ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Лучук Володимир

КЛЯТВА

Мова кожного народу
неповторна і – своя;
в ній гримлять громи в негоду,
в тиші – трелі солов’я.
На своїй природній мові
і потоки гомонять:
зелен-клени у діброві
по-кленовому шумлять.
Солов’їну, барвінкову,
колосисту — на віки –
українську рідну мову
в дар мені дали батьки.
Берегти її, плекати
буду всюди й повсякчас, —
бо ж єдина — так, як мати –
мова в кожного із нас!
***
НАЙРІДНІШІ СЛОВА

Не шуми, зелений верше,—
хай почує вся земля,
як дитина слово перше,
слово м а м а промовля.
Ген тополя серед поля,
що додолу вітром гне;
хай дитина в слові в о л я
незглибимий зміст збагне.
Тополиний лист в діброві
шелестить своє весні,—
таємниче в р і д н і й м о в і
одкривається й мені...
То, згинаючись, раїна,
гей, шумить за небокрай,
що країна У к р а ї н а —
мій коханий диво-край!
***
РУШНИК

Вишивала я рушник
власними руками.
Гаптувала залюбки
всіма кольорами.
Мов жива, на полотні —
калинова гілка.
Під мережкою, внизу,—
книжка і сопілка.
До ладу все довела
хоч іще й маленька,—
і оздобила як слід
я портрет Шевченка!
***



ДИКИЙ МАК

Джміль ромашці
щось на вухо
пошептав і —
полетів... Дикий
мак хотів
підслухать, не
розчув —
почервонів.
***
СКІЛЬКИ РІК НА УКРАЇНІ

Угорі орли літають,
а внизу потоки грають.
Не відома горам тиша:
буйні води котить Тиса,
рине Прут, і Латориця,
Черемоші два іскряться,—
один — Білий,
другий — Чорний,
кожен смілий
та проворний.
Гей, карпатські ріки наші,—
на дарабах — бокораші!
Під Карпатами Дністер
тихе плесо розпростер,
як волошки, голубий
у Дністер
впадає Стрий.
А потойбіч гір
чимдуж
поспішає долом Уж.
А над Ужем, кожен знає,—
місто Ужгород зростає!
Крізь Донбас
повз терикони
мчить Дінець
без перепони,—
шлях верстає, гін за гоном,
щоб з’єднатись
з тихим Доном.
Дніпрельстаном на добро
осяває степ Дніпро.
Дніпр широкий і невпинний,
Дніпр — це символ України.
На зеленій на Десні
просто диво навесні.
І на Ворсклі у свічадо
полтавчанки зорять радо.
А рибалок до весла
річка Прип’ять прип’яла!
України крайній пруг
омива Західний Буг...
Як навчуся рахувати —
зможу й сто річок назвати!
Скрізь на рідній Україні
грають ріки голубині!
***
ДАРУНКИ ДЛЯ МАМИ

Я мамі
хмаринку дістану
із неба,
щоб дощ — під рукою,
коли його треба.
І вітра,—
щоб в кованій
схований скриньці
з ключем чарівним
на шовковій шворинці.
Хай пахощі вітер
несе по роздоллі,—
зрадіє матуся,
працюючи в полі.
А на цукроварні
очисні споруди
збудую,—
і риби
у річці прибуде.
За працю матуся
мені
аж дві жмені
найкращих цукерок
насипле в кишені!
***
ПРАЦЬОВИТИЙ ЗЕЛЕН-СВІТ

Весняним, веселим
і сонячним ранком
в мандрівку зібрались
Тарасик з Іванком.
Повітря тремтить
в золотому промінні,
діброва під ноги
простелює тіні.
Грайливий ручай
між камінням дзюркоче.
Цвітуть горицвіти,
голубка туркоче.
Навколо привілля
чудесне, мов казка.
— Пограймося в хованки,
жучку, будь ласка!
А жук лізе
по стеблині:
— Маю інші
справи нині!
Жук жукоче:
— Жу-жу-жу!
Кожну мить
я бережу!
Все біжу,
біжу, біжу...
Зняв від хати
ось загату,
а тепер —
тинькую хату.
А крім того,
кожен день
жученят
учу пісень!
Сіла бджілонька
на цвіт.
Хлопчаки біжать:
— Привіт!
Нумо, бджілко,
в перегони!
Хто кого
скоріш догонить?
— В перегони?
Що ви, діти!
В чашках мед
тримають квіти.
Не поглянеш
навіть
вгору —
треба мед
зібрати
в пору!

