ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Підпалий Володимир

РІДНА МОВА

О мово рідна!
В рідній хаті,
як джерело із глибини,
в голодні дні,
у дні багаті,
і на вогнях,
і при багатті —
ти від колиски до труни!..
Хоч не чужою чужиною
чужі були і є мені,
немов луною голосною
твої лунають голосні!..
Озвуться чистими тонами
їм приголосних сто рядів —
басами і напівбасами
м'які, сонорні і тверді!..
Як найцінніша нагорода,
немов Дніпра могутній плин,—
пісні великого народу
з країни сонця і калин!..
В братів сім'ї вишневим садом
стрічаєш ранки голубі,—
моя відрадо
і порадо,
безсмертя суджене тобі,
бо
ти —
як мати в рідній хаті,
як джерело із глибини,
в голодні дні,
у дні багаті,
і на вогнях,
і при багатті,
ти —
від колиски до труни!
***
РІЗДВЯНИЙ МОРОЗ

Повечоріло вмить...
На сході зірка
зійшла блакитно-біла...
Диво див!..
Шмигне на белебені вітер зрідка,
мороз над комином посріблить дим...
Як скрипне хвіртка -
на кутку собаки
залементують, як цигани, враз,
бо дошкуля зима...
Нехай погавкають,
погавкають за себе
і за нас...
***
ЗИМА ЩЕ ТІЛЬКИ ПРЕД'ЯВЛЯ ПРАВА...

Зима ще тільки пред'явля права
на володіння небом і землею,
іще не засіва, а посіва,
а я стою між осінню і нею.
Кого у провожаті з них візьму,
і хто із них мою дорогу знає?..
Мені киває осінь на зиму,
Зима ж на осінь знову навертає...
.............................................
А потім йшли, долаючи сльоту,
Пірнали у дощі, як у безодні.
Збирали і гриби, і тумани,
і вогнище в ярузі розкладали,
і виглядали друзів з далини,
і потім всеньку ніч їх проводжали.
Та ось нарешті стали на межі,
яку судилось перейти одному...
І жаль зиму: ми з нею не чужі -
обоє мерзли в піджачку чужому.
Коли були молодші, - по війні, -
і заливали ковзанку від школи
аж під місток, а ще вона мені
не заступала співу птиць ніколи,
завжди казала: - Вдарився грудьми
червоними снігур об мерзлу землю,
біжи додому і його візьми
в селянську хату бідну, але теплу.
А то, бувало, раптом натякне,
що березіль уже не за горами,
і проведе до пролісків мене
лиш їй одній відомими стежками.
Було, звичайно, й снігу намете,
що й шапку в ній загубить наша хата...
То все уже минуле, а проте -
людина тільки пам'яттю багата.
А з нею через мрію до мети
топтать дорогу надійніше завше.
Стоять обоє... Час мені іти -
один піду, на згадку пам'ять взявши...
***



ПЕРЕДЗИМ'Я

За журавлиними ключами
посиротіла далина.
Відходить листопад...
За лісом
зима вітрило напина.
Зашклилися, як затулились,
тоненьким льодом у степах
мілкі озера...
Глід червоний
промерз до зернят на кущах.
А грудень дихає сердито
морозом.
Невтямки йому,
чому тендітними списами
озимина стріча зиму...
***
ЗИМОВИЙ ЕТЮД

Трішки туману і трішки інею,
неба льодинку холодну — на шлях...
Вечір, мов казка, над Україною,
казка, як вечір,
аж синьо в очах...
Там, за тополями,
за огорожами,
де місто дихає у степи,
все запорошене,
все насторожене,
вся Україна заслухалась
і не спить...
***
ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ

Там снігу ще й снігу на цілий світ,
де гуси летіли-летіли - і впали.
Там подих Ваш перший і перший Ваш слід
уперто шукає пам'ять.
Наказую гнівно: хутчій ходім
дорогами задубілими -
там втрачена батьківщина і дім,
за тими снігами білими.
Там отчого краю пісня сумна,
і ясні зорі, і тихі води.
І Вас неживого знаходить вона
і в коло живих приводить...
Світанок над краєм устав голубий,
дорога ясна прослалась...
Їй-богу, у Вас не було журби,
як радість у нас - зосталась...
***
ТИ НЕ ПРИЙШЛА, ТЕБЕ НЕ БАЧУ ПОРУЧ

