ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Коваленко Іван

Боярський ліс

Вітер віє верховійно,
Знизу – тиша, шум – вгорі,
Пахнуть трави деревійно,
Смоли стигнуть на корі.
Знизу – тиша буйноцвітна,
Не колишеться трава,
І стежина непомітна
Йти у хащі зазива.
Засуничені галяви,
Заожинені кущі,
На кущах, від спеки мляві,
Де-не-де висять хрущі.
Як язичник, як поганин,
Я спинивсь, молюсь пеньку.
Яром мево срібноткане
Заплітається в вінку.
Свою тугу, свою втому
Я лишить у ліс приніс,
Я святим вернусь додому,
Божу службу править ліс.
І джмелино, і бджолино
Урочисто хор співа,
І якась мала пташина
Промовля святі слова.
Про це кожна квітка свідчить,
І билиночки малі,
Піднялися сосни-свічі
Аж до неба від землі.
Древньохрамно, чисто в лісі.
Ліс увесь – великий храм.
Зупиняюсь на узліссі,
Розмовляю з Богом там.
***
Знов у лісі

Я знов у лісі… Став… Шумлять
Дуби, і сосни, і ялини,
І світла радість в душу лине,
Щоб з серця біль і тугу знять.
Привіт, зелені! Я прийшов
Напитись вашим ніжним шумом,
Віддатись знову чистим думам,
Між вас знайти свою любов!
Я пережив тяжкий той час,
Коли не бачив вас роками,
А сосни вітами-руками
Мене все звали: “Йди до нас!”
І я прийшов! Приніс привіт
Дубам, березам, соснам, кленам –
Усім, шумливим і зеленим,
Усім, хто звав багато літ.
Я вашу зрозумів німу
Шумливо-радісну розмову,
І кожне дерево я знову,
Як друга, ніжно обійму.
До вас прийду я знов і знов –
Узимку, літом і весною
Аж поки сам зросту сосною,
Щоб з вами жить в красі дібров!..
***
В'яз
У мене зразу ж біля хати
Росте старий, кремезний в’яз,
Розкинув віти, дивні шати,
У землю коренем зав’яз.
Я так люблю цю зелень свіжу
І тінь хорошу і густу,
Під нього мріяти виходжу
І бджіл послухать на льоту.
А в’яз шумить… Зелене листя
Про щось розказує мені,
Йому, старому, мабуть, сниться
Далека юність навесні…
І я гадаю: хто весною
Його колись тут посадив,
Хто поливав його водою,
Оберігав і городив?
Він вже помер… Його немає,
Лиш в дереві лишився жить,
А в’яз росте, і сонце сяє,
І листя з вітром гомонить.
Зроблю я радість для старого,
І рід його я збережу:
Я тут близенько біля нього
Малого в’яза посаджу.
І він зросте, розкине віти,
Великим стане і міцним,
Хтось буде знов під ним сидіти
І буде мріяти під ним.
І листя, свіже і зелене,
Над ним тихенько зашумить,
І він подумає про мене
Нехай одну коротку мить,
І зрозуміє, що рікою
У безвість весни наші йдуть,
Він зрозуміє!.. А весною
І сам посадить в’яза тут…
***



У Боярці зелений ліс

У Боярці зелений ліс,
Дуби, і сосни, і ялини.
У лісі пагорби й долини,
Стежини прямо і навскіс.
Тут мало кленів і беріз,
У хащах є кущі малини,
Та бачу всюди слід людини,
Я слід людини бачу скрізь:
Пляшки побиті і бляшанки,
Папір, поламані гілляки…
І я сумую часто там:
Чому людина, повна хисту,
Плюндрує все святе і чисте,
Чому для неї ліс не храм?
***
Григорію Паничу

Все покину і прийду до тебе,
І ми підем у зелений ліс,
І нічого більше нам не треба,
Крім ялинок, сосен і беріз.

Ще, звичайно, стрінемось з дубами,
Вони радо привітають нас,
Пошумлять у нас над головами,
Знімуть кривди, гіркоту образ.

В хащі-нетрі поведуть стежини,
Приведуть до нашої мети:
Є у лісі ще й кущі калини,
Саме їх потрібно нам знайти!

Хай і в лісі вироста калина,
Хай і в серці кожнім розцвіта.
Ще воскресне наша Україна,
Земля рідна, вільна і свята.

От і все… Повернемось додому,
І насуне буднів сірий плин.
Та журбу розвіять, побороти втому
Підем знов до сосен і калин.
***
РІЗДВЯНЕ

Кого ж ми запросим на Свято?
Хай прийде гостей небагато.
Всі інші зберуться допоки,
Найпершим прибуде хай Спокій.
Він сяде в кутку, край ялини,
Всілякі розкаже новини,
Згадає, що прийде і Тиша,
Що мрії й надії колише.

“А Радість не прийде?” – спитаю,
І Спокій промовить: “Не знаю,
Її в стільки місць запросили,
Стомилась, не має вже сили,
Відмовилась йти остаточно,
Ось Лихо збиралось, це точно.
Йому сюди йти не порадив –
У інший будинок спровадив,
Щоб вам не завдати мороки”.

“Який після цього ти Спокій?! –
На нього нагримаю люто, –
Там також живуть бідні люди,
Хоч свято зустрінуть хай тихо.
Навіщо потрібне їм Лихо?”
Я вижену Спокій із хати,
Тривожним у нас буде свято.
Не прийдуть ні Радість, ні Тиша,
Що мрії й надії колишуть.

Всю ніч ми не будемо спати,
Бо Лихо у когось на святі…
***