ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Григорук Анатолій

CЛОН ХОРТОН

Вертихвістка Мейзі в гніздечку сиділа
І зранку й до ночі під ніс буркотіла:
— Яке це невдячне і втомливе діло!
— У мене все тіло уже оніміло.
Якби-то заміну собі підшукати,
Я вволю на волі могла б політати. —
Й тут Мейзі побачила в хащі слона,
І думка її осяйнула одна.
— Добродію Хортоне! — Мейзі гукнула. —
Я стільки про вас дуже гарного чула.
Посидьте, будь ласка,
За мене в гніздечку.
Я маю злітати... Ось тут недалечко...
Я буду відсутня не більше часинки...
— Ви що! — каже слон.
— На мені ж ні пір’їнки.
Ні дзьоба, ні крил я, даруйте, не маю.
І як вигрівати яєчко, не знаю.
Крім того, я надто важкенький для нього.
Тому пошукайте де-інде підмогу.
— Ой ні, пане Хортон!
Ви ніжні, ви гречні,
Турботливі, щирі, ласкаві, сердечні.
Молю, не відмовте... Я ж прошу
Так мало... —
Вертихвістка Хортона слізно благала.
І Хортон не витримав Мейзиних сліз,
Зітхнув і на дерево мовчки поліз.
Доліз, з усіх боків яйце обдивився
Й, тамуючи дух, на гніздечку вмостився.
А Мейзі квапливо розправила крила,
«Прощайте» зронила і геть полетіла.
І от потяглася вервечка тих днів,
Що Хортон в гніздечку нерушно сидів.
Сидів цілі дні він, сидів цілі ночі,
Не зовсім ще тямлячи, в що він ускочив.
Бувало, шалені вітри налітали
І дерево з Хортоном люто гойдали.
І дощ його сік, і шмагав його град,
А він не ступив ані кроку назад...
Вже й осінь настала і вижовк весь ліс,
Та Хортон ні разу додолу не зліз.
Не зліз, і коли почались заметілі,
Коли все сніги позаносили білі,
Коли вже, здавалося, сили нема
Й тебе заморозить до смерті зима,
Слон мужньо в своєму гніздечку сидів
І вперто, і твердо собі шепотів:
— Хоч як мені важко, хоч як мені лячно,
Та мушу з яєчком повестись обачно.
Його я не лишу. Пташа переможе.
І я тоді в вічі сказати всім зможу:
«Моя поведінка — ясна і проста:
Слон чесний від хобота і до хвоста...»
І от уже ліс дочекався тепла
— Весна на човні крізь сніги припливла.
Та лихо й весною слона не лишало:
Під деревом вештались рисі, марали
Та інша усяка лісна звірина,
Недобра, і заздрісна, і навісна.
— Оце-то опудало! — вили шакали
Й сміялися з нього,
Й на кпини здіймали.
— Він, мабуть, вважає себе за орла,
Та спина до стовбура, бач, приросла...
— Слон всі ці насмішки і глузи терпів,
На відповідь гідну не тратячи слів.
О, як би він зараз в траві покачався!
В ласкавім потічку по вуха скупався,
По луках зелених усмак побродив.
Однак він невпинно собі говорив:
— Моя поведінка — ясна і проста:
Слон вірний від хобота і до хвоста.
— Але ж, як відомо, одна біда йде
І другу біду за собою веде.
Неждано мисливці з’явилися в хащі,
І пси їхні бігли, роззявивши пащі,
І дула рушниць у мисливців диміли,
І зуби у псів, наче цвяхи, стриміли.
Та слон незворушно мисливців зустрів,
І їхні рушниці, і лютих хортів.
Він ніби їм крикнути в вічі хотів:
«Стріляйте! З гнізда не зійду до кінця!
Я вам без тепла не залишу яйця!
Моя поведінка — ясна і проста:
Слон чесний від хобота і до хвоста».
І тут всі мисливці як вкопані стали.
Уздріти таке вони й гадки не мали.
— Міраж! Неймовірно! — кричали вони.
— Такої не бачили ми дивини!
Це ж грошиків можна злупити багато,
Якщо його в цирк
Який-небудь продати...
Недовго мисливці судили-гадали,
А дерево з Хортоном швидко спиляли,
Довезли гарбою до самого моря —
І тут слон зазнав щонайбільшого горя,
Бо краном на судно його перенесли
І в шторм лиховісний
На продаж повезли.
В Нью-Йоркськім порту і гніздо, і слона
Пригарбала трупа одна мандрівна.
І плавом поплив на вистави народ.
І знов пережив слон немало пригод:
Всі з нього сміялися, всі кепкували,
Ще й тухлими яйцями
В нього жбурляли.
Та Хортон терпів і з гнізда не злізав,
А й тут, у шатрі цирковому, казав:
— Моя поведінка — ясна і проста:
Слон вірний від хобота і до хвоста.
І от, завершаючи довгий вояж,
Цирк якось приїхав
На Пальмовий пляж.
А там якраз Мейзі гуляла на славу
Й відвідати теж захотіла виставу.
Прийшла із гульвісами в цирк, не одна,
І раптом в гніздечку уздріла слона.
— Та я дивака цього ніби стрічала, —
Вертихвістка друзям своїм пропищала.
— Який-бо смішний він,
Цей блазень вухатий,
Уперся, як пень, і не хоче злізати... —
Слон весь від обурення аж побілів,
Хотів пару прикрих сказати їй слів.
Коли це під ним щось трісь-трісь!
— Затріщало,
Заворушилося
І запищало.
— Яєчко моє!.. — крикнув Хортон.
— Звершилось!
Тепер усі муки мої закінчились!
Нарешті діждався я світлого дня!.. —
— Неправда! — звереснула Мейзі. — Брехня!
Моє це гніздечко. Моє це яйце!
Пройдисвіт цей бреше
Всім просто в лице!..
Адже тільки я — справжня мати пташати,
Й ніхто його в мене не сміє відняти.
Аж тут шкаралупка яйця розтулилась,
І раптом з’явилося те, що вродилось.
Ця крихітка хоботом спритно махала
І вушка, і хвостик, як в Хортона, мала.
І тут глядачі закричали: «Ур-ра!»
А надто старалася вся дітвора.
Домігся слон Хортон всіх прав на синочка,
Бо мужньо сидів на яйці, наче квочка.
І в рідні краї він вернувся назад,
Щасливий від хобота і аж до п’ят.
***
ЩЕДРІВКА

