ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Лучук Володимир

КЛЯТВА

Мова кожного народу
неповторна і – своя;
в ній гримлять громи в негоду,
в тиші – трелі солов’я.
На своїй природній мові
і потоки гомонять:
зелен-клени у діброві
по-кленовому шумлять.
Солов’їну, барвінкову,
колосисту — на віки –
українську рідну мову
в дар мені дали батьки.
Берегти її, плекати
буду всюди й повсякчас, —
бо ж єдина — так, як мати –
мова в кожного із нас!
***
НАЙРІДНІШІ СЛОВА

Не шуми, зелений верше,—
хай почує вся земля,
як дитина слово перше,
слово м а м а промовля.
Ген тополя серед поля,
що додолу вітром гне;
хай дитина в слові в о л я
незглибимий зміст збагне.
Тополиний лист в діброві
шелестить своє весні,—
таємниче в р і д н і й м о в і
одкривається й мені...
То, згинаючись, раїна,
гей, шумить за небокрай,
що країна У к р а ї н а —
мій коханий диво-край!
***
РУШНИК

Вишивала я рушник
власними руками.
Гаптувала залюбки
всіма кольорами.
Мов жива, на полотні —
калинова гілка.
Під мережкою, внизу,—
книжка і сопілка.
До ладу все довела
хоч іще й маленька,—
і оздобила як слід
я портрет Шевченка!
***



ДИКИЙ МАК

Джміль ромашці
щось на вухо
пошептав і —
полетів... Дикий
мак хотів
підслухать, не
розчув —
почервонів.
***
СКІЛЬКИ РІК НА УКРАЇНІ

Угорі орли літають,
а внизу потоки грають.
Не відома горам тиша:
буйні води котить Тиса,
рине Прут, і Латориця,
Черемоші два іскряться,—
один — Білий,
другий — Чорний,
кожен смілий
та проворний.
Гей, карпатські ріки наші,—
на дарабах — бокораші!
Під Карпатами Дністер
тихе плесо розпростер,
як волошки, голубий
у Дністер
впадає Стрий.
А потойбіч гір
чимдуж
поспішає долом Уж.
А над Ужем, кожен знає,—
місто Ужгород зростає!
Крізь Донбас
повз терикони
мчить Дінець
без перепони,—
шлях верстає, гін за гоном,
щоб з’єднатись
з тихим Доном.
Дніпрельстаном на добро
осяває степ Дніпро.
Дніпр широкий і невпинний,
Дніпр — це символ України.
На зеленій на Десні
просто диво навесні.
І на Ворсклі у свічадо
полтавчанки зорять радо.
А рибалок до весла
річка Прип’ять прип’яла!
України крайній пруг
омива Західний Буг...
Як навчуся рахувати —
зможу й сто річок назвати!
Скрізь на рідній Україні
грають ріки голубині!
***
ДАРУНКИ ДЛЯ МАМИ

Я мамі
хмаринку дістану
із неба,
щоб дощ — під рукою,
коли його треба.
І вітра,—
щоб в кованій
схований скриньці
з ключем чарівним
на шовковій шворинці.
Хай пахощі вітер
несе по роздоллі,—
зрадіє матуся,
працюючи в полі.
А на цукроварні
очисні споруди
збудую,—
і риби
у річці прибуде.
За працю матуся
мені
аж дві жмені
найкращих цукерок
насипле в кишені!
***
ПРАЦЬОВИТИЙ ЗЕЛЕН-СВІТ

Весняним, веселим
і сонячним ранком
в мандрівку зібрались
Тарасик з Іванком.
Повітря тремтить
в золотому промінні,
діброва під ноги
простелює тіні.
Грайливий ручай
між камінням дзюркоче.
Цвітуть горицвіти,
голубка туркоче.
Навколо привілля
чудесне, мов казка.
— Пограймося в хованки,
жучку, будь ласка!
А жук лізе
по стеблині:
— Маю інші
справи нині!
Жук жукоче:
— Жу-жу-жу!
Кожну мить
я бережу!
Все біжу,
біжу, біжу...
Зняв від хати
ось загату,
а тепер —
тинькую хату.
А крім того,
кожен день
жученят
учу пісень!
Сіла бджілонька
на цвіт.
Хлопчаки біжать:
— Привіт!
Нумо, бджілко,
в перегони!
Хто кого
скоріш догонить?
— В перегони?
Що ви, діти!
В чашках мед
тримають квіти.
Не поглянеш
навіть
вгору —
треба мед
зібрати
в пору!

