ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Живка Зоряна

Різдво

Ніч як ніч. Вифлеєм. Зорі сяють.
В листі пальмовім вітер співає.
Місто, мабуть, уже давно спить –
Кожен хоче від праці спочить.
Хоча ні. Он, поглянь, хтось іде.
Чоловік, віслючка він веде.
На тім жінка сидить, утомилася бідна,
Шлях тяжкий, а вона ще й вагітна.
І нема їм притулку, ночівлі немає.
«Сподівайся, кохана, Бог бачить, Бог знає»,
Знов у двері з надією стука,
А у відповідь – тиша, ні звуку.
Він до інших, і знову луна:
«Далі йдіть, далі йдіть, місць нема».
Вже останній будинок стоїть.
«Подорожні? Куди вас пустить?
Повна хата… Хоча зачекай,
В мене хлів є, туди й завертай.
Тепло там, сіно свіже для ложа,
Зараз ковдру ще дам…Милий Боже!
Ти ж родити вже маєш, дитино,
Я води принесу і тканину…»
В листі пальмовім вітер співає.
Вбогий хлів. Вифлеєм. Зорі сяють,
В небі їх засвітив певно хтось?
У цю ніч народився Христос..
«Моє сонечко, спи, люлі-люлі-люля, –
Колихає Марія Святе Немовля, –
Засинай, – і з любов’ю підносить до вуст, –
Моя зіронько, пташко. Ісус…»
І Дитя засинає в ясельцях на сіні.
І, схилившись над Ним, засинає Марія,
І утомлений Йосип дрімає,
А у небі велично зоря дивна сяє.
Янгол з неба звіща: «Цар родився вам нині,
Тихо спить Він у яслах на сіні,
Бог прийшов і надію дарує землі».
Ніч як ніч; тихо, люлі-люлі.
***
Різдвяне диво

Ось воно – диво спасіння:
відтепер не в далекому небі
а в вертепі
в пелюшках на сіні
Бог.
Цілий світ
вернувся на виворіт,
і тепер до неба один крок.
Й хоча невгасно
танцюють зорі
і янголи в хорі,
але Бог – це Дитя у яслах.
Незбагненною тайна здається:
Бог завжди на небі…
але Небо в вертепі,
а вертеп у моєму серці!
***
Плоди Святого Духа

Твоє серце – ніби дивний сад.
Мешкає, працює в нім Дух Божий.
Сім чеснот плекає благодать,
Щоб на Небеса твій сад був схожий.
Вона найбільший скарб, найперший плід.
Без неї мертві всі слова всіх мов.
Бо нею Бог і сотворив наш світ.
І викупив його. Цей плід – ЛЮБОВ.
Бува зростає гріх, немов бур’ян,
Приносить сум, тривоги, заздрість.
Та Дух Святий у серці християн
Викохує солодку світлу РАДІСТЬ.
Вітрів чимало приліта до нас,
Тому якглибше ти пускай коріння –
І визріє тоді в потрібний час
Терпкий, але корисний плід – ДОВГОТЕРПІННЯ.
Від суєти давно стомився світ –
Тривоги й клопоти затягують у вир.
Але звисає зі слухняних віт –
Христовий дар – Господній МИР.
У мороці без неї світ потоне.
Від злості все охопить марнота.
Її нам треба тонни, тонни, тонни!
Цей плід коштовний – Божа ДОБРОТА.
Воно поранення усі лікує.
Діла його крокують у безсмертя.
Добро без нього не смакує.
Таке важливе перед Богом МИЛОСЕРДЯ.
Є від лукавих стріл надійний щит –
Лиш має бути віддана і щира.
Як золото нехай вона блищить!
Перлина саду Божого – це ВІРА.
Їй гордість достигати заважає,
Проте без неї не можлива праведність.
Цей плід блаженством нам Господь вважає:
Вспадкує землю ЛАГІДНІСТЬ.
“Усе мені можливо!” – до сваволі
Один лиш крок, а гріх – поганий гість.
Коли спокус чигає скрізь доволі,
Та є від Духа плід чудовий – СТРИМАНІСТЬ.
Твоє серце – ніби дивний сад.
Мешкає, працює в нім Дух Божий.
Сім чеснот плекає благодать,
Щоб на Небеса твій сад був схожий.
***



