ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Нові

СИРІТСЬКА ДУМКА

Жила ненька — і дрібненька
Квітка пишно цвіла —
І ся хатка, мов палатка,
Блесками зоріла.
Нема неньки — і дрібненька
Квітонька зів'яла —
І в хатині-сиротині
Недоля настала.
Ясні хвилі вже в могилі,
В могилі відрада —
З пісні звуків — з щастя блисків
Спогадів громада...

***
РІДНЕ ГНІЗДО

У кубельці, у рідненькім
Тепленько пташині —
При батеньку і при неньці
Весело дитині.
Птах пташаткам в тихім кутку
Гніздочко звиває.
Пухом стелить, зерном кормить
До сну їм співає.
Рідний батько, рідна мати,
Хоч би й умлівали,
Ще б дітям хлібця добули —
Зірок би їм зняли...

Тож хоч пташка пір'ям вкрилась
В крильцях силу чує, —
Вольним світом погуляє,
До гнізда прямує.
Хоч в вирію небо краще,
Сонечко ясніше —
Пташка в рідний край вертає,
Бо тут їй милійше.
І ти, сину, погуляєш
Соколом в чужині,
Аж побачиш: нема раю,
Як в рідній країні.
І ти, доню, найдеш долю
Між людьми і втіху,
Та все згадка літати - дме
Під рідную стріху.
Всюди гарно, всюди славно,
Всюди добрі люди, —
Краще ж як у батька й неньки
Вам ніде не буде.
***
ДУМКА

Ой, скажи мені, струмочку,
Скажи тихесенько,
Чи тобі не гоже в гаю
Що журчиш сумненько?
Ой, скажи ти, соловію,
Співаче маленький,
Чом жалобою в даль лине
Голос твій ніжненький?
Скажи, синя незабудко,
Розкажи, сестричко,
Чом росою — слезонькою
Вранці миєш личко?
Та чом рідко ти куваєш,
Зозуленько сива?
Чому щастєм в літну нічку
Папороть не цвіла?
Чом ти плачеш, чорна хмаро,
Спішучи все далі —
Чи збираєш з цього світу
Всі сльози, всі жалі?
Ой, коли ж і у природі
Гаразду не має —
Так чи ж диво — що й нам доля
Щастє укриває?
***



ПТАШКА В КЛІТЦІ

Пташину бачила я в гарній клітці,
У позолоченій клітці дорогій,
Красиву пташину бачила я нині
І довго — довго на неї гляділа,
Аж сльозу стерти мусила я з вій.
На волі вроджену пташину бідну
Взяла чиясь рука жорстока в плінь*.
І з нив зелених та із лук квітучих,
Огрітих теплим сонячним промінням
Заперла у понуру клітки тінь.
А пестре пір'ячко дрібної пташки
Веселки сяє красками з-за грат —
Але пташина голову сховала,
У сні її та радість не минає.
І сниться, може, їй краса левад.
Їй, може, сниться в мглах сходяче сонце,
Весняний, повний теплих блесків день —
Цей божий світ - такий веселий, красний,
Квітки рожеві, китяги калин
І сад весь в білім цвіті груш, вишень.
І сниться бранці - рій подруг свободних,
Летять на лан, де яреє зерно —
І чується їй шепіт вод живих та чистих
І хор пташат дзвінкий, як сміх, як радість!
В кущі затишнім сниться їй гніздо.
Про вирій чарівний, далекий... може
В пташини пам'яти став ясний сон,
Бо нагло так крильми затріпотала,
Мовби на божий світ, до сонця забажала,
Я чула трепіт крил — й трівожний стон.
Я чула стон тривожний пташки в клітці,
Не спів це — щось мов зойк, мов писк, проклін —
Дарма з тюрми до лету так зривалась,
Дарма на повнеє життя так рвалась,
Ранила крила лиш — до клітки стін.
Аж сил не стало їй, немов омліла,
У кліточці—тюрмі сумна сидить,
А гурт людей іде — іде і бачить,
Як пташка, замкнена між дроти, гине,
Повільно гине... гурт на це глядить**.

(* в плінь - у полон;
** глядить - дивиться)
***
НЕЗАБУДКА

Квітко з зіркою ясною,
Квітко ніжна з синім оком,
А відкіль ти тут узялась
Над водою, над потоком?!
Як огрілася землиця
Від весняного проміння,
Так на крилах теплий легіт
Тут заніс дрібне насіння.
Хто ж тебе поїв і плекав,
Зберігав тебе як треба,
Малював листки і цвіт цей,
Цвіт, що має колір неба.
Дощик і роса поїли,
Вітер колисав легенько, —
Цвіт мій сонце малювало
Плекала земля, мов ненька...
Ще скажи, як звешся, квітко,
Я тебе так полюбила,
До життя яка — скажи ще —
Тут тебе призвала сила?
Незабудкою я звуся
Це затям, дитино мила,
А життя мені дала та,
Що й тобі, могутня сила.
І за тебе, і за себе
Силі цій подяку зложу!
А твій цвіт мені дорожчий
І за ясмін*, і за рожу.
Цвіт мені твій, незабудько,
Все окрасою хай буде —
Хай за щире, добре серце
Не забудуть мене люди.
(* Ясмін - жасмін, рослина)
***
КВІТКА І ГУСІНЬ

