ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Білоус Дмитро

БАРВІНКОВИЙ ЦВІТ

Барвінку, зимолюбку, всезелен,
з-під снігу соки п'єш земні жаждиво.
Ти на землі цвітеш, як гобелен,
як наша мова — незбагненне диво.

Зазеленів і цвітом засинів
на рідних долах матері Вкраїни,
як доля її дочок і синів,
що в ній, як і в тобі, є щось нетлінне.

Під сонцем ти являєш торжество
й під снігом, видиво вічнозелене,
як мови української єство —
є в ній, як і в тобі, щось незнищенне.

З калиною твій переплівся шлях,
з калиною твій цвіт блакитний виник:
немов калина — дівчина в піснях,
і хлопець у піснях — немов барвінок.

На рідну землю дивним сплетом ліг,
барвінку наш, барвіночку хрещатий.
Ти сплетом ліг, як плетиво доріг,
єдиний, як Дніпро і як Хрещатик.
***
ДОКИ БУДЕШ ТИ, КІНДРАТЕ, ПТИЧІ ГНІЗДА ВИДИРАТИ?

Взяв Кіндрат собі за звичку:
Так і шастає в кущах,
Так і зиркає в травичку,
Чи не лупиться де птах.
Він на річці біля гатки,
Поміж зарослів і трав,
Вчора пташку вбив з рогатки,
Вісім гнізд повидирав.
Драв він ремезів, як вудив
Та бродив по мілині,
В хащах драв сорокопудів,—
Руки й губи в полині.
Не одна кричала птаха:
— Пожалій гніздо моє! —
Наче думала, бідаха,
Що в Кіндрата серце є.
Не хотів він їх і знати,—
Був Кіндрат із тих знавців,
Що уміють розрізняти
Лиш ворон та горобців.
Щоб надрать яєць пташиних
В дальнім лісі чи між трав,
Він чіплявся по машинах,
Носом він шляхи орав...
Ось затявся в одну душу:
— Злізу, що б там не було! —
До дупла поліз на грушу,
Суне руку в те дупло.
А кажан його за палець
Як ухопить, як кусне.
— Ой! Гадюка! — зблід зухвалець.
Ой, рятуйточки мене!
Сторчака летить додолу,
Об сучок роздер штани!
Розлетівшися навколо,
Реготали кажани...
Звівсь Кіндрат, забився дуже.
Хто ж йому поспівчува?
Коли чує: — Бідний друже...—
Кажуть гусінь та мошва.
Гусінь що ж і примовляла:
— Будь би всі, як цей Кіндрат —
Золота б пора настала,
Краще б нам було в стократ!..
***
ШВИДКА ДОПОМОГА

Вранці я по яблука
Розігнався в сад.
Аж примітив зяблика,—
Я тоді назад.
Придивився — щулиться
Кволе зябленя.
Не тікає, тулиться
До старого пня.
Я забув про яблука,
Я над ним присів:
— Що з тобою, зяблику?
Чом посоловів?
Може, їсти хочеться? —
А пташок мовчить:
В горлечку шовковиця
Впоперек стирчить...
Вийняв соломинкою:
— Що ж ти так їси?! —
Напоїв краплинкою
Чистої роси...
Річ така шовковиця —
І смачний шматок,
Тільки ж бо, як мовиться,
Не на твій роток!
Ну, нічого, зяблику,
Це не дивина.
Підростеш — шовковиця
Буде не страшна!
***



ОЛЕНЧИНЕ ГОРЕ

Плаче Оленка,
Плаче, рида. —
Що мені робити?
Просто біда.
Залетіло в хату
Пташеня мале.
Я йому хотіла
Помогти, але...
Я його піймала,
Щоб надвір пустить.
Злегка підкидаю —
Пада, не летить.
Роззявля роточок
Мій маленький гість.
Хлібця я давала,
Але він не їсть.
Я зловила муху —
Їжа знов не та,
Дзьобом перекусить,
Тільки не ковта.
Що ж... як я робила
Все це навмання...
Адже я не знала,
Що за пташеня...
Сіре... ще й біленьке
На крилі було.
Я дала водички —
Кашлять почало.
Може, десь забилось,
Летючи сюди?
Може, захлинулось,
Як дала води?
Помогти хотіла,
А воно... вмира...—
Плаче Оленка,
Сльози втира...
— Це якби був дома
Коля, старший брат,
Знав би, що робити,
Адже він юннат!
***
ПІСЕНЬКА ПРО КУЛИЧКА

