ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Черінь Ганна

ПРИГОДИ УКРАЇНСЬКОЇ КНИЖКИ

У КРАМНИЦІ НА ПОЛИЦІ
ЗАЖУРИЛАСЬ КНИЖКА:
— НІХТО МЕНЕ НЕ ЧИТАЄ,
ТІЛЬКИ СІРА МИШКА...
А МЕНЕ Ж БО НАПИСАЛИ
НЕ ДЛЯ МИШЕНЯТОК,
А ДЛЯ НАШИХ, УКРАЇНСЬКИХ
ХЛОПЧИКІВ, ДІВЧАТОК...
І ЗАСМУЧЕНО СКАЗАЛА
УКРАЇНСЬКА КНИЖКА :
— ОТ КОЛИ Б Я НІЖКИ МАЛА
ЯК ТА СІРА МИШКА !..



ПОДАЛАСЬ БИ Я З КАЗКАМИ
ВІД ХАТИ ДО ХАТИ —
МІЖ МАЛИМИ КОЗАКАМИ
ЧИТАЧІВ ШУКАТИ!
РАПТОМ СТАЛОСЬ ДИВНЕ ДИВО:
ВИРОСЛИ У КНИЖКИ
ХОЧ КОРОТКІ, ТА РУХЛИВІ
ДВІ ТОНЕНЬКІ НІЖКИ.
КРОК НАЛІВО, КРОК НАПРАВО
І ВПЕРЕД ДВА КРОКИ —
І ПОБІГЛА КНИЖКА ЖВАВО
НА ШЛЯХИ ШИРОКІ.



ОТ ЗАХОДИТЬ В ПЕРШУ ХАТУ,
ДО ШКОЛЯРКИ СЛАВКИ.
БАЧИТЬ ДІВЧИНУ ЗАВЗЯТУ,
ЩО Й НЕ ВСТАНЕ З ЛАВКИ.
ОТ ЗАХОДИТЬ В ПЕРШУ ХАТУ,
ДО ШКОЛЯРКИ СЛАВКИ.
БАЧИТЬ ДІВЧИНУ ЗАВЗЯТУ,
ЩО Й НЕ ВСТАНЕ З ЛАВКИ.
КНИЖКА СТАЛА НА ПОРОЗІ:
— ДОБРИВЕЧІР, СЛАВО!
ПОЧИТАЙ МЕНЕ, ПО ЗМОЗІ —
Я ТАКА ЦІКАВА !
СЛАВА КАЖЕ: — Я Б ЧИТАЛА,
ТАК ЗАВДАНЬ БАГАТО!
В МЕНЕ ТАК ЧАСУ ЗАМАЛО —
ВЧУСЯ НАВІТЬ В СВЯТО...



АЖ ЯК ЛІТЕЧКО ПРИЛИНЕ,
ТИ ПРИЙДИ ІЗНОВУ.
МОЖЕ ЗНАЙДЕМО ХВИЛИНУ
ТОДІ НА РОЗМОВУ.
В КНИЖЦІ ЛІТЕРИ ЗІВ'ЯЛИ
НА ТАКИЙ ПОЧАТОК...
— ПОШУКАЮ ТРОХИ ДАЛІ
КРАЩИХ Я ДІВЧАТОК!
НА ГОРБОЧОК ІЗ ДОЛИНКИ
ВИЙШЛА НА ДОРІЖКУ.
ПРИВІТАЛАСЬ ДО ГАЛИНКИ:
— ПУСТИ В ХАТУ КНИЖКУ!
— А ПРО ЩО ТИ, КНИЖКО КРАСНА?
— ПРО ЗВІРЯТ, ПРИРОДУ,
ПРО МИНУЛЕ І СУЧАСНЕ
НАШОГО НАРОДУ...
А ЯКЩО КАЗКИ ДЛЯ ТЕБЕ
МАЮТЬ ЩЕ ПРИВАБУ,
ПРОЧИТАТИ КОНЧЕ ТРЕБА
ПРО ЦАРІВНУ — ЖАБУ...



- ГАЙ — ГАЙ — ГАЙ...
МЕНЕ СЬОГОДНІ
НЕ ЦІКАВЛЯТЬ ЖАБИ...
ОТ ЯКБИ ПРО ТАНЦІ МОДНІ —
ЦЕ ЧИТАЛА Я БИ!
ПІШЛА КНИЖКА ДО ВАСИЛЬКА.
ЧУЄ ГОЛОС НИЗОМ...
ЩО Ж, ВАСИЛЬКО ЗИРКНУВ ТІЛЬКИ,
Й ЗНОВ ПІД ТЕЛЕВІЗОР...
ЗАВІТАЛА ДО МАТВІЯ —
СУМНО ВИЙШЛА З ХАТИ:
ПО-ВКРАЇНСЬКИ ТОЙ НЕ ВМІЄ
ВЗАГАЛІ ЧИТАТИ!
НЕ НАВЧИЛА ЙОГО МАМА,
НЕ ХОДИВ ДО ШКОЛИ —
ЯК НІМИЙ, ТЕПЕР МІЖ НАМИ
БЕЗ РІДНОЇ МОВИ!



