ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
БАЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Костецький Анатолій

Все починається з мами

Можна у світі чимало зробити:
Перетворити зиму на літо,
Можна моря й океани здолати,
Гору найвищу штурмом узяти,
Можна пройти крізь пустелі та хащі..
Тільки без мами не можна нізащо,
Бо найдорожче стоїть за словами:
В світі усе починається з мами!..
***
Головна професія

Спитай у тата і у мами,
Які професії у них.
Професій різних є чимало,
Сповна їх вистачить на всіх!

Та є одна поміж професій,
Якої вчаться у житті.
Вона для кожного найперша,
Якої вчитимешся й ти!

Учитель, лікар та геолог,
Письменник, слюсар чи кресляр —
Всі називають головною
Одну професію — школяр!

Бо всім відомо, що без школи,
Без знань, що мусиш там набуть,
Не станеш у житті ніколи
Тим, ким в дитинстві мрієш буть!
***
Про друга

Твій друг
тобі віддасть усе:
і свій квиток на карусель,
і цвях, і ґудзик, і літак,
та не за щось —
а просто так.

І збільшувальне скельце,
найкраще у дворі,
твій друг
зі щирим серцем
тобі віддасть — бери!

І ти нічого не жалій —
ніколи і нітрохи!
І навіть
м'яч футбольний свій
віддай, як друг попросить.

І посміхнеться друг тобі —
аж схочеться співати.
І ти подумаєш тоді:
«Як-гарно — дарувати!..»
***
КОМУ ЩО СНИТЬСЯ

Всім у всьому світі
щось хороше сниться.

Саду сняться груші,
жовті і солодкі.
Хмарам — вітер дужий,
травам — прохолода.

Теплим ластів'ятам
сниться небо синє.
Стежці коло хати
сниться ліс осінній.

Сниться дощик свіжий
огіркам на грядці.
Дві долоньки ніжні
ляльці в ліжку сняться.

А татусю й мамі
сниться сон далекий,
що вони так само,
як і я,— маленькі...
***
Буває все

На світі —
все буває:
і сніг, і дощ, і вітер.
Буває злива навіть
тоді,
як сонце світить.

Бува,
що втратять колір
всі квіти у саду...
Лиш не бува ніколи,
щоб друг тебе
забув.

А як забуде раптом
тебе твій друг —
то що ж:
ніякий він не справжній,
а просто так —
ніщо!..
***
ДЖМІЛЬ ПРО СОНЕЧКО ГУДЕ

Коли надворі дощ іде,
у нас на підвіконні
важкий мохнатий джміль
гуде —
велика тепла соня.

Вже другий рік літує він
у наших чорнобривцях,
ласує медом лісовим,
на сонці гріє крильця.

А у негоду на вікно
я зву джмеля до себе,
бо звик до нього вже
давно, як до квіток і неба.

І хай надворі
дощ іде,
шибками
вітер дзвонить —
мій джміль
про сонечко
гуде
мені на підвіконні.
***
Лінь

Що робити?
Наче тінь,
приросла до мене
лінь!

Я хотів уроки вчити —
адже в мене
стільки справ!
А вона шепоче:
— Вітю,
взяв би краще —
та поспав...

Суперечок не терплю!
Що поробиш?
Ліг — та сплю...

Вранці —
протираю очі:
ех, зарядочку б зробить!
Раптом чую —
лінь шепоче:
— Та навіщо це

тобі?!

Як тут
виберешся з ліжка?
Що зробив я?
Знову влігся...

Ну а вчора...
Ну а вчора —
навіть
соромно згадать! —
жовтенятські класні
збори довелося прогулять.

Ні, я спершу
йшов туди
радісно й охоче.
Раптом чую:
— Не ходи-и-и...—
клята лінь шепоче!

Як боротись —
невідомо.
Здався я,
пішов додому...

Став сумним я
і товстим —
тільки й справ,
що сплю чи їм,
не життя — а горе!

Навіть з хлопців
хтось гукне
у футбол пограть мене—
лінь одразу ж поруч!
І від ранку та й до ночі
щось шепоче
та шепоче...

Ех, коли б не вуха —
хто б її
послухав!
***
Балакучий Михайло

Як говорить Михайло,
то руками махає:
і отак, ще й отак,
не Михайло — вітряк!
І здається: за мить
наш Михайло злетить...
***
Невсидющий Василь

Непосида Вася
на стільці гойдався.
Перший раз гойднувся —
і перевернувся.
Другий раз гойднувся —
знов перевернувся.
Третій раз гойднувся —
теж перевернувся!..
З того часу Вася
більше не гойдався.
***
А що в портфелі?