Ти не прийшла, тебе не бачу поруч...
У небі місяць повагом пливе,
промінням срібним землю засіває,
з-за хмар, скрививши рот щербатий свій,
сміється над моїм наївним серцем.
А ніч ховає від людей той сміх
у теплі твої сутінки...
Ти винна?
Ні, ти не винна...
Скільки не кричу -
я сам перед собою провинився...
Авжеж, не лжа мені заткала слух, -
помилку я з брехнею переплутав...
"Коли ти прийдеш?" - поспіхом спитав,
а треба запитать було: "Чи прийдеш?"
***



ЗАПРОСИНИ

У холодному небі
золотий човен
із хмари на хмару,
на хмару із хмари —
і на місці...
Я розкажу тобі таке,
чого не зможе інший,
бо таємницею володіємо
я та ніч...
Там,
де три гори зійшлися,
там,
де три ріки злилися,
там,
де три шляхи зв'язалися,
стоїть хатка.
А в тій хатці
за трьома замками,
за трьома дверима,
у якомусь із трьох кутків —
золоті весла...
А в холодному небі
золотий човен із хмари на хмару,
на хмару із хмари —
і на місці...
Ніч осіння довга —
ходімо!
Нас тепер двоє
знає про весла —
ходімо!
...У холодному небі
золотий човен
із хмари на хмару,
на хмару із хмари —
і на місці!
Ходімо!
Навіть
якщо не дійдемо, —
ходімо!
***
ТИХА ЕЛЕГІЯ

Коли мене питають: «Любиш ріки,
річки, і річечки, і потічки?» —
відмовчуюсь: вони в мені навіки,
а для мого народу на віки...
Коли мене запитують: «Народу
чи зможеш прислужитись, як і де?» —
мовчу: на ясні зорі, на тихі води
хай випадкове слово не впаде...
Коли мене питають: «Любиш землю,
степи, озера, яблуні в саду?» —
я знов мовчу: від них не відокремлю
себе й тоді, як в землю перейду...
Коли мене питають: «Рідну мову
чи зміг би поміняти на чужу?» —
моя дружина сину колискову
співає тихо... Краще не скажу...
Коли мене питають: «Україну
чи зможеш ти забуть на чужині?»
кричу: «Кладіть отут у домовину
живим!.. Однаковісінько мені...»
***
ЛИБІДЬ

Вузюсінька, мов стрічка, а не річка,
Полощешся, не плещешся, скоріш...
Дніпрова донько, посестро потічка,
Приплинь на хвильку хвилею у вірш!
І знов біжи, бо що ж тобі робити!
Рий береги, закуті у граніт...
На дні твоїм я, річко, запримітив
Від туфельки князівни теплий слід...
В якімсь, іще дохристиянськім, літі
Отут, де ніші ми, вона була і,
На луці твоїй нарвавши квітів,
Вона он-он до терема пішла...
***
БАЧИШ: МІЖ ТРАВ ЗЕЛЕНИХ...

Бачиш: між трав зелених,
як грудочки, пташата...
Станьмо ось тут навшпиньки
спокій їх берегти.
Може, не зможу батьком –
стану їм старшим братом;
будь їм, маленьким, сірим,
просто сестрою ти…
Кажеш, що не зумієш,
не маєм любові й хисту…
Що ти?! А руки?! Серце?!
Куди заховати їх?!
Яструб-розбійник свисне
раптом над беззахисними,
ляже на нашу совість
за нашу байдужість гріх…
Треба в житті любити
гаряче і багато:
сонце, дощі зернисті,
дороги в пилу,
траву!
… Бачиш: в гнізді малому,
як грудочки, пташенята,
немічні ще, невміло ворушаться
і живуть!..
***
КОЖУХ

Зиму мороз
дуже любив,
зимі мороз
кожух пошив.
— Носи, зимо,
оцей кожух
із сивих хмар,
із білих мух...
Пильнуй: як сонце
припече,
кожух твій, зимо,
утече...
***