— Кулик, куличок!
А завбільшки з кулачок.
—Так є ж різні кулачки.
—А є різні й кулички —
І великі і малі,
На Дніпрі і на Сулі.
— Кулик, куличок!
Він у нас не новачок;
Ще торік він на лужку
В ямці вивівся в пушку.
І обсохнути не встиг,
Як за їжею побіг,
— Кулик, куличок!
Де комашка, хробачок —
Піде сушею і вбрід,
А здобуде на обід...
Прийде ж осінь — проводжай
Куличка у теплий край!
— Кулик, куличок!
До боліт і до річок
Лине з теплих він країв...
Де б не пив і де б не їв,
А весною, прийде час —
Повертається до нас.
***
ЗНАЙШЛИ ЛЕЛЕКУ

— Лелеко, лелеко,
До осені далеко! —
Викрикує на лузі
Засмагла дітвора.
А він кружляє в хмарі
З лелечихою в парі,
Мовляв, у вирій, друзі,
Мені ще не пора.
А ген над рікою
Зрослись верба з вербою,
Лелечина там хата
Із хмизу в вишині.
А в ній сім'я лелеча,
Сидить його малеча,
Біленькі лелечата,
Носаті та смішні...
Якось після бурі
У літній день похмурий
Знайшли лелеку діти
В леваді за селом.
Ой леле! Ой лелеко!
У теплий край далеко,
А як тобі летіти
З пораненим крилом?



Взялися юннати
Лелеку лікувати.
Летить його родина
У теплий край сама.
А він у хатній тиші
Їсть рибу, м'ясо, миші
І жде тієї днини,
Коли мине зима...
І ось над рікою
Повіяло весною.
Пускають діти в квітні
Лелеку у політ.
А він, немов вітрила,
Розправив дужі крила,
І птиці перелітні
Кричать йому: — Привіт!..
— Лелеко, лелеко,
До осені далеко? —
Знов голос друзів щирий
Лунає із двора.
Гляди ж но, довгоногий,
Щоб не забув дороги,
Як відлітать у вирій
Настане знов пора!
***
ХОРОБРИЙ ВОДОЛАЗ
Ополонка де-не-де,
Хай не більша блюдечка,—
Там пісні свої веде
Пташка білогрудочка:
— Дідусеві дюдя вдень —
В хату йде з ковінькою.
А мені анітелень,—
Я собі й цвірінькаю...
Де тут яструб не візьмись —
А нащо їй сутичка? —
В ополонку тільки плись
Наша білогрудочка.
Чи втопилася дурна?
Обірвалась пісенька...
Коли раптом вирина —
І суха-сухісінька!
Черв'ячка взяла з денця
Дзьобом, наче лапкою.
Білогруда пташка ця
Зветься ще оляпкою.
Так сидить-сидить і враз —
Плюсь, мов повна пляшечка.
Це ж хоробрий водолаз,
А не просто пташечка!

Познайомив, друже мій,
Я тебе з оляпкою?..
Якщо так, то віршик свій
Я закінчу крапкою.

***



НЕ РОЗГУБИВСЯ

Раз пішов я в бір сосновий:
Між гілок
Бачу — скік жовтоголовий
Корольок!
Чи то звик зелено-сірий
До сосни,
Що летіть не хоче в ірій
Восени?
Ось він сів біля доріжки
Та й сидить.
Я ж підкрався, наче кішка,
Шапку — кидь!
І — спіймав. Заніс до хати,
Дав кори
(Буде в чому пошукати
Мошкари!)
По корі пташа скакає —
Що в ній є?—
Обшукає — обшукає,
Поклює...
Ось весна бурульки віша
З крапельок.
В мене в хаті пожвавішав
Корольок!
Пострибав біля одвірка,
На вікні,
Від прогонича там дірка
У стіні.
Потім свиснув потихеньку,
Миттю — пурх
І в ту дірочку маленьку
Раптом — шурх!
Отакий! В шибки не бився,
Тихий був.
А тепер не розгубився
І — майнув!
Раді-раді птичі зграї,
Вся рідня,
За найменше в нашім краї
Пташеня.
***
ПРО ГОРОБЧИКА-МОЛОДЧИКА

