ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Лепкий Богдан

ПІД РІЗДВО

Гадко! Куди ти? Куди?
Вітер загладив сліди,
Блуд ходить попід острішки*,
Ні кіньми, ані пішки
Не забіжиш туди,
Де бігав дрібними ногами
Колись, давними літами, —
От, краще в хаті сиди!
Легко сказати!.. Манить
Хоч на хвилинку, на мить,
Як не на яві, то в сні
Перелетіли в давні
Літа минулі.
З усіми
Близькими серцю, своїми
Відсвяткувати Різдво.
Кутя, ялинка-звізда,
І житний сніп і коляда,
І все, і все так, як було.
Так, як було!.. Та годі, брате!
Ані людей тих, ані хати
Тієї вже давно немає,
Лиш коляда там ще блукає,
Оцей наш славний "Бог предвічний".
Який, який він довговічний!
Без радіо і без антени,
Чи чуєш? — лине аж до мене,
І хоч нас ділять гори й доли,
Не мовкне на Різдво ніколи.
***
У РІЗДВЯНУ НІЧ

Рідний Краю, хто з нас не бачить
Тебе нині і хто не заплаче?
До Святої вечері сідали
Ми колись при власному столі,
"Бог предвічний" нам колядували
Під вікном колядники малі.
По вечері ішли до церкви.
Сіяли зорі і мороз скрипів.
Нині в хмарах зорі нам померкли,
Білий сніг від горя почорнів,
І стаєнка ця у Вифлеємі
Перед нами в крові вся і в димі.
Із дзвіниць вже поздіймані дзвони,
Замість дзвонів висять мотузки,
І від Сяну до Дону проклони
Стародавні глушать колядки.
***
ЗАБУДЬТЕ ТОРГ ЖИТТЯ

Забудьте торг життя на мить,
Втешіться, Господь з вами!
Чи чуєте?.. Вона летить
Надземними шляхами!
Вона, колядка... Боже мій,
Спішіться, сестро, брате,
Назустріч гості дорогій
Йдіть і ведіть до хати!
І посадіть її, де святі
Сідають на покуті,
Вона ж несе вам золоті
Легенди незабуті.
Легенди, як то ви, було,
Дітьми у рідній хаті
До Свят-вечері за столом
Сідали брат при браті.
Як батько просфору ломив
Із мамою, з сестрою
Ділився й стіл благословив
Хазяйською рукою.
І як вечерю раз у рік
Так тихо споживали,
Немов це був не борщ, а лік,
І чари, а не страви...
А житній сніп стояв в куті
І кивав колосками,
Крізь вікна зорі золоті
Шептали: "Господь з вами!"
Здавалося..., та що слова!
Вони лиш примар того,
Що чує серце й голова
В час вечора Святого.
Глядім в легенду золоту,
Що йде до нас з просторів,
Й добудьмо з неї силу ту,
Що горе перетворить.
***