Жила квітка у садочку
і лиха не знала,
В світлі сонця листя гріла,
Росою вмивала.
Аж раз гусінь препогана
На квітці усіла,
Їла з неї лист за листом —
Пупіночки з'їла.
Із стебельця, мов із серця,
Добрі соки пила,
Поки квіточка головку
Вниз не похилила.
І життя не стало квітці —
Шкода квітки, шкода!
Бач, щоб в тебе не пропали
Щастя і свобода!
Бач, дитя: як черв до квітки
Закрався тихенько,
Так дістатись може злоба
У твоє серденько.
То змарніють твої сили,
Потемніє врода,
І життя пропаде даром...
Шкода квітки, шкода!
***
ЛЕЛІЇ

Бачиш, доню, цвіт лелії,
Що нині зацвів,
Одягом велично-пишним
Весь сад прикрасив.
Стебло струнке несе високо
Над дрібний хабаз —
На сніжистобілій шаті
Плям нема ні раз.
В чаші скарб скривав — росу
Чисту мов алмаз —
Красоту святу, велику
Цвіт з'єднав цей враз.
І тому саду цілому
Надає краси...
Серця чистої картини,
Доню, бережи!
Бо як цвіт красою сяє
У цілім саді,
Сяти можеш чеснотою
У людській сім'ї.
Як на цвіту білій шаті
Сяє та роса —
Так нехай і з личка сяє
Серденька краса.
Розум твій збери у правду
Грудь чуттям огрій —
Будеш у людській родині
Цвітом цих лелій.
Серця чистої картини,
Доню, бережи!
Тарний цвіт саду цілому
Надає краси.
***



НА ЗЕЛЕНІ СВЯТА

Вранці, на Зелені Свята,
Земле, ти така богата,
Сяєш чаром і красою
Непорочною, святою!
Хто ж тебе прибрав так чисто
В квітів одяг, з рос намисто?
Хто ж тебе прибрав богато
На оте Велике Свято?
Знаю, земле, чом в ці свята
В тебе шата так богата.
Чом сіяєш ти красою
Непорочною, святою!
Май прибрав тебе богато
На таке врочисте свято,
Це ж святе Зіслання Духа!

А коли на Свято Духа
Сяєш, земле, від обнови,
В блиск покори і любові
В чеснот блиск променистий,
Приберу й я серце чисте.
Гнуться у росі перловій
Квіти в лузі і діброві...
Де лиш гляну, всюди квіти,
Молоді — зелені віти.
В повні блиску майські чари,
Гамір втих, утихли свари,
Лиш пісень несуться згуки,
І нема, здається, муки,
Сліз і горя світ не має,
Над землею мир витає
Наче б завітав день волі,
До всіх хат зійшов блиск долі
І ніхто більш не сумує —
Люди і весь світ раює...
Світ прибрав днесь вид святині,
Це ж велика тайна нині —
Це Святе Зіслання Духа!
Ой, піду я в луг великий,
Де цвітуть ті рожі дикі,
Ой, піду — там у долині,
Там струмочка хвилі сині.
Там густий шувар буяє,
Золотий лотам пишавсь,
Очерет, метлиці, трави,
Мов килим цей величавий.
В серці радість і вдовкілля!
Принесу цілий сніп зілля,
Незабудьки, яскри, рожу,
Зілля жмут нарву і зложу
Принесу і всім на втіху
Шуваром замаю стріху.
Черемшин пахучі віти
І конвалій білі цвіти,
Що зросли в росистім полі,
В церкві зложу на престолі
Хай в свіч блиску золотому
В жертву віддадуть арому
З димом злучаться кадила...
І душа розверне крила
Серед пахощів, сіяння
Попливуть й мої благання:
Нехай, о Боже, з ранних літ
Молодості моєї
Душа в провід візьме цей світ,
Що б'є із правди вічної Твоєї.
О Вічне Джерело знаття
Здійми з очей полуду, —
Щоб блуд не звів мене з пуття,
0 дай знайти шлях істини і труду!
Дай навіть в час тривог і проб
Життя ціль віднайти - підняти -
І без жадоб у повноті знадоб
Повинність з поспіхом святим сповняти!
***
КОНВАЛІЇ

Дзвіночки конвалій покрили діброву,
Ах глянь, що в дзвіночках тих чару і дива,
І квітів тайну зрозумієш ти мову,
У тебе ж, дитино, душа так чутлива...
І мусиш ти квітів тих чар відчувати,
І будеш любити, як я їх любила —
Любити красу їх ніжну й аромати —
Любов до природи — велика то сила!
Любов до природи велика то сила,
Що розкішно буде серце поїти,
До діл вона добрих подасть тобі крила,
Дитино, хай будуть з тобою все квіти!
***
ХРУЩІ

Що це? Що так зашуміло,
Зашуміло, забриніло
Півсмерком в густім саді? —
Що це? Що це? — О, вже знаю,
Пробудились, вилітають
З сну гуртом гучним хрущі!
Як лиш май настав чудовий
Хрущики немов у змові
Всі в один збудились день —
І летять, бринять юрбою
Над вербою, калиною,
Понад цвітом груш, вишень.
Безліч... тьма... ні їх спинити!
Об'їдають лист рокити,
Молоді гілки беріз.
Вийду в сад — так по неволі
Дістаю від них по чолі,
А зухвальші б'ють в сам ніс!
Ха! Ха! Ха! Нема тут ради
Зарахую до принади,
Що приносить май лишень —
Жаби, рахкають у хорі,
Чути згуки в темнім борі
Соловейкових пісень...
Тьма крилата повна бучі
Наповнила сад квітучий,
Сад гудінням їх ