ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Уманець Микола

На красній площі
Я стою на Красній площі,
Я милуюсь завжди нею.
Дощ замислено полоще
Бурий мармур Мавзолею.
Вітер роздира .легені,
Б'є колючкою у груди ...
Тільки чути: «Ленін, Леніні»
Різні мови — різні люди.
— Хто вони? — себе питаю,
Не збагнусь у їхній мові,
Тільки серце" відчуває
Мир і велич в ріднім слові.
Тут перекладів не треба,
Бо це слово кожний знає ...
Дощ хлюпоче ... В хмарах небо,
А у серці сонце сяє.
***
На хуторі
«Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть ...»
Т. Г. Шевченко
Опустіла на хуторі хата,
Де садок був — лиш дикі кущі.
Вже давно перестали літати
Й не гудуть, як гуділи хрущі.
Не шумлять, як колись, під горою
У безлюдній зажурі гаї,
Із давен не співають весною
Серцю рідні усім солов'ї.
Й не вечеря сім'я коло хати,
Леміші заржавіли плугів.
До худоби не йде більше мати
За парним молоком у той хлів ...
Опустіла на хуторі хата.
І зійшлися з кінцями кінці?
Бо під стріхою від хімікатів
Не цвірінькають вже горобці.
***
Нам не треба війни
Нам не треба війни, не треба —
Ми за спокій і мир на Землі,
Щоб не коршаки в чистому небі,
А космічні пливли кораблі,
Щоб щасливо зростали діти
І не бачили жаху війни,
Щоб зловісний воєнний вітер
Був розвіяний вітром весни.
Вітром правди і сили людської—
Силу ту не здолати в віках —
Нас даремно лякають війною,
Міць народу — в народних руках!
Нам не треба війни, не треба —
Ми за спокій і мир на Землі.
Щоб не коршаки в чистому небі.
А космічні пливли кораблі.
***



Вибух
Слухали ми шелестіння трав,
Спів пташок веселих на гіллі ...
Раптом вибух грізно пролунав,
Громом покотився по землі.
І відразу стала ти не та,
Руку мою стиснула в руці,
І відчув вологі я вуста
На своїй шрамованій щоці.
Не хвилюйся, будь спокійна знов
То не бомби, не гармати б'ють,
То в кар'єрі для нових будов
Камінь рвуть!
***
Молодим землякам
У щиросерднім ніжнім слові
Дарую я свою любов
Вкраїнській, нашій рідній мові,
Щоб квітувала серед мов.
В ній відчуваю серцем чулим
І тугу й мелодійний спів —
Неволі й горесті минуле
І пломінь бойових років
П без жалю плюндрували
Людці гіркої давнини —
І як хотіли, обзивали
Її підпанки і пани.
Їм, нелюдам, ввійшло .у звичку
Нав'язувать думки свої:
— Вкраїнська мова — то мужицька,
Не варто знати ж бо її!
Були й такі, які зненацька
Уперто проти неї йшли:
— Навіщо мова нам «хохляцька»?
Ми всі тепер вже не «хохли»!
В книжковій то було крамниці:
Мов скупане у молоці,
Дівча питає в продавщиці:
— Що є на руськім язиці?
Такі випадки крають слово ...
Хто право дав і хто звелів
Знущатись а батьківської мови,
Топтать рясний її засів?
Вкраїнська мова — солов'їна,
Як в кожній нації, своя.
Мета в нове у нас єдина,
Бо ми єдина є сім'я.
***
Ранок
Замовкають ночі перегуки,
Потяг десь зникає в далині.
Простягає мозолясті руки
Мужній ранок сонячній весні.
Обіймає мовчазні тополі,
Пригорта покручену лозу.
Випиває у нестямних болях
Із річок замулених сльозу,
Волошкове розкида світання —
Перла неозорі, ослині.
Чом не шлють йому своє вітання
Щиросердно птахи весняні?
Всюди тиша, неймовірна тиша,
Все змертвіло і не ожива,
Землю зранку начебто колише
Мовчазна в скорботі синява.
Ранок розправляє дужі груди,
Він вдиха пилюку й вулиць дим
Годі Ж глузувати, лихолюди.
Над добром незліченим своїм!
***
Буйноцвіт
Немов весною в буйно цвіті,
Твій сад дрімає у снігу ...
Гілки в чеканні ніжних квітів
Спивають у життя снагу.
Між яблунями йдеш ти вранці,
Вклонившись до їх буйних ніг .
А сивину твою багрянцем
Вкрив непомітно перший сніг!
***



На трасі
Днем погожим й не погожим,
Влітку, взимку, по весні
Жовтосонячні дорожників
Бачу куртки вдалині.
А підійдеш ближче трасою
І зупинишся на мить,
На лопатах сяйна маса
Переливами блищить.
Усміхається з дівчатами
Літній сонячний деньок,
Як мазут он з гудронатора
Ллється в щебінь та лісок.
Перемовляться з коткистами
На машинах водії:
— Придавіть місця горбистії,
Де везтимем врожаї.
Над узгір'ями покатними,
Де шумить масив хлібів ...
Наче в дзеркалі асфальтом
МОЛОДИК в жита поплив!
***
Хліб
Ти кажеш, що недопечений,
І тому його не доїв,
Я глянув на хліб увечері —
Він сонцем увесь пломенів.
Ти маєш зневагу до чорного
І тільки до білого звик ...
Ще й лаєш небачені жорна
І борошно, й того, що пік!
А я це дивлюсь на тебе
тьмариться сяйво зорі —
Не бачив ти чорного неба
І чорні не гриз сухарі!
***
Зернина

На долоні моїй зернина —
Скільки сонця і скільки 3лив ...
В ній природа ".вела в поєдинок
Всі тривоги великих жнив
Вона сонцем до краю іскриться,
А волога — тужавїсть дала ...
Комбайнеру вклонилась пшениця
У чеканні людського тепла !
***
Солдат
Сидить солдат біля машини
І сльози болю на очах —
З колосся сипляться зернини,
Які голубить він в руках.
Палає хліб після атаки,
Пливуть огненні язики,
Допалюють ворожі танки
Зерном налиті колоски.
Солдат не плаче після бою,
А цей заплакав в день війни.
Бо саме він озиминою
Засіяв спалені лани.
***
Слива
Посадив дідусь в садочку сливу,
Ще онуці й року не було...
Повесні на сливі, всім на диво,
Гілочки суцвіттям оплело.
Глянув дід — на цвіті переливи
Ніжною веселкою лягли.
І відчув старий, як важко сливі
Від квіток, що щедро розцвіли.
З біллю в серці він почав тривати
Із гілок жагучий буйноцвіт.
Так щорічно звик він залишати
Стільки їх, скільки онуці літ.
Все ж настала для обох розлука
І старий лишивсь в самотині —
Із гнізда дідівського онука
Випохнула в далі осяйні.
І щоранку йшов дідусь до сливи,
А в думках лиш краялось одне;
"Будь, онуко. у житті щаслива,
Лихоліття хай тебе мине».
І дивилась, дівчинка журливо,
То було погожим теплим днем,
Як купалась в буйноцвіті слива,
Випещена рідним дідусем.
***