ЗАВІТАЛА ДО СЕРГІЯ, Н
ІНШОГО ВСЕЗНАЙКА.
ЩО НА СВІТІ ВСЕ УМ!Є,
НОСОЗАДИРАЙКО.
ЯК ЗАЙШЛА ДО НЬОГО КНИЖКА,
ТАК ВІН ГОСТЮ ПРИВІТАВ:
— Я ВСЕ—ВСЕ НА СВІТІ ЗНАЮ,
ТАК ЩО Й ІНШИХ ВЖЕ НАВЧАЮ!
ВІДКАЗАЛА КНИЖКА: — ДРУЖЕ,
ЩОСЬ ТИ ЧВАНИШСЯ ЗАДУЖЕ!
ЩЕ НЕМА ТАКИХ УЧЕНИХ,
ЩОБ НА СВІТІ ЗНАЛИ ВСЕ!
ТИ СКАЖИ МЕНІ ПО ПРАВДІ:
ЧИ КОЛИ ТИ БАЧИВ СТРУСЯ?
ЩО ТИ ЗНАЄШ ПРО ПЛЯНЕТИ?
ЧИ ПРО АТОМ ЧУВ КОЛИ?
ЗВІДКИ НАФТА УЗЯЛАСЯ?
ДЕ ЖИВУТЬ ГІПОПОТАМИ?
ЯК НА ТИГРІВ ПОЛЮВАТИ?
ВІД ЛЕВИЦІ ЯК ВТЕКТИ?
Ой, НЕ ВІРЮ Я, ЩОБ ЗНАВ ТИ
ІЗ САМИХ СВОЇХ ДУМОК,
ЯК ЛІТАЮТЬ АСТРОНАВТИ,
ЯК ДАЛЕКО ДО ЗІРОК...
ВСЕ ТИ ЗНАЄШ НАВМАННЯ —
ЦЕ, МІЙ ДРУЖЕ, НЕ ЗНАННЯ.
ЦЕ ЛИШ ПОКАЗ, А НЕ СИЛА,
ЦЕ, МІЙ ХЛОПЧЕ, БУЛЬКА З МИЛА!

А СКАЖИ-НО, ЛЮБИЙ СИНУ,
ЩО ТИ ЗНАЄШ ПРО СВІЙ КРАЙ —
ПРО ВІТЧИЗНУ - УКРАЇНУ?
НУ, КАЖИ Ж, ВІДПОВІДАЙ!
ЧЕРВОНІВ СЕРГІЙ, ЗВИЧАЙНО,
СТАЛО СОРОМНО ЙОМУ:
— ТА ЧЕКАЙ-НО, НЕ ТІКАЙ-НО,
МОЖЕ Я ТЕБЕ Й ВІЗЬМУ!



ТА СКАЗАЛА КНИЖКА: — СИНУ,
(ТЕЖ БО ГОРДОЮ БУЛА)
ДУЖЕ ВДЯЧНА ЗА ГОСТИНУ
БЕЗ ЛЮБОВИ І ТЕПЛА!
Я ПІДУ З ТВОЄЇ ХАТИ,
І НА МЕНЕ ВЖЕ НЕ ЖДИ!
ЯК ЗАХОЧЕШ КНИЖКУ МАТИ,
ДО КНИГАРНІ САМ ПРИЙДИ!
ТАМ КНИЖОК ІЩЕ БАГАТО,
ТОЖ КУПУЙ ЇХ НА ЗДОРОВ'Я...
Я Ж ПІДУ ТАКИХ ШУКАТИ,
ЩО ВЗЯЛИ Б МЕНЕ З ЛЮБОВ'Ю.
ВИЙШЛА КНИЖКА В ПОЛЕ СІРЕ,
МАЛО ЩО НЕ ПЛАЧЕ:
ДЕ ЗНАЙТИ ЇЙ ТЕПЛЕ,
ЩИРЕ СЕРДЕНЬКО ДИТЯЧЕ?
АЖ В ОДНІЙ ВЕСЕЛІЙ ХАТІ,
ДЕ ЖИВЕ НАТАЛЯ,
КНИЖКУ РАДО ПРИВІТАЛИ
І НА СТІЛ ПОКЛАЛИ.



