ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Санатович Оксана

ОСТАННІЙ ДЗВІНОК

Білі, зелені, блакитні, червоні —
різні роботи наперегони
бігли із фабрик, заводів, полів —
наперегони — до школярів!
Бачили люди крізь вікна в будинках —
бігли роботи в червоних косинках,
у білих халатах і фартушках…
Несли з собою роботи в руках —
зубила,
точила,
різці,
молотки,
кельми і керма,
голки і нитки…
Вбігли до школи: — Товариші!
Нас вибирайте собі до душі!
Сьогодні прийшли ми до школи за вами —
за школярами-випускниками!
І старшокласників дружна громада
вийшла назустріч, весела і рада:
— А ми вас чекали! А ми вас чекали! —
і швидко роботи усі розібрали…
А першокласники вийшли гуськом
разом з останнім святковим дзвінком:
– ВІТАЄМО ВАС!
ВІТАЄМО ВАС!
ВИ ПЕРЕЙШЛИ
В РОБІТНИЧИЙ КЛАС!!
***
ЗВІДКІЛЯ ГАРБУЗ УЗЯВСЯ?

Розібрали ми лопати,
почали грядки копати.
Наш Іванко, хоч малий,
до роботи беручкий:
так завзято працював,
що й стежки перекопав.
Стежечки ми протоптали
і грудки порозбивали,
заскородили грядки
і посіяли квітки…
Восени ж тут в землю вгруз,
як бичок, рябий гарбуз.
Ми гуртом його котили,
бо нести — не мали сили.
На подвір’ї на шкільнім
він видзвонював, як грім.
І всміхавсь Іванко збоку:
– Де він взявсь такий нівроку?!
***
НАШ ІВАНКО – ЖОВТЕНЯ

Плачуть двійки-тонкослізки: —
Треба лагодить валізки,
виїжджати світ за очі,
бо Іванко нас не хоче,
бо Іванко — жовтеня
від сьогоднішнього дня!
Одиниці, скільки сили,
теж гуртом заголосили,
перелякані, аж сині,
стрімголов тікали з хати,
що й забулися хлопчині
«До побачення!» сказати.
Трійки мовчки ожидали,
трійкам голови тріщали,
трійки їли дрижаки…
Сто пачок пірамідону
трійки випили з розгону,
заховавшись за книжки…
А четвірки говіркі,
господарці та верткі,
час не гаяли дарма —
форму гладили дбайливо,
оглядали клопітливо,
де ще ґудзика нема.
Ощасливлені п’ятірки
притулилися до зірки: —
Зірко, зіронько, з тобою
буть нам нерозлийводою! —
Від сьогоднішнього дня
НАШ ІВАНКО — ЖОВТЕНЯ!
***



РОЛЬ ЗАБУДЬКА ГРАВ ІВАНКО

Розучили ми на славу
до Травневих свят виставу.
Наш Іванко у натхненні
роль Забудька грав на сцені.
Мимоволі, мимоволі
хлопець звик до тої ролі,
що й забув на другий день
всім казати «Добрий день!»
Почали Іванка вчити: —
Не годиться так робити! —
Відіслали хлопця зрання
відшукати привітання.
Він шукав його поволі —
спершу вдома, після в школі.
Дуже пізно, звісна річ,
він приніс нам добру ніч!
Добра ніч минула живо,
день знайшовся сам щасливо.
Тут ні сіло ні упало —
до побачення пропало.
І сказали ми: — Доволі!
Вже виходь з тієї ролі —
бо забудеш ще якраз
перейти у другий клас!!
***
Незвичайний літак

— Незвичайний нині день,-
каже гордий березень.
Місто — мов аеродром,
поспішає і клекоче,
ще до ночі місто хоче
вилетіти літаком…
У живім, поспішнім вирі
всі мужчини — пасажири,
незнайомі і знайомі
ходять по аеродромі.
До сестер, бабусь і мам
линуть зграйки телеграм:
— Вилітаєм в добрий час!
Зустрічайте, любі, нас! —
незвичайний жде літак,
і на нього в добру путь
вже вони квитки беруть,—
то червоні, то зелені…
в целофані і кульках…
Не ховають їх в кишені —
носять бережно в руках.
Страх подібні ті квитки
на цукерки і квітки.
Прилетить літак у строк
в Міжнародний день жінок!
***
КІНЕЦЬ ЗИМИ

Лютий в гості на гостину
кличе всю свою родину.
Та родина — не мала,
суне й суне без числа:
морозища, морозенки —
і великі, і маленькі;
завірюхи клаповухі,
і сніжинки-балеринки,
і вітренко, і вітрисько —
вже вони близенько, близько.
Ще до ночі в темнім борі
вся родина буде в зборі.
***
НЕЧИТАНИЙ ЛИСТ