— А може, мурашки
пограються з нами?
Мурашки в мурашник
спішать з вантажами:
— Годі, діти!
В дні робочі
лиш до праці
ми охочі,
що й росинки
від турбот
ніколи
схопити
в рот!
Всі ми
зводимо хороми,
на зимовий
лютий час
в дружній спілці,
в спільнім домі
припасаємо припас!
— З нами птахи
на дозвіллі
погойдаються
на гіллі!
У діброві
колискові
розлягаються пісні,
щоб писклята-
пташенята
підростали
скоро в сні!

Ні словами, ні стрибками
не заманиш в гру пташок:
годувать і вчить літати
їм потрібно діточок!
Скрізь робота
аж кипить,
не зупиниться
й на мить.
— Може, той ручай хоч зможе
з нами байдики побить?
— Діти! Треба ж розуміти —
в мене часу теж нема:
мушу трави напоїти,
а не вештатись дарма.
Щук і пліток хороводи
стерегти мені з руки
і нести блакитні води
до широкої ріки...
— Всі при ділі!
Всі при ділі!—
кажуть хлопці
посмутнілі...
В лісі, в лузі
не вгаває
гомін праці —
всюди рух.
ЗНАЙ:
природа
не приймає
і не любить
ледацюг!
***



ПОСАДЖУ Я КВІТИ

Мамо, мамо, дай лопатку,
я піду копати грядку...
Рожі, мальви і дзвіночки
посаджу я в три рядочки.
Буде їх роса поїти,
буде щедро сонце гріти...
Як до школи вперше йтиму -
ось такий букет нестиму!
***
ЛУНА В ЛІСІ

В лісі нашому луна,
не стихаючи, луна.
— Ми з Іванком тут удвох!—
Звіддаля лиш чути:— Ох!
— Ох, де Дмитрик та Іванко?
Покажи їм шлях, полянко!
— Ви сюди біжіть мерщій!—
Звіддаля лиш чути:— їй!..
— Їй!— у листі вітер свище.
— Ох!— луна лунає ближче.
— Ох, нас водить в лісі Ох.
— їй, летить за нами Змій,
ми ж удвох не боїмось —
ось вожата наша, ось!
***
ВТІК ЗЕЛЕНИЙ ОЛІВЕЦЬ

Ніс Івасик у руці
різнобарвні олівці.
Біг Івась за дідом
слідом
і спіткнувся на толоці.
Дід до внука повертає:
— Що тут сталося?—
питає.
А Івасик посмутнілий
олівці збира плачма:
— Є червоний, чорний, білий,
а зеленого — не-ма...—
А зелений олівець,
наче коник-стрибунець,
від Івася — скік та скік!—
у траву пірнув і втік.
***
УСТАВАТИ РАНО ТРЕБА

Рано-вранці крізь віконце
зазирнуло в хату сонце.
Я збудив Марійку знову
на зарядку на ранкову.
Вже Марійка учениця —
довго спати не годиться.
Усміхнулось сонце з неба: —
Уставати рано треба!
***
РАНОК

Росою вмивається сонце.
Росою вмиваються соняхи.
А соні не хочуть митися —
сон витирають долонями.
Миються всі на світі —
зимою,
весною,
літом:
жирафи — у Африці,
ведмеді — на полюсі
і я —
на четвертім поверсі...
Тільки навшпиньки стану,
рукою дістану
до крана...
Води не боюся —
сміюся.
***