ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Гуцало Євген

СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК

Зайчик сонячний у Жені
цілий день сидів у жмені.
Як заснув маленький Женя,
то заснув і зайчик
в жмені.
Міцно спить до ранку в Жені
зайчик сонячний у жмені.
І встають уранці — Женя
й зайчик сонячний
у жмені!
***
ЦАР ГОРОХ І ХЛОПЧИК ОХ

Жив на світі цар Горох.
Був у нього хлопчик Ох.
Цар Горох
і хлопчик Ох
скрізь ходили тільки вдвох.
Цар Горох питався:
— Ох,
правда ж, добре нам удвох?
— Цар Горох,
нам добре вдвох,—
радо згоджувався Ох...
Якось ставсь переполох:
загубився хлопчик Ох!
Дуже бідкавсь цар Горох,
що вони тепер не вдвох.
Ох
і охав цар Горох —
тільки «ох»
та тільки «ох»!..
Та знайшовся хлопчик Ох -
знову радий цар Горох.
Дуже радий хлопчик Ох,
що минув переполох.
Цар Горох промовив:
— Ох, дуже добре, що ми вдвох!
І промовив хлопчик Ох:
— Ох і славний цар Горох!
***
ГОВОРИЛО МИЛО З ШИЛОМ

Говорило
мило з шилом
що у шила —
гостре рило,
а тому-то рило
в шила
дуже важко мити
з милом.

Ну, а шило
з гострим рилом
дивувалося із мила.
Дивувалося із мила,
що чіпляється до шила.
Говорило
шило
милу:
— Ох, вчепилося до шила
Відчепись мерщій
від шила —
не потрібне шилу
мило.

Не потрібне шилу
мило:
вік живе без мила
шило.
Вік живе без мила
шило —
й далі житиме без мила.
***



ВЕЛИКИЙ ТРУДІВНИК

— Я у тебе дармоїд,
якось бабі каже дід.
— Ну, який ти дармоїд?
Ти у мене славний дід!
— Може, справді
славний дід,
але й славний дармоїд,
каже бабі впертий дід.—
З'їв сніданок, з'їв обід
і нестямивсь, як допіру
з'їв добрячий підвечірок,
а теперь от жду вечерю,
бо такий я ненажера.
— Та який ти ненажера?
Скоро матимеш вечерю.
Ти — великий трудівник,
все життя трудитись звик.
Так багато працював,
що, було, й недоїдав.
Ти у мене славний дід,
зовсім ти не дармоїд.

— Ох і славно розказала!
Ти мене переконала,—
Так до баби каже дід.—
Зовсім я не дармоїд.
Я великий трудівник,
все життя трудитись звик.
Я багато працював,
я, було, й недоїдав.
Зовсім я не ненажера,
а тому-то на вечерю каші дай,
спечи пампушку
й не забудь найбільшу
грушку.

— Каші дам, спечу
пампушку,
не забуду дати грушку,
бо великий трудівник
їсти вволю не відвик!
***
ЗНОВ ПРИЙШЛА НА ЗЕМЛЮ ОСІНЬ

Знов прийшла на землю
осінь,
розпустила сиві коси,
а у неї в сивих косах
позаплутувались оси.
Позаплутувались оси
і бринять в її волоссі.
Дуже любить осінь
оси,
що бринять у сивих
косах,
і, мабуть, що через оси
та й назвали осінь —
осінь.
***
СИНЯ СКРИНЯ

Дерев'яна синя
скриня
в хаті — справжня
господиня.
Синя скриня
всіх взуває,
синя скриня
й зодягає.
В синій скрині
є убори
без узорів
і в узорах.
В синій скрині
є обновки
полотняні,
з льону,
з шовку.
В скрині є весільна квітка.
Є сережки. Є намітка.
В дерев'яній синій скрині
Є намисто старовинне.
Голки є. І є наперсток.
Є маленький
срібний хрестик.

В дерев'яній
синій скрині
з торочками є хустина.
Ця хустина,
мов жар-птиця,
жаром грає та іскриться.
Ця небачена хустина —
ще бабусі Катерини.
В синій скрині
є намисто,
самоцвітне, променисте.

В дерев'яній синій скрині
є каблучка старовинна.
В скрині гребінь є
із рогу,
що лежить там
довго-довго.
Рушники у синій скрині,
мов птахи —
зелені й сині.
Плахта є, і є запаска —
теж з бабусиної ласки.
Бинди* є у синій скрині,
бинди теж —
зелені й сині.
Є вишневі, наче вишні,
що в саду вродили пишно.
Навіть заполоч у скрині
ще бабусі Катерини!
В синій скрині
дерев'яній
скатертина є предавня.
Скатертина ця
предавня —
про бабусю
пам'ять славна.

