ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
БАЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Нагорняк Володимир

УКРАЇНО МОЯ!

... Скільки горя сідало на плечі,
І пройдисвіт який не здіймав над тобою нагай;
Ти співала пісні - усміхавсь розкріпачений вечір,
І дівчину водив козаченько в замріяний гай…
Україна моя – задушевна Наталка-Полтавка,
І Стефаника сум, і вогнені Тараса рядки,
І Франків Каменяр, і тендітної Лесі Світанки,
Кармелюк у лісах, і на полі пшениця з руки.
Вистачає тобі хліба-солі, і бронзи, і воску,
І звитяги в заводах, й відваги в полях,
Та на долю твою – і сяйну, й медоносну -
Доморощений трутень – сів чиновник-чиряк.
Розпинають тебе, Україно моя, на копійці –
Як знецінили душу, обезцінюють труд.
Розбрелись по світах діти сонця твої,українці,
Там цінують їх більше, аніж вдома отут.
Грабували тебе, шматували тебе, Україно -
І чужі - і свої! - рвали білеє тіло твоє;
Ти вставала з руїн, і садами квітчала руїни;
Ти вставала з руїн, наче сонце над світом встає!
…І співала пісні - і недоля-пітьма відступала,
І жахались пісень різномастні твої вороги;
Тихе сонце твоє в Сковородиних саквах світало,
І світило вгорі на священні твої корогви.
Україно моя! Скільки горя сідало на плечі,
І пройдисвіт який не здіймав над тобою нагай;
Ти співала пісні - усміхавсь розкріпачений вечір,
І дівчину водив козаченько в замріяний гай…
***
ЗЕМЛЯ, ОСВЯЧЕНА ТАРАСОМ

Земля, освячена Тарасом -
моя земля, твоя земля;
зимою – в білому поля;
весною – вкрита світлим рястом;
а літо – сонячна пшениця;
а осінь – яблуко в саду…
Живеш тут ачи подивиться
прийшов і : «Вибачте, піду…»
Земля, освячена Тарасом-
це я, це ти, це він, це ми.
Сьогодні ж, попри всі гаразди,
це і чорнобильскі дими,
це і спаплюжений Славутич,
це занітрачені поля
й саме життя…
таке падлюче,
де ти – не ти, і я – не я;
де, рідний він, стає чужинцем…
"Тут жити як, не за бугром ?!”
Будь, брате, славним українцем,
а не знеславленим хохлом;
прокинься,долею не грайся;
тоді й твоє почує "Я”,
благословить
земля Тараса –
твоя земля,
моя земля.
***
ХЕРСОНСЬКИЙ СНІГ

Вже і в Херсоні перший сніг
Упав, коли почався січень;
Впав-не пропав, добіг до ніг
Пухкий-глибокий, і не січка.
Як зачарований… іду
По непротоптаній стежині;
Сніг під ногами… ні, це тут
Земля у світлій кожушині,
Моя земля; а сніг – обнова
Яскрава, сліпить очі аж…
Не загуби основу!
Не попадись на камуфляж!
***
Я З ЦИХ КРАЇВ…

– Я з тих країв, де сонце сходить в полі,
А вітер пестить яблунь пелюстки.
Постій-дивись: засоняшнилась доля,
І хлопчиком побігла до ріки.
– Я з тих країв, де в небо щохвилинно
Надривно лине жайворонка спів,
Де соловей не спить…
– Це ж – Україна!
– Я з цих країв…
***
БАРВІНОК

Барвінок стелиться при хаті;
Тут люди – добрі, непихаті;
Барвінок – символ доброти;
Рости
Малесенький мій синку,
Своєю добротою… до барвінку!
***
ОСКОЛКИ СЕРЦЯ

Степ. Україна. Сонце так,
неначе вперше землю баче древню;
літає-тане жайвір-птах,
гасає-гасне в небесах, –
осколки серця – падають! – на землю!
– Поете, як ти, не зачах?.. –
очима вкотре всвердлюєшся в стелю;
літаєш-танеш, жайвір-птах,
гасаєш-гаснеш в небесах…
– Осколки серця – падають! – на землю!
***
ВОВК, КОЗА, КАПУСТА

У кімнаті Петрик сам,
Сам – і все в прядку.
Татко вийшов, але дав
Петрику загадку:
- Човен ось, - намалював, -
Річка у тривозі;
Перевізник - ти; щоб знав:
Ти - на перевозі.
В тебе що? Не густо:
Вовк, коза й капуста.
Як загадочка? – не мед…
Відгадай – велосипед!
Перевозить по одному…-
І пішов на тому.

