ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Нехода Іван

НА ІВАНА НА КУПАЛА...

На Івана на Купала
У хатині край села
Мене мати повивала
Та й Іваном нарекла.

Догоряла ніч духмяна,
Щебетали солов'ї...
На Купала на Івана
Почалися дні мої,

Коли пахла рута-м'ята,
Усміхавсь багрянцем схід...
У батрацькій вбогій хаті
Народився я на світ.

Віщували мені всюди
Всі зозулі:
"Підростеш,
Підеш, як твій батько, в люди
І батрачитимеш теж!"

На Івана на Купала,
Проклинаючи біду,
Мене мати колихала
У вишневому саду...

Набрехали ті зозулі,
Світ не той, і ми не ті!
Славлю я не дні минулі -
Жовтня зорі золоті!

Тих зозуль затуркав одур -
Віщували невпопад...
Не батрак я, а господар
У своїй Країні Рад!
***
МАТИ

Одцвіли волошки у липні,
А у серпні скінчились жнива.
Скоро осінь. Та дні ще блакитні,
Смаглий льотчик ромашку зрива...

Смаглий льотчик - замріяна мама...
Клен високий шумить у гаю.
Знявся літак, полетів над ланами,
Владно тінь одкидає свою...

Ми додому верталися з сином,
Рвали квіти, кленовий листок.
Може, в ніч, може, досвітком синім,
Коли спатиме наш синок,

Ти постукаєш у віконце
І шолом знімеш свій із чола,
Син прокинеться й скаже: - Сонце! -
І скажу я: - То мама прийшла!
***
ЛІСОВА КАЗКА

Ви, зірки незлічені!
Віє морем, казкою...
Коло хати дівчина
З сіткою рибальською.
Стала проти місяця,
Зоряно і зелено...
Без печатки свідчиться,
Що земля - заселена!

Спогади-веселощі,
Ви, таємні відстані!
Триста верст - до селища,
Вісімсот - до пристані!

- Ти сама тут, дівчино?
- Є лісник - сусід мій...
Краю мій невивчений,
Краю мій незвіданий!

А як ніч зароситься,
Річка хлюпне щукою, -
Прийде він по просіці,
У вікно постукає.
- Скучила? - спитається,
Побреде ніч-акація
За вікном висітиме...

Ночі неціловані!
Він до неї склониться.
Буде вітер в комині,
Буде рвать віконниці,
Буде гратись вітами,
Сіткою рибальською...
Та ще ліс шумітиме
Лісовою казкою.
***



ЗИМА

Мете зима! Сніжком тривалим
Поля засипала, степи,
Укрила землю білим покривалом, -
Спи, земле, люлі-люлі, спи!

І сплять в пухкім снігу посіви,
Ліси заметені, сади...
Хай сплять. Нехай їм сняться сни красиві...
Синичко, цить, не розбуди!

Мовчить синичок зграйка тиха,
Червоногруді снігурі,
Лише ворона - баба-бабариха -
"Кра, кра!" - сніг наклика вгорі.

Появиться крізь хмари сонце:
"Спиш, земле?"
"Сплю".
"Ну спи, ну спи..." -
Всміхнеться крізь відчинене віконце,
Сипне лапатої крупи...

Байдуже гляне в даль заснулу -
Аби відмітитись лишень,
Аби не записалося прогулу,
Аби лічився трудодень!

Мороз скував ставки в артілі.
- Де ж прати? - лаються баби.
Лежать замети, як верблюди білі,
Свої ворушачи горби.

У балці - сніг, а поле - голе!
Спи, земле, спи!
Не спить село:
Всі дні вивозять з балки сніг на поле,
Щоб більш вологи там було!

Спи, земле, спи!..
Не сплять лиш люди:
У полі ставляться щити,
Снігозатримання провадять всюди, -
Мети, хурделице, крути!

Й мете метіль, немов по просьбі,
Жбурляє сніг у дві руки.
- Це добре! - всі радіють у колгоспі.
Не раді тільки двірники:

- Навіщо він? Однак зчищати... -
Колгоспи просять: - Ще коли б! -
Качають бабу снігову дівчата:
- Як буде сніг, то буде й хліб!

Мете зима! Сніжком тривалим
Поля засипала, степи,
Всю землю вкрила білим покривалом, -
Спи, земле, люлі-люлі, спи!

І спить земля...
І тільки трієр
Та біля плуга ковалі
Нагадують усім: весна - не мрія,
Її чекають у селі!
***
ГАГАРІН ЮРІЙ ЗНЯВСЯ В НЕБЕСА

Ікар, зліпивши воском крила, - вгору
Хотів злетіть, до Сонця! Але віск -
Розтав, і син Землі упав у море...
Така легенда...

Вабить Сонця блиск
Людину з покоління в покоління,
І дерзновенна мрія не згаса -
Злетіть до Сонця...
Здійсненно стремління!
Гагарін Юрій знявся в небеса!

Всю Землю облетів навкруг в космічнім
Просторі - син радянської землі.
Був смертним -
Повернувся звідти вічним!
Вінок безсмертя на його чолі!

Радянські люди викували крила
Тій мрії, що споконвіків жила:
В Гагаріні ця мрія зазоріла!
Герою-космонавтові - хвала!

В ім'я Вітчизни здійснював свій подвиг
Найперший в світі космонавт! Тепер -
В легендах житиме, в піснях народних
Ікар новий - радянський офіцер.

Хвала за першість в подвигу, в дерзанні!
Шлях в космос - вісник миру, не війни!
І в ніч, і коли сходять зорі ранні,
Про мир народи думають. Вони
Моїй Вітчизні аплодують сміло,
Моїм зіркам крилатим на Кремлі...

Як буде мир -
В людини будуть крила!
Мир славлю -
Крила всіх людей Землі!
***
ВСТАНЬ, ТАРАСЕ, ПОДИВИСЯ

Встань, Тарасе, подивися, -
Не пізнаєш України:
Оновилося Полісся,
Лише пісня з полонини!

У сім'ї великій, новій,
Кайдани старі порвавши
На землі твоїй дніпровій
Вільні стали ми назавше!

Ожили степи, озера,
Зажили щасливо люди:
Посланці нової ери -
Трактори, комбайни всюди!

Простяглись по Україні
З Дніпрогесу срібні ниті, -
Два нам сонця сяє нині:
В кожній хаті і в зеніті!

Не для пана, як раніше,
А працюєм для народу!
Від землі вже не чорніші -
Світ чарує наша врода!

Катерина русокоса
Не з дитятком попідтинню -
На комбайні жито косить -
Із Зорею Героїні!

Серп і Молот у колоссі
На гербі Державнім нашім...
Про що мріяв ти - збулося!
Вже не взять нас ордам вражим!

Розцвітає пишним садом
Наша славна Україна,
Бо у нас - Радянська влада,
Бо у нас сім'я єдина!

Наша вольна воля - вічна,
І мета у нас велична...
Слався ж, рідна, героїчна
Партіє Комуністична!

Встань, Тарасе, глянь, Тарасе,
Подивися соколино:
На велику вийшла трасу
Індустрійна Україна!

У сім'ї великій, новій,
Під ясними прапорами
Невмируще твоє слово
В комунізм крокує з нами!
***
ВЕСНА

І
Я щоночі виходжу в двір,
Прислухаюсь: в ранковій млі,
Із далекого півдня, з-за гір,
В край дніпровий летять журавлі.

Золотіє Чумацький Шлях,
Мов казковий калиновий міст...
На гранітних Неви берегах
Ти сьогодні одержиш мій лист.

Ти не спи, моя люба, в цю ніч,
Навстіж вікна свої відчини!
Чуєш в млі журавлиний клич?
Це на північ летять вони.

З добрим ранком теб привітать,
Із весною в твоєму дворі...
Це до тебе вони летять,
Легкокрилі мої поштарі!

ІІ
Ще рань. Ще, снами зборені,
Лани дрімають зорані,
В саду станційнім - ворони
Ще сплять на деревах...
А над землею сірою,
Мов сном дитячим, мрією,
Вертають гуси з вирію -
Весні торують шлях.
Летять вони, курличучи,
Весну з собою кличучи,
У наші любі Літичі,
До нашого вікна.
Вже в небі сині проблиски...
Збираю перші проліски,
Дарую милій боязко:
Весна прийшла! Весна!
***



В МИЛОГО СОРОЧКА БІЛА

В милого сорочка біла,
Личку смаглому у тон...
Я сама сорочку шила,
Я сама ростила льон!

Зацвітай, мій льон-льонок,
Синьою порошею,
Для весільних сорочок,
Для життя хорошого!

Вишивала по рядочку
Поле в квітах запашне...
Одягатиме сорочку -
Буде згадувать мене!

Зацвітай, мій льон-льонок,
Синьою порошею,
Для весільних сорочок,
Для життя хорошого!

Ой ти, даль ширококрила,
Ой ти, радість без кінця...
В милого сорочка біла
З мого льону-довгунця!

Зацвітай, мій льон-льонок,
Синьою порошею,
Для весільних сорочок,
Для життя хорошого!
***
В КАРПАТАХ

Застиг сріблястий Прут. Карпати,
Як зачаровані воли,
На роги місяць підвели,
Мов хочуть крайнебо підняти.
Хитнувсь, хлюпнувсь, розбігся Прут, -
Лягли воли і воду п'ють.
Лежать воли, хитають роги...
І от, здається, край дороги
Сидять над Прутом чумаки,
Пихтять із люльок, кашу варять,
Повз них ідуть-біжать віки,
Кричать на них і брови хмарять, -
Гей-гей! Воли ж і не мигають,
Лежать собі та ремигають...

Це так привиділось мені...
Та ось промчався вдалині
Шофер, співаючи "Катюшу", -
І зникло все, признатись мушу, -
Чумацькі мажі і воли.

В селі гуцульськім ми були,
Зустріли привиди вчорашні...
Та вже не в сні, а наяву
В Карпатах слухали Москву,
Курантів спів на Спаській башні!
***
БЕРЕЗЕНЬ

Березень. Снігів усюди зайвина.
Капотить. І підмерзає знов.
День горить, мов дівчина незаймана,
У якій прокинулась любов.

Проліски вже вилізли на пагорбок...
Знов метілі. Знову стужа зим...
Ой, невірний березень, як парубок,
Що цілує й зраджує затим.

Капле сік з берези... Кахнув селезень, -
То - весна, то - знов мете зима...

Непостійна, наче місяць березень,
І твоя любов, і ти сама!
***
БАБИНЕ ЛІТО

Листок од клена одірвавсь,
Летить додолу - пада, пада...
Люблю осінній слухать вальс
Замріяного листопада!
Люблю осінній шум. Люблю,
Коли, похитуючи гілку,
Мов у колисці - люлі-лю, -
Гойдається тремтлива білка.
Гойдайся, білочко, ану ж!
Гай-гай! Лиш слід між деревами...
Сіяє день над головами,
Ну літо, й край. Але чому ж,
Чому їжак у теплі дні ці
Збирає лісові кислиці?
Чом гілку білочка трясе,
Горішки у дупло несе?
Калина стигне. Синя-синя
Задумалася далечінь.
Павук розставив павутиння, -
Там завжди смерть, де мла і тінь!
Не линь, метелику, туди -
В принадне плетиво біди.
Спини, метелику, свій лет,
Хіба тобі ще мало квітів?
На квітах - сонце, в квітах - мед...
Та ба! Він осінь вже помітив.
Мов лист пожовклий, білка скаче,
Нагонить згадку згаслих дум,
Стрибає білочка, неначе
Обтрушує осінній сум.
Гойдайся, білочко, стрибай!
Стрибнула, погойдалась трішки
І знову перебралась в гай
На зиму припасать горішки.
Поспіли яблука червоні...
І ми ті яблука берем,
Радієм, сміємось, живем,
Саджаєм в землю зерна повні.

Каштан упав, збудив мене,
Упав і розколовсь натроє.
Лушпиння - прах землі сирої,
Новий каштан життя зачне!
***
ВЕСНЯНКА

Капотить із стріх,
Тепле сонечко
Загляда до всіх
У віконечко.
В вишині вночі
Млою сірою
Журавлів ключі
Линуть з вирію...
То несуть вони весну,
Землю будячи від сну...
Здрастуйте, дні
Весняні!
В лісі сніг ще — глянь, —
А вже боязко
Зустрічають рань
Перші проліски.
В тишині степів
І над нивами
Жайворонка спів
Переливами...
В’є він пісню голосну,
Прославляючи весну...
Здрастуйте, дні
Весняні!
***