Ще поспав, аж сходить сонце, знов поглянув у віконце,
Бачить, знов стоїть вокзал, здивувався і сказав:
"Що за місто це, Боляхів, Коломия чи Батяхів?"
Чемний голос відповів: "То є славне місто Львів".
Ще собі поспав з годинку, знов поглянув на зупинку,
Бачить, знов стоїть вокзал, здивувався і сказав:
"Що за станція цікава, Київ, Зміїв чи Полтава?"
Чемний голос відповів: "То є славне місто Львів".
Тут він крикнув: "Що за жарти? Жартувати так не варто.
Вчора я у Львові сів, а приїхав знову в Львів?.."
Отакий роззява, ліві двері справа.
***
МАЛЕНЬКОМУ КОЗАКОВІ

Понад Дніпро гуде метро і рибоньці
не спиться, і журиться старий
Дніпро, і сон Дніпрові сниться:
що є у водах дивна Січ, де рибки з
окунцями видзвонюють як день, так
ніч дзвінкими шабельками.
Вони готуються на бій із ворогом
пузатим, що позабруднював Дніпро
Чорнобилем проклятим.
Бо знай, моя дитино, знай ти знати
це повинна:
Дніпро для рибок - рідний край,
це їхня Україна...
Тепер тебе питаю я,
мій хлопчику чудовий:
чи гостра шабелька твоя,
чи коник твій готовий, -

щоб захистити ліс від сліз
і хвору нашу річку,
і те подвір'я, де ти зріс,
і зайчика, й лисичку!..

Ну що ж, я бачу: ти козак,
ти справжній лицар, сину,
ти переможеш посіпак,
ти вславиш Україну!..
А поки - спатоньки лягай,
моя дитино красна,
та ще матусю попрохай,
шоб коника попасла.
***
ПОНАД ДНІПРО ГУДЕ МЕТРО

Понад Дніпро гуде метро,
і рибоньці не спиться.
І журиться старий Дніпро,
і сон Дніпрові сниться,
що є у водах дивна Січ,
де рибки
шабельками
видзвонюють як день, так ніч,
неначе плавничками.
Вони готуються в похід,
щоб річку захистити,
бо всі забруднюють її,
і рибкам ніде жити.
Бо знай, моя дитино, знай,
ти знати це повинна:
Дніпро для рибок — рідний край,
це їхня Україна...
Тепер тебе питаю я,
мій хлопчику чудовий:
чи гостра шабелька твоя,
чи коник твій готовий,
щоб захистити ліс від сліз,
і рідну нашу річку,
і те подвір’я, де ти зріс,
і зайчика, й лисичку?..
Ну що ж: я бачу, ти — козак,
ти — серденько хоробре.
Ти підростеш, твій коник — теж,
і все в нас буде добре.
А поки — спатоньки лягай:
вже рибка засинає,
і сині сни старий Дніпро
на хвилях колихає.




* * *


якщо дерево
яке дасть мені
останній рятунок
вже ось-ось догризатимуть
ба́би-я́ги
і отруйні змії —
чи хоч одне-єдине
літаченя
на криля́ мене
візьме?
***
МОЛИТВА ДО АНГЕЛА

Ангелику мій,
охоронцю мій!
Рано, ввечір, вдень, вночі
будь мені до помочі.
Свічечкою
присвіти,
а крилами
захисти.
***