ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Олійник Степан

ДВА КРОКИ
Внучці Оксанці
Раділи ми зранку
Разом з усіма:
Два кроки Оксанка
Зробила самаї
Зіп’явшись на ніжки,
Свій шлях почала:
Від столу до ліжка
Півметра пройшла!
Поки що — два кроки
Тієї ходи...
Крокуй же крізь роки!
Щасливою йди!
Кріпи свої сили,
Оксанко мала,
Щоб рівно, красиво
Й далеко пішла!
***
У БАБУСИНІМ БУФЕТІ
У бабусинім буфеті
І варення є, і мед...
Умостившись на паркеті,
Іра зиркнула в буфет.
Десь на кухні баба Женя,
Тут якраз її нема.
І припала до варення
Тиха Іра крадькома.
Набере його у жменю
І — швиденько, спідтишка —
Заховає у кишеню
Голубого фартушка!
Чи не йде бабуся Женя,
Погляда через плече...
А варення із кишені
В черевички вже тече.
Баба глип через дверцята!
І аж кинулась вперед:
— Що це тут за поросята
Поналазили в буфет!?
— Я залізла недалечко,—
Фартушок Іринка мне,—
А та банка, що з краєчку,
Заваренила мене...
***
ПРО ІРИНКУ
I

Пожувала трішки гуску —
Смокче пальці... на закуску.
Дай сметани їй у склянці —
В Іри й вушка у сметанці.
Чай не в рот, не по ковточку —
Поза шию, під сорочку.
II
Повечеря, вмостим спати,—
«Хочу з бабою лежати!»
Шурхне баба в ліжко слідом —
Іра в сльози: «Хочу з дідом!»
Дід приляже, «цить» шепоче —
Плаче знов: до баби хоче!
Лиш як спить, стиха квартира.
Отака-то наша Іра!
III
Захотілося Іринці
Шить на бабиній машинці
(Баба в спальні вже лежить,
Не почує, можна шить!).
Дотяглась вона до столу
І ввіткнула плаття полу
Під пластинку-«башмачок».
Притаїлась — і мовчок.
Ще послухала й крутнула
(Так, щоб баба не почула!),
Хоче злазити мала,
А її — трима пола;
Встряло плаття у машинку,
Не пуска малу Іринку.
Ні сюди, ані туди.
Хоч з машинкою ходи!
Баба кличе: — Де ти, Ірко? —
А Іринка плаче гірко:
— Я пришилась до машинки!..—
Ну й сміялись ми з Іринки!
***



