ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Підпалий Володимир

РІДНА МОВА

О мово рідна!
В рідній хаті,
як джерело із глибини,
в голодні дні,
у дні багаті,
і на вогнях,
і при багатті —
ти від колиски до труни!..
Хоч не чужою чужиною
чужі були і є мені,
немов луною голосною
твої лунають голосні!..
Озвуться чистими тонами
їм приголосних сто рядів —
басами і напівбасами
м'які, сонорні і тверді!..
Як найцінніша нагорода,
немов Дніпра могутній плин,—
пісні великого народу
з країни сонця і калин!..
В братів сім'ї вишневим садом
стрічаєш ранки голубі,—
моя відрадо
і порадо,
безсмертя суджене тобі,
бо
ти —
як мати в рідній хаті,
як джерело із глибини,
в голодні дні,
у дні багаті,
і на вогнях,
і при багатті,
ти —
від колиски до труни!
***
РІЗДВЯНИЙ МОРОЗ

Повечоріло вмить...
На сході зірка
зійшла блакитно-біла...
Диво див!..
Шмигне на белебені вітер зрідка,
мороз над комином посріблить дим...
Як скрипне хвіртка -
на кутку собаки
залементують, як цигани, враз,
бо дошкуля зима...
Нехай погавкають,
погавкають за себе
і за нас...
***
ЗИМА ЩЕ ТІЛЬКИ ПРЕД'ЯВЛЯ ПРАВА...

Зима ще тільки пред'явля права
на володіння небом і землею,
іще не засіва, а посіва,
а я стою між осінню і нею.
Кого у провожаті з них візьму,
і хто із них мою дорогу знає?..
Мені киває осінь на зиму,
Зима ж на осінь знову навертає...
.............................................
А потім йшли, долаючи сльоту,
Пірнали у дощі, як у безодні.
Збирали і гриби, і тумани,
і вогнище в ярузі розкладали,
і виглядали друзів з далини,
і потім всеньку ніч їх проводжали.
Та ось нарешті стали на межі,
яку судилось перейти одному...
І жаль зиму: ми з нею не чужі -
обоє мерзли в піджачку чужому.
Коли були молодші, - по війні, -
і заливали ковзанку від школи
аж під місток, а ще вона мені
не заступала співу птиць ніколи,
завжди казала: - Вдарився грудьми
червоними снігур об мерзлу землю,
біжи додому і його візьми
в селянську хату бідну, але теплу.
А то, бувало, раптом натякне,
що березіль уже не за горами,
і проведе до пролісків мене
лиш їй одній відомими стежками.
Було, звичайно, й снігу намете,
що й шапку в ній загубить наша хата...
То все уже минуле, а проте -
людина тільки пам'яттю багата.
А з нею через мрію до мети
топтать дорогу надійніше завше.
Стоять обоє... Час мені іти -
один піду, на згадку пам'ять взявши...
***



ПЕРЕДЗИМ'Я

За журавлиними ключами
посиротіла далина.
Відходить листопад...
За лісом
зима вітрило напина.
Зашклилися, як затулились,
тоненьким льодом у степах
мілкі озера...
Глід червоний
промерз до зернят на кущах.
А грудень дихає сердито
морозом.
Невтямки йому,
чому тендітними списами
озимина стріча зиму...
***
ЗИМОВИЙ ЕТЮД

Трішки туману і трішки інею,
неба льодинку холодну — на шлях...
Вечір, мов казка, над Україною,
казка, як вечір,
аж синьо в очах...
Там, за тополями,
за огорожами,
де місто дихає у степи,
все запорошене,
все насторожене,
вся Україна заслухалась
і не спить...
***
ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ

Там снігу ще й снігу на цілий світ,
де гуси летіли-летіли - і впали.
Там подих Ваш перший і перший Ваш слід
уперто шукає пам'ять.
Наказую гнівно: хутчій ходім
дорогами задубілими -
там втрачена батьківщина і дім,
за тими снігами білими.
Там отчого краю пісня сумна,
і ясні зорі, і тихі води.
І Вас неживого знаходить вона
і в коло живих приводить...
Світанок над краєм устав голубий,
дорога ясна прослалась...
Їй-богу, у Вас не було журби,
як радість у нас - зосталась...
***
ТИ НЕ ПРИЙШЛА, ТЕБЕ НЕ БАЧУ ПОРУЧ