А вже вечір добрий
Дайте пиріг довгий,
З руками, з ногами,
Щоб ходив за нами.
***
НЕВЕЛИЧКА СІМЕЄЧКА

У нашого Омелечка
Невеличка сімеєчка:
Тільки він та вона,
Та старий та стара,
Та дві дівки косаті,
Та два парубки вусаті,
Та дві Христі в намисті,
Та дві ляльки в колисці.
***



ВИПАВ СНІЖОК

Попід гай зелененький
Випав сніжок молоденький,
А кунонька походила
І слідоньки поробила.
***
ПРИ ЗЕЛЕНІМ МАЧКУ

При зеленім мачку
Пасла дівчина качку,
Пасучи, ізгубила,
Шукаючи, заблудила.
Виблудилася у поле,
Аж там плуженько оре.
***
ТРЯСУТЬ КОНІ ПОВОДАМИ

Сонце за берізку,
А ми за доріжку.
Сонце за ялинку,
А ми через нивку.
Уже сонце над дубами,
Трясуть коні поводами,
Трясіть, не трясіть —
Додому везіть!
***
ПОСІЮ Я РОЖУ

Посію я рожу,
Поставлю сторожу,
Стороною, дощик, стороною
Над моєю рожею повною!..
***



БІЛІ ГУСИ

Гиля, гиля, білі гуси,
Не мутіте воду моєї Ганнусі.
Моя Ганнуся хустки прала,
Мусила ждати, поки вода стала.
***
ЩОБ НАША РОДИНА ВЕСЕЛА БУЛА

Що в нашого Павлусенька
Воли половії,
А в нашої Марусеньки
Чепіги новії.
Та орати будемо цілину,
Та сіяти будемо ярину,
Щоб наша ярина зелена була,
Щоб наша родина весела була.
***
СТО КІП І СНОПОЧОК

Добра була нива —
Сто кіп жита зродила,
Сто кіп і снопочок
Дівоньці на віночок.
***
ІВАСЬО КОНИКА ПАСЕ

В полі криниця, коло неї травиця,
Ой там Івасьо коника пасе,
Коника пасе, в кобзоньку грає,
В кобзоньку грає, пісеньку співає.
***
ВИЙДИ, ВИЙДИ, СОНЕЧКО

Вийди, вийди, сонечко,
На дідове полечко,
На бабине зіллячко,
На наше подвір'ячко,
На весняні квітоньки,
На маленькі дітоньки,
Там вони граються,
Тебе дожидаються.
***