ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ТРАФАРЕТИ
ПРОПИСИ
РОЗВИВАЮЧI КАРТИНКИ
Усього 3274 віршів
Олесь Олександр

ВСЕ НАВКОЛО ЗЕЛЕНІЄ...

Все навколо зеленіє,
Річка ллється і шумить.
Тихо, тихо вітер віє
І з травою гомонить.
Як тут всидіти у хаті,
Коли все живе, цвіте,
Скрізь дзвенять пташки крилаті,
Сяє сонце золоте?..
«Швидше, мамо, — черевички!
Глянь, як весело в саду!
Ти не бійся — до кринички
Я і сам не підійду».
***
СТЕП

Степ весною — наче килим,
сонце кидає нитки,
вишиває візерунки,
то розводи, то квітки.
Зеленіє степ весною,
з кожним днем пишніш стає,
то обсиплеться росою,
то враз пахощі поллє.


Степ у літі — наче море,
розіслався навкруги,
хто його обійме зором,
хто угледить береги?!
Ось подув південний вітер,
захиталось море трав.
Справді, гляньте: степ широкий
буйним сизим морем став!

Мов пустеля неоглядна,
степ пожовклий восени.
Мов пісок, рудіють трави,
не шумлять уже вони.
Не почуєте вже співу
голосних дзвінких пташок,
не побачите ніде вже
ні розводів, ні квіток.

Степ зимою — мов перина,
біла, рівна і м’яка.
Спить на ній зима холодна —
баба люта і лиха.
Мертвий сон старої баби
злі морози стережуть,
доки їх вітри південні
у яри не заметуть.
***
ЗГАДУЮ: ТАК Я В ДИТИНСТВІ ЛЮБИВ...

Згадую: так я в дитинстві любив
вибігти вранці із хати,
тільки послухати шелести нив,
з вітром пісні поспівати.
Що говорив мені в лісі струмок,
що мені поле шуміло
мозок не міг зрозуміть їх думок,
серце ж моє розуміло.
Дивною казкою був мені світ,—
так, наче він мені снився.
Безліч пройшло з того часу вже літ,
світ же, як сон, і лишився...
***



КОЛИСКОВА

Ближче головоньку... Любий мій, спи...
Завтра ми підемо вдвох у степи.
Пташка співає там, бджілка гуде,
Батечко рідний, далекий нас жде.
Сядемо в полі ми втрьох на межі...
«Батечку рідний, нам все розкажи:
Де ти в дорозі так довго барився,
Де ти так в чистім степу закурився?»
Спи, моя біла пушинко легка,
Дам я сьогодні тобі молока.
Знову тече воно в грудях моїх.
Пий, моя пташко, бо пити не гріх.
І полилось, потекло по щоці...
Пий, це малина в моїм молоці.
Це я вишневого соку влила,
Щоб моя зірка рожева була.
Сил не стає... Ось де лихо-біда.
З ким же лишишся ти, квітко бліда?
Як же без мене ти будеш рости,
Хто тебе стане у люди вести?
В кого заснеш ти на теплім плечі.
Хто тебе вкриє рядном уночі?
Ні, я на муки тебе не віддам,
В лісі не кину голодним вовкам!
Мій ти! Не бійсь! Притулися і спи.
Вранці ми підем туди, у степи...
Пташка співає там, бджілка гуде,
Батечко рідний на конику жде.
***
НАД КОЛИСКОЮ
Спи, мій малесенький, спи, мій синок...
Я розкажу тобі безліч казок!
Нащо ж ти віченьки знову розкрив?!
Спи, моя пташко, то вітер завив.
Стогне і виє уже він давно,
Б'ється і стукає в наше вікно...
Геть, розбишако, в далекі степи!..
Спи, моя ластівко, солодко спи!
Ось уже й вітер зовсім занімів...
Мабуть, заснуть під намет полетів...
Холодно зараз в лісах і лугах,—
Все потонуло в глибоких снігах.
Бігають зайчики, мерзнуть, тремтять,
Затишок хочуть собі відшукать.
Ось вони вгледіли,— кущик стоїть,—
Годі! Давно вже лисичка там спить.
Кинулись знову кудись на грядки,—
Ой, там ночують сьогодні вовки.
Краще ви в поле біжіть, за лісок...
Знайдете там ви соломки стіжок,—
Глибше забийтесь, зарийтесь в снопки,
Щоб не знайшли вас голодні вовки...
Спи ж, мій малесенький, годі гулять...
Зайчики білі давно уже сплять.
***
СПИ, ДИТИНОЧКА, КОХАНА

Спи, дитиночко, кохана,
Баю, люлі, бай,
А ти, місяцю, до рана
В колисоньку сяй.
Стану я казки казати
Та співать пісні,
Щоб ти щастя міг зазнати
У дитячім сні.
***
"Ялинка"
Раз я взувся в чобітки,
Одягнувся в кожушинку,
Сам запрігся в саночки
І поїхав по ялинку.

Ледве я зрубати встиг,
Ледве став ялинку брати,
А на мене зайчик – плиг!
Став ялинку віднімати.

Я-сюди, а він – туди...
„Не віддам, - кричить, - нізащо!
Ти ялинку посади,
А тоді рубай, ледащо!

Не пущу, і не проси!
І цяцьками можно гратись:
Порубаєте ліси –
Ніде буде і сховатись.

А у лісі срізь вовки,
І ведміді, і лисиці,
І ворони, і граки,
І розбійниці-синиці”.

Страшно стало... „Ой, пусти!
Не держи мене за поли!
Бідний зайчику, прости, -
Я не буду більш ніколи!”

Низько, низько я зігнувсь,
І ще нижче скинув шапку...
Зайчик весело всміхнувсь
І подав сіреньку лапку.

***



"Снігурі"
Звідкіль налетіли
Стоголосим табуном
І розсипалися в полі
Над розсипаним зерном.

Заспівали, задзвеніли,
Мов заграли кобзарі...
Де взялась весела зграя,
Жарогрудні снігурі.

Ось вони на сніг упали
І розквітли, як квітки...
На горах мак рожевий
Так заквітчує грядки.

Нагло враз табун крилатий
Небезпечне щось зачув.
Вгору знявся, й дуб гіллястий
В кущ троянди обернувсь.

Що хвилина - і, як в казці,
Враз осипались квітками
І за вітром над снігами
Полетіли снігурі.
***