ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Гуцало Євген

СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК

Зайчик сонячний у Жені
цілий день сидів у жмені.
Як заснув маленький Женя,
то заснув і зайчик
в жмені.
Міцно спить до ранку в Жені
зайчик сонячний у жмені.
І встають уранці — Женя
й зайчик сонячний
у жмені!
***
ЦАР ГОРОХ І ХЛОПЧИК ОХ

Жив на світі цар Горох.
Був у нього хлопчик Ох.
Цар Горох
і хлопчик Ох
скрізь ходили тільки вдвох.
Цар Горох питався:
— Ох,
правда ж, добре нам удвох?
— Цар Горох,
нам добре вдвох,—
радо згоджувався Ох...
Якось ставсь переполох:
загубився хлопчик Ох!
Дуже бідкавсь цар Горох,
що вони тепер не вдвох.
Ох
і охав цар Горох —
тільки «ох»
та тільки «ох»!..
Та знайшовся хлопчик Ох -
знову радий цар Горох.
Дуже радий хлопчик Ох,
що минув переполох.
Цар Горох промовив:
— Ох, дуже добре, що ми вдвох!
І промовив хлопчик Ох:
— Ох і славний цар Горох!
***
ГОВОРИЛО МИЛО З ШИЛОМ

Говорило
мило з шилом
що у шила —
гостре рило,
а тому-то рило
в шила
дуже важко мити
з милом.

Ну, а шило
з гострим рилом
дивувалося із мила.
Дивувалося із мила,
що чіпляється до шила.
Говорило
шило
милу:
— Ох, вчепилося до шила
Відчепись мерщій
від шила —
не потрібне шилу
мило.

Не потрібне шилу
мило:
вік живе без мила
шило.
Вік живе без мила
шило —
й далі житиме без мила.
***



ВЕЛИКИЙ ТРУДІВНИК

— Я у тебе дармоїд,
якось бабі каже дід.
— Ну, який ти дармоїд?
Ти у мене славний дід!
— Може, справді
славний дід,
але й славний дармоїд,
каже бабі впертий дід.—
З'їв сніданок, з'їв обід
і нестямивсь, як допіру
з'їв добрячий підвечірок,
а теперь от жду вечерю,
бо такий я ненажера.
— Та який ти ненажера?
Скоро матимеш вечерю.
Ти — великий трудівник,
все життя трудитись звик.
Так багато працював,
що, було, й недоїдав.
Ти у мене славний дід,
зовсім ти не дармоїд.

— Ох і славно розказала!
Ти мене переконала,—
Так до баби каже дід.—
Зовсім я не дармоїд.
Я великий трудівник,
все життя трудитись звик.
Я багато працював,
я, було, й недоїдав.
Зовсім я не ненажера,
а тому-то на вечерю каші дай,
спечи пампушку
й не забудь найбільшу
грушку.

— Каші дам, спечу
пампушку,
не забуду дати грушку,
бо великий трудівник
їсти вволю не відвик!
***
ЗНОВ ПРИЙШЛА НА ЗЕМЛЮ ОСІНЬ

Знов прийшла на землю
осінь,
розпустила сиві коси,
а у неї в сивих косах
позаплутувались оси.
Позаплутувались оси
і бринять в її волоссі.
Дуже любить осінь
оси,
що бринять у сивих
косах,
і, мабуть, що через оси
та й назвали осінь —
осінь.
***
СИНЯ СКРИНЯ

Дерев'яна синя
скриня
в хаті — справжня
господиня.
Синя скриня
всіх взуває,
синя скриня
й зодягає.
В синій скрині
є убори
без узорів
і в узорах.
В синій скрині
є обновки
полотняні,
з льону,
з шовку.
В скрині є весільна квітка.
Є сережки. Є намітка.
В дерев'яній синій скрині
Є намисто старовинне.
Голки є. І є наперсток.
Є маленький
срібний хрестик.

В дерев'яній
синій скрині
з торочками є хустина.
Ця хустина,
мов жар-птиця,
жаром грає та іскриться.
Ця небачена хустина —
ще бабусі Катерини.
В синій скрині
є намисто,
самоцвітне, променисте.

В дерев'яній синій скрині
є каблучка старовинна.
В скрині гребінь є
із рогу,
що лежить там
довго-довго.
Рушники у синій скрині,
мов птахи —
зелені й сині.
Плахта є, і є запаска —
теж з бабусиної ласки.
Бинди* є у синій скрині,
бинди теж —
зелені й сині.
Є вишневі, наче вишні,
що в саду вродили пишно.
Навіть заполоч у скрині
ще бабусі Катерини!
В синій скрині
дерев'яній
скатертина є предавня.
Скатертина ця
предавня —
про бабусю
пам'ять славна.

