ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Нехода Іван

НА ІВАНА НА КУПАЛА...

На Івана на Купала
У хатині край села
Мене мати повивала
Та й Іваном нарекла.

Догоряла ніч духмяна,
Щебетали солов'ї...
На Купала на Івана
Почалися дні мої,

Коли пахла рута-м'ята,
Усміхавсь багрянцем схід...
У батрацькій вбогій хаті
Народився я на світ.

Віщували мені всюди
Всі зозулі:
"Підростеш,
Підеш, як твій батько, в люди
І батрачитимеш теж!"

На Івана на Купала,
Проклинаючи біду,
Мене мати колихала
У вишневому саду...

Набрехали ті зозулі,
Світ не той, і ми не ті!
Славлю я не дні минулі -
Жовтня зорі золоті!

Тих зозуль затуркав одур -
Віщували невпопад...
Не батрак я, а господар
У своїй Країні Рад!
***
МАТИ

Одцвіли волошки у липні,
А у серпні скінчились жнива.
Скоро осінь. Та дні ще блакитні,
Смаглий льотчик ромашку зрива...

Смаглий льотчик - замріяна мама...
Клен високий шумить у гаю.
Знявся літак, полетів над ланами,
Владно тінь одкидає свою...

Ми додому верталися з сином,
Рвали квіти, кленовий листок.
Може, в ніч, може, досвітком синім,
Коли спатиме наш синок,

Ти постукаєш у віконце
І шолом знімеш свій із чола,
Син прокинеться й скаже: - Сонце! -
І скажу я: - То мама прийшла!
***
ЛІСОВА КАЗКА

Ви, зірки незлічені!
Віє морем, казкою...
Коло хати дівчина
З сіткою рибальською.
Стала проти місяця,
Зоряно і зелено...
Без печатки свідчиться,
Що земля - заселена!

Спогади-веселощі,
Ви, таємні відстані!
Триста верст - до селища,
Вісімсот - до пристані!

- Ти сама тут, дівчино?
- Є лісник - сусід мій...
Краю мій невивчений,
Краю мій незвіданий!

А як ніч зароситься,
Річка хлюпне щукою, -
Прийде він по просіці,
У вікно постукає.
- Скучила? - спитається,
Побреде ніч-акація
За вікном висітиме...

Ночі неціловані!
Він до неї склониться.
Буде вітер в комині,
Буде рвать віконниці,
Буде гратись вітами,
Сіткою рибальською...
Та ще ліс шумітиме
Лісовою казкою.
***



ЗИМА

Мете зима! Сніжком тривалим
Поля засипала, степи,
Укрила землю білим покривалом, -
Спи, земле, люлі-люлі, спи!

І сплять в пухкім снігу посіви,
Ліси заметені, сади...
Хай сплять. Нехай їм сняться сни красиві...
Синичко, цить, не розбуди!

Мовчить синичок зграйка тиха,
Червоногруді снігурі,
Лише ворона - баба-бабариха -
"Кра, кра!" - сніг наклика вгорі.

Появиться крізь хмари сонце:
"Спиш, земле?"
"Сплю".
"Ну спи, ну спи..." -
Всміхнеться крізь відчинене віконце,
Сипне лапатої крупи...

Байдуже гляне в даль заснулу -
Аби відмітитись лишень,
Аби не записалося прогулу,
Аби лічився трудодень!

Мороз скував ставки в артілі.
- Де ж прати? - лаються баби.
Лежать замети, як верблюди білі,
Свої ворушачи горби.

У балці - сніг, а поле - голе!
Спи, земле, спи!
Не спить село:
Всі дні вивозять з балки сніг на поле,
Щоб більш вологи там було!

Спи, земле, спи!..
Не сплять лиш люди:
У полі ставляться щити,
Снігозатримання провадять всюди, -
Мети, хурделице, крути!

Й мете метіль, немов по просьбі,
Жбурляє сніг у дві руки.
- Це добре! - всі радіють у колгоспі.
Не раді тільки двірники:

- Навіщо він? Однак зчищати... -
Колгоспи просять: - Ще коли б! -
Качають бабу снігову дівчата:
- Як буде сніг, то буде й хліб!

Мете зима! Сніжком тривалим
Поля засипала, степи,
Всю землю вкрила білим покривалом, -
Спи, земле, люлі-люлі, спи!