І
Тьотя Мотя часто гудила,
Проганяла горобця:
— Ба! На голову опудала
Сів, наївшися просця.
Ну вже й капосная птиця,
Хоч би хто тебе провчив...—
Та не з тих він, щоб журиться
Чи вичікувать харчів.
— Чів-чів-чів! — неначе бавиться.
Чим ви хочете провчить?..
Ціле літо марно палиця
З рук опудала стирчить.

ІІ
А зав'юга на порозі,
Холоди пішли страшні,—
Горобчина у тривозі:
Ні зерна, ні комашні.
Скільки градуси не міряй —
Лід, звичайно, не черінь...
Ну, то що ж? Летіть у вирій?
А навіщо? Цінь-цвірінь!..
— Ти, горобчику, в турботі? —
Посипають крихітки
Тьотя Мотя й донька тьоті, —
Їж, горобчику меткий.
Хоч і є часом причина
Нам кричать тобі «а киш!»—
Все ж великий молодчина,
Що від нас ти не летиш!..
***
ЯК СОЙКА БАБУСЮ ПІДВЕЛА

Гляньте: сойка! Ну й пустуха!
Синім вишите крило.
Пурх — і вже як не було...
Хто ж її пісень послуха —
Скаже: — Ну вже ж і мастак!
І совою гірко плаче,
І, мов курка, кудкудаче,
І співає, наче шпак.—
Ну, а шпак пісні свої
Десь на гілці витинає
{ частенько він, буває,
Передражнює її.
Очеретянка й вівчарик
Прилетіли теж сюди,
Та й собі — на всі лади:
То мов жайворон з-під хмарок,
То мов жаба, то мов чиж...
Сойці втриматись несила —
Іволгу перекривила,
Ну, а та їй: — Підожди ж!
Довести я всім волію,
Як я вмію! Звідкіля
Ти взялась? Перекривля?!
Я зусиль не пожалі-і-ю!..—
Сойка знову: — Ось візьмуся,
Переважу всіх я вас.—
Стала мекать, як бекас.
Тут якраз ішла бабуся —
Аж не віриться самій:
«Бий же мене сила вража,
Об'явилася пропажа:
Це ж озвався козлик мій!»
Крик той сойка повторила:
— А знайти мене вам зась! —
І, регочучи, знялась,
Лиш майнули сині крила...
Посміялась джеркотуха
Із бабусі, мов на зло.
Пурх — і вже як не було.
Ох і сойка! Ну й пустуха!..
***
СНІГУРІ

В лісі, в скверах, на алейках
Птиці в чорних тюбетейках.
Прилетіли снігурі!
Це зима на порі...
Ой, які вони цікаві:
По-смішному величаві.
Кажуть, якщо їх нема,
То не скоро ще зима...
Сірі та червоногруді
— Дю-дю-дю,— гукають,— дю-ді…
А самі аж із тайги
Принесли до нас сніги...
От за це ми їх із вами
Й називаєм снігурами.
***
ШИШКАР

У зимовий день на сонці
Птах щебече на сосонці:
— Цок-цок-цок! Цік-цік-цік!
Може, вас мороз припік? —
Це шишкар червоно-бурий,
Не буває він похмурий,
Все доводить він комусь:
— Я морозу не боюсь! —
Там, де гілка пелехата,
Шишкарева тепла хата.
Хай там хвижа, сніговій —
В ній сиди, яєчка грій.
У гніздечку шишкариха,
А шишкар співає стиха.
Чом журитися пташкам?
Ліку ж тут нема шишкам!
І шишкар літає в лісі,
Носить їсти шишкарисі.
—Цік-цік-цік! Цок-цок-цок!
От і вивели діток!..
Носять їм з шишок зернята,
Підростають шишкарята
І запікають ось-ось:
— Холодів не боїмось!
***