СВЯТИЙ ВЕЧІР

Двадцять четвертого. Коротка днина
Скінчилася, вже чорно у вікні.
Пощо світить! Вечірная година
Хай давнину нагадує мені...
Глухе село заховане в ярочку,
Немов за пазухою в Бога спить.
Зима, мороз, лиш дим, як на шнурочку,
З-під стріхи вилазить і вгору біжить.
Нічний туман снується на долині,
Паде сніжок, як лебединий пух...
Який мороз, який мороз там нині?
Говорить парубок, що вніс дідух.
А не забудь худобі сіна дати
І в жолубі* коням всипати обрік*,
В Різдвяну ніч вони будуть казати,
Чи довгий нам Господь судив ще вік,
Візьми лопату, відгорни від хати
Хоч трохи сніг (але ж паде-паде),
А першої зорі ще не видати?
Ні одної не бачив я ніде.
Вечерять час. Покличте всіх у хату
І челядь теж. Чи є просфора* й мід?*
Готові вже?.. Усе готове, тату!
І дійсно все зготовлено, як слід.
Чистенько скрізь. Натикано чатиння
За образи — накрито гарно стіл
Обрусом* білим. Хата, як святиня,
А стіл неначе жертвенний престіл.
Горять свічки. Димок від них снується,
Зелене сіно пахне під столом...
Так радісно у грудях серце б’ється,
І світ цілий здається гарним сном.
Щоби дітей ми розуму навчили
І довели щасливо під вінець,
А нам тоді спокійної могили
Та пам’яті незлої — під кінець.
Бажання. Якби з них одна десята,
Аби хоч сота часть здійснилась нам,
Життя було би, як Різдвяні свята
І як танок навколо райських брам.
То що казать? Ось вже і борщ димиться
І риба й голубці. Усі кругом
Сидять, балакають, мов сон їм сниться,
І дійсність забувається за сном.
А діти квокають, шукають в сіні
Оріхів*. Хто знайде з них золотий,
Той буде в долі, ніби на коліні
У мами... Я знайшов оріх... Пустий...
Старі жартують. Давнину згадали.
Згадали тих, що їх уже нема.
І голови на стіл понахиляли,
Мов журяться. А на дворі зима.
Зірвався вітер зимний і снігами
Засипує доріжку до воріт
Цвинтарних — ніби поміж ними й нами
Останній хоче зарівняти слід.
Як зимно їм... Та годі сумувати,
Вже під вікном стоять колядники.
А що мороз, так кличуть їх до хати,
Дають їй яблука й медяники.
"Небо і Земля", "Дивна радість стала",
Найшло їх повні сіни", повний двір,
І ніби хата крил нараз дістала,
І з піснею здіймається в простір.
Летить до неба з вітром в перегони
Там, де надії, мрії, благодать...
Аж на дзвіниці відізвались дзвони:
Пора до церкви, треба нам вставать.
Зібралися, пішли... Так відійшло минуле
В невідомий, таємний, вічний храм.
Та хоч воно, як в морі потонуло,
Вовік його не позабути нам.
Летять літа з бідою в перегони,
І знов Різдво над берегом чужим...
Та я в душі все чую тії дзвони,
Що слухав їх ще хлопчиком малим.
Дзвоніть мені, дзвоніть мені з дзвіниці
За церквою, на пагорбі крутім,
Най чую я шум рідної ялиці,
Най бачу я старий батьківський дім.
Нема ніщо над спомини діточі,
Над молодечих приваби хвилин,
У життєвім богатім узорочі
Цей найдорожчий із усіх перлин.
***
ГОРЯТЬ СВІЧКИ

Горять свічки, синявий дим
Снується попід стелю,
Думки твої біжать за ним
У батьківську оселю.
Спішаться, бо далеко їм,
Далеко, брате, дуже...
Прибігли... Боже! Де наш дім?..
Лише колядка тужить.
Лише колядка та сама,
І ті самі звичаї,
А люди? Люди де? Нема...
Де ділися?.. Не знаю...
Колядка чайкою літа
Від Дунаю до Дону.
Коли ж прийде година та,
Що вернемось додому?
І де той дім, де наш хором,
На тисовім помості?
Чи те, що предкам було сном,
Прийде до нас у гості?
Чи сядем, браття, по хатах,
Як ґазди до вечері,
Й відложимо журбу та жах,
Надії втворим двері?
Не даром пісня тисяч літ,
А може й більше тужить,
Далекий шлях,великий світ,
Не тратьмо віри, друже!

Горять свічки, синявий дим
Снується попід стелю,
Думки твої біжать за ним
У батьківську оселю.
***
ЯЛИНКА

Почіпім на ялинку
Не свічки, лиш бажання,
Най не світять на хвилинку,
Але аж до світання, —
Почіпім на ялинку бажання.
Приберім її віти
Мрій сердечних чічками*,
Бо ніщо так не світить,
Як ті мрії над нами, —
Приберім ялинку чічками.
Хоч у нас нині вбого,
Хоч сумні наші діти,
Подаруй їм, небого,
Предківські заповіти, —
Подаруй предківські заповіти.
Дар цінніший ніж злото,
Де скривається сила,
Що над буднів болото
Наших предків носила, —
В заповітах батьків наша сила.
***
СОН-КАЗКА

На ялинці свічечка остання
Згасла.
"Спати час!"- сказала няня,
Провела молитву, проспівала,
Як Пречиста Сина вповивала,
І, як "Тріє цари йшли со дари".
- Аж сховався місяць поза хмари,
З-поза хмари блисла ясна зірка
І вкотилася в подвір'я чвірка.
Коні білі, золоті копита
І карета будою накрита,
З неї скаче молоденький пажик
І кланяється і чемно каже:
"Пане мій! Вбирайся, будь ласка!
Бо чекає королівна-казка;
Синьоока, золотоволоса
На Свят-Вечір вас до себе просить!"
"Га, як просить, я готовий, їдьмо!"