Написала неділя листа,
понеділок отримав, та —
часу читати не мав —
вівторкові передав.
Вівторок, з листом у кишені,
допізна точив теревені…
Нечитаний лист спросоння
тицьнув на підвіконня.
Середа не мала бажання
починати читати зрання:
— Прочитаю, лише не тепер…
не тепер, а, можливо, в четвер.
Четвер, протираючи очі,
і знати листа не хоче:
— Хоч хата моя не скраю,
а жодних листів не читаю.
П’ятниця — руки в боки:
— Без листів маю досить мороки!
Мушу постановити —
йти в кіно чи уроки робити?
Носом крутнула субота:
— Читання — марудна робота.
Неділя не вчиться у школі
і має часу доволі…
Неділя раненько, з листом у руках,
скипіла, розгнівана страх:
— Я — вихідна, й поготів —
не перечитую власних листів…
Безпритульно тинявся щодня
розпорядок шкільного дня.
А чому? Та ви ж знаєте, друзі,—
він у руки попав ледацюзі!
***



ПЕРЕДНОВОРІЧНЕ

Чи в неділю, чи у будень —
метушиться жваво грудень.
Зранку в нього на будові справи
дуже термінові:
молоточок стука дрібно —
дах закінчити потрібно!..
На заводі після зміни
склав ще три автомашини.
Потім, ледь не збився з ніг,
на школярське свято встиг.
Букварів там проводжали
і подяку їм складали,
і для грудня там була
теж подяка немала!
Недаремно ж він трудився,
добрих успіхів добився,
підбадьорював громаду,
все доводячи до ладу,
рук своїх не покладав —
цілий рік підсумував!
І бажав їм щиро грудень: —
Хай вам буде святом будень
Працьовито, як торік,
проживіть наступний рік!
***
Про Іванкові п’ятірки

Йшов Іванко – вгору ніс,
на плечі п’ятірки ніс.
Шляхом, втішений безмежно,
ніс п’ятірки обережно,
бо за довгий час од них
відзвичаїтися встиг.
Та й вони від нього теж
відзвичаїлись без меж,
з ним вже й мову повести
не наважаться на «ти».
Кажуть: — Мабуть, вам, Іванку,
важко так безперестанку
нас нести,— то ми за вами
підем власними ногами!
— Що ви! — хлопчик у тривозі.—
Ще заблудитесь в дорозі,
і не будемо у мами
пригощатись пиріжками!
***
РЯТІВНИКИ

В букварі кричить ведмідь:
— Ох, тону, допоможіть! —
Під чорнилом заєць зник…
В класі — паніка і крик:
потекла ріка чорнила,
дві сторінки затопила!
Заревли сирени грізно:
— Ще не пізно! Ще не пізно! —
Рятувальники прожогом
опинились за порогом,
у машини посідали,
швидше вітру поспішали.
Вслід за ними вулицями
мчали авта з лікарями.
Водогінники завзяті
наступали їм на п’яти.
Дорога хвилина кожна —
врятувати звірів можна!
А ріка шумить, бурлить
хоче човен затопить.
Водогінники в цей час
принесли насос у клас,
до насоса, як належно,
підключаючи потік,
скерували обережно
течію у водостік.
Стало тихо в букварі.
Оточили лікарі
звірів мокрих і сумних.
— Що болить? — питають в них.
По складах звірята кволі
всенькі виповіли болі:
— Дуже важко жити нам,
і звірятам, і пташкам.
Ось погляньте: в букварі
плачуть чорні снігурі,
а собачці вісім ніг
домальовано на сміх…
О, як часто ми тонули! —
звірі змовкли і зітхнули.
І закінчили на тому,
що не зичили б нікому,
навіть ворогові, мати
нечупару-школяра,
що не вміє шанувати,
цінувати букваря!
— Стид,— ведмідь сказав,— за нього,
неохайного такого!
— Сором! — заєць повторив,
очі вушком затулив…
Всі, хто був у класі, хором
загукали:
— СОРОМ! СОРОМ!
***
АКУРАТНИЙ СНІГОПАД

Сів Іванко, пише: САД…
Помилився — вийшло: ПАД.
Перекреслювать негоже —
«П» образитися може. —
Хай вже пад той
буде падом, почекає трохи сад.
Допишу я СНІГ — і буде
акуратний СНІГОПАД.
***
ЯКБИ КЕДИ НОГИ МАЛИ

Два брати, два кеди вранці
опинилися у ранці…
Починає правий мову:
— Ми, нарешті, разом знову!
Лівий — голосом тоненьким:
— Добре з братиком рідненьким!
Як жилось тобі в шухляді?
Чи були сусіди раді?
Бо мене весь час з-під ліжка
проганяла сіра мишка.
— Той господар наш, Іванко,—
розкидайло хоч куди!
І тому ми, брате, разом
зрідка лиш, вряди-годи…
Сором глянути на те,
як він пошуки веде,
злиться:
— Кеди-винуваті,
бігають самі по хаті…
— Якби ноги в нас були,
ми б од нього утекли!
***