І спить земля...
І тільки трієр
Та біля плуга ковалі
Нагадують усім: весна - не мрія,
Її чекають у селі!
***
ГАГАРІН ЮРІЙ ЗНЯВСЯ В НЕБЕСА

Ікар, зліпивши воском крила, - вгору
Хотів злетіть, до Сонця! Але віск -
Розтав, і син Землі упав у море...
Така легенда...

Вабить Сонця блиск
Людину з покоління в покоління,
І дерзновенна мрія не згаса -
Злетіть до Сонця...
Здійсненно стремління!
Гагарін Юрій знявся в небеса!

Всю Землю облетів навкруг в космічнім
Просторі - син радянської землі.
Був смертним -
Повернувся звідти вічним!
Вінок безсмертя на його чолі!

Радянські люди викували крила
Тій мрії, що споконвіків жила:
В Гагаріні ця мрія зазоріла!
Герою-космонавтові - хвала!

В ім'я Вітчизни здійснював свій подвиг
Найперший в світі космонавт! Тепер -
В легендах житиме, в піснях народних
Ікар новий - радянський офіцер.

Хвала за першість в подвигу, в дерзанні!
Шлях в космос - вісник миру, не війни!
І в ніч, і коли сходять зорі ранні,
Про мир народи думають. Вони
Моїй Вітчизні аплодують сміло,
Моїм зіркам крилатим на Кремлі...

Як буде мир -
В людини будуть крила!
Мир славлю -
Крила всіх людей Землі!
***
ВСТАНЬ, ТАРАСЕ, ПОДИВИСЯ

Встань, Тарасе, подивися, -
Не пізнаєш України:
Оновилося Полісся,
Лише пісня з полонини!

У сім'ї великій, новій,
Кайдани старі порвавши
На землі твоїй дніпровій
Вільні стали ми назавше!

Ожили степи, озера,
Зажили щасливо люди:
Посланці нової ери -
Трактори, комбайни всюди!

Простяглись по Україні
З Дніпрогесу срібні ниті, -
Два нам сонця сяє нині:
В кожній хаті і в зеніті!

Не для пана, як раніше,
А працюєм для народу!
Від землі вже не чорніші -
Світ чарує наша врода!

Катерина русокоса
Не з дитятком попідтинню -
На комбайні жито косить -
Із Зорею Героїні!

Серп і Молот у колоссі
На гербі Державнім нашім...
Про що мріяв ти - збулося!
Вже не взять нас ордам вражим!

Розцвітає пишним садом
Наша славна Україна,
Бо у нас - Радянська влада,
Бо у нас сім'я єдина!

Наша вольна воля - вічна,
І мета у нас велична...
Слався ж, рідна, героїчна
Партіє Комуністична!

Встань, Тарасе, глянь, Тарасе,
Подивися соколино:
На велику вийшла трасу
Індустрійна Україна!

У сім'ї великій, новій,
Під ясними прапорами
Невмируще твоє слово
В комунізм крокує з нами!
***
ВЕСНА

І
Я щоночі виходжу в двір,
Прислухаюсь: в ранковій млі,
Із далекого півдня, з-за гір,
В край дніпровий летять журавлі.

Золотіє Чумацький Шлях,
Мов казковий калиновий міст...
На гранітних Неви берегах
Ти сьогодні одержиш мій лист.

Ти не спи, моя люба, в цю ніч,
Навстіж вікна свої відчини!
Чуєш в млі журавлиний клич?
Це на північ летять вони.

З добрим ранком теб привітать,
Із весною в твоєму дворі...
Це до тебе вони летять,
Легкокрилі мої поштарі!

ІІ
Ще рань. Ще, снами зборені,
Лани дрімають зорані,
В саду станційнім - ворони
Ще сплять на деревах...
А над землею сірою,
Мов сном дитячим, мрією,
Вертають гуси з вирію -
Весні торують шлях.
Летять вони, курличучи,
Весну з собою кличучи,
У наші любі Літичі,
До нашого вікна.
Вже в небі сині проблиски...
Збираю перші проліски,
Дарую милій боязко:
Весна прийшла! Весна!
***



В МИЛОГО СОРОЧКА БІЛА

В милого сорочка біла,
Личку смаглому у тон...
Я сама сорочку шила,
Я сама ростила льон!