ВОВИНА ХВОРОБА
Вова малий наче справді поблід.
Мама питає в тривозі:
— Може, болить голова чи живіт?
Може, де впав на дорозі?
Син покрутив головою, що ні,
Мовчки стоїть і ні слова.
— Чом ти не кажеш нічого мені?
Що це?
Що сталося, Вово?
Глянула й ледве не кинеться в плач:
— Ясно! Потрібна примочка! —
Сильно розпухла, надута, як м’яч,
Ліва щока у синочка!
Гуля така — аж обличчя криве!
Звідки ця напасть, від чого?..
Добре, що лікар в сусідстві живе.
Мама швиденько — до нього!
Вова ще дужче від сорому зблід.
(Винен — а мамі турбота!)
Входить і каже
Той лікар-сусід:
— Ну, роззявляй свого рота!
Вова скрививсь і... за шафу шмигнув!
— Я не розкрию,— бурмоче.
Витягли Вову... Він губи надув —
Рота роззявить не хоче.
Довго пручавсь!.. Та скорився-таки!
Лікар націлив пінцети
Й витяг у Вови із-за щоки
Дві здоровенних котлети.
Ті, що він зранку лінивсь проковтнуть
(Так і в дворі ото грався!),
Ті, які досі вже... скисли, мабуть!
Лікар
Стояв і сміявся!
Сором за сина матусю узяв:
— Ах ти, ледащо уперте!..
— Так, чого доброго,— лікар сказав,—
Можна й від голоду вмерти!
***
ЛЕДАР-БРЕХУНЕЦЬ
Просить матуся Миколу:
«Синку, внеси мені дров!..»
Ледар скрививсь і про школу
Мамі нагадує знов:
«В мене уроків багато:
Сила задач і письма...»
З п’ятого поверху мати
Йде до сарая сама.
Дров узяла вона в’язку,
Йде, спочива що не крок:
Робить синочкові ласку,
Хай тільки вчиться синок.
Вийшла, звалила додолу
В’язку важкеньку сама.
Зве на хвилинку Миколу —
Дома ж Миколи нема!
Раз погукала і вдруге.
Де він?.. І стала на мить:
«Певно, подався до друга.
Разом задачі робить!..»
Зовсім не так! Бо Микола
Вже верховодив у грі —
Бив з хлопчаками футбола
В третім, сусіднім, дворі.
Вже як стемніло, з’явився,
«їсти давайте мені!
Сильно я,— каже,— стомився,
Дуже задачі трудні!»
Ранок. Іде він у школу.
Й жде... випадкових «удач»!
Вчитель питає Миколу:
«Чом не зробив ти задач?»
«Чом не зробив? — я питаю...»
Встав брехунець, пробасив:
«Я не зробив, бо з сарая
Дрова для мами носив...»
Діти! Чекає Миколу
Дуже поганий кінець.
Тож не робіть ви ніколи
Так, як оцей брехунець!
***
ЧУДО В ЧЕРЕВИКУ
Як відомо, всі ледачі
Ждуть легенької удачі
(Без труда щоб їм везло!).
Так і з Васею було.
Вчиться Вася в п’ятім класі...
Якось друг і каже Васі:
— Знаю чудо я одне,
Чудо справді чарівне!

Будеш мати без мороки
Ти п’ятірки за уроки,
Лиш зроби, мій друже, так:
Роздобудь собі п’ятак,
Приліпи його, мов латку,
В черевик під ліву п’ятку!
Узувайся і ходи.
Піде діло — хоч куди!

Це я,— каже,— перевірив.
... Вася здуру і повірив.
Ліпить Вася Боровик
П’ять копійок в черевик.
Взувся,
Тупнув,
Взявсь у боки:
— Більш не вчитиму уроки.
Повезе мені і так —
Під п’ятою ж є п’ятак!
Вранці йшов і всю дорогу
Припадав на ліву ногу.
Ось і школа,
Ось і клас.
Арифметика якраз.
— Боровик, іди до дошки! —
Вася встав, пом’явся трошки.
На п’ятак натис — дарма!
Де ж те чудо?
Щось нема!
... За годину викликають,
З географії питають.
Вася встав — ні в сих ні в тих,
Замість чуда — в класі сміх.
Мав мороку він велику,
Бо п’ятак у черевику
Відіграв одну лиш роль —
Надавив йому мозоль!
Закінчилися уроки —
Бігли учні в різні боки,
Ну, а Вася Боровик
Ледве тяг свій черевик.
Під п’ятою п’ять копійок,
А у сумці — стільки ж двійок!
***
Наші мами
Пам”ятаймо, милі діти,
Пам”ятаймо завжди з вами,
Що для нас в усьому світі,
Найдорожчі – наші мами!
Нам маленьким і дорослим –
Все дають вони з любовью:
Ніжне серце, світлий розум,
Сили нашому здоровью.
Як ставали ми на ноги,
Перший крок наш був – до мами!
Радість маєм чи тривогу –
Серце мами завжди з нами.
Де сини її та дочки –
Завжди там вона думками.
Пишем в класі ми на дошці
Наше перше слово – мама!
Найдорожчі мамі діти,
Дітям мама їх – так само.
Треба вчитись і робити
Так, щоб радувати маму!
А як вивчитесь з літами,
Вдячні мамі за турботу,
І поїдете від мами
В інший край десь на роботу –
Хай усі запам”ятають:
І листи, і телеграми
Шліть туди, де їх чекають,
Виглядають ваші мами!
***