ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Білоус Дмитро

БАРВІНКОВИЙ ЦВІТ

Барвінку, зимолюбку, всезелен,
з-під снігу соки п'єш земні жаждиво.
Ти на землі цвітеш, як гобелен,
як наша мова — незбагненне диво.

Зазеленів і цвітом засинів
на рідних долах матері Вкраїни,
як доля її дочок і синів,
що в ній, як і в тобі, є щось нетлінне.

Під сонцем ти являєш торжество
й під снігом, видиво вічнозелене,
як мови української єство —
є в ній, як і в тобі, щось незнищенне.

З калиною твій переплівся шлях,
з калиною твій цвіт блакитний виник:
немов калина — дівчина в піснях,
і хлопець у піснях — немов барвінок.

На рідну землю дивним сплетом ліг,
барвінку наш, барвіночку хрещатий.
Ти сплетом ліг, як плетиво доріг,
єдиний, як Дніпро і як Хрещатик.
***
ДОКИ БУДЕШ ТИ, КІНДРАТЕ, ПТИЧІ ГНІЗДА ВИДИРАТИ?

Взяв Кіндрат собі за звичку:
Так і шастає в кущах,
Так і зиркає в травичку,
Чи не лупиться де птах.
Він на річці біля гатки,
Поміж зарослів і трав,
Вчора пташку вбив з рогатки,
Вісім гнізд повидирав.
Драв він ремезів, як вудив
Та бродив по мілині,
В хащах драв сорокопудів,—
Руки й губи в полині.
Не одна кричала птаха:
— Пожалій гніздо моє! —
Наче думала, бідаха,
Що в Кіндрата серце є.
Не хотів він їх і знати,—
Був Кіндрат із тих знавців,
Що уміють розрізняти
Лиш ворон та горобців.
Щоб надрать яєць пташиних
В дальнім лісі чи між трав,
Він чіплявся по машинах,
Носом він шляхи орав...
Ось затявся в одну душу:
— Злізу, що б там не було! —
До дупла поліз на грушу,
Суне руку в те дупло.
А кажан його за палець
Як ухопить, як кусне.
— Ой! Гадюка! — зблід зухвалець.
Ой, рятуйточки мене!
Сторчака летить додолу,
Об сучок роздер штани!
Розлетівшися навколо,
Реготали кажани...
Звівсь Кіндрат, забився дуже.
Хто ж йому поспівчува?
Коли чує: — Бідний друже...—
Кажуть гусінь та мошва.
Гусінь що ж і примовляла:
— Будь би всі, як цей Кіндрат —
Золота б пора настала,
Краще б нам було в стократ!..
***
ШВИДКА ДОПОМОГА

Вранці я по яблука
Розігнався в сад.
Аж примітив зяблика,—
Я тоді назад.
Придивився — щулиться
Кволе зябленя.
Не тікає, тулиться
До старого пня.
Я забув про яблука,
Я над ним присів:
— Що з тобою, зяблику?
Чом посоловів?
Може, їсти хочеться? —
А пташок мовчить:
В горлечку шовковиця
Впоперек стирчить...
Вийняв соломинкою:
— Що ж ти так їси?! —
Напоїв краплинкою
Чистої роси...
Річ така шовковиця —
І смачний шматок,
Тільки ж бо, як мовиться,
Не на твій роток!
Ну, нічого, зяблику,
Це не дивина.
Підростеш — шовковиця
Буде не страшна!
***



ОЛЕНЧИНЕ ГОРЕ

Плаче Оленка,
Плаче, рида. —
Що мені робити?
Просто біда.
Залетіло в хату
Пташеня мале.
Я йому хотіла
Помогти, але...
Я його піймала,
Щоб надвір пустить.
Злегка підкидаю —
Пада, не летить.
Роззявля роточок
Мій маленький гість.
Хлібця я давала,
Але він не їсть.
Я зловила муху —
Їжа знов не та,
Дзьобом перекусить,
Тільки не ковта.
Що ж... як я робила
Все це навмання...
Адже я не знала,
Що за пташеня...
Сіре... ще й біленьке
На крилі було.
Я дала водички —
Кашлять почало.
Може, десь забилось,
Летючи сюди?
Може, захлинулось,
Як дала води?
Помогти хотіла,
А воно... вмира...—
Плаче Оленка,
Сльози втира...
— Це якби був дома
Коля, старший брат,
Знав би, що робити,
Адже він юннат!
***
ПІСЕНЬКА ПРО КУЛИЧКА

— Кулик, куличок!
А завбільшки з кулачок.
—Так є ж різні кулачки.
—А є різні й кулички —
І великі і малі,
На Дніпрі і на Сулі.
— Кулик, куличок!
Він у нас не новачок;
Ще торік він на лужку
В ямці вивівся в пушку.
І обсохнути не встиг,
Як за їжею побіг,
— Кулик, куличок!
Де комашка, хробачок —
Піде сушею і вбрід,
А здобуде на обід...
Прийде ж осінь — проводжай
Куличка у теплий край!
— Кулик, куличок!
До боліт і до річок
Лине з теплих він країв...
Де б не пив і де б не їв,
А весною, прийде час —
Повертається до нас.
***
ЗНАЙШЛИ ЛЕЛЕКУ

— Лелеко, лелеко,
До осені далеко! —
Викрикує на лузі
Засмагла дітвора.
А він кружляє в хмарі
З лелечихою в парі,
Мовляв, у вирій, друзі,
Мені ще не пора.
А ген над рікою
Зрослись верба з вербою,
Лелечина там хата
Із хмизу в вишині.
А в ній сім'я лелеча,
Сидить його малеча,
Біленькі лелечата,
Носаті та смішні...
Якось після бурі
У літній день похмурий
Знайшли лелеку діти
В леваді за селом.
Ой леле! Ой лелеко!
У теплий край далеко,
А як тобі летіти
З пораненим крилом?



Взялися юннати
Лелеку лікувати.
Летить його родина
У теплий край сама.
А він у хатній тиші
Їсть рибу, м'ясо, миші
І жде тієї днини,
Коли мине зима...
І ось над рікою
Повіяло весною.
Пускають діти в квітні
Лелеку у політ.
А він, немов вітрила,
Розправив дужі крила,
І птиці перелітні
Кричать йому: — Привіт!..
— Лелеко, лелеко,
До осені далеко? —
Знов голос друзів щирий
Лунає із двора.
Гляди ж но, довгоногий,
Щоб не забув дороги,
Як відлітать у вирій
Настане знов пора!
***
ХОРОБРИЙ ВОДОЛАЗ
Ополонка де-не-де,
Хай не більша блюдечка,—
Там пісні свої веде
Пташка білогрудочка:
— Дідусеві дюдя вдень —
В хату йде з ковінькою.
А мені анітелень,—
Я собі й цвірінькаю...
Де тут яструб не візьмись —
А нащо їй сутичка? —
В ополонку тільки плись
Наша білогрудочка.
Чи втопилася дурна?
Обірвалась пісенька...
Коли раптом вирина —
І суха-сухісінька!
Черв'ячка взяла з денця
Дзьобом, наче лапкою.
Білогруда пташка ця
Зветься ще оляпкою.
Так сидить-сидить і враз —
Плюсь, мов повна пляшечка.
Це ж хоробрий водолаз,
А не просто пташечка!

Познайомив, друже мій,
Я тебе з оляпкою?..
Якщо так, то віршик свій
Я закінчу крапкою.

***



НЕ РОЗГУБИВСЯ

Раз пішов я в бір сосновий:
Між гілок
Бачу — скік жовтоголовий
Корольок!
Чи то звик зелено-сірий
До сосни,
Що летіть не хоче в ірій
Восени?
Ось він сів біля доріжки
Та й сидить.
Я ж підкрався, наче кішка,
Шапку — кидь!
І — спіймав. Заніс до хати,
Дав кори
(Буде в чому пошукати
Мошкари!)
По корі пташа скакає —
Що в ній є?—
Обшукає — обшукає,
Поклює...
Ось весна бурульки віша
З крапельок.
В мене в хаті пожвавішав
Корольок!
Пострибав біля одвірка,
На вікні,
Від прогонича там дірка
У стіні.
Потім свиснув потихеньку,
Миттю — пурх
І в ту дірочку маленьку
Раптом — шурх!
Отакий! В шибки не бився,
Тихий був.
А тепер не розгубився
І — майнув!
Раді-раді птичі зграї,
Вся рідня,
За найменше в нашім краї
Пташеня.
***
ПРО ГОРОБЧИКА-МОЛОДЧИКА