"Уступайся нам з дороги, відьмо,
Бо недобра ти і препогана,
А царівна гарна і кохана!
В неї замок з жемчугу, віконця,
Не зі скла, а лиш з самого сонця,
Гарно там і так весело дуже,
Білі коні, золоті підкови,
Поспішайте крізь ліси-діброви!
Понад пропасті летіть вітрами,
Що ніхто не плаче і не тужить,
Дістає, що тільки забажає..."
Лиш царівна в замку тім зітхає.
Бо пощо їй з жемчугів палати,
Як нема з ким любо розмовляти?
І пощо їй коні і карити,
Як нема кого у них возити?...
Бо вона чекає коло брами!
Розпустила золотії коси,
Усміхається і чемно просить:
"Будь у мене, як у себе, в хаті!
Ось для тебе чури два крилаті,
Кінь вороний, золоті підкови,
Де захочеш їхати готовий.
На склянну гору він духом скаче.
А тут мечик маєш, мій козаче,
В кремінь бий, а ти його не зломиш,
Вірю, що мене не осоромиш.
А тепер..." (і відчинила двері),
"А тепер підемо до вечері!"

По вечері біля ватри сіла,
Взяла гарфу, струни настроїла,
Боже мій! Які чудові звуки
Добувають ті маленькі руки!
Білі руки, золоті перстені,
Любі звуки, а слова пещені.

Аж нараз зчинилася тривога,
Порохами вкрилася дорога,
Надтягають вороги, як хмари:
Печеніги, турки і татари.
Як дракони пруться до палати,
Королівну хочуть добувати,
Королівну ханові дружину.
"Де мій меч, нехай за неї згину!"
Вхопив меч. Хан усміх: "Вважай, хлопчино,
Бо тобою я на хмару кину,
Черевиком розітру, як муху,
Мент один і вже лежиш без руху!
Молочко тобі і кашка з проса,
Не царівна золотоволоса!"
Я на те: "Нема розмов між нами,
Поговоримо собі мечами!
Хай вони рішать, кому з нас жити,
Королівну по садку водити,
А кому степи і бездоріжжя
І могила в полі серед збіжжя.
Над могилою вірли літають...
Боронись! бо я вже наступаю!"
Зустрілися мечі й блискавками
Розвиднили нічку перед нами,
Скачуть іскри з дамаської сталі,
Як з заліза в кузні, на ковалі;
Ще раз, ще раз... аж мій меч, як блисне,
Ворог впав, лежить... і вже не писне.
Простягнувся змій песиголовий.
"Королівно! Бачиш? Я готовий.
Світ цілий нехай почує, хто ми!
Я тебе мабуть не осоромив...
Де мій карий кінь?" Сідаю, їду.
"Ти не плач, я ще колись приїду".
Білий ранок, морозець іскристий
На шибках у вікнах пише листи.
Гей, які то дітям на Свят-вечір
Не ввижаються чудові речі!
І які їм дивні сни не сняться,
- Тії сни, ті сни, що не здійсняться?

***



В РІЗДВЯНУ НІЧ

Немов далекий, гарний сон,
Село ввижається мені.
Хати стоять в вінку сосон,
І квіти на шибках вікон
Мороз малює чарівні.
Крізь квіти видно: білий стіл,
Родина при столі сидить,
В куті сніп хилиться у діл
І дідухом прикритий піл,
І пісня гомонить.
Старинка пісня! Про похід
В невідомі краї,
По шуби, золото і мід, —
Похід, по славу, аж на схід,
У теплі вирії.
Старинна пісня! Ніби дзвін
З забутих цвинтарів.
А в ній — дивись — який розгін,
Далекий гін, ген, аж над Дін
Окрилених мечів!
А в ній, чи чуєш? — грає шум
Розбурканих надій,
І щастя сміх, і долі глум,
І гомін предковічних дум,
І зойк розбитих мрій.
Все, що нам снилося колись -
У гордім слави сні,
Й пропало, ділося кудись,
Й забулося — нараз — дивись!
Вертають нам пісні.
І нині, у різдвяну ніч,
Як буре загуде,
Й пожежі, ніби тисяч свіч,
Кинуть нам іскрами до віч,
Вважайте! — пісня йде.
Велика пісня прежніх днів.
Мов дзвони з-під могил,
Мов брязк окрилених мечів,
Мов предків зойк, мов крик дідів:
"Добудьте решти сил!"
Добудьте сил, бо Господь вість,
Чи ще далекий день,
Що злий за зяочин відповість,
Що згине кривда, заздрість, злість,
Настане волі день!
Немов далекий, гарний сон,
Село ввижається мені.
Хати стоять в вінку сосон,
І квіти на шибках вікон
Мороз малює чарівні.
***
НА СВЯТИЙ ВЕЧІР

