ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
БАЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Кравченко Уляна

НА СВЯТО МАТУСІ

Ой, яка ж бо Ти, Матусю,
Дорога та мила,
Того словечком сказати
Не моя ще сила..

Мов те сонечко на небі,
В лузі квітка красна,
Так Матуся в нашій хаті
Добра все та ясна...

Ясне сонце світить з неба,
Веселить та гріє -
В рідній хаті при Матусі
Кожне з нас радіє.

Під опікою Матусі
Весело гуляю -
Що то холод, що то голод,
Що біда - не знаю...

Над усіх, над все у світі
Матінку кохаю,
А в оце велике свято
Гараздом вітаю:

Без журби та й у здоров'ї
Жити дай Вам, Боже!
А віддячитись Матусі
Бог мені поможе ...
***
СОНЦЕ УКРАЇНИ

Я маленький хлопчик
Сьомий рочок маю
Але про Шевченка
Вже богато знаю.
Нині нам про Нього
Мамочка сказали —
Рушником новеньким
Ми портрет прибрали.
Принесли ми жмінку
Рути і барвінку —
Наш Кобзар коханий
Достойний пошани.
Він дитя з-під стріхи
Він в селянській свиті —
А придбав нам слави,
Як ніхто на світі.
А та наша слава
Не вмре не загине,
Наш Тарас Шевченко —
Сонце України.
***
ПІД КРУТАМИ

Радуйся, земле чорна, кріпка.
Тіла і крові причастя приймаєш...
Кров'ю насичене лоно твоє
зродить Титана,
Велетня помсти
за вчасну їх смерть!..
* * *
Сотні синів...
Воїнів лави упали...
Дух не упав...
Дух їх живе!
Полум'я блиск увесь —
віддали могилі...
Сонце здобути хотіли —
волю святу!..
Земле-могило!
В тобі та слава стрілецька не згине...
Чину не згине краса!
Ті, що під Крутами в бою упали,
могилу знайшли;
але колискою стане могила...
зродиться волі Жрець і Герой!
* * *
— Хто це? Хто сміє казати:
Неволя довічна...
Воля жде жертви...
Тільки... за жертву геройського чину —
воля здвигає Прапор!
* * *
Радуйся, земле!
Розкіш свободи —
жертвою чину — осягнеш...
Дні найщасливіші... найближчі...
дні, що ідуть, це наша Весна!
Радісне Розквіту Свято!
Вічності світло — Життя!!!
* * *
Радуйся, земле!
Любов'ю нашою ясна,
туга кріпка!
Кров'ю насичене лоно родюче
Велетня помсти,
Титана нам дасть!
***
В ГОСТИНІ У НУСІ

У гостину з лялечками,
Так прийшли, мов з діточками,
Гандзя і мала Катруся.
Щиро їх витає Нуся:
— Гостям раді! Ах, кохані!
Зараз бавимося "в пані"!
Прошу свіжі пампушки
і горячі шоколади,
Вам я дуже, дуже рада
Поговоримо, мов "пані".
— Знаєш, Гандзю, що Катрусі
Гарно в тому капелюсі.
Вбрались в сукні, в чіпочки,
Розмовляють вже про моду,
Про слуги і невигоду,
Про "сенсації" цих днів:
Краще було у матусі,
Ой, тепер не ті часи, —
— Служниці і ті лакеї
Є цілком вже без ідеї!
Обов'язку почуття,
Ні снаги у них, ні хисту!
Ось хустину із батисту
Покоївка враз спалила —
Це нам поміч від служниць!
Куховарка слой суниць,
Що найбільший нині збила,
Все так робить, як не слід -
День за днем є кілька шкід.