Що таке надворі сталось?
Що за крики? Що за галас?
— Бий! Дава-ай!
— Гати, мазило!
— Ти куди?!
— Суддю—на мило!.

Зрозуміло: там — футбол,
і комусь забили гол..

Два портфелі, як і слід,
штанги замінили.
На воротах — мій сусід,
воротар умілий.
Знов — прохід!
Ось-ось заб'є!..
Штанга!
Ех, невдало...

І з портфеля все як є
геть повипадало!

Нумо, глянемо, що в ньому,
поки йде завзята гра,
бо ж портфель, усім відомо,—
є обличчям школяра!..

***
Ось — книжки. Та що це з ними?!
Чом вони у плямах синіх,
пошматовані, брудні?
Страшно глянути на них!

Подивіться на сторінку —
не сторінка, а «картинка»,
помальована така!
А обкладинки — ну й горе! —
ніби побували вчора
в людожерових руках!

Ще й написано, послухай:
«Xто зачепить— дам у вухо!»
Тільки підпису нема...
Ні, ось нижче: «Я, Кучма!..»

***
Ось — якийсь папір в лінійку,
а на нім — товстенна двійка.

Що ж воно? Пробачить прошу!
Виявляється, це — зошит.
Але дивний він такий,
мов іде у ньому бій!..

Буква з буквою зчепились —
аж гуде навкруг земля:
і штовхаються щосили,
і вилазять на поля!

В — волає,
Г — горлає,
Л — на дві ноги кульгає,
О — як бублик,
П — як пилка!..
Що не слово — то помилка,
а буває — навіть дві!..
Аж гуде у голові...

Ось, наприклад, прочитайте:
«Мошеністом робеть тато...»
Ні, читать — не варто більше!
Адже далі — буде гірше...

***
Ось — щоденник. Що за диво?
Та невже — Кучми Юрка?!
І впізнати неможливо —
чистота у нім така.

Розгортаємо сторінку.
Гляньте:
чиста, мов сльоза.
Де поділися оцінки?
їх, напевне, кіт злизав...

Ну звичайно! Придивіться:
онде — слід від одиниці,
нижче — двійку стерто вправно...
Ну, нарешті я узнав,
чом і чистим, і охайним
у Кучми щоденник став!

***
Ось — дрібніші речі далі:
ручка й гумка у пеналі,
два обдертих олівці
та чотири камінці.

А навіщо камінці?
Щоб ганяти горобців
чи жбурляти нишком-тишком
у якусь бездомну кішку.
Ну а це...
Невже — шкарпетка?!
Так, звичайно, це — вона!
А чому вона в портфелі —
то Юрко і сам не зна...

***
Ось який портфель незвичний
у знайомого мого.
Отаке його обличчя -
і не бачити б його!

Що ж, гадаю, всім вам ясно,
інших слів тепер нема:
нечепура та ледащо
ось він хто, Юрко Кучма!
***
Спека

Поливаю наш садок,
мов я— прозорий дощик,
і спраглі ротики квіток
радіють краплі кожній.

А в небі синьому ніде
немає ані хмарки,
такий гарячий нині день,
що навіть лісу жарко.

Ліщині хочеться води,
і травам хочеться води,
і навіть вітру в лободі
страшенно хочеться води,
струмочок майже не тече,
прив'яло листя в липи...

От став би справжнім я дощем —
тоді усе полив би!
***
Відчинене вікно

Сьогодні вранці, в сім годин,
ударив одчайдушний грім,
а там — і блискавка за ним
сяйнула, ніби диво,
і вмить за зблиском голубим
знялась жахлива злива!

— Гроза! Гроза! —

кричать птахи
і мчать налякані такі
ховатись де попало,
щоб їх, веселих і легких,
грозища не впіймала.

А я грози не налякавсь,
чого її лякатись!
Я відкриваю вікна враз:
— Влітайте
 до кімнати!

І от уже птахи всі-всі —
шпаки, синиці, горобці-
летять в мою кімнату,
рядком сідають на стільці —
та й ну мені співати!

І я своїм гостям також
підспівую як можу.
І хай собі періщить дощ —
мене він не тривожить,
бо я кричу дощу:
— Спинись!..—

Дивлюся: він — вщухає...
І я з птахами в справжній ліс
через вікно тікаю!..

Та раптом чую навздогін:
— Уже вставати треба!

Я прокидаюсь. Сім годин.
А за вікном — гроза, і грім,
і блискавки у небі.
Але ніде нема птахів:
ні поруч, ні в кімнаті.
Це просто сон мені наснивсь,
а зараз — час вставати.

На шибі — дощ, немов роса.
Я в школу поспішаю.
Але вікно, хоча й гроза,—
відкритим залишаю!..
***