БАЧИТЬ КНИЖКА — В ЦІЙ ХАТИНІ
ВІД КНИЖОК АЖ ТІСНО —
БО ЧИТАЮТЬ ВСІ В РОДИНІ:
І МАТУСЯ,
І БАБУСЯ,
І ТІТУСЯ,
І ТАТУСЬ,
ЩЕ й ДІДУСЬ!
А НАТАЛЯ? ЗВІСНО!
ТІЛЬКИ КОТИК НЕ ЧИТАЄ ,
АЛЕ СЛУХАЄ, ВВАЖАЄ...
КНИЖКА ТУТ, ТАМ ДРУГА, ТРЕТЯ —
ПОВНО В ШАФІ ВИДНО...
АЖ ШЕВЧЕНКО ІЗ ПОРТРЕТА
УСМІХНУВСЬ ПРИВІТНО.
— КНИЖКА ЩЕ ОДНА! НОВЕНЬКА!
СКРИКНУЛА НАТАЛЯ.
А ЗА НЕЮ ТАТО Й НЕНЬКА
КНИЖКУ ПРИВІТАЛИ.
ОТ НАСТАВ ЗИМОВИЙ ВЕЧІР...
ТЕПЛИМ ДУХОМ ВЇЄ З ПЕЧІ...
А НАТАЛОЧКА ЧИТАЛА
ГОЛОСНО Й ПОВАЖНО.
ВСЯ РОДИНА ПОСІДАЛА,
СЛУХАЛА УВАЖНО...
НУ ТА й ДОБРЕ ВЖЕ НАВЧИЛАСЬ
НАТАЛЯ ЧИТАТИ!
В РІДНІЙ ШКОЛІ НЕ ЛІНИЛАСЬ,
ЗРАЗУ ЦЕ ПІЗНАТИ.
ДОЧИТАЛА І СКАЗАЛА:
— НА ДОБРАНІЧ, КНИЖКО!
І ЯК СКАРБ, її ПОКЛАЛА
ПІД ПОДУШКУ В ЛІЖКО...



ОСЬ І ВСІ ПРИГОДИ.
ДАЛІ КНИЖКА НЕ БЛУКАЛА...
ЧИ БАГАТО З ВАС В ЗАГАЛІ
Є ПОДІБНИХ ДО НАТАЛІ?
ЩО ШАНУЮТЬ, ПОВАЖАЮТЬ
УКРАЇНСЬКЕ СЛОВО,
ЩО ІЗ КНИЖЕЧКИ ЧИТАЮТЬ
ДЗВІНКО КОЛЬОРОВО?!
А ЧИ Є МІЖ ВАС ТАКИЙ,
ЯК ВАСИЛЬКО ЧИ СЕРГІЙ?!
ГЕН ДО ШКОЛИ ЙДЕ ДОРІЖКА —
ВАС ТУДИ ПРОВАДИТЬ КНИЖКА...
ЩАСТЯМ Є ЧИТАТИ ВМІТИ
СЛІВ БАРВИСТИХ САМОЦВІТИ
МОВОЮ БАТЬКІВ, РОДИНИ,
І ВСІЄЇ БАТЬКІВЩИНИ —
УКРАЇНИ!
***
ЩО З МЕНЕ БУДЕ?

Час іде так швидко-швидко!
Скоро буду я стара...
Буть дорослою, як видко,
Готуватись вже пора.
Що ж робити? Бути ким?
Стати фахівцем яким?
Може б я була „сестрою”
У біленькім однострою.
Роздавала б різні ліки:
Вам — рицину, вам — бензину,
Та не пийте, ви ж великий!
Натирайте нею спину!
Може вчителькою стати,
Щоб учить таких, як я,
Та такою ще, щоб знати
Всіх на прізвище й ім’я.
І не сплутати ніколи,
І для всього мати мірку:
Що за шкоду — мірку соли,
А за розум — срібну зірку.
Може, буду я моделлю
І надіну капелюх
Із пером під саму стелю,
Із стрічками біля вух!
Всі б на мене любувались,
Капелюхи б купували ...
А не ліпше десь в бюрі
У спокої та в добрі
Вибивати на машинці
Сотню слів в одній хвилинці?
От такі б то мати пальці,
Наче зайчики-скакальці!
Чим же вдома буть погано?
Треба тільки встати рано,
Побудити всіх до праці,
Їжу викласти на таці,
Всіх провести за ворота,
А дітей — то аж на шлях,
Щоб не влізли до болота
У блискучих чобітках.
А тоді — обід ладнати,
Всіх з роботи виглядати.
Це гаразд, а те — ще краще!
Тільки праця і знання
Зроблять з тебе щось путяще,
А не мандри навмання.
***
УКРАЇНСЬКИЙ СОН

В суботу, як лягати час,
Сказав татуньо мамці:
— Спини будильника, щоб нас
Він не тривожив вранці.
Здалась дрімоті я в полон,
Немов човен на хвилю.
Чудовий Український Сон
Мені приснивсь в неділю.
Я спершу думала — то Рай...
Але пройшла хвилина —
Я зрозуміла: то наш край,
Квітуча Україна.
Я тут ніколи не була,
Але пізнала зразу
Будинки міста і села —
Сама, і без показу.
Бо я вже вивчила з книжок
Поля, доми і вежі,
І українських діточок
У вишитій одежі.
Високі тут були доми —
Як вежа кожен дім!
Мені приснилось, ніби й ми
Жили також в такім.
А вулиці, немов сади.
Такі зелені й чисті.
Високі струмені води
З фонтану серед міста.
Пізнала я, хоч і вві сні,
І Пам’ятник Героям,
Коло якого в день ясний
Гуляли діти роєм.
Ось, Україно, Ти яка!
Весела, кольорова!
І всюди плине, як ріка,
Співуча Рідна Мова.
Ось вийшло військо на парад —
Сьогодні певно свято.
За військом діти всі підряд
Біжать, як гусенята.
Скрізь оточили люди шлях
І плещуть у долоні...
І український має стяг
На кожному балконі.
За військом я ішла вві сні,
Щаслива і весела...
Ішла туди, де між ланів
Цвіли в садочках села...
Такі, як бачила не раз
Змальовані у книжці.
І навіть бусел напоказ
Стояв на довгій ніжці.
На деревах росли грушки,
Медяники й цукерки
Й від них так пахло! Чимсь таким,
Як на Великдень з церкви.

А як розкішно, без журби
Там бавилися діти:
Співали, грались на горбі,
В вінки сплітали квіти...
Найцікавіше ж, що вони
Всі пасли гуси й вівці,
Чи доглядали кавуни —
І грали на сопілці.
Мені також дали ломачку,
І пасла я сіреньку качку.
Ми посідали на траві
Й пісні співали все нові.
І раптом — чую на чолі
Чиюсь легку долоню...
Від маминих збудилась слів:
— Що ти співаєш, доню?
— О, мамо, сон приснивсь мені
Про Україну милу.
Співали дати там пісні,
І я цю пісню вміла.
— Співай же, доню, і радій,
Весела будь, як птиця,
Бо сон приємніший, ніж твій,
Нікому не присниться.
Ще прийде правда і закон,
І ще настане час,
Щоб світлий Український Сон
Став дійсністю для нас!
***



СМЕРТЬ РЯБКА

Звістка в нас сумна така.
ПТп й промовити нелегко:
Вже нема мого Рябка,
Вже далеко він, далеко...
Він старий вже був, признаться,
Тяг останні дні...
Літ було йому з тринадцять —
Більше, ніж мені!
Це вже був, як на собаку,
Заповажний вік.
Мав він старости ознаки,
Наче чоловік.

То в Рябка щеміли лапи,
То не міг устать з канапи,
То не міг жувати їжі,
То йому боліли крижі...
Був нам вірним він не даром,
Був певнішим від замка,
І тому з ветеринаром
Лікували ми Рябка.
Міряли температуру
І лили якусь мікстуру,
Ще якісь давали ліки —
Круглячки такі великі,
Щось подібне до горіхів,
Від яких він чхав і чмихав.
А до того ще додати —
Став Рябко недобачати!
Часом в себе перед носом
Перекине миску з сосом,
Часом нас не пізнає ...
От, ще лишенько моє!
Повели до окуліста.
Той сказав Рябкові сісти
І поклав за пару кроків
М’яса чи якоїсь страви...
Пес не рушився і трохи.
-Ну, погані, брате, справи!
Пересунув трохи ближче,
А Рябко лиш носом свище...
Лікар, взявши три долари,
Здавсь нарешті на благання
І Рябкові окуляри
Приписав на добачання.
Ми купили окуляри
(Додаткові три долари!),
На Рябка їх прив’язали
І носити наказали.
Та Рябко не зніс неволі —
Й окуляри ті вже долі...

Так Рябко нещасний нидів —
Перейшов до інвалідів.
Місяць так пройшов і другий...
Якось мн увечері
Попрощались з нашим другом
Й поховали у дворі.
Посадили квіти гарні
Ми на згадку про Рябка ...
Всі були б зусилля марні.
Знов знайти, як він, дружка!
Може буде в нас тепер
Чи вівчар, чи фокс-тер’єр,
Чи бульдог, чи може такса —
А Рябка згадай — не так все!
***
ПРИГОДА З КОТОМ

Скажіть мені: хто наші друзі,
Що не покинуть і в недузі,
Що з нами бавляться без слів,
Що зроблять все, що б лиш звелів,
Що пильно з школи нас чекають
І аж назустріч вибігають
І через двір біжать слідом,
Як млин, махаючи хвостом?
Вгадали! Це ж бо пес і кіт.
Для них дитина — цілий світ.
І ми їх любимо так само,
Хоч трохи й кривдимо часами...
Одного разу у суботу
Не мали ми чого робить.
І каже Федь: — Я б мав охоту
Усіх вас трохи розсмішить.
— Сміши! Та тільки щоб без шкоди,
Щоб не дістати за пригоди
Від мами на вечерю пас
Або на дві години в кут...

— О ні, ніщо не скривдить нас!
Це лиш з котом.
А кіт вже й тут —
Муркоче, треться біля ґанку...
І каже Федь: — В оцю бляшанку
Накласти треба камінців,
Позатулять з обох кінців
І прив’язати до хвоста,
Щоб налякало те кота.
Ми заскакали, наче кози:
— Це буде смішно! Тра-та-та!!!
Мала Марійка зразу в сльози:
— Я вам не дам свого кота!
Бо з того всього вийде горе:
У нього буде серце хворе!
— О, та Марійка плаче вічно, —
Розсердився на неї Федь,
На каблуці крутнувся звично
І вже б кота вхопив. Ледь-ледь
Мурко утік. Для оборони
Шугнув на дерево умить!
А там звили гніздо ворони...
Птахи почули — щось шумить,
Щось лізе вгору по корі,
Аж іскри крешуть пазурі!
Мабуть, дітей поїсти хоче!
Ворона люта, аж клекоче.
Що ж бачить? Вгору лізе кіт!
Ну, буде гостеві привіт!
Ворона дзобає з вершини,
А знизу жде недобрий Федь...
Кіт протримався ще з хвилину
Та й вниз пустився шкереберть!
Ворона подовбала спину,
Подерла добре кожушину...
Кіт плакав так і так нявчав,
Що Федь теж плакати почав...
Кота Марійка підхопила
І від ворони захистила.
І тільки вже Мурко затих —
Як раптом — мама на поріг!
— Я бачу, тут дурні пригоди
Котові наробили шкоди!
Забава добра — та не кожна.
Кота лякати так не можна.
Ного ще вхопить переляк!
Ану б — як вас злякати так!?
Корисну, лагідну тварину
Любити треба, як людину.
Коли з Мурком ми будем друзі
Та молочка дамо щораз,
Він нам відплатить по заслузі
Любов’ю й вірністю до нас,
Та ще й половить в хаті миші,
Щоб ми гарненько спали в тиші.
І що ж? Після такої мови
Подія сталася така,
Що кожний з нас, зовсім без змови,
Приніс котові молока.
Замуркотів тоді Мурко,
Очуняв від переполоху
І пив по черзі молоко
Із миски кожної потроху.
***
ПРИГОДА В ПАРКУ

Пішла я з мамою до парку,
Бо вдома нам сидіти парко.
А тут приємно: сядь у тінь
Або побігай, як не лінь.
Мамуся плетиво плете —
Мені в думках зовсім не те...
— Піду я, мамцю, он туди,
Де водограй поблизу є. Д
озволь напитися води,
Бо щось я так облизуюсь!
— Йди, донечко, але не гайся,
Води напийся та й вертайся.
От я пішла до водограю,
А там же й гойдалка. Не знаю,
Якось на гойдалку я сіла,
А розгойдатися не сила.
Аж тут іде один хлопчисько:
— Я розгойдаю!
— Тільки низько,
Бо я боюся...
— Я з тобою!
І полетіла я стрілою!..
Вчепивсь за гойдалку, як рак,
Гойдає він все вище...
Лечу я вгору, як літак,
Аж вітер в ухах свище...
От де набралась я турбот,
Аж в серці захололо!..
Мені здавалось, що от-от
Я обкручусь навколо...
Та щось було ще більш страшне:
Була б найбільша драма,
Коли б так високо мене
Могла побачить мама!
Тому я навіть не кричала,
А тихо хлопця попрохала:
— Пусти! Тобі три центи дам!
— Дай п’ять! А ні — лишайся там!
— Вже дам і п’ять, лише пусти,
А то покличу маму!
Тут він спинив. Я з висоти
Злегіла-впала в яму.
Але нічого! Голопне,
Три центи тільки мала,
А щоб хлопчак пустив мене,
Неправду я сказала...

Вони загорнені були
В папір від шоколадки...
— Ось гроші!
Й швидше від стріли
Я бігла без оглядки.
До мами! Швидше, щоб вона
Не турбувалась марно,
Щоб не була вона сумна,
Бо то було б негарно.
Аж бачу — впала на шпориш
Дитинка й ревно плаче...
Ніде нічого — близько лиш
Маленька жабка скаче.
Питаю: „Хто ти? Плачеш чом?
А де ж твоя матуся ?”
— Там, — показала кулачком
Та й знову в плач: „Боюся-я-я!”
— Ну, йди, тебе я відведу,
Не плач, то ж тільки жабка!
Нам користь робить, не біду,
Спитайся навіть в татка!
А тут нема часу якраз!
Поправила їй шапку
І повела... Мала весь час
Питалася про жабку,
Чи нас вона не здожене
І чн вона зубата...
Так привела вона мене
До мами і до тата.
Я їм дитинку віддала:
— Ось ваша доня — я знайшла.
Здорова будь! — кажу до неї...
И біжу щосили навпрошки
Через дороги і стежкн,
Прогалини й алеї
До матінки моєї.
Ніколи мама не була
Такою блідолицею...
— Ой, донечко! А я вже йшла,
Щоб кликати поліцію!
Мене матуся обняла
І не питала, де була.
Мені ніяк не йде з думок,
Чом мама, замість паса,
Мені купила фунт сливок,
На що я дуже ласа!
***
ЛІТНІЙ ТАБІР

Літні дні ясні, погожі,
У садку розквітли рожі...
Школа вже стоїть пуста.
Мама каже: — Час настав.
Доню, їдь у табори —
В сонця сили набери!
їдуть авта чередою,
Нас відвозять в табори.
Там спочинемо чудово
До осінньої пори.
Як нам табір не любити?!
Тут же озеро і гай,
Тут повітря, сонце, квіти,
Безліч друзів — просто рай!
Тут лунає рідна мова,
Рідна пісня голосна.
Є й газетка таборова —
Все висміює вона:
Хто проспав, хто позіхав,
Хто на „тиші” грався в „миші”,
Хто вмивається „насухо”,
Хто обмазався по вуха...
Озеро блакитне
Тепле і привітне.
Діти плетуться на хвилі —
Хвилі мнлі, оксамитні.
А на березі хлопчина
Сам стоїть, немов билина,
Ні туди і ні сюди!
Він прибув недавно в табір.
— Та не бійся, сміло йди:
По коліна буде жабі
До середини води!
За хвилину й він в воді.
Наче рибки молода,
Діти плещуться на хвилі.
Грають бризки, сміх і жарти —
Під уважним оком варти:
Старший хлопчик на плоті
Завертає, як далеко
Запливають діти ті,
Що не дбають про безпеку.
Враз дзвінок! Всі — мити руки!
Годі вже ловити щуки!
Підвечірок на столі!
І великі і малі,
До їдальні всі біжком
Покотили діти дрібно,
Їх до їжі батіжком
Заганяти непотрібно!
Затрубив сурмач сиґнал:
Гей, виходьте, сестри й браття,
Всі збирайтесь назагал,
Бо сьогодні в нас багаття.
Запалили вже вогонь —
Він горить, як наша пісня!
Вже й „артисти” вийшли. Звісно,
Що було і не без хиб:
Перекинувсь Лесь із стійки!
Де й коли іще могли б
Насміятися ми стільки?!
Танцювала Люся —
З папороті шати,
Довгі аж по п’яти.

Все гаразд, коли дивлюся —
Папороть звалилась
И Люся опинилась
Всім нам на потіху
В пластовій спідниці!
Нам дарма, аби більш сміху,
Решта — без різниці!
Вийшла я казати вірша —
Трапилось ще гірше:
Я забула першу стрічку...
Як почати? Лихо!
Та, на щастя, тут сестричка
Підказала стиха.
Я тоді набралась сили,
Ще й співала під кінець,
Так що всі мене хвалили
І казали: „Молодець!”
Пролинають дні веселі
В нашій радісній оселі.
Тут наш затишок і клюб,
Тут наш прапор і Тризуб.
Тут ми всі — одна родина.
Тут — маленька Україна!
***



ІСПИТ

Іспит близько! Дехто плаче...
Наполошнлнсь ледачі!
Їм так хочеться на іспит,
Як на щеплення від віспи!
Трохи я й сама боюся...
І тому в останні дні
Особливо пильно вчуся.
Помагають всі мені:
Тато, сівши біля мали,
Ставить той чи інший запит.
Мама в зошит підглядає,
Фізику перевіряє.
А бабуся в наші справи
Додає смачної страви,
Співчутливі робить міни:
— Треба їсти вітаміни!
З допомогою такою
Я набралася спокою.
В школі старші і малі
Загули, немов джмелі.
Декого бере дрижак,
Дехто дметься, як їжак...
Снились Грицеві вночі
Всі питання і задачі:
— Всі питання знаючи,
Не боюсь я.
— От побачим!
Лесь, поглянувши иа двері,
Нам сказав. — Я хитрий змалку!
Я на білому папері
Крейдою зробив шпаргалку,
Так, щоб вчитель не помітив!
Засміялись з того діти:
— Білим та по білому!
Як по воді вилами!..
Вчитель пише на таблиці
Двадцять п’ять важких питань.
Розгорілись маком лиця ...
— Хто там шепче? Перестань!
Не крутися, непосидо,
Та не списуй у сусіда!
Ось такі були питання:
ІЦо є сила притягання?
Звідки в нас береться сніг?
(Це найлегше з них усіх).
Чим нам цінні мікроскопи?
Головні міста Европи?
Враз спитався вчитель Тоні:
— Чом рябі твої долоні?
Йди мерщій та в умивальці
Добре вимий з милом пальці!
Вийшла Тоня, вмила руки,
Змила з них усі „науки”,
Що чорнильним олівцем
Розписала, як узори.
І прийшлось кінець-кінцем
Їй писати без підпори...
Написали, хто як вмів.
Довелось чекати доти,
Доки через пару днів
Вчитель нам роздав роботи.
Написав найкраще Зенко —
Він живе від нас близенько.
Хоч сама я все завчила,
А зрівнятись з ним — несила!
Він цибатий; як лелека,
Мудрий — як бібліотека!
Стільки знає — мамо рідна!
Буде він ученим, видно.
А проте, сказати варто,
Він веселий і штукар,
Перший майстер він на жарти,
Ще й в футболі воротар.
Так чи так, моя робота
Не була в ряду останнім.
„Добре” з плюсом ... А за що то? -
Збилась я в однім питанні...
А за те вписала я ще
Власний віршик про зиму,
І здається, що найкраще
Те сподобалось йому.
А один із наших учнів
Відповів не дуже влучно,
Написав таке, що жах:
Раків, жаб і черепах
Він зачислив до комах!..

Другий написав з тривоги,
Що пантери мають роги!
А тому, що в ніч останню
В сні дізнавсь про всі питання,
То приснилось розторопі,
Що Бразилія — в Европі!..
Трохи смішно,
Трохи втішно,
І втирає дехто слізки ...
Я нічим більш не турбуюсь
І до табору готуюсь
І пакую вже валізку.
***
ШКІЛЬНИЙ ПІКНІК

В нашій школі буде пікнік!
Всі ми підемо у сад!
Як на лихо, дощ у вікна
Стукотить два дні підряд.
Ще й вперед бюро погоди
Передбачило дощі...
Це чималі перешкоди:
Змокнуть квіти і кущі,
Будуть багна і калюжі —
Це було б погано дуже!
Я молилась вчора на ніч:
„Боже, змилуйся над нами,
Поможи нам, Мати Божа,
Щоб узавтра дощ не йшов,
Днина щоб була погожа
І трава, неначе шовк”.
Помогла нам Божа Мати:
Стало всюди просихати...
Рано вранці сонце встало,
Дощ плаксивий геть прогнало!
Видно, що бюро погоди
З сонцем не дійшло до згоди!
Вранці я іду до школи,
Маму смикаю за поли:
— Дай мені в торбинку щось,
Щоб на пікніку здалось!
Мама дражниться: — Квасолі?
Хріну? Перцю? Бараболі?
— Можна трошки, а до того
Щось солодкого, смачного.
Не клади, матусю, перцю,
Бо недобре буде серцю.
Не клади також і хріну —
Буду чхати без упину.
Дай ти краще шоколадку,
Чи цукерок, чи грушок ...
— Знаю, знаю. Все в порядку —
Наставляй сюди мішок!
З школи ми по двоє в ряд
Вийшли всі на пікнік в сад.
Всі веселі, любі, гарні
І надиво солідарні —
У такім чудовім парку
Хто подумав би про сварку?
Хто сумний був — звеселів.
Хто мовчав — розговорився.
Хто сердитий — помирився.
Скільки сміху, скільки слів!
Стали грати в різні гри —
Сам, що хочеш, вибери:
Той у м’яч,
А той у „квач”.
Гей, лови мене, не плач!
Навіть вчителька із нами,
Як маленька, грала в „квачик”
І зовсім не та неначе,
Що нам ставила „погано”
За незроблені задачі.
Міряючись силами,
Потомились, сіли ми.
Надоколо пахощі —
Час ділити ласощі:
Я тобі, а ти мені —
Ох, які вони смачні!

Їсться добре серед саду —
Все поїли без сліда!
Мають тут якусь принаду
Й хліб самий, сама вода!
На поганий апетит
Кращих ліків не знайти!
— Позбирайте всі папери!
Вже додому час —
Вже матусі до вечері
Виглядають нас...
Мали втіхи ми доволі!
Завтра стрінемось у школі.
***
ДОМАШНІ ЗАВДАННЯ

По школі я гуляю доти,
Аж поки талр йде з роботи.
Іде! Я рада кожен раз,
Так ніби гість іде до нас!
Люблю я дуже свого тата,
Без нього невесела хата.
Ну, тато перш цілує в щічку.
Тоді, як завжди, має звичку
Питати, що робили в класі,
Які вчинили баляндраси.
Чи й я у школі пустувала,
Чи може і в кутку стояла...
А наостанку ще по всьому
Питав, що задали додому.
Часом скажу: — Нічого, татку!
А він на те: — Чекай но, братку,
Пізнаю зараз по очах.
Отут мене хапає страх:
Якісь татуньо очі має,
Що зараз на брехні спіймає!
Але сьогодні вже, як згадано,
Як запитав, що нині задано,
Я крикнула йому щодуху:
— Нам задали зловити муху!
— Я, доню, маю двоє вух,
Але не чув іще ніколи,
Щоб задали ловити мух
У будь-якій путящій школі.
— Але насправді, любий тату,
Ми муху маємо спіймати
І придивитись дуже пильно,
Чому вона дзижчить так сильно,
Які та муха має крильця,
Животик, повний, як барильце,
Все записати на папір.
Це правда, татку, ти повір!
І що ж? Татусь мені поміг.
Ми за малим не збились з ніг.
Зчинили в хаті завірюху,
Але таки впіймали муху!
***
КУХОВАРКА

Як минуло дев’ять літ,
Я сказала: — Люба мамо,
Вже мені учитись слід
Куховарити!
— Ще рано, —
Мама каже, — вріжеш руку.

Пальці часом обпечеш.
Через рік почнеш науку.
Я заплакала: — Авжеж!
Он навчила мама Олю,
Як варити бараболю.
А Наталка вміє це
Й навіть смажити яйце.
Я ж, крім кави і крім чаю,
Нічогісінько не знаю.
— Що ж, — сказала мама згодом, —
Ось тобі зубатий ніж!
Тільки пальчика не вріж,
Бо впечу добренько йодом!
Чисть картопельку тоненько,
На шматочки ріж дрібненько,
Кинь у горщик, посоли.
Поклади цибульки, м’яса
І петрушки для прикраси,
І морквину на приправу —
Юшка це на першу страву.
А на друге — трохи каші,
А на третє — солоденьке,
Щоб хвалили гості наші
Куховарку молоденьку.
Закачала рукави —
Ну, до праці раз-два-три!
Заслужу собі похвали!
Всі поради з голови,
Як пташки, повилітали...
Я петрушечку зелену
До компоту посікла,
А картоплю здоровенну
В горщик силою втовкла.
Все робила самотужки:
Цукру всипала до юшки.
Ну, а в кашку солоденьку
Натрусила соли жменьку.
Каша знизу пригоріла,
Зверху на плиту скипіла...
Так із цілим роєм бід
Я зварила свій обід.
Любі гості, вас прошу
Скуштувати кулешу.
Песик витяг з юшки м’ясо,
З’їв і облизався ласо.
Миску юшки виїв котик
[Потім хворий мав животик].
Вдвох вони лизали кашу
Солоненько-солоденьку,
І хвалили гості наші
Куховарку молоденьку.
***
АРИТМЕТИКА

З усіх наук, на завзяття,
Люблю я аритметику,
Бо жадний день твого життя
Без неї не мине таки.
Щоправда, легко так не всім,
Не всім є чим хвалиться —
Спитав вчитель: „Сім раз сім?”
То дехто каже: „Тридцять!”
А я, як вчу, то маю звичку
Співати множення табличку
На „коломийку” чи „гопак”,
Аж поки вивчу так чи так.

„П’ять раз п’ять — двадцять п’ять,
Треба добре пам’ятать.
Шість раз шість — тридцять шість.
Як не вивчиш — вовк із’їсть!”
А інші діти нехороші
Недобру роблять штуку
І заробляють добрі гроші
Від тата за науку:
За кожний вивчений рядок
Бажають мати цента!
А я би їм дала пасок
І більше ні процента.
А є іще й такі, що в класі
Мовчать, як деревина,
А у крамниці краще каси
Рахують, як машина.
Я лиш дивуюся без краю.
Бувають різні діти!
А без рахунків, це я знаю,
Не можна в світі жити.
Люблю я цифри і таблиці
Не менш від рибки і від киці!
***