- Голова не хрусне?! -
Думка ж, наче гість..
З’їсть коза капусту,
А козу – вовк з’їсть…
Рейсом першим же козу
На той берег відвезу.
Потім - вовк… приїду в гості
Позбирать козячі кості …
Ні, візьму тоді капусту..
З’їсть коза… Приїду – пусто…
О, загадочка - не мед…
А який велосипед!
Хто загадку Петі
Цю ось відгадає,
На велосипеді
Того покатає.
***
ЙДЕМО З БАТЬКОМ ПО ГРИБИ

Після дощику в четвер,
Аж тепер, -
Розпогодилось якби, -
Йдемо з батьком по гриби;
У чоботах, бо роса…
А яка навкруг краса –
Не встигаю роздивиться:
Їм ожини і суниці,
І складаю їх у склянку…
- А якби не дощ, та зранку,
Татку, ми б тоді з тобою…
- Не вмивалися б росою!...
А які стоять дуби?
Біля них такі гриби
Йдуть до батька… до одного…
Та нічого, це нічого:
Не встигаю роздивиться!
Їм ожини і суниці,
І складаю їх у склянку…
Ось ми вийшли на полянку –
Розступилися дуби…
В цьому лісі є гриби?!
Хоч малесенька лисичка!
Це, скажу, погана звичка:
Гратись в піжмурки зі мною…
Заховайся ти зимою
Під берізоньку, ось ту;
І тоді я… не прийду!..
Там шукаю, й поміж трав:
Де, ну, де – і слід пропав!
Батько виручив на тому:
- Синку, час би вже й додому!
- Як додому? А гриби?
- А у що? Нема куди…
Ліс, неначе розступився.
Не встигаю роздивиться:
Їм ожини і суниці,
І складаю їх у склянку…

- Ось, я сам знайшов…
- Поганку!...
- Ну, додому, то додому –
Ані капельки утоми!
… Завтра п’ятниця у нас?
Якщо буде вільний час, -
Ви вже якось там, якби, -
Піду з вами по гриби.
Тільки в батька запитаю –
Я у ліс дорогу знаю.
***
КУДИ ПІШЛИ?

Ішов Стець
Навпростець,
А Данило
У долину,
Стрілися вони
І пішли…

Куди пішли?

Пішли
Як Данило –
У долину,
Чи як Стець –
Навпростець?

Спитаймо в Клима,
Стояв тут мимо:
- Ішов Стець
Навпростець,
А Данило
У долину,
Стрілися вони
І пішли…
Куди пішли?

Пішли,
Як Данило –
У долину,
Чи як Стець –
Навпростець?
Клим зізнався:
- Я не оглядався…

А не запитати
Дядька Кіндрата -
Ось він, в снігу хата.
- Дядечку Кіндрате,
Не можете сказати:
Ішов Стець
Навпростець,
А Данило,
У долину,
Стрілися вони
І пішли…

Куди пішли?

Пішли
Як Данило –
У долину,
Чи як Стець –
Навпростець?
- Пішли?
Та хай ідуть!
Добра їм путь!
…Так і не дізналися –
Ми ж засперечалися:
Ішов Стець
Навпростець,
А Данило
У долину,
Стрілися вони
І пішли…

Куди пішли?

Пішли,
Як Данило –
У долину,
Чи як Стець –
Навпростець?
Дядечку Кіндрате,
Як же нам узнати?
- Скажуть сліди,
Пішли куди!
Ішов Стець
Навпростець,
А Данило
У долину,
Стрілися вони
І пішли…
Куди пішли?
Пішли
Як Данило -
У долину,
Чи як Стець -
Навпростець?
***
СИМФОНІЯ ВЕСНИ

Ва! – із-під снігу трава
ожива – ва-овва!;
і весни вісник,
біло-теплий підсніжник;
і фіалочки-синьоквітки –
безпечні, як малі дітки;
Ве! - сонечко зве-зове;
все живе
силами наливається,
сонечку озивається;
В'є! - птаство снує,
гніздечка в’є;
наші хлопчики,
як горобчики;
наші дівчатка,
як ластів’ятка;
Ви! - ви, ви і ви
очухались від зими?;
весну-ясну зви-зови
з березнем, квітнем та травнем –
з теплом життєдайним славним;
Ві! - посмітюх у траві
з чубом на голові: «ві, ві, ві!»;
а свиня у хліві: «кві-куві!»;
посмітюх у траві
з чубом на голові: «ві, ві, ві!»;
це йому так співається
чи він насміхається?;
В’ї! - а це вже солов’ї –
улюбленці мої:
«в’ї, в’ї, в’ї!”;
ось, та ось!,
озвалися;
«фіть-тьох-тьох!» -
і, а де?,
заховалися;
цю мелодію,
що не на виду,
у весняну симфонію
я введу;
Во! - води налило:
струмок – не струмок – річка;
не боїться, іде Марічка –
ступає у воду, і все! –
підсніжники мамі несе;
Ву! - в Україні живу;
там це все наяву –
подивися, гляди;
Україну люби!;
В’ю! - шпак допомага солов’ю;
пісню співа несвою;
голосу свого немається,
але весна – співається!
В’я! - це вже – читайте! – і я;
як вам симфонія моя,
в’я?!

***