ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Костецький Анатолій

Все починається з мами

Можна у світі чимало зробити:
Перетворити зиму на літо,
Можна моря й океани здолати,
Гору найвищу штурмом узяти,
Можна пройти крізь пустелі та хащі..
Тільки без мами не можна нізащо,
Бо найдорожче стоїть за словами:
В світі усе починається з мами!..
***
Головна професія

Спитай у тата і у мами,
Які професії у них.
Професій різних є чимало,
Сповна їх вистачить на всіх!

Та є одна поміж професій,
Якої вчаться у житті.
Вона для кожного найперша,
Якої вчитимешся й ти!

Учитель, лікар та геолог,
Письменник, слюсар чи кресляр —
Всі називають головною
Одну професію — школяр!

Бо всім відомо, що без школи,
Без знань, що мусиш там набуть,
Не станеш у житті ніколи
Тим, ким в дитинстві мрієш буть!
***
Про друга

Твій друг
тобі віддасть усе:
і свій квиток на карусель,
і цвях, і ґудзик, і літак,
та не за щось —
а просто так.

І збільшувальне скельце,
найкраще у дворі,
твій друг
зі щирим серцем
тобі віддасть — бери!

І ти нічого не жалій —
ніколи і нітрохи!
І навіть
м'яч футбольний свій
віддай, як друг попросить.

І посміхнеться друг тобі —
аж схочеться співати.
І ти подумаєш тоді:
«Як-гарно — дарувати!..»
***



КОМУ ЩО СНИТЬСЯ

Всім у всьому світі
щось хороше сниться.

Саду сняться груші,
жовті і солодкі.
Хмарам — вітер дужий,
травам — прохолода.

Теплим ластів'ятам
сниться небо синє.
Стежці коло хати
сниться ліс осінній.

Сниться дощик свіжий
огіркам на грядці.
Дві долоньки ніжні
ляльці в ліжку сняться.

А татусю й мамі
сниться сон далекий,
що вони так само,
як і я,— маленькі...
***
Буває все

На світі —
все буває:
і сніг, і дощ, і вітер.
Буває злива навіть
тоді,
як сонце світить.

Бува,
що втратять колір
всі квіти у саду...
Лиш не бува ніколи,
щоб друг тебе
забув.

А як забуде раптом
тебе твій друг —
то що ж:
ніякий він не справжній,
а просто так —
ніщо!..
***
ДЖМІЛЬ ПРО СОНЕЧКО ГУДЕ

Коли надворі дощ іде,
у нас на підвіконні
важкий мохнатий джміль
гуде —
велика тепла соня.

Вже другий рік літує він
у наших чорнобривцях,
ласує медом лісовим,
на сонці гріє крильця.

А у негоду на вікно
я зву джмеля до себе,
бо звик до нього вже
давно, як до квіток і неба.

І хай надворі
дощ іде,
шибками
вітер дзвонить —
мій джміль
про сонечко
гуде
мені на підвіконні.
***
Лінь

Що робити?
Наче тінь,
приросла до мене
лінь!

Я хотів уроки вчити —
адже в мене
стільки справ!
А вона шепоче:
— Вітю,
взяв би краще —
та поспав...

Суперечок не терплю!
Що поробиш?
Ліг — та сплю...

Вранці —
протираю очі:
ех, зарядочку б зробить!
Раптом чую —
лінь шепоче:
— Та навіщо це

тобі?!

Як тут
виберешся з ліжка?
Що зробив я?
Знову влігся...

Ну а вчора...
Ну а вчора —
навіть
соромно згадать! —
жовтенятські класні
збори довелося прогулять.

Ні, я спершу
йшов туди
радісно й охоче.
Раптом чую:
— Не ходи-и-и...—
клята лінь шепоче!

Як боротись —
невідомо.
Здався я,
пішов додому...

Став сумним я
і товстим —
тільки й справ,
що сплю чи їм,
не життя — а горе!

Навіть з хлопців
хтось гукне
у футбол пограть мене—
лінь одразу ж поруч!
І від ранку та й до ночі
щось шепоче
та шепоче...

Ех, коли б не вуха —
хто б її
послухав!
***



Балакучий Михайло

Як говорить Михайло,
то руками махає:
і отак, ще й отак,
не Михайло — вітряк!
І здається: за мить
наш Михайло злетить...
***
Невсидющий Василь

Непосида Вася
на стільці гойдався.
Перший раз гойднувся —
і перевернувся.
Другий раз гойднувся —
знов перевернувся.
Третій раз гойднувся —
теж перевернувся!..
З того часу Вася
більше не гойдався.
***
А що в портфелі?