Зацвітай, мій льон-льонок,
Синьою порошею,
Для весільних сорочок,
Для життя хорошого!

Вишивала по рядочку
Поле в квітах запашне...
Одягатиме сорочку -
Буде згадувать мене!

Зацвітай, мій льон-льонок,
Синьою порошею,
Для весільних сорочок,
Для життя хорошого!

Ой ти, даль ширококрила,
Ой ти, радість без кінця...
В милого сорочка біла
З мого льону-довгунця!

Зацвітай, мій льон-льонок,
Синьою порошею,
Для весільних сорочок,
Для життя хорошого!
***
В КАРПАТАХ

Застиг сріблястий Прут. Карпати,
Як зачаровані воли,
На роги місяць підвели,
Мов хочуть крайнебо підняти.
Хитнувсь, хлюпнувсь, розбігся Прут, -
Лягли воли і воду п'ють.
Лежать воли, хитають роги...
І от, здається, край дороги
Сидять над Прутом чумаки,
Пихтять із люльок, кашу варять,
Повз них ідуть-біжать віки,
Кричать на них і брови хмарять, -
Гей-гей! Воли ж і не мигають,
Лежать собі та ремигають...

Це так привиділось мені...
Та ось промчався вдалині
Шофер, співаючи "Катюшу", -
І зникло все, признатись мушу, -
Чумацькі мажі і воли.

В селі гуцульськім ми були,
Зустріли привиди вчорашні...
Та вже не в сні, а наяву
В Карпатах слухали Москву,
Курантів спів на Спаській башні!
***
БЕРЕЗЕНЬ

Березень. Снігів усюди зайвина.
Капотить. І підмерзає знов.
День горить, мов дівчина незаймана,
У якій прокинулась любов.

Проліски вже вилізли на пагорбок...
Знов метілі. Знову стужа зим...
Ой, невірний березень, як парубок,
Що цілує й зраджує затим.

Капле сік з берези... Кахнув селезень, -
То - весна, то - знов мете зима...

Непостійна, наче місяць березень,
І твоя любов, і ти сама!
***
БАБИНЕ ЛІТО

Листок од клена одірвавсь,
Летить додолу - пада, пада...
Люблю осінній слухать вальс
Замріяного листопада!
Люблю осінній шум. Люблю,
Коли, похитуючи гілку,
Мов у колисці - люлі-лю, -
Гойдається тремтлива білка.
Гойдайся, білочко, ану ж!
Гай-гай! Лиш слід між деревами...
Сіяє день над головами,
Ну літо, й край. Але чому ж,
Чому їжак у теплі дні ці
Збирає лісові кислиці?
Чом гілку білочка трясе,
Горішки у дупло несе?
Калина стигне. Синя-синя
Задумалася далечінь.
Павук розставив павутиння, -
Там завжди смерть, де мла і тінь!
Не линь, метелику, туди -
В принадне плетиво біди.
Спини, метелику, свій лет,
Хіба тобі ще мало квітів?
На квітах - сонце, в квітах - мед...
Та ба! Він осінь вже помітив.
Мов лист пожовклий, білка скаче,
Нагонить згадку згаслих дум,
Стрибає білочка, неначе
Обтрушує осінній сум.
Гойдайся, білочко, стрибай!
Стрибнула, погойдалась трішки
І знову перебралась в гай
На зиму припасать горішки.
Поспіли яблука червоні...
І ми ті яблука берем,
Радієм, сміємось, живем,
Саджаєм в землю зерна повні.

Каштан упав, збудив мене,
Упав і розколовсь натроє.
Лушпиння - прах землі сирої,
Новий каштан життя зачне!
***
ВЕСНЯНКА

Капотить із стріх,
Тепле сонечко
Загляда до всіх
У віконечко.
В вишині вночі
Млою сірою
Журавлів ключі
Линуть з вирію...
То несуть вони весну,
Землю будячи від сну...
Здрастуйте, дні
Весняні!
В лісі сніг ще — глянь, —
А вже боязко
Зустрічають рань
Перші проліски.
В тишині степів
І над нивами
Жайворонка спів
Переливами...
В’є він пісню голосну,
Прославляючи весну...
Здрастуйте, дні
Весняні!
***