ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Голобородько Василь

ТЕПЛІ СЛОВА

Співаймо пісні про кохання,
щоб не вмерло слово «Дунай»,
гуляймо весілля своїм дітям,
щоб не вмерло слово «коровай»,
розповідаймо казки своїм онукам,
щоб не вмерло слово «Змій» —
наповнюймо
цей холодний всесвіт
теплими словами нашої мови,
які народжуються разом із диханням.
***
МОВА РОСЛИН

"Купало, Купало, засвіти ніч!"
Купало птаха ночі подвоює:
на одну гору садовить птаха, що є вечір,
на другу гору садовить птаха, що є ранок,
і стало у долині серед ночі видно, як удень.
"Купало, Купало, даруй мову рослинам!"
Купало підійде до рослини, що спить,
збудить тихенько: "Уставай",
квітка прокинеться, а навколо не ніч, а день,
треба розмовляти.
Сон-трава каже:
"Я – щоб дитині добре спалося".
Ранник каже:
"Я – щоб рани скоро гоїлися".
Розрив-трава каже:
"Я – відкриваю темниці".
***
ЗУСТРІЧ У ЛІСІ

Той, хто живе у корчі,
хату не топить,
а лежить увесь вік на печі:
з піччю спиною зрісся,
від вух до п’ят у волосся зелене заріс —
лічить дерева,
а їх стільки, як у нього пальців.
Коли минаєш його ліворуч —
з його рота вилітає вивільга,
а коли праворуч —
помахом пальця витворює на гілці гніздо.
Нагинав тонку ліщину:
«Ти по вудлище гінке прийшов?» — питав.
Виходив на галявину:
«Ти шукаєш ягня, що відбилося від отари?» — питав.
Ставав на стежку, що веде у квітку:
«Показати тобі печеру папороті?» — питав.
***



ПІЧ

Сестричка обляпала клена
рудою глиною —
недавно примазували хати до свята,—
і клен обкидає листям новим
піч на подвір’ї
з голови до ніг,
з голови до ніг.
А на печі намисто із перцю.
Стоїть у фартушку лебединім, як молодиця,
і коси з цибулі у вінок склала на голові,
а голова висока,
а голова аж у небі.
Сестричко Ганнусю, то ти так причепурила піч?
Ні — то осінь,
то — осінь.
Осінь із сестриччиними очима
випускає із рук журавлів,
укладає дівчаткам із зеленими обличчями
у шкільні торбинки
підручники, зошити і олівці.
А піч котить дівчаткам услід
по листі новому на стежці
зелений бублик сонця:
ідіть, дівчатка,
ідіть до школи.
***
ДВІ ЯБЛУНЬКИ

Любо яблуньці жити у нашій хаті,
тільки з того боку вікна:
я дивлюсь на її рожеві щічки у вікно,
і яблунька дивиться на мої рожеві щічки у вікно.
Мати наша нас не розрізняють,
мені кажуть: «Ганнусю, ти аж цвітеш»,
ніби я яблунька,
а яблуньці вдягають білі панчішки,
ніби яблунька — то я.
***
ГРУШКА

Вечір упав кавуном смугастим,
і мати винесли під хату столика,
поставили вечерю на нього,
і ми із сестричкою сіли вечеряти.
(Я пах червоною польовою квіткою,
а сестричка — золотою квіткою току.)
Ми їли густий мед, намазаний на окраєць,
і запивали вечірнім молоком.
На призьбі сиділи мати
і дивилися, як ми їмо із сестричкою...
А потім ми запросили вечеряти білу грушку,
яка стояла під хатою.
Мати принесли їй ослінчика, налили молока,
намазали окраєць медом — і грушка сіла.
«Їж, грушко, мед, а нам дай груш!»
«Пий, грушко, молоко, а нам дай груш!»
«Їж, грушко, хліб, а нам дай груш!»
***
ХЛОПЧИК МАЛЮЄ ЛІТО

Кавуни зелені
котять півні
по жовтій нитці,
простягненій під вишнею,
на якій самотній птах гойдається на вершечку.
Краплі вишень
забризкали стіну хати.
Туди-сюди
самотній птах гойдається,
мече кругле око на землю,
де кавуни зелені
котять півні.
***



З ДИТИНСТВА: ДОЩ

Я уплетений весь до нитки у зелене волосся дощу,
уплетена дорога, що веде до батьківської хати,
уплетена хата, що видніється на горі, як зелений птах,
уплетене дерево, що, притихле, стоїть над дорогою,
уплетена річка, наче блакитна стрічка в дівочу косу,
уплетена череда корів, що спочивають на тирлі.
А хмара плете і плете
зелене волосся дощу,
холодне волосся дощу.
Але усім тепло,
усі знають: дощ перестане,
і хто напасеться,
хто набігається,
хто нахитається,
хто насидиться на горі,
хто належиться,
а хто прийде додому
в хату, наповнену теплом, як гніздо.
***
ДОЩ

Цибатий дощ
місить по калюжах грязь
на гнізда ластівкам.
До річки бігає —
одна нога тут, друга там,—
по воду, щоб поливати копицю сіна,
аби мак, бува, не запалив її.
І, стомлений, лягає у траву
коло самих корінців.
***
ІМЕНА ДІВЧАТОК І ХЛОПЧИКІВ

У дівчаток імена квітів,
що їх вони саджають навесні
і поливають криничною водою.
— Хто воду несе?
— Та, у кого воронець під вікном росте.
— А як звуть оту співучу дівчинку?
— Та, у кого у городчику цвітуть чорнобривці.
— А оту сміховиту?
— Та, у кого ружі аж під стріху.
У хлопчиків імена птахів,
що їм вони шпаківні та дуплянки цілу зиму майструють
та у годівничках крихтами підгодовують.
— Хто то їсти татові у поле поніс?
— Той, хто знає, де живе нічний соловейко.
— А як звуть того, хто далі всіх стрибає?
— Той, хто ластів’ятко у гніздо поклав.
— А того, хто катає меншого братика на велосипеді?
— Той, хто лікує поранене крило журавлеві.
***
ХЛОПЧИК, ЯКИЙ СТОЇТЬ СЕРЕД ЛІТА

Хлопчик стоїть,
зупинений на бігу через літо.
Летить повз нього бджола,
хлопчик принюхається-принюхається й знає:
ця бджола полетіла із медом,
що пахне липовим цвітом —
набрала у квітці липи;
ця бджола полетіла із медом,
що пахне гречаним цвітом —
набрала у квітці гречки;
ця бджола полетіла із медом,
що пахне деревієвим цвітом —
набрала у квітці деревію.
Хлопчик придивиться-придивиться й знає:
ця бджола полетіла із синім медом
від синьої квітки цикорію;
ця бджола полетіла із червоним медом
від червоної квітки маку;
ця бджола полетіла із зеленим медом
від зеленої квітки м’яти.
Хлопчик прислухається-прислухається й знає:
ця бджола полетіла із голосом му-у,
що зав’яз коровою у меду;
ця бджола полетіла із голосом ку-ку,
що зав’яз зозулею у меду;
ця бджола полетіла із голосом ь-ь-ь,
що зав’яз метеликом у меду.
***
НА УЗЛІССІ

Бджола квітці каже: «На»,—
і та розтуляє долоню.
Зелені діти побралися за руки —
водять танок.
Метелик виймає загадку
із білого горнятка.
***