Осінній

Яблука солодкі яблуню укрили,
Золота хлібина сяє на столі –
З Божої любові нива нам вродила.
Дякуємо, Царю, за дари землі!
Дякуємо, Боже, за кавун і диню,
За духмяні груші, сливи, виноград!
Хай Тобі лунає, Господи, хваління,
Що благословив Ти наш город і сад!
Знову кличе поле до роботи стати.
Нам даруй годину вчасно, і дощі!
Поможи нам, Боже, у Христі зростати,
Щоб Тебе прославить плодом у душі!
***
Осіння пісня

В саду співає катеринка,
Немовби янгол Божий грає,
І сипле дощиком хмаринка,
Листочків відлітає зграя.
Сумує ангел златокрилий:
Зав’яла вже остання айстра.
Танцює осінь жовтогрива
В обіймах листопада-майстра.
Музика неба тихо тужить,
Закоханий в красу осінню:
У сонце, що в брудній калюжі,
У плесо річки свято-синє…
Та катеринка все співає,
Немовби ангел Божий грає,
І в серці щемно оживає
Забута мрія, спогад раю…
***
Притча про сіяча

Вийшов сіяч у поле.
Ранок, чорніє рілля.
Прийме зерно, як долю,
Зранена плугом земля.
І золоті зернини
У сіячевій жмені –
Плоду чекання нині,
Повні снаги й натхнення.
Впали одні обіч шляху,
Що в далину курився.
Їх подзьобали птахи –
Марно сіяч трудився.
Інші – на грунт кам’янистий.
Швидко рости почали.
Сонце зійшло променисте –
Швидко вони пов’яли.
Ще одні впали між терен.
Вигнався той – поглушив.
Не дочекатися зерен,
Тільки бур’ян лишивсь.
Решта на добру землю
Впали в обійми ниви.
Золотом сяють стебла
У промінцях пестливих.
…Чути коси голос,
Пісня женців тане…
Пада рясний колос –
Хлібом зерно стане.
***
Сповідь будяка-чортополоха

Не розквітнуть мені трояндою,
І лілеєю бути не зможу…
Дивні квіти, приємно глянуть,
А будяк обминає кожен.
Квітнуть мальви під білою хатою,
Очі карі красунь – чорнобривці…
Я рослина колюча, пихата,
Проте хочу, так хочу молиться.
Що почутий я буду – не вірю,
І чорти від мене тікають,
Що казати вже люди, звірі,
Як бур’ян і непотріб мають.
Незабудки, волошки сині –
Ті нагадують людям про небо,
Маки, маки – про кров спасіння,
Липа вулики повнить медом.
І плодами все Бога славить…
“З будяків не збирають фіг”,
Всі звіщають Господню славу,
Я ж нагадую людям про гріх.
Сонце, дощ – ходить Боже літо,
З серця зникли усі слова:
Весь укритий рожевим цвітом,
Наді мною бринить бджола.
***



Легенда

На землю ангели дивились:
Крадіжки, зради, вбивства всюди,
Забули люди, як молитись,
Про небеса забули люди.
Не зводять очі в піднебесся,
Потупившись у сірий пил.
А голубінь така чудесна!
О, люди, не ламайте крил!
Як нагадати вам про вічне:
Любов і Бога, щастя, мрії?
Як засвітити в серці свічку,
Що і освятить, і зігріє?
У пекло долі йдуть без спину.
Для кого біль і кров розп’яття?
Не знавши Бога люди гинуть…
Засумували янголята:
Як шкода Божий килим краять,
Його ж так довго вишивали…
Відрізали широкий клапоть
І на маленькі розірвали
Від неба пресвятого шовку,
Й розкидали по всій землі.
Земля мовчала тужно й довго,
А потім квіти розцвіли.
Ще тане сніг, але підсніжники,
Як лазуринки, під кущем,
Фіалки дивляться – і ніжно так
В душі зрина далекий щем.
І незабудки: “Не забудь!
Є Бог, і жити ще не пізно!”
Їх знов розтопчуть чи зірвуть,
А янголи заплачуть слізно.
Але погляне в небо хтось,
Байдужості розтане крига.
І скаже Богові: “Я ось,
Даруй мені любові крила”.
Йшла полем дівчинка-дитя,
Синіють зорі у пшениці,
І сяють золотом жита,
А серцю хочеться молиться.
Палає маків красноцвіт
“Вплету волошки – краплі неба”,
Поцілувавши синій квіт,
Мала зриває кілька стебел.
“Я небо в серці не згублю,” –
Віночок на голівку вділа.
“О Господи, Тебе люблю!”
Безмежно янголи зраділи.
Мов синя туга, мрії птах…
Життя – не в суєті, не в грошах.
Легенда, казка… А в степах
Цвітуть волошки.
***
Бог мене любить

Певно я знаю: Бог мене любить,
Сонцем ласкавим весняно голубить,
Ніжно мене вітерцем обіймає.
Бог мене любить – певно я знаю!

