ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Нові

СИРІТСЬКА ДУМКА

Жила ненька — і дрібненька
Квітка пишно цвіла —
І ся хатка, мов палатка,
Блесками зоріла.
Нема неньки — і дрібненька
Квітонька зів'яла —
І в хатині-сиротині
Недоля настала.
Ясні хвилі вже в могилі,
В могилі відрада —
З пісні звуків — з щастя блисків
Спогадів громада...

***
РІДНЕ ГНІЗДО

У кубельці, у рідненькім
Тепленько пташині —
При батеньку і при неньці
Весело дитині.
Птах пташаткам в тихім кутку
Гніздочко звиває.
Пухом стелить, зерном кормить
До сну їм співає.
Рідний батько, рідна мати,
Хоч би й умлівали,
Ще б дітям хлібця добули —
Зірок би їм зняли...

Тож хоч пташка пір'ям вкрилась
В крильцях силу чує, —
Вольним світом погуляє,
До гнізда прямує.
Хоч в вирію небо краще,
Сонечко ясніше —
Пташка в рідний край вертає,
Бо тут їй милійше.
І ти, сину, погуляєш
Соколом в чужині,
Аж побачиш: нема раю,
Як в рідній країні.
І ти, доню, найдеш долю
Між людьми і втіху,
Та все згадка літати - дме
Під рідную стріху.
Всюди гарно, всюди славно,
Всюди добрі люди, —
Краще ж як у батька й неньки
Вам ніде не буде.
***
ДУМКА

Ой, скажи мені, струмочку,
Скажи тихесенько,
Чи тобі не гоже в гаю
Що журчиш сумненько?
Ой, скажи ти, соловію,
Співаче маленький,
Чом жалобою в даль лине
Голос твій ніжненький?
Скажи, синя незабудко,
Розкажи, сестричко,
Чом росою — слезонькою
Вранці миєш личко?
Та чом рідко ти куваєш,
Зозуленько сива?
Чому щастєм в літну нічку
Папороть не цвіла?
Чом ти плачеш, чорна хмаро,
Спішучи все далі —
Чи збираєш з цього світу
Всі сльози, всі жалі?
Ой, коли ж і у природі
Гаразду не має —
Так чи ж диво — що й нам доля
Щастє укриває?
***



ПТАШКА В КЛІТЦІ

Пташину бачила я в гарній клітці,
У позолоченій клітці дорогій,
Красиву пташину бачила я нині
І довго — довго на неї гляділа,
Аж сльозу стерти мусила я з вій.
На волі вроджену пташину бідну
Взяла чиясь рука жорстока в плінь*.
І з нив зелених та із лук квітучих,
Огрітих теплим сонячним промінням
Заперла у понуру клітки тінь.
А пестре пір'ячко дрібної пташки
Веселки сяє красками з-за грат —
Але пташина голову сховала,
У сні її та радість не минає.
І сниться, може, їй краса левад.
Їй, може, сниться в мглах сходяче сонце,
Весняний, повний теплих блесків день —
Цей божий світ - такий веселий, красний,
Квітки рожеві, китяги калин
І сад весь в білім цвіті груш, вишень.
І сниться бранці - рій подруг свободних,
Летять на лан, де яреє зерно —
І чується їй шепіт вод живих та чистих
І хор пташат дзвінкий, як сміх, як радість!
В кущі затишнім сниться їй гніздо.
Про вирій чарівний, далекий... може
В пташини пам'яти став ясний сон,
Бо нагло так крильми затріпотала,
Мовби на божий світ, до сонця забажала,
Я чула трепіт крил — й трівожний стон.
Я чула стон тривожний пташки в клітці,
Не спів це — щось мов зойк, мов писк, проклін —
Дарма з тюрми до лету так зривалась,
Дарма на повнеє життя так рвалась,
Ранила крила лиш — до клітки стін.
Аж сил не стало їй, немов омліла,
У кліточці—тюрмі сумна сидить,
А гурт людей іде — іде і бачить,
Як пташка, замкнена між дроти, гине,
Повільно гине... гурт на це глядить**.

(* в плінь - у полон;
** глядить - дивиться)
***
НЕЗАБУДКА

Квітко з зіркою ясною,
Квітко ніжна з синім оком,
А відкіль ти тут узялась
Над водою, над потоком?!
Як огрілася землиця
Від весняного проміння,
Так на крилах теплий легіт
Тут заніс дрібне насіння.
Хто ж тебе поїв і плекав,
Зберігав тебе як треба,
Малював листки і цвіт цей,
Цвіт, що має колір неба.
Дощик і роса поїли,
Вітер колисав легенько, —
Цвіт мій сонце малювало
Плекала земля, мов ненька...
Ще скажи, як звешся, квітко,
Я тебе так полюбила,
До життя яка — скажи ще —
Тут тебе призвала сила?
Незабудкою я звуся
Це затям, дитино мила,
А життя мені дала та,
Що й тобі, могутня сила.
І за тебе, і за себе
Силі цій подяку зложу!
А твій цвіт мені дорожчий
І за ясмін*, і за рожу.
Цвіт мені твій, незабудько,
Все окрасою хай буде —
Хай за щире, добре серце
Не забудуть мене люди.
(* Ясмін - жасмін, рослина)
***
КВІТКА І ГУСІНЬ

Жила квітка у садочку
і лиха не знала,
В світлі сонця листя гріла,
Росою вмивала.
Аж раз гусінь препогана
На квітці усіла,
Їла з неї лист за листом —
Пупіночки з'їла.
Із стебельця, мов із серця,
Добрі соки пила,
Поки квіточка головку
Вниз не похилила.
І життя не стало квітці —
Шкода квітки, шкода!
Бач, щоб в тебе не пропали
Щастя і свобода!
Бач, дитя: як черв до квітки
Закрався тихенько,
Так дістатись може злоба
У твоє серденько.
То змарніють твої сили,
Потемніє врода,
І життя пропаде даром...
Шкода квітки, шкода!
***
ЛЕЛІЇ

Бачиш, доню, цвіт лелії,
Що нині зацвів,
Одягом велично-пишним
Весь сад прикрасив.
Стебло струнке несе високо
Над дрібний хабаз —
На сніжистобілій шаті
Плям нема ні раз.
В чаші скарб скривав — росу
Чисту мов алмаз —
Красоту святу, велику
Цвіт з'єднав цей враз.
І тому саду цілому
Надає краси...
Серця чистої картини,
Доню, бережи!
Бо як цвіт красою сяє
У цілім саді,
Сяти можеш чеснотою
У людській сім'ї.
Як на цвіту білій шаті
Сяє та роса —
Так нехай і з личка сяє
Серденька краса.
Розум твій збери у правду
Грудь чуттям огрій —
Будеш у людській родині
Цвітом цих лелій.
Серця чистої картини,
Доню, бережи!
Тарний цвіт саду цілому
Надає краси.
***



НА ЗЕЛЕНІ СВЯТА

Вранці, на Зелені Свята,
Земле, ти така богата,
Сяєш чаром і красою
Непорочною, святою!
Хто ж тебе прибрав так чисто
В квітів одяг, з рос намисто?
Хто ж тебе прибрав богато
На оте Велике Свято?
Знаю, земле, чом в ці свята
В тебе шата так богата.
Чом сіяєш ти красою
Непорочною, святою!
Май прибрав тебе богато
На таке врочисте свято,
Це ж святе Зіслання Духа!

А коли на Свято Духа
Сяєш, земле, від обнови,
В блиск покори і любові
В чеснот блиск променистий,
Приберу й я серце чисте.
Гнуться у росі перловій
Квіти в лузі і діброві...
Де лиш гляну, всюди квіти,
Молоді — зелені віти.
В повні блиску майські чари,
Гамір втих, утихли свари,
Лиш пісень несуться згуки,
І нема, здається, муки,
Сліз і горя світ не має,
Над землею мир витає
Наче б завітав день волі,
До всіх хат зійшов блиск долі
І ніхто більш не сумує —
Люди і весь світ раює...
Світ прибрав днесь вид святині,
Це ж велика тайна нині —
Це Святе Зіслання Духа!
Ой, піду я в луг великий,
Де цвітуть ті рожі дикі,
Ой, піду — там у долині,
Там струмочка хвилі сині.
Там густий шувар буяє,
Золотий лотам пишавсь,
Очерет, метлиці, трави,
Мов килим цей величавий.
В серці радість і вдовкілля!
Принесу цілий сніп зілля,
Незабудьки, яскри, рожу,
Зілля жмут нарву і зложу
Принесу і всім на втіху
Шуваром замаю стріху.
Черемшин пахучі віти
І конвалій білі цвіти,
Що зросли в росистім полі,
В церкві зложу на престолі
Хай в свіч блиску золотому
В жертву віддадуть арому
З димом злучаться кадила...
І душа розверне крила
Серед пахощів, сіяння
Попливуть й мої благання:
Нехай, о Боже, з ранних літ
Молодості моєї
Душа в провід візьме цей світ,
Що б'є із правди вічної Твоєї.
О Вічне Джерело знаття
Здійми з очей полуду, —
Щоб блуд не звів мене з пуття,
0 дай знайти шлях істини і труду!
Дай навіть в час тривог і проб
Життя ціль віднайти - підняти -
І без жадоб у повноті знадоб
Повинність з поспіхом святим сповняти!
***
КОНВАЛІЇ