Про бабусю Катерину,
бо її ця синя скриня.
То бабуся все надбала —
й нам у спадок
передала.
Добре нам цей
спадок мати
у веселій рідній хаті.
Дерев'яна синя
скриня
в хаті — справжня
господиня.
Наче й зовсім то не
скриня,
а бабуся Катерина!
***
ФОНТАН

У колгоспі був баран.
Звавсь баран той —
Митрофан.
Якось вибрався баран
подивитися фонтан,—
й гайда в місто
на майдан,
де і був отой фонтан.
Зупинився на майдані —
і стоїть перед фонтаном.
Дивувалися:
— Баран
задивився на фонтан!
Дивувалися:
— Баран
дуже схожий на фонтан!
А баран
той Митрофан
справді був немов фонтан.
Й думав так собі баран:
«От якби в село фонтан!
От якби в село фонтан,
а фонтан той
на майдан!
То б тоді сільський баран
мав би свій
сільський фонтан.
І не їхав би баран
в місто на оцей майдан.
В місто на оцей майдан,
щоб дивитись на фонтан!»
***



ДВІ ЛИСИЧКИ — ДВІ СЕСТРИЧКИ

У лисички
є сестричка.
Та сестричка —
теж лисичка.
Дві лисички —
дві сестрички —
мають коника та бричку.
Зветься коник
стрибунець.
Коник — справжній
молодець.
А якби не стрибунець,
був би він не молодець.
Дві лисички —
дві сестрички —
бричку
мають із травички:
павуки її зв'язали
й двом лисичкам —
двом сестричкам —
бричку ту подарували.
Дві лисички —
дві сестрички —
запрягали стрибунця
й, сівши в бричку
із травички,
поганяли молодця.
Поганяли нагайкою
із квіткою-китайкою.
В лісі сині дзвоники
кланялися конику,
кланялись лисичкам
у зеленій бричці...
І куди їм Їдеться,
і куди приїдеться?
Може, й досі Їдеться,
ще кудись приїдеться.
Ще кудись приїдеться,
раз так славно Їдеться,
раз у лісі дзвоники
кланяються конику
і отим сестричкам,
у зеленій бричці.
***
МАМО, СТАЛО ХОЛОДНО

— Мамо, стало холодно,
надворі зима,
а в Кота Котовича
рукавиць нема.
— Мамо, стало холодно,
надворі зима,
а в Кота Котовича
валянок нема.
— Мамо, стало холодно,
пада білий сніг,
а в Кота Котовича
лиш сумні пісні.
— У Кота Котовича
став червоний ніс,
у Кота Котовича
повні очі сліз.
— Тож Коту Котовичу
гірко цілий день,
хай в мої озується
і надвір іде.
***
ЇЖАЧИХА І ЇЖАК

Їжачиха і їжак
не помиряться ніяк.
— Ти колючий! Пострижися!
— Ти колюча! Не колися!
— Я колючий?
Хто б казав!
— Нащо ти колючу взяв?
— Від колючого я чую!
— Я колючій не дивую!
— Не дивуєш? От дивак!
А іще ж, либонь, їжак.
— Не дивуєш? От дивачка,
а іще ж, либонь, їжачка...
Їжачиха і їжак
не помиряться ніяк.
***
ЛИС ЗУСТРІВ У ЛІСІ ЛИСА

Лис зустрів у лісі лиса.
Лис із лисом обнялися.
— Здрастуй, лисе!
— Здрастуй, лисе! —
Й знову звірі обнялися.
— Ти не лисий?
— Я не лисий...
— Так чому ти звешся лисом?
— Але й ти зовешся лисом,
хоч і ти також не лисий!
— Чом я лис?
— А чом я лис?
— Бо я лисом в лісі зріс.
— І я лисом в лісі зріс.
Й лис із лисом
розійшлись.
Й розійшлися
лис із лисом:
той — не лисий,
й той — не лисий!
Розійшлися —
та й гадали:
і чому їх так назвали?
***
КАЧКА

Гуска з гускою до качки
Йшли й казали:
— Ми лякачки!
— Ти лякачка!
— Й ти лякачка,
бо удвох ідем до качки.
А якби ми не лякачки,—
по одній ішли б
до качки.
— Може, качка
теж лякачка? —
запитала гуска
в гуски. —
Може, качка
теж лякачка,
раз до нас не видно
качки?
— Раз до нас не видно
качки,
значить, качка —
не лякачка.
А коли ми вдвох
до качки,—
значить, ми таки
лякачки.
***