ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Нагорняк Володимир

УКРАЇНО МОЯ!

... Скільки горя сідало на плечі,
І пройдисвіт який не здіймав над тобою нагай;
Ти співала пісні - усміхавсь розкріпачений вечір,
І дівчину водив козаченько в замріяний гай…
Україна моя – задушевна Наталка-Полтавка,
І Стефаника сум, і вогнені Тараса рядки,
І Франків Каменяр, і тендітної Лесі Світанки,
Кармелюк у лісах, і на полі пшениця з руки.
Вистачає тобі хліба-солі, і бронзи, і воску,
І звитяги в заводах, й відваги в полях,
Та на долю твою – і сяйну, й медоносну -
Доморощений трутень – сів чиновник-чиряк.
Розпинають тебе, Україно моя, на копійці –
Як знецінили душу, обезцінюють труд.
Розбрелись по світах діти сонця твої,українці,
Там цінують їх більше, аніж вдома отут.
Грабували тебе, шматували тебе, Україно -
І чужі - і свої! - рвали білеє тіло твоє;
Ти вставала з руїн, і садами квітчала руїни;
Ти вставала з руїн, наче сонце над світом встає!
…І співала пісні - і недоля-пітьма відступала,
І жахались пісень різномастні твої вороги;
Тихе сонце твоє в Сковородиних саквах світало,
І світило вгорі на священні твої корогви.
Україно моя! Скільки горя сідало на плечі,
І пройдисвіт який не здіймав над тобою нагай;
Ти співала пісні - усміхавсь розкріпачений вечір,
І дівчину водив козаченько в замріяний гай…
***
ЗЕМЛЯ, ОСВЯЧЕНА ТАРАСОМ

Земля, освячена Тарасом -
моя земля, твоя земля;
зимою – в білому поля;
весною – вкрита світлим рястом;
а літо – сонячна пшениця;
а осінь – яблуко в саду…
Живеш тут ачи подивиться
прийшов і : «Вибачте, піду…»
Земля, освячена Тарасом-
це я, це ти, це він, це ми.
Сьогодні ж, попри всі гаразди,
це і чорнобильскі дими,
це і спаплюжений Славутич,
це занітрачені поля
й саме життя…
таке падлюче,
де ти – не ти, і я – не я;
де, рідний він, стає чужинцем…
"Тут жити як, не за бугром ?!”
Будь, брате, славним українцем,
а не знеславленим хохлом;
прокинься,долею не грайся;
тоді й твоє почує "Я”,
благословить
земля Тараса –
твоя земля,
моя земля.
***
ХЕРСОНСЬКИЙ СНІГ

Вже і в Херсоні перший сніг
Упав, коли почався січень;
Впав-не пропав, добіг до ніг
Пухкий-глибокий, і не січка.
Як зачарований… іду
По непротоптаній стежині;
Сніг під ногами… ні, це тут
Земля у світлій кожушині,
Моя земля; а сніг – обнова
Яскрава, сліпить очі аж…
Не загуби основу!
Не попадись на камуфляж!
***



Я З ЦИХ КРАЇВ…

– Я з тих країв, де сонце сходить в полі,
А вітер пестить яблунь пелюстки.
Постій-дивись: засоняшнилась доля,
І хлопчиком побігла до ріки.
– Я з тих країв, де в небо щохвилинно
Надривно лине жайворонка спів,
Де соловей не спить…
– Це ж – Україна!
– Я з цих країв…
***
БАРВІНОК

Барвінок стелиться при хаті;
Тут люди – добрі, непихаті;
Барвінок – символ доброти;
Рости
Малесенький мій синку,
Своєю добротою… до барвінку!
***
ОСКОЛКИ СЕРЦЯ

Степ. Україна. Сонце так,
неначе вперше землю баче древню;
літає-тане жайвір-птах,
гасає-гасне в небесах, –
осколки серця – падають! – на землю!
– Поете, як ти, не зачах?.. –
очима вкотре всвердлюєшся в стелю;
літаєш-танеш, жайвір-птах,
гасаєш-гаснеш в небесах…
– Осколки серця – падають! – на землю!
***
ВОВК, КОЗА, КАПУСТА

У кімнаті Петрик сам,
Сам – і все в прядку.
Татко вийшов, але дав
Петрику загадку:
- Човен ось, - намалював, -
Річка у тривозі;
Перевізник - ти; щоб знав:
Ти - на перевозі.
В тебе що? Не густо:
Вовк, коза й капуста.
Як загадочка? – не мед…
Відгадай – велосипед!
Перевозить по одному…-
І пішов на тому.