Дзвіночки конвалій покрили діброву,
Ах глянь, що в дзвіночках тих чару і дива,
І квітів тайну зрозумієш ти мову,
У тебе ж, дитино, душа так чутлива...
І мусиш ти квітів тих чар відчувати,
І будеш любити, як я їх любила —
Любити красу їх ніжну й аромати —
Любов до природи — велика то сила!
Любов до природи велика то сила,
Що розкішно буде серце поїти,
До діл вона добрих подасть тобі крила,
Дитино, хай будуть з тобою все квіти!
***
ХРУЩІ

Що це? Що так зашуміло,
Зашуміло, забриніло
Півсмерком в густім саді? —
Що це? Що це? — О, вже знаю,
Пробудились, вилітають
З сну гуртом гучним хрущі!
Як лиш май настав чудовий
Хрущики немов у змові
Всі в один збудились день —
І летять, бринять юрбою
Над вербою, калиною,
Понад цвітом груш, вишень.
Безліч... тьма... ні їх спинити!
Об'їдають лист рокити,
Молоді гілки беріз.
Вийду в сад — так по неволі
Дістаю від них по чолі,
А зухвальші б'ють в сам ніс!
Ха! Ха! Ха! Нема тут ради
Зарахую до принади,
Що приносить май лишень —
Жаби, рахкають у хорі,
Чути згуки в темнім борі
Соловейкових пісень...
Тьма крилата повна бучі
Наповнила сад квітучий,
Сад гудінням їх ожив —
А їх все іще більшає,
Налітає, добувавсь
Із зораних піль та нив.
Над запашними кущами,
Над вишневими садами
Тьма хрущів летить... гудить...
Радісне це їх гудіння!
Місяченько ллє проміння,
Землю блиском золотить...
***
КВІТИ

Квіти! О, вітайте, квіти,
Ви весни найкращі діти!
По снігах і хуртовині
Мир віщуєте людині.
Ледви вкрили ви леваду,
Серденько найшло розраду.
Чар принесли ви з собою,
Пахощами й барв ігрою.
Діти любі, чемні діти -
Й ви в житті неначе квіти,
В личку щирість вам зоріє,
Око і душа радіє.
Ваша ніжність, ваша врода -
Се для мене насолода.
Забуваю зло і муку,
Бачу щастя запоруку.
Серед зілля маєвого
І проміння золотого,
Як вас бачу, любі діти,
Ви, життя найкращі квіти,
Вірю — здобудемо долю,
Правду, і добро, і волю.
У розкоші потопаю,
Діти! Ви - завдаток раю!
***
ВЕСНІВКА

Від Дунаю — моря віє
Вітерець теплом —
І щебече рід крилатий
По кущах гуртом.
Блиск сонейка заливає
Гори і площінь —
Звідусіль спів долітає:
"Тінь — цвірінь, цвірінь"!
Ой, не знаю, мамко любі,
Що значить "цвірінь" —
Що гурт птиць радить, рішає
Так по днях терпінь.
Хоч не знаю, все ж як чую
Веселе "цвірінь",
То живіше кров заграє,
Уступає лінь.
Мов крильми підносить душу
Міць нових стремлінь —
І бажаю правди світу,
Праці і вражінь.
І бажаю причинитись,
Щоб зла щезла й тінь —
Не було на світі горя,
Болю, ні терпінь.
Щоб для всіх земля всміхалась
Щастям і добром —
Ми свободні заспіваєм
Весело гуртом.
***