Що таке надворі сталось?
Що за крики? Що за галас?
— Бий! Дава-ай!
— Гати, мазило!
— Ти куди?!
— Суддю—на мило!.

Зрозуміло: там — футбол,
і комусь забили гол..

Два портфелі, як і слід,
штанги замінили.
На воротах — мій сусід,
воротар умілий.
Знов — прохід!
Ось-ось заб'є!..
Штанга!
Ех, невдало...

І з портфеля все як є
геть повипадало!

Нумо, глянемо, що в ньому,
поки йде завзята гра,
бо ж портфель, усім відомо,—
є обличчям школяра!..

***
Ось — книжки. Та що це з ними?!
Чом вони у плямах синіх,
пошматовані, брудні?
Страшно глянути на них!

Подивіться на сторінку —
не сторінка, а «картинка»,
помальована така!
А обкладинки — ну й горе! —
ніби побували вчора
в людожерових руках!

Ще й написано, послухай:
«Xто зачепить— дам у вухо!»
Тільки підпису нема...
Ні, ось нижче: «Я, Кучма!..»

***
Ось — якийсь папір в лінійку,
а на нім — товстенна двійка.

Що ж воно? Пробачить прошу!
Виявляється, це — зошит.
Але дивний він такий,
мов іде у ньому бій!..

Буква з буквою зчепились —
аж гуде навкруг земля:
і штовхаються щосили,
і вилазять на поля!

В — волає,
Г — горлає,
Л — на дві ноги кульгає,
О — як бублик,
П — як пилка!..
Що не слово — то помилка,
а буває — навіть дві!..
Аж гуде у голові...

Ось, наприклад, прочитайте:
«Мошеністом робеть тато...»
Ні, читать — не варто більше!
Адже далі — буде гірше...

***
Ось — щоденник. Що за диво?
Та невже — Кучми Юрка?!
І впізнати неможливо —
чистота у нім така.

Розгортаємо сторінку.
Гляньте:
чиста, мов сльоза.
Де поділися оцінки?
їх, напевне, кіт злизав...

Ну звичайно! Придивіться:
онде — слід від одиниці,
нижче — двійку стерто вправно...
Ну, нарешті я узнав,
чом і чистим, і охайним
у Кучми щоденник став!

***
Ось — дрібніші речі далі:
ручка й гумка у пеналі,
два обдертих олівці
та чотири камінці.

А навіщо камінці?
Щоб ганяти горобців
чи жбурляти нишком-тишком
у якусь бездомну кішку.
Ну а це...
Невже — шкарпетка?!
Так, звичайно, це — вона!
А чому вона в портфелі —
то Юрко і сам не зна...

***
Ось який портфель незвичний
у знайомого мого.
Отаке його обличчя -
і не бачити б його!

Що ж, гадаю, всім вам ясно,
інших слів тепер нема:
нечепура та ледащо
ось він хто, Юрко Кучма!
***
Спека

Поливаю наш садок,
мов я— прозорий дощик,
і спраглі ротики квіток
радіють краплі кожній.

А в небі синьому ніде
немає ані хмарки,
такий гарячий нині день,
що навіть лісу жарко.

Ліщині хочеться води,
і травам хочеться води,
і навіть вітру в лободі
страшенно хочеться води,
струмочок майже не тече,
прив'яло листя в липи...

От став би справжнім я дощем —
тоді усе полив би!
***
Відчинене вікно

Сьогодні вранці, в сім годин,
ударив одчайдушний грім,
а там — і блискавка за ним
сяйнула, ніби диво,
і вмить за зблиском голубим
знялась жахлива злива!

— Гроза! Гроза! —

кричать птахи
і мчать налякані такі
ховатись де попало,
щоб їх, веселих і легких,
грозища не впіймала.

А я грози не налякавсь,
чого її лякатись!
Я відкриваю вікна враз:
— Влітайте
 до кімнати!

І от уже птахи всі-всі —
шпаки, синиці, горобці-
летять в мою кімнату,
рядком сідають на стільці —
та й ну мені співати!

І я своїм гостям також
підспівую як можу.
І хай собі періщить дощ —
мене він не тривожить,
бо я кричу дощу:
— Спинись!..—

Дивлюся: він — вщухає...
І я з птахами в справжній ліс
через вікно тікаю!..

Та раптом чую навздогін:
— Уже вставати треба!

Я прокидаюсь. Сім годин.
А за вікном — гроза, і грім,
і блискавки у небі.
Але ніде нема птахів:
ні поруч, ні в кімнаті.
Це просто сон мені наснивсь,
а зараз — час вставати.

На шибі — дощ, немов роса.
Я в школу поспішаю.
Але вікно, хоча й гроза,—
відкритим залишаю!..
***