Смеркається. Ослизлий день
Між мурами конає.
В печі червоний блис огень,
А в сінях вітер грає.
Той тихий і сумний настрій
Несе мене світами,
І я лечу на крилах мрій
До батька і до мами.
Сніжок паде, як срібний пух,
Мороз малює квіти:
Накритий стіл, в куті дідух,
Пустують в сіні діти.
Знайшли собі свистун-горіх
І свищуть в перегони;
Лящить в ушах діточий сміх,
З дзвіниці дзвонять дзвони.
Гей, кілько то минуло літ!
А я так добре чую
Кожухів шелест, скрип чобіт
І щиру пісню тую.
Далекий світ, великий час,
Пливуть літа рікою,
А я все пам’ятаю вас,
Як йдете з колядою.
Ще й нині чую, як Юрко
Співає: "Бог предвічний",
Як сопраном пищить Федько,
Баском реве Зарічний.
Скрипливий наболілий спів,
Такий, як хлопські груди.
Та хто його раз зрозумів,
До смерті не забуде.
Ще й нині бачу, як Федір
"Вінчованє" голосить.
Втворились двері нарозтвір,
І батько в хату просить.
І починається річна
У панотця гостина.
Ціле село єднається,
Немов одна родина.
Засіли ґазди на лавках,
Найстарший на покуттю.
Тріщать склянки в сильних руках;
На стелю мечуть кутю.
Говорять, що важкі літа,
Не вродили ячмені,
Що правди їм ніде нема,
І — затискають жмені.
Говорять: оком де не кинь,
Усюди кривда й горе;
Чи сяк, чи так, ти, хлопе, гинь,
Біда тебе поборе...
Говорять, — а слова летять
Молитвою до Бога.
Та чи дійдуть, чи долетять?
Щаслива їм дорога!..
Далекий світ, великий час,
Пливуть літа рікою,
Гей! Що чувати там у вас?
Чи йдете з колядою?
Чи ще живий Федір, Юрко
І мій сусід Зарічний?
Чи й нині, як колись, давно,
Співають: "Бог предвічний"?
Чи й нині мерехтять зірки
Над хатою старою?..
Гей, краю мій, не знаєш ти,
Як тужу за тобою!
***
ПІД РІЗДВО

Колядки, колядки, колядки,
Свічечки на зеленій ялинці;
Білий сніг вкрив садки і грядки.
Мерехтить на кождиській билинці.
Любі сни, райські сни, сни весни,
Сни про те, що було і минуло, -
Хоч як серце у грудях тисни,
Щоб забуло, – воно не забуло.
Кожду річ, кождий мент,
Кожде слово з уст близьких і рідних
Заховало воно, мов фрагмент,
Мов мелодію арф неподібних.
***
РІЗДВО

І знов Різдво...
Ах, скільки раз
Воно неначе казка літ
З давно-давно минулих літ
Являється посеред нас!
З подвір'я сніп входив до хати,
Ставав в кутку і колосками
Щось шелестів.
Хотів сказати, що знов
Христос родивсь між нами,

Родилась правда, мир, любов
І всепрощення.
Нині знов
Будем це свято святкувати,
Знов сіно й сніп внесуть до хати,
Засяє під вікном звізда,
І залунає коляда....
***
БАТЬКО Й МАМА

Як мені вас не любити,
батьку рідний, нене,
та ж ви мене згодували
і дбали про мене.
Та ж ви мене згодували
щирими руками,
ой, нема то ніде в світі,
як в батька і мами.
Батько розуму навчає,
мати приголубить,
ніхто мене так не світі,
як вони, не любить.
Дай же, Боже, щоб я виріс,
в школі гарно вчився,
щоб я батькові і неньці
добре відплатився.
***