- Голова не хрусне?! -
Думка ж, наче гість..
З’їсть коза капусту,
А козу – вовк з’їсть…
Рейсом першим же козу
На той берег відвезу.
Потім - вовк… приїду в гості
Позбирать козячі кості …
Ні, візьму тоді капусту..
З’їсть коза… Приїду – пусто…
О, загадочка - не мед…
А який велосипед!
Хто загадку Петі
Цю ось відгадає,
На велосипеді
Того покатає.
***



ЙДЕМО З БАТЬКОМ ПО ГРИБИ

Після дощику в четвер,
Аж тепер, -
Розпогодилось якби, -
Йдемо з батьком по гриби;
У чоботах, бо роса…
А яка навкруг краса –
Не встигаю роздивиться:
Їм ожини і суниці,
І складаю їх у склянку…
- А якби не дощ, та зранку,
Татку, ми б тоді з тобою…
- Не вмивалися б росою!...
А які стоять дуби?
Біля них такі гриби
Йдуть до батька… до одного…
Та нічого, це нічого:
Не встигаю роздивиться!
Їм ожини і суниці,
І складаю їх у склянку…
Ось ми вийшли на полянку –
Розступилися дуби…
В цьому лісі є гриби?!
Хоч малесенька лисичка!
Це, скажу, погана звичка:
Гратись в піжмурки зі мною…
Заховайся ти зимою
Під берізоньку, ось ту;
І тоді я… не прийду!..
Там шукаю, й поміж трав:
Де, ну, де – і слід пропав!
Батько виручив на тому:
- Синку, час би вже й додому!
- Як додому? А гриби?
- А у що? Нема куди…
Ліс, неначе розступився.
Не встигаю роздивиться:
Їм ожини і суниці,
І складаю їх у склянку…

- Ось, я сам знайшов…
- Поганку!...
- Ну, додому, то додому –
Ані капельки утоми!
… Завтра п’ятниця у нас?
Якщо буде вільний час, -
Ви вже якось там, якби, -
Піду з вами по гриби.
Тільки в батька запитаю –
Я у ліс дорогу знаю.
***
КУДИ ПІШЛИ?

Ішов Стець
Навпростець,
А Данило
У долину,
Стрілися вони
І пішли…

Куди пішли?

Пішли
Як Данило –
У долину,
Чи як Стець –
Навпростець?

Спитаймо в Клима,
Стояв тут мимо:
- Ішов Стець
Навпростець,
А Данило
У долину,
Стрілися вони
І пішли…
Куди пішли?

Пішли,
Як Данило –
У долину,
Чи як Стець –
Навпростець?
Клим зізнався:
- Я не оглядався…

А не запитати
Дядька Кіндрата -
Ось він, в снігу хата.
- Дядечку Кіндрате,
Не можете сказати:
Ішов Стець
Навпростець,
А Данило,
У долину,
Стрілися вони
І пішли…

Куди пішли?

Пішли
Як Данило –
У долину,
Чи як Стець –
Навпростець?
- Пішли?
Та хай ідуть!
Добра їм путь!
…Так і не дізналися –
Ми ж засперечалися:
Ішов Стець
Навпростець,
А Данило
У долину,
Стрілися вони
І пішли…

Куди пішли?

Пішли,
Як Данило –
У долину,
Чи як Стець –
Навпростець?
Дядечку Кіндрате,
Як же нам узнати?
- Скажуть сліди,
Пішли куди!
Ішов Стець
Навпростець,
А Данило
У долину,
Стрілися вони
І пішли…
Куди пішли?
Пішли
Як Данило -
У долину,
Чи як Стець -
Навпростець?
***
СИМФОНІЯ ВЕСНИ

Ва! – із-під снігу трава
ожива – ва-овва!;
і весни вісник,
біло-теплий підсніжник;
і фіалочки-синьоквітки –
безпечні, як малі дітки;
Ве! - сонечко зве-зове;
все живе
силами наливається,
сонечку озивається;
В'є! - птаство снує,
гніздечка в’є;
наші хлопчики,
як горобчики;
наші дівчатка,
як ластів’ятка;
Ви! - ви, ви і ви
очухались від зими?;
весну-ясну зви-зови
з березнем, квітнем та травнем –
з теплом життєдайним славним;
Ві! - посмітюх у траві
з чубом на голові: «ві, ві, ві!»;
а свиня у хліві: «кві-куві!»;
посмітюх у траві
з чубом на голові: «ві, ві, ві!»;
це йому так співається
чи він насміхається?;
В’ї! - а це вже солов’ї –
улюбленці мої:
«в’ї, в’ї, в’ї!”;
ось, та ось!,
озвалися;
«фіть-тьох-тьох!» -
і, а де?,
заховалися;
цю мелодію,
що не на виду,
у весняну симфонію
я введу;
Во! - води налило:
струмок – не струмок – річка;
не боїться, іде Марічка –
ступає у воду, і все! –
підсніжники мамі несе;
Ву! - в Україні живу;
там це все наяву –
подивися, гляди;
Україну люби!;
В’ю! - шпак допомага солов’ю;
пісню співа несвою;
голосу свого немається,
але весна – співається!
В’я! - це вже – читайте! – і я;
як вам симфонія моя,
в’я?!

***