ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Коваленко Іван

Боярський ліс

Вітер віє верховійно,
Знизу – тиша, шум – вгорі,
Пахнуть трави деревійно,
Смоли стигнуть на корі.
Знизу – тиша буйноцвітна,
Не колишеться трава,
І стежина непомітна
Йти у хащі зазива.
Засуничені галяви,
Заожинені кущі,
На кущах, від спеки мляві,
Де-не-де висять хрущі.
Як язичник, як поганин,
Я спинивсь, молюсь пеньку.
Яром мево срібноткане
Заплітається в вінку.
Свою тугу, свою втому
Я лишить у ліс приніс,
Я святим вернусь додому,
Божу службу править ліс.
І джмелино, і бджолино
Урочисто хор співа,
І якась мала пташина
Промовля святі слова.
Про це кожна квітка свідчить,
І билиночки малі,
Піднялися сосни-свічі
Аж до неба від землі.
Древньохрамно, чисто в лісі.
Ліс увесь – великий храм.
Зупиняюсь на узліссі,
Розмовляю з Богом там.
***
Знов у лісі

Я знов у лісі… Став… Шумлять
Дуби, і сосни, і ялини,
І світла радість в душу лине,
Щоб з серця біль і тугу знять.
Привіт, зелені! Я прийшов
Напитись вашим ніжним шумом,
Віддатись знову чистим думам,
Між вас знайти свою любов!
Я пережив тяжкий той час,
Коли не бачив вас роками,
А сосни вітами-руками
Мене все звали: “Йди до нас!”
І я прийшов! Приніс привіт
Дубам, березам, соснам, кленам –
Усім, шумливим і зеленим,
Усім, хто звав багато літ.
Я вашу зрозумів німу
Шумливо-радісну розмову,
І кожне дерево я знову,
Як друга, ніжно обійму.
До вас прийду я знов і знов –
Узимку, літом і весною
Аж поки сам зросту сосною,
Щоб з вами жить в красі дібров!..
***
В'яз
У мене зразу ж біля хати
Росте старий, кремезний в’яз,
Розкинув віти, дивні шати,
У землю коренем зав’яз.
Я так люблю цю зелень свіжу
І тінь хорошу і густу,
Під нього мріяти виходжу
І бджіл послухать на льоту.
А в’яз шумить… Зелене листя
Про щось розказує мені,
Йому, старому, мабуть, сниться
Далека юність навесні…
І я гадаю: хто весною
Його колись тут посадив,
Хто поливав його водою,
Оберігав і городив?
Він вже помер… Його немає,
Лиш в дереві лишився жить,
А в’яз росте, і сонце сяє,
І листя з вітром гомонить.
Зроблю я радість для старого,
І рід його я збережу:
Я тут близенько біля нього
Малого в’яза посаджу.
І він зросте, розкине віти,
Великим стане і міцним,
Хтось буде знов під ним сидіти
І буде мріяти під ним.
І листя, свіже і зелене,
Над ним тихенько зашумить,
І він подумає про мене
Нехай одну коротку мить,
І зрозуміє, що рікою
У безвість весни наші йдуть,
Він зрозуміє!.. А весною
І сам посадить в’яза тут…
***



У Боярці зелений ліс

У Боярці зелений ліс,
Дуби, і сосни, і ялини.
У лісі пагорби й долини,
Стежини прямо і навскіс.
Тут мало кленів і беріз,
У хащах є кущі малини,
Та бачу всюди слід людини,
Я слід людини бачу скрізь:
Пляшки побиті і бляшанки,
Папір, поламані гілляки…
І я сумую часто там:
Чому людина, повна хисту,
Плюндрує все святе і чисте,
Чому для неї ліс не храм?
***
Григорію Паничу

Все покину і прийду до тебе,
І ми підем у зелений ліс,
І нічого більше нам не треба,
Крім ялинок, сосен і беріз.

Ще, звичайно, стрінемось з дубами,
Вони радо привітають нас,
Пошумлять у нас над головами,
Знімуть кривди, гіркоту образ.

В хащі-нетрі поведуть стежини,
Приведуть до нашої мети:
Є у лісі ще й кущі калини,
Саме їх потрібно нам знайти!

Хай і в лісі вироста калина,
Хай і в серці кожнім розцвіта.
Ще воскресне наша Україна,
Земля рідна, вільна і свята.

От і все… Повернемось додому,
І насуне буднів сірий плин.
Та журбу розвіять, побороти втому
Підем знов до сосен і калин.
***
РІЗДВЯНЕ

Кого ж ми запросим на Свято?
Хай прийде гостей небагато.
Всі інші зберуться допоки,
Найпершим прибуде хай Спокій.
Він сяде в кутку, край ялини,
Всілякі розкаже новини,
Згадає, що прийде і Тиша,
Що мрії й надії колише.

“А Радість не прийде?” – спитаю,
І Спокій промовить: “Не знаю,
Її в стільки місць запросили,
Стомилась, не має вже сили,
Відмовилась йти остаточно,
Ось Лихо збиралось, це точно.
Йому сюди йти не порадив –
У інший будинок спровадив,
Щоб вам не завдати мороки”.

“Який після цього ти Спокій?! –
На нього нагримаю люто, –
Там також живуть бідні люди,
Хоч свято зустрінуть хай тихо.
Навіщо потрібне їм Лихо?”
Я вижену Спокій із хати,
Тривожним у нас буде свято.
Не прийдуть ні Радість, ні Тиша,
Що мрії й надії колишуть.

Всю ніч ми не будемо спати,
Бо Лихо у когось на святі…
***