І
Тьотя Мотя часто гудила,
Проганяла горобця:
— Ба! На голову опудала
Сів, наївшися просця.
Ну вже й капосная птиця,
Хоч би хто тебе провчив...—
Та не з тих він, щоб журиться
Чи вичікувать харчів.
— Чів-чів-чів! — неначе бавиться.
Чим ви хочете провчить?..
Ціле літо марно палиця
З рук опудала стирчить.

ІІ
А зав'юга на порозі,
Холоди пішли страшні,—
Горобчина у тривозі:
Ні зерна, ні комашні.
Скільки градуси не міряй —
Лід, звичайно, не черінь...
Ну, то що ж? Летіть у вирій?
А навіщо? Цінь-цвірінь!..
— Ти, горобчику, в турботі? —
Посипають крихітки
Тьотя Мотя й донька тьоті, —
Їж, горобчику меткий.
Хоч і є часом причина
Нам кричать тобі «а киш!»—
Все ж великий молодчина,
Що від нас ти не летиш!..
***
ЯК СОЙКА БАБУСЮ ПІДВЕЛА

Гляньте: сойка! Ну й пустуха!
Синім вишите крило.
Пурх — і вже як не було...
Хто ж її пісень послуха —
Скаже: — Ну вже ж і мастак!
І совою гірко плаче,
І, мов курка, кудкудаче,
І співає, наче шпак.—
Ну, а шпак пісні свої
Десь на гілці витинає
{ частенько він, буває,
Передражнює її.
Очеретянка й вівчарик
Прилетіли теж сюди,
Та й собі — на всі лади:
То мов жайворон з-під хмарок,
То мов жаба, то мов чиж...
Сойці втриматись несила —
Іволгу перекривила,
Ну, а та їй: — Підожди ж!
Довести я всім волію,
Як я вмію! Звідкіля
Ти взялась? Перекривля?!
Я зусиль не пожалі-і-ю!..—
Сойка знову: — Ось візьмуся,
Переважу всіх я вас.—
Стала мекать, як бекас.
Тут якраз ішла бабуся —
Аж не віриться самій:
«Бий же мене сила вража,
Об'явилася пропажа:
Це ж озвався козлик мій!»
Крик той сойка повторила:
— А знайти мене вам зась! —
І, регочучи, знялась,
Лиш майнули сині крила...
Посміялась джеркотуха
Із бабусі, мов на зло.
Пурх — і вже як не було.
Ох і сойка! Ну й пустуха!..
***
СНІГУРІ

В лісі, в скверах, на алейках
Птиці в чорних тюбетейках.
Прилетіли снігурі!
Це зима на порі...
Ой, які вони цікаві:
По-смішному величаві.
Кажуть, якщо їх нема,
То не скоро ще зима...
Сірі та червоногруді
— Дю-дю-дю,— гукають,— дю-ді…
А самі аж із тайги
Принесли до нас сніги...
От за це ми їх із вами
Й називаєм снігурами.
***
ШИШКАР

У зимовий день на сонці
Птах щебече на сосонці:
— Цок-цок-цок! Цік-цік-цік!
Може, вас мороз припік? —
Це шишкар червоно-бурий,
Не буває він похмурий,
Все доводить він комусь:
— Я морозу не боюсь! —
Там, де гілка пелехата,
Шишкарева тепла хата.
Хай там хвижа, сніговій —
В ній сиди, яєчка грій.
У гніздечку шишкариха,
А шишкар співає стиха.
Чом журитися пташкам?
Ліку ж тут нема шишкам!
І шишкар літає в лісі,
Носить їсти шишкарисі.
—Цік-цік-цік! Цок-цок-цок!
От і вивели діток!..
Носять їм з шишок зернята,
Підростають шишкарята
І запікають ось-ось:
— Холодів не боїмось!
***