— А може, мурашки
пограються з нами?
Мурашки в мурашник
спішать з вантажами:
— Годі, діти!
В дні робочі
лиш до праці
ми охочі,
що й росинки
від турбот
ніколи
схопити
в рот!
Всі ми
зводимо хороми,
на зимовий
лютий час
в дружній спілці,
в спільнім домі
припасаємо припас!
— З нами птахи
на дозвіллі
погойдаються
на гіллі!
У діброві
колискові
розлягаються пісні,
щоб писклята-
пташенята
підростали
скоро в сні!

Ні словами, ні стрибками
не заманиш в гру пташок:
годувать і вчить літати
їм потрібно діточок!
Скрізь робота
аж кипить,
не зупиниться
й на мить.
— Може, той ручай хоч зможе
з нами байдики побить?
— Діти! Треба ж розуміти —
в мене часу теж нема:
мушу трави напоїти,
а не вештатись дарма.
Щук і пліток хороводи
стерегти мені з руки
і нести блакитні води
до широкої ріки...
— Всі при ділі!
Всі при ділі!—
кажуть хлопці
посмутнілі...
В лісі, в лузі
не вгаває
гомін праці —
всюди рух.
ЗНАЙ:
природа
не приймає
і не любить
ледацюг!
***



ПОСАДЖУ Я КВІТИ

Мамо, мамо, дай лопатку,
я піду копати грядку...
Рожі, мальви і дзвіночки
посаджу я в три рядочки.
Буде їх роса поїти,
буде щедро сонце гріти...
Як до школи вперше йтиму -
ось такий букет нестиму!
***
ЛУНА В ЛІСІ

В лісі нашому луна,
не стихаючи, луна.
— Ми з Іванком тут удвох!—
Звіддаля лиш чути:— Ох!
— Ох, де Дмитрик та Іванко?
Покажи їм шлях, полянко!
— Ви сюди біжіть мерщій!—
Звіддаля лиш чути:— їй!..
— Їй!— у листі вітер свище.
— Ох!— луна лунає ближче.
— Ох, нас водить в лісі Ох.
— їй, летить за нами Змій,
ми ж удвох не боїмось —
ось вожата наша, ось!
***
ВТІК ЗЕЛЕНИЙ ОЛІВЕЦЬ

Ніс Івасик у руці
різнобарвні олівці.
Біг Івась за дідом
слідом
і спіткнувся на толоці.
Дід до внука повертає:
— Що тут сталося?—
питає.
А Івасик посмутнілий
олівці збира плачма:
— Є червоний, чорний, білий,
а зеленого — не-ма...—
А зелений олівець,
наче коник-стрибунець,
від Івася — скік та скік!—
у траву пірнув і втік.
***
УСТАВАТИ РАНО ТРЕБА

Рано-вранці крізь віконце
зазирнуло в хату сонце.
Я збудив Марійку знову
на зарядку на ранкову.
Вже Марійка учениця —
довго спати не годиться.
Усміхнулось сонце з неба: —
Уставати рано треба!
***
РАНОК

Росою вмивається сонце.
Росою вмиваються соняхи.
А соні не хочуть митися —
сон витирають долонями.
Миються всі на світі —
зимою,
весною,
літом:
жирафи — у Африці,
ведмеді — на полюсі
і я —
на четвертім поверсі...
Тільки навшпиньки стану,
рукою дістану
до крана...
Води не боюся —
сміюся.
***