Ти не прийшла, тебе не бачу поруч...
У небі місяць повагом пливе,
промінням срібним землю засіває,
з-за хмар, скрививши рот щербатий свій,
сміється над моїм наївним серцем.
А ніч ховає від людей той сміх
у теплі твої сутінки...
Ти винна?
Ні, ти не винна...
Скільки не кричу -
я сам перед собою провинився...
Авжеж, не лжа мені заткала слух, -
помилку я з брехнею переплутав...
"Коли ти прийдеш?" - поспіхом спитав,
а треба запитать було: "Чи прийдеш?"
***



ЗАПРОСИНИ

У холодному небі
золотий човен
із хмари на хмару,
на хмару із хмари —
і на місці...
Я розкажу тобі таке,
чого не зможе інший,
бо таємницею володіємо
я та ніч...
Там,
де три гори зійшлися,
там,
де три ріки злилися,
там,
де три шляхи зв'язалися,
стоїть хатка.
А в тій хатці
за трьома замками,
за трьома дверима,
у якомусь із трьох кутків —
золоті весла...
А в холодному небі
золотий човен із хмари на хмару,
на хмару із хмари —
і на місці...
Ніч осіння довга —
ходімо!
Нас тепер двоє
знає про весла —
ходімо!
...У холодному небі
золотий човен
із хмари на хмару,
на хмару із хмари —
і на місці!
Ходімо!
Навіть
якщо не дійдемо, —
ходімо!
***
ТИХА ЕЛЕГІЯ

Коли мене питають: «Любиш ріки,
річки, і річечки, і потічки?» —
відмовчуюсь: вони в мені навіки,
а для мого народу на віки...
Коли мене запитують: «Народу
чи зможеш прислужитись, як і де?» —
мовчу: на ясні зорі, на тихі води
хай випадкове слово не впаде...
Коли мене питають: «Любиш землю,
степи, озера, яблуні в саду?» —
я знов мовчу: від них не відокремлю
себе й тоді, як в землю перейду...
Коли мене питають: «Рідну мову
чи зміг би поміняти на чужу?» —
моя дружина сину колискову
співає тихо... Краще не скажу...
Коли мене питають: «Україну
чи зможеш ти забуть на чужині?»
кричу: «Кладіть отут у домовину
живим!.. Однаковісінько мені...»
***
ЛИБІДЬ

Вузюсінька, мов стрічка, а не річка,
Полощешся, не плещешся, скоріш...
Дніпрова донько, посестро потічка,
Приплинь на хвильку хвилею у вірш!
І знов біжи, бо що ж тобі робити!
Рий береги, закуті у граніт...
На дні твоїм я, річко, запримітив
Від туфельки князівни теплий слід...
В якімсь, іще дохристиянськім, літі
Отут, де ніші ми, вона була і,
На луці твоїй нарвавши квітів,
Вона он-он до терема пішла...
***
БАЧИШ: МІЖ ТРАВ ЗЕЛЕНИХ...

Бачиш: між трав зелених,
як грудочки, пташата...
Станьмо ось тут навшпиньки
спокій їх берегти.
Може, не зможу батьком –
стану їм старшим братом;
будь їм, маленьким, сірим,
просто сестрою ти…
Кажеш, що не зумієш,
не маєм любові й хисту…
Що ти?! А руки?! Серце?!
Куди заховати їх?!
Яструб-розбійник свисне
раптом над беззахисними,
ляже на нашу совість
за нашу байдужість гріх…
Треба в житті любити
гаряче і багато:
сонце, дощі зернисті,
дороги в пилу,
траву!
… Бачиш: в гнізді малому,
як грудочки, пташенята,
немічні ще, невміло ворушаться
і живуть!..
***
КОЖУХ

Зиму мороз
дуже любив,
зимі мороз
кожух пошив.
— Носи, зимо,
оцей кожух
із сивих хмар,
із білих мух...
Пильнуй: як сонце
припече,
кожух твій, зимо,
утече...
***