Вчора знов хинський вазон
Збили, зкинули з вікон!
— А у пані? Гандзя каже:
"Ой у мого чоловіка
Платня зовсім не велика, —
Я сама — служниць нема —
І варю й роблю все проче
Лиш часом хорують діти.
І у тім нова журба:
В лялі випали знов очі.
А у мене, каже Нуся,
Служить вже три літ Маруся.
Ой, бо пані кожну слугу
Уважають за подругу.
Кожна робить тут, що хоче.
Пані день цілий волочесь...
— Так? — Треба ж дбати про наш люд
Годі — хоч не величаюсь —
Щось для загалу сповняю,
Неграмотних научаю,
Захоронку і Приют
В заряді своїм тримаю.
Я — часу дарма не трачу...
А — в слузі людину — бачу!
***
НУСЯ НА ФЕРІЯХ

Там ось гори — тут долини
І струмочок срібносиний,
Вершком пісок і рінь,
Між вербами холод-тінь.
Це картина величава
А забава? Тут забава
Так чудова! Мій Ти Боже!
Не ялося — певно може
Бавитись мені в пісочку...
В тайні — це лиш вам повім
Вскорі я скірчу літ сім,
Не чужа мені наука
Не чужа і вся азбука —
Все ж таки у холодочку
Люблю бавитись в пісочку.
Люблю дуже будувати —
Миттю мов ростуть палати,
Дім ляльок — де е світлиці,
Де кухні є — і пивниці
Так ставлю цілі оселі —
А часом мости — тунелі
І залізні ті дороги —
Ах, мчать ферій дні веселі
Наче в казці — наче в снах!..
У пісочку грузнуть ноги —
Мов горобчик в нім купаюсь
І пісочок розсипаю
І по собі, по волоссю
Справді, може не ялося
Та нехай там я кріпшаю
І утіху-роскіш маю
Більшу,як на всіх забавах!
Хай там! — стрибну до поточка
І умию личко-очка,
Викупаюсь, відпочину.
А відтак ще на долину
Побіжу нарвати цвіту...
Хай живе село і літо!
***
СВІДОЦТВО НУСІ

Хоч собі мала я Нуся,
(Я лиш перший рік учуся)
Та свідоцтва не боюся.
Але в тім немає дива,
Я трудяща, не лінива.
Кажуть, цей не зна, що горе,
Хто ту лінь хоч раз поборе.
Рік ці чий на те я вчилась,
Щоб тепер не соромилась.
Ось покажу вам усім:
"Дуже добре" є аж сім,
Є "відмінно" щось аж три —
Ой, я вчилась день по дни,
Працювала пильно вдома,
Хоч не раз тяжка утома
На моїм усіла чолі.
Та зате я перша в школі
Я учуся, милий Боже,
Аж не раз мене сон зможе,
А не раз, як сонце гріло,
То і серце затремтіло,
Рвалось до забав, до волі
Та я вчуся вдома... в школі. .
Це свідоцтво без догани!
Знаю, вуйко мій коханий
Тішитись найбільш ним буде.
Признаюсь вам, добрі люди,
Не було між нами згоди:
Вуйко клопіт зразу мав,
Як в науці із "природи"
І в рахунках помагав.
Слухати я не хотіла,
Ще тоді про ляльку мріла.
Та до праці звикла вскорі,
Погодились ми по спорі
І без кар і без принуки
Взялась щиро до науки.
Це й учителька признала,
В мене пильність би "тривала"
Є "похвальні" обичаї,
Клас таких не кожен має.
Та у тім нема і дива,
Хоч я з роду вередлива,
Але в школі уважаю
І за це "похвальні" маю.
Клас нема ще лиш з музики,
"Дуже добре" - всі язики.
В рубриці: вкраїнська мова,
Є "відлично"! — Ой, чудова,
Милозвучна наша мова!
Часто, хоч манить забава,
Українських віршів вчуся,
Знаю, хоч мала я Нуся,
Рідна мова наша слава!
"Добре" є з робіт ручних,
І нема оцінок злих.
Жде тепер мене свобода
Аж неділь ціліських сім!
Ще покажу вам усім,
Є у мене нагорода,
Книжечка отця цацана,
Беріжками мальована:
"Дії рідної країни".
Що за втіха для дитини,
Як сама вже, милий Боже,
Книжку цю читати може!
Трохи труду, трохи муки
І скінчився рік науки.

Ой, багато я вже знаю
Ясно в світ цей споглядаю —
Та тепер, немов крилата,
Я до дому поспішаю,
Бо найбільша в тім заплата
І найбільше щастя в тім:
Буде дома радість всім!
Тож спішу, немов крилата.
***
З ЛИСТУ МАМИ ДО НУСІ

— Донцю! Тут питалася матуся
Сонечка щодня:
"Чи ти бачиш, що там робить Нуся,
Донечка моя?"
— Так! Падуть і на її головку
Проміні мої
І цілують те волосся з шовку
Косоньки буйні.
І цілують ясні, тії очи
І будять зі сну,
Чую срібний сміх її діточий,
Пісеньку звінку.
Бачу, наче квітка, процвітає
Те дитя твоє,
Коси буйні чеше, заплітає
В час до школи йде.
Доньцю! Тут питалася матуся,
Пташенять щодня:
"Пташенята! Що там робить Нуся,
Донечка моя?"
— Не журися, кажуть, так матусю,
і збудься жалю,
Бачили ми і сьогодня Нусю,
Бавилась в садку.
Серед квітів ми співали Нусі
Лиш про це одно:
Гнеть час ферій! Тішся:
До матусі
Вернеш на село!
***
НУСЯ ПРИ РОБОТІ

Вранці рано тільки стану,
В кожний куточок загляну
Як лиш щира є охота
То знайдеться все робота.
В праці щастя запорука,
Я не знаю що це "скука"
І від "скуки", від зануди
Рятують мене лиш труди.
Вдома при кожній роботі
Помагаю мамі, тьоті.
Вранці рано-пораненько
Поснідаю я гарненько
І мерщій до праці живо
Стіл зітру обережливо,
Хліба, булочки кришину
Не змарную і не кину.
За вікном малі пташата
На дрібки ждуть, небожата,
В'ються, вкруг вікон, літають,
Щебетом нас звеселяють,
Кожну їм даю кришину.
Так часу дармо не трачу
У покоях чисто прячу...
Припинаю фартушину,
Йду відтак до кухні прямо
І питаю зараз: "Мамо,
Що ми будемо варити?"
Помагаю жваво, мітко.
Та цього не мож таїти —
І ніде вже правди діти -
Шкода трапиться не рідко.
А як злюка куховарка,
Зараз межи нами й сварка.
Куховарка - як лукава -
То не легка з нею справа,
Йде торочити о шкоді
Слухати, бігме, аж годі,
Аж часом візьме досада.
І я - рада чи не рада -
Посварюся й неминучу
Викличу велику бучу,
Ой гаряча в мене вдача!
"Хай до книжки йде раз Нуся"!
Я на це лиш засміюся.
Потай солі візьму в жмені
І насиплю до печені...
Чую: "Горечко нужденне,
Що так все пересолене,
Збитки робить малий чорт!"
Я вже ладжу з моркви торт,
Прибираю — що похожий
Мов з цукерні — кращий може.
"Цить же, кажу, вже — про мене
Оберу вам ще зелене.
Кину все те до росолу,
На ручках хоч є мозолі
Оберу дві бараболі —
Ще накрию вам до столу".
Приучуся вже від нині,
Славна буду я ґаздині,
Обійдусь колись й без слуг,
Ні боятись йму наруг,
Ні наруги, ні неслави ,
Не боятись йму біди —
І зварю всі наші страви:
Голубці, борщ, пироги!..
Скажу тільки це між нами:
Я так люблю — страшно люблю
Наїстися пирогами...
***
КЛОПОТИ НУСІ

Справді, лихо довелося:
Відорвалося волосся
Ляльочці із голови.
Без "перуки" страх погано
А тут ще так рано — рано,
До полудня, лялю, жди!
У тім горю у тяжкому
Я не звірюся нікому,
Всі з моїх сміються бід.
Вуйко, як прийде до хати,
В тайні треба то сказати.
Він порадить так, як слід.
Вуйко мій — професор вчений,
Доктором є, й всім для мене,
Як зачує лиш мій плач,
Окуляри відкладає
І роботу всю лишає
Читання й сотки задач.
І питає: "Нусю люба,
Що там? шкода є чи буба?"
І що правда — це не гріх,
Попестить і поцілує,
Заспівав, потанцює,
Аж з плачу нараз я в сміх.
Я прудка, прудка вже з роду
І частенько зроблю шкоду,
З ляльки щось зіб'ю начинь —
Помочі ніхто не хоче,
Ти собі хоч виплач очі,
Ти собі хоч, Нусю, гинь!
Тілько вуйко, моцний Боже!
І порадить і поможе,
Дорогенький вуйко мій!
Не відмовив ані разу,
Здротував раз навіть вазу,
Лялечці прибрав покій.
А тут нині та перука,
Справді клопіт мій... розпука,
Щоб хоч гості не прийшли!
На годинник подивлюся,
Чи я вуйка гнет діждуся?
Ще хвилинку, лялю, жди!
***
ЯК ЗИМА, ЦАРИЦЯ БІЛА