Про бабусю Катерину,
бо її ця синя скриня.
То бабуся все надбала —
й нам у спадок
передала.
Добре нам цей
спадок мати
у веселій рідній хаті.
Дерев'яна синя
скриня
в хаті — справжня
господиня.
Наче й зовсім то не
скриня,
а бабуся Катерина!
***
ФОНТАН

У колгоспі був баран.
Звавсь баран той —
Митрофан.
Якось вибрався баран
подивитися фонтан,—
й гайда в місто
на майдан,
де і був отой фонтан.
Зупинився на майдані —
і стоїть перед фонтаном.
Дивувалися:
— Баран
задивився на фонтан!
Дивувалися:
— Баран
дуже схожий на фонтан!
А баран
той Митрофан
справді був немов фонтан.
Й думав так собі баран:
«От якби в село фонтан!
От якби в село фонтан,
а фонтан той
на майдан!
То б тоді сільський баран
мав би свій
сільський фонтан.
І не їхав би баран
в місто на оцей майдан.
В місто на оцей майдан,
щоб дивитись на фонтан!»
***



ДВІ ЛИСИЧКИ — ДВІ СЕСТРИЧКИ

У лисички
є сестричка.
Та сестричка —
теж лисичка.
Дві лисички —
дві сестрички —
мають коника та бричку.
Зветься коник
стрибунець.
Коник — справжній
молодець.
А якби не стрибунець,
був би він не молодець.
Дві лисички —
дві сестрички —
бричку
мають із травички:
павуки її зв'язали
й двом лисичкам —
двом сестричкам —
бричку ту подарували.
Дві лисички —
дві сестрички —
запрягали стрибунця
й, сівши в бричку
із травички,
поганяли молодця.
Поганяли нагайкою
із квіткою-китайкою.
В лісі сині дзвоники
кланялися конику,
кланялись лисичкам
у зеленій бричці...
І куди їм Їдеться,
і куди приїдеться?
Може, й досі Їдеться,
ще кудись приїдеться.
Ще кудись приїдеться,
раз так славно Їдеться,
раз у лісі дзвоники
кланяються конику
і отим сестричкам,
у зеленій бричці.
***
МАМО, СТАЛО ХОЛОДНО

— Мамо, стало холодно,
надворі зима,
а в Кота Котовича
рукавиць нема.
— Мамо, стало холодно,
надворі зима,
а в Кота Котовича
валянок нема.
— Мамо, стало холодно,
пада білий сніг,
а в Кота Котовича
лиш сумні пісні.
— У Кота Котовича
став червоний ніс,
у Кота Котовича
повні очі сліз.
— Тож Коту Котовичу
гірко цілий день,
хай в мої озується
і надвір іде.
***
ЇЖАЧИХА І ЇЖАК

Їжачиха і їжак
не помиряться ніяк.
— Ти колючий! Пострижися!
— Ти колюча! Не колися!
— Я колючий?
Хто б казав!
— Нащо ти колючу взяв?
— Від колючого я чую!
— Я колючій не дивую!
— Не дивуєш? От дивак!
А іще ж, либонь, їжак.
— Не дивуєш? От дивачка,
а іще ж, либонь, їжачка...
Їжачиха і їжак
не помиряться ніяк.
***
ЛИС ЗУСТРІВ У ЛІСІ ЛИСА

Лис зустрів у лісі лиса.
Лис із лисом обнялися.
— Здрастуй, лисе!
— Здрастуй, лисе! —
Й знову звірі обнялися.
— Ти не лисий?
— Я не лисий...
— Так чому ти звешся лисом?
— Але й ти зовешся лисом,
хоч і ти також не лисий!
— Чом я лис?
— А чом я лис?
— Бо я лисом в лісі зріс.
— І я лисом в лісі зріс.
Й лис із лисом
розійшлись.
Й розійшлися
лис із лисом:
той — не лисий,
й той — не лисий!
Розійшлися —
та й гадали:
і чому їх так назвали?
***
КАЧКА

Гуска з гускою до качки
Йшли й казали:
— Ми лякачки!
— Ти лякачка!
— Й ти лякачка,
бо удвох ідем до качки.
А якби ми не лякачки,—
по одній ішли б
до качки.
— Може, качка
теж лякачка? —
запитала гуска
в гуски. —
Може, качка
теж лякачка,
раз до нас не видно
качки?
— Раз до нас не видно
качки,
значить, качка —
не лякачка.
А коли ми вдвох
до качки,—
значить, ми таки
лякачки.
***