ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Гребінка Євген

ВАРЕНА

Геть галушки, з стола печене,
Знімайте божий хліб і сіль,
І сало, з яйцями пряжене.
Варену, хлопче, при на стіл!
Хай чарка забрязка, хай весело буде!
Нехай погуляють хрещенії люде!
Із нас тихенько кожний їсть,
Як тілько що обід почнеться,
А як хлиснуть по п’ять, по шість,
Де в бога річ та набереться:
Регочуться дуже, мов бджоли гудуть,
Вигадують штуки і всячину гнуть.
Хто баляндраси точить дівці,
Хто лає подушне й мирське;
Там Опанас Грицьковій жінці
На ухо шепче щось таке,
А та червоніє, мов повная рожа,
І каже тихенько: «На що се похоже».
Маруся дівка страх плоха,
Зовсім мов панна, хоч за книжки,
Сором’язлива вже така...
Що ж? Випила із медом трішки,
Не та стала дівка — до хлопців цокоче;
Як ясочки, грають Марусині очі.
На єї дивиться Андрій
Та позирає все в віконце
І думає, коли б швидчій
За гору заховалось сонце.
В вікно він погляне, на дівку моргне,
Вона усміхнеться, плечима здвигне.
Їси собі до очкура,
А в горі їжа не порадить.
І тілько що хіба з добра
На животі тобі завадить.
А вип'єш півкварти — завійна пройшла
І з нову'весел а твоя голова.
Я маю думку вже таку,
Що краще жить було б на світі,
Якби обідать нашвидку,
А потім по півночі пити.
Давайте ж «варену, хай весело буде!
Нехай погуляють хрещенії люде!
***
ЧОВЕН

Заграло, запінилось синєє море,
І буйнії вітри по морю шумлять,
І хвиля гуляє, мов чорнії гори,
Одна за другою біжать.
Як темная нічка, насупились хмари,
В тих хмарах, мов голос небесної кари,
За громом громи гуркотять.
Іграє і піниться синєє море.
Хтось човен на море пустив,
Бурхнув він по хвилі, ниряє на волі,
Од берега геть покотив;
Качається, бідний, один без весельця.
Ох, жаль мені човна, ох, жаль мого серця!
Чого він під бурю поплив?
Ущухнуло море, і хвилі вляглися;
Пустують по піні мавки;
Уп’ять забіліли, уп’ять простяглися
По морю кругом байдаки;
Де ж човен дівався, де плавле мій милий?
Мабуть, він не плавле, бо онде по хвилі
Біліють із його тріски.

Як човнові море, для мене світ білий
Ізмалку здавався страшним;
Да як заховаться? Не можна ж вік цілий
Пробути з собою одним.
Прощай, мій покою, пускаюсь у море!
І, може, недоля і лютеє горе
Пограються з човном моїм.
***
ЛІС

Хто дівчину любить, той любить і ліс.
У лісі так темно, так тихо!
І я його дуже любив то колись,
Та вже минувало те лихо!..
Дівчата у лісі зовсім не такі,
Як часом бувають у хаті;
У лісі вони звичайненькі, плохі,
Не кажуть: геть! дивиться мати!
Ідіть же, дівчата, по ягоди в ліс,
Квітки рвіть та пісні співайте;
А ти, мій козаче, туди навернись,
Та там собі вкупі й гуляйте.
Я бачив, Маруся під гаєм ішла,
Аж гульк, їй назустріч козак молоденький,
Вона вся згоріла, не знає й сама
Од чого, а він веселенький.
Підходить до єї — за руки взялись,
Як ті голуби цілувались...
Шепнула Маруся: ходімо у ліс!
Пішли — і од мене сховались.
***



МАРУСЯ

«Я знаю, Марусе, дівочу натуру!—
Так мати старая казала дочці,—
І я дівовала, була молодою
(Тогді парубки все були молодці!) —
На грищі співала, на досвітках пряла,
На улиці часом до світа гуляла...
А бувало, стане скушно,
Серце ниє та болить,
В грудях важко; плачеш, плачеш...
Божий світ не веселить!..
У садку пташки щебечуть,
По степу цвітуть квітки;
Як послухаєш, як глянеш —
Плачеш бозна од чого!..
І знати не знала, чого я бажала!
І все, було, доню, я так сумовала,
Поки твій отець мене кохати не став,
Поки з моїм любим нас піп не звінчав...
Кинь лихом об землю та будь веселенька!»
І думає дочка, схилившись до неньки:
«Чом досі мене ще ніхто не кохав?..»
***
УКРАЇНСЬКА МЕЛОДІЯ

«Ні, мамо, не можна нелюба любить!
Нещасная доля із нелюбом жить.
Ох, тяжко, ох, важко з ним річ розмовляти
Хай лучче я буду ввесь вік дівовати!»

«Хіба ж ти не бачиш, яка я стара?
Мені в домовину лягати пора.
Як очі закрию, що буде з тобою?
Останешся, доню, одна, сиротою!
А в світі якеє життя сироті?
І горе, і нужду терпітимеш ти.
Я, дочку пустивши, мовляв, на поталу,
Стогнать під землею, як горлиця, стану».
«О мамо, голубко, не плач, не ридай,
Готуй рушники і хустки вишивай.
Нехай за нелюбом я щастя утрачу;
Ти будеш весела, одна я заплачу!»
Ген там, на могилі, хрест божий стоїть,
Під ним рано й вечір матуся квилить:
«О боже мій милий! Що я наробила!
Дочку, як схотіла, із світу згубила!»
***