Як зима, цариця біла,
З півночи прийшла до нас,
Геть природа помертвіла
І блиск сонечка вмить згас.
Бо зима, цариця біла,
Хоч, і гарна та грізна;
Ледве на престолі сіла,
Щезло в круг життя до тла,
Заховались ніжні квіти,
Сплять під пухом сніговим —
Трав зелених оксамити
Срібно-білий вкрив килим.
Уповились гай, діброви
В інею сріблисті мли —
Крижані лягли закови
На хвиль швидких глибини.
Ей, царице ти ворожа,
Не довічна власть твоя;
Є над світом Сила Божа,
І воскресне з сну земля!
***
ВІТЕР ЗАВИВАЄ, ГУЛЯЄ ПО ПОЛЮ

Вітер завиває, гуляє по полю,
ой, не всі тут маєм однакову долю.
Ой, давно останні квіточки зів'яли,
добре тим, що хліба на зиму придбали.
Білий сніг вкриває долини і гори,
лихо ж тим, де пусто в хаті і коморі.
Ой, там де порожня хата і комора,
турбота ссе серце, плаче чорна змора.
Пощезали стоги, пусті й обороги,
зими перебути нема в бідних змоги.
Об пусту оселю б'є сніг-хуртовина,
проклинає долю голодна людина.
Ой, що проклинає, не дивуйтесь діти,
але чим хто може, бідних споможіте.
***
ТА ЗИМА ТАКА ЧУДОВА

Та зима така чудова,
Радісно її вітаю;
Повертаю знов до Львова,
Де тітусю добру маю,
Де мене жде много втіх,
Купить кожушок тітуся
І тепленькі черевики.
Не журюся, не боюся,
Хоч мороз який великий,
Хоч вкриває землю сніг.
Надворі сніг, метелиця,
Та мене це не лякає,
Бо в нас тепла є світлиця,
Вихор лиш крилом черкає,
Доторкнеться лиш вікон.
А дужчає метіль бурі,
Кинем дров у грубку вязку,
И далі бавимось без журі,
Слухаємо вуйка казку,
Казку гарну, наче сон!...
У зимі так біло-біло...
Саночками любо мчати,
Або совгатися сміло
І по льоду так гуляти
Наче в літі по траві!
Там на льодовій площаді
Чути голосну музику,
І, немов на маскараді,
Повно втіхи, сміху, крику,
Блиску на сніжистім тлі.
Так мені зима минає
Серед щастя, серед втіхи...
Лиш тоді — як завітає
Думка під ті низькі стріхи,
Де не знають всіх цих благ —
Як згадаю, що горюють
По вогких пивницях міста
Тих, що мерзнуть, голодують,
А зима гака огниста —
Відчуваю ляк і жах!
Жаль мені дітей убогих,
Хотіла б їх всіх одіти
І прогнати їх трівоги,
Дати їсти і огріти,
Звеселить на мить одну!
Годі всіх... Та все ж щось можу:
Хоч за дозволом тітусі
Забавки і одіж зложу
В пачку з написсю: "Від Нусі",
В Захоронку занесу.

А коли згадаю села,
Де голодні діти плачуть,
Де зима їм невесела.
Світа божого не бачуть,
Лиш куняють на печі —
Про забави гнет забуду,
В небо щирі шлю моління:
Боже! для оцего люду,
Для бідноти дай проміння,
Легку зиму їм зішли!
***