ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
БАЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Жупанин Степан

Початок медоносу.

Медонос весняний
Розпочався нині.
І гудуть невпинно
Вулики бджолині.
А дідусь між ними
Ходить на світанку,
Слухає, як бджоли
Дзумкають веснянку.
Бджоли дідусеві
Бороду обсіли,
Думали: то перший
Цвіт весняний білий.
***
Хто молодець.

Вранці ми із добрим ділом
Привітали понеділок.
Ніченька настала скоро,
Трудовий іде вівторок.
Спритна, вміла, молода
Вже настала середа.
Йде четвертий день тепер,
Називається четвер.
Діло добре ладиться,
Як настала п’ятниця.
Вдома скрізь кипить робота
– Починається субота.
А субота з хлібом-сіллю
Привела сестру неділю.
Ось і тижневі кінець,
Хто трудився – молодець!
***
Вірші про бджолу

Медонос весняний
Розпочався нині.
І гудуть невпинно
Вулики бджолині.
А дідусь між ними
Ходить на світанку,
Слухає, як бджоли
Дзумкають веснянку.
Бджоли дідусеві
Бороду обсіли,
Думали: то перший
Цвіт весняний білий.
***
Карпатське озерце

У грайливому озерці
Плавають хмаринки.
Там верхи свої купають
Буки і ялинки.
І дзвіночки прибережні
Дивляться на нього,
Навіть сонце не минає
Озера гірського.
Глянь на ті прозоро-чисті,
Кришталеві води.
Це озерце у Карпатах –
Дзеркало природи.
***
До школи

Радості такої
Не було ніколи –
Це Оленка нині
Вперше йде до школи.

Стрічку заплітає
І киптар вдягає
На новім портфелі
Тепле сонце грає.

Усміхнулась неньці
І виходить з хати:
Ой, ідуть до школи
Звідусіль малята!
***
МОЇ СПІВАНОЧКИ

На високій полонині
Ранок зустрічаю,
На сопілці-перепілці
Співаночки граю.
Покатаються співанки
В поїзді, трамваї,
На коні і на верблюді
У далекім краї.
Понесе на дужих крилах
Вітер з полонини
Ці співаночки за гори,
В степові долини.
Полетять по всій великій
Нашій Батьківщині
І розкажуть милим друзям
Про Карпати сині.
Про далеку Верховину
Молоду, розквітлу —
Край чудовий смерековий,
Нашу долю світлу.
***
ГІРСЬКА СТЕЖИНКА

Я — стежинка-верховинка
У зеленій блузі.
Пробігаю між квітками
Коло гаю, в лузі.
Протоптали мене люди
У гірські оселі,
На стрімкі верхи лісисті,
Полонини й скелі.
Подружилися зі мною
Діти-верховинці:
Знаю, де росте малина
І гриби, й суниці...
Знаю, де живуть високо
Вівчарі й доярки.
В літнім небі я сягаю
До самої хмарки.
Теплим дощиком умита,
Знов біжу донизу.
В дитсадок несу щоранку
Молоко і бринзу.
Рідні гори і долини
Веселю піснями.
Стежу, щоб не заблудився
Хтось поміж кущами.
Стежу, щоб ніхто не вибив
Диким терням око.
Обережно всіх виводжу
На шляхи широкі.
***
НАШ ДІДУСЬ — ЛІСНИК

Знов світанок рум’яніє,
Срібний місяць в небі зник,
А мене й сестру Оленку
В гай веде дідусь-лісник.
Оглядаєм: чи не бродить
Між кущами браконьєр,
До багатства лісового
Чи сокиру не простер?
Оглядаєм: чи нема десь
Пташки хворої, звірка?
Щедро їм допомагає
Добра дідова рука.
На канікулах мандруєм
По діброві з дідусем
І красу її зелену
Для народу бережем.
***
ЧАБАНЕЦЬ

В полонину вирушаю
На зорі,
Там брати мене чекають,
Вівчарі.
Доглядаю там ягняток
І овець,
Бо і я собі маленький
Чабанець.
То не біла хмара лине
В небесах, —
То отара кучерява
На верхах.
Дзеленчать дзвіночки хором
З краю в край,
Грай, моя сопілко, з нами,
Вигравай!
***
КРИНИЦЯ

Край стежки, у полі,
В дзвінку косовицю
Я викопав людям
Глибоку криницю.
Вода в ній прозора,
Як небо, ясна,
Ще й квітами, травами
Пахне вона.
В ній райдуга стрічки
Свої умивала
І навіть, повірте,
Гарнішою стала.
Сюди прилітали
Ще й диво-жар-птиці,
Пили, смакували
Водицю з криниці.
Несли косарі
На луги її вранці,
Пили комбайнери,
Натомлені в праці...
В людей веселіють,
Яснішають лиця,
Їм силу бадьору
Вернула криниця.
***
ВІВЧАРСЬКА ВАТРА

Спить отара
Й гори сині
Сплять у сяйві місяця.
Гляньте: ватра
На вершині
Здалеку видніється.
Вовк із лісу
Не виходить,
Бо вогню жахається,
Між кущів
Сердито бродить,
Скоса озирається.
Стереже отару ватра,
Цілу ніч
Не спатиме,
Поки сонечко
На зміну
Зійде над Карпатами.
***
БАКЛАГА

Дідусь наш з війни ще
Приніс її в хату —
Маленьку зелену баклагу.
Вона у походах
Служила солдату,
Пекельну тамуючи спрагу.
І рану криваву
Баклага вмивала
В останнім бою
під Берліном.
А в День Перемоги
Дзвеніла, сіяла, —
Скінчила війну
на «відмінно».
Тепер вона взимку
В теплі спочиває,
Про битви розказує дітям,
А влітку зі мною
Грядки поливає
І спрагу втамовує квітам.
***