Взимку снігами рум’янить, морозом.
Друга рукою втира мої сльози.
Хай за вікном і незатишно й темно,
Бог мене любить – я знаю певно.
Дощиком літнім пестить¬-цілує,
В небі блакитнім веселку малює.
Сонечко пташечка піснею збудить,
Певно я знаю: Бог мене любить!
Порцеляновий ангелик
Порцелянові згорнувши криленята,
В небо з вірою здійнявши оченята,
Рученята молитовно склав на грудях…
Душі вірою своєю вперто будить.
Янгол молиться за квіти,
щоб синіли.
Янгол молиться за душі,
щоб ясніли.
Янгол молиться за свічку,
щоб не згасла.
Помолімося із ним, будь ласка…
Янгол молиться... Всміхаюся до нього
І лице моє від тихих сліз вологе.
Божа зіронька застигла на долоні…
Хай же світить, гріє, не схолоне!
Я з тобою помолюсь, крилатий друже,
Бо й моя душа за небом спрагло тужить.
А коли ти знову злинеш у безмежжя,
За тобою полечу шукати стежку.
***
Ранок

Сонечко промені сипле бадьорі,
Ніч позбирала в полумисок зорі,
Квітка росою дзвенить, мов намистом,
Вишенька в схованки грає між листям.
Крила туман у яругу ховає,
Богові пташка про ранок співає,
Жабка крекоче, бо мріє про дощик…
Он усміхнулась вербичка ставочку,
Ніби в люстерко, дивиться в воду.
Бусол по берегу паничем ходить.
Сонячний зайчик заскочив на ліжко:
“Ну ж, прокидайтеся, ручки та ніжки!”
Потім промінчик стрибнув на подушку:
“Ну ж, прокидайтесь, очата і вушка!”
Богу подякуй за сон і спочинок,
Ранок веселий і добру годину.
А по молитві поснідай, а потім
Буде багато пригод і роботи:
Чи не згубила полумисок ніч?
Може, то зірка блищить на вікні?
Звечора ти залишив молоко –
Випив його вуж, їжак чи Мурко?
Встигнуть би ще порибалити з татом!
І вітрячок збудувати із братом!
З друзями в схованки треба зіграти,
З мамою вишень відерце нарвати…
“Ну ж, прокидайся!” – промінчик ласкавий
Кличе тебе у пригоди цікаві!
***
Колисанка

Люлі, засни, моє серденько миле,
Ніч темнокрила вже землю накрила,
Вийшов з яруги клубами туман,
Срібний в тумана, мов пана, жупан,
Ангели в небі, як ті свічечки,
Вже запалили ясні зірочки.
Вже загасив світлячок свій ліхтарик,
Пісню свою відзвенів і комарик,
Вітер шепоче у кронах крислатих:
“Люлі, дитинонько, спатоньки-спати…”
Місяць заснув поміж яблунь гіллястих,
Має роса срібним зерням упасти…
Хай Боже Слово для твого серденька
Буде росою живою і зерням!
Хоч твоє серце маленьке ще в грудях,
Хай же слухняним воно Богу буде,
Лиха й лукавства нехай не пізнає,
Підступи стежка твоя обминає!..
Он у травиці цвіркун скрипалює:
“Спатоньки-спати, дитинонько, люлі…”
Котик для тебе прийшов воркотати,
Чуєш муркоче: ”Спатоньки-спати…”?
Завтра Бог ранок покличе до хати,
Знову в нас буде роботи багато:
Схочуть сунички збирать рученята,
Квітку шукати в траві оченята,
Будуть бадьорі твої ноженята
Стежкою-в’юнкою знов чебиряти.
Божа долоня хай сон твій пильнує!
Люлі, дитинонько, спатоньки, люлі…
***
Мама

Зроблений нами крок –
Мами сльоза, усмішка,
Бачить їх тільки Бог
Серед нічної тиші.
Мамо, уже сивина
Скроні твої побілила.
Ти в мене в світі одна,
Рідна матусю мила.
Я пронесу крізь роки
Образ твій – в серці несхитно
Ніжна твоя рука,
Тиха твоя молитва.
***