ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Уманець Микола

На красній площі
Я стою на Красній площі,
Я милуюсь завжди нею.
Дощ замислено полоще
Бурий мармур Мавзолею.
Вітер роздира .легені,
Б'є колючкою у груди ...
Тільки чути: «Ленін, Леніні»
Різні мови — різні люди.
— Хто вони? — себе питаю,
Не збагнусь у їхній мові,
Тільки серце" відчуває
Мир і велич в ріднім слові.
Тут перекладів не треба,
Бо це слово кожний знає ...
Дощ хлюпоче ... В хмарах небо,
А у серці сонце сяє.
***
На хуторі
«Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть ...»
Т. Г. Шевченко
Опустіла на хуторі хата,
Де садок був — лиш дикі кущі.
Вже давно перестали літати
Й не гудуть, як гуділи хрущі.
Не шумлять, як колись, під горою
У безлюдній зажурі гаї,
Із давен не співають весною
Серцю рідні усім солов'ї.
Й не вечеря сім'я коло хати,
Леміші заржавіли плугів.
До худоби не йде більше мати
За парним молоком у той хлів ...
Опустіла на хуторі хата.
І зійшлися з кінцями кінці?
Бо під стріхою від хімікатів
Не цвірінькають вже горобці.
***
Нам не треба війни
Нам не треба війни, не треба —
Ми за спокій і мир на Землі,
Щоб не коршаки в чистому небі,
А космічні пливли кораблі,
Щоб щасливо зростали діти
І не бачили жаху війни,
Щоб зловісний воєнний вітер
Був розвіяний вітром весни.
Вітром правди і сили людської—
Силу ту не здолати в віках —
Нас даремно лякають війною,
Міць народу — в народних руках!
Нам не треба війни, не треба —
Ми за спокій і мир на Землі.
Щоб не коршаки в чистому небі.
А космічні пливли кораблі.
***



Вибух
Слухали ми шелестіння трав,
Спів пташок веселих на гіллі ...
Раптом вибух грізно пролунав,
Громом покотився по землі.
І відразу стала ти не та,
Руку мою стиснула в руці,
І відчув вологі я вуста
На своїй шрамованій щоці.
Не хвилюйся, будь спокійна знов
То не бомби, не гармати б'ють,
То в кар'єрі для нових будов
Камінь рвуть!
***
Молодим землякам
У щиросерднім ніжнім слові
Дарую я свою любов
Вкраїнській, нашій рідній мові,
Щоб квітувала серед мов.
В ній відчуваю серцем чулим
І тугу й мелодійний спів —
Неволі й горесті минуле
І пломінь бойових років
П без жалю плюндрували
Людці гіркої давнини —
І як хотіли, обзивали
Її підпанки і пани.
Їм, нелюдам, ввійшло .у звичку
Нав'язувать думки свої:
— Вкраїнська мова — то мужицька,
Не варто знати ж бо її!
Були й такі, які зненацька
Уперто проти неї йшли:
— Навіщо мова нам «хохляцька»?
Ми всі тепер вже не «хохли»!
В книжковій то було крамниці:
Мов скупане у молоці,
Дівча питає в продавщиці:
— Що є на руськім язиці?
Такі випадки крають слово ...
Хто право дав і хто звелів
Знущатись а батьківської мови,
Топтать рясний її засів?
Вкраїнська мова — солов'їна,
Як в кожній нації, своя.
Мета в нове у нас єдина,
Бо ми єдина є сім'я.
***
Ранок
Замовкають ночі перегуки,
Потяг десь зникає в далині.
Простягає мозолясті руки
Мужній ранок сонячній весні.
Обіймає мовчазні тополі,
Пригорта покручену лозу.
Випиває у нестямних болях
Із річок замулених сльозу,
Волошкове розкида світання —
Перла неозорі, ослині.
Чом не шлють йому своє вітання
Щиросердно птахи весняні?
Всюди тиша, неймовірна тиша,
Все змертвіло і не ожива,
Землю зранку начебто колише
Мовчазна в скорботі синява.
Ранок розправляє дужі груди,
Він вдиха пилюку й вулиць дим
Годі Ж глузувати, лихолюди.
Над добром незліченим своїм!
***
Буйноцвіт
Немов весною в буйно цвіті,
Твій сад дрімає у снігу ...
Гілки в чеканні ніжних квітів
Спивають у життя снагу.
Між яблунями йдеш ти вранці,
Вклонившись до їх буйних ніг .
А сивину твою багрянцем
Вкрив непомітно перший сніг!
***



На трасі
Днем погожим й не погожим,
Влітку, взимку, по весні
Жовтосонячні дорожників
Бачу куртки вдалині.
А підійдеш ближче трасою
І зупинишся на мить,
На лопатах сяйна маса
Переливами блищить.
Усміхається з дівчатами
Літній сонячний деньок,
Як мазут он з гудронатора
Ллється в щебінь та лісок.
Перемовляться з коткистами
На машинах водії:
— Придавіть місця горбистії,
Де везтимем врожаї.
Над узгір'ями покатними,
Де шумить масив хлібів ...
Наче в дзеркалі асфальтом
МОЛОДИК в жита поплив!
***
Хліб
Ти кажеш, що недопечений,
І тому його не доїв,
Я глянув на хліб увечері —
Він сонцем увесь пломенів.
Ти маєш зневагу до чорного
І тільки до білого звик ...
Ще й лаєш небачені жорна
І борошно, й того, що пік!
А я це дивлюсь на тебе
тьмариться сяйво зорі —
Не бачив ти чорного неба
І чорні не гриз сухарі!
***
Зернина

На долоні моїй зернина —
Скільки сонця і скільки 3лив ...
В ній природа ".вела в поєдинок
Всі тривоги великих жнив
Вона сонцем до краю іскриться,
А волога — тужавїсть дала ...
Комбайнеру вклонилась пшениця
У чеканні людського тепла !
***
Солдат
Сидить солдат біля машини
І сльози болю на очах —
З колосся сипляться зернини,
Які голубить він в руках.
Палає хліб після атаки,
Пливуть огненні язики,
Допалюють ворожі танки
Зерном налиті колоски.
Солдат не плаче після бою,
А цей заплакав в день війни.
Бо саме він озиминою
Засіяв спалені лани.
***
Слива
Посадив дідусь в садочку сливу,
Ще онуці й року не було...
Повесні на сливі, всім на диво,
Гілочки суцвіттям оплело.
Глянув дід — на цвіті переливи
Ніжною веселкою лягли.
І відчув старий, як важко сливі
Від квіток, що щедро розцвіли.
З біллю в серці він почав тривати
Із гілок жагучий буйноцвіт.
Так щорічно звик він залишати
Стільки їх, скільки онуці літ.
Все ж настала для обох розлука
І старий лишивсь в самотині —
Із гнізда дідівського онука
Випохнула в далі осяйні.
І щоранку йшов дідусь до сливи,
А в думках лиш краялось одне;
"Будь, онуко. у житті щаслива,
Лихоліття хай тебе мине».
І дивилась, дівчинка журливо,
То було погожим теплим днем,
Як купалась в буйноцвіті слива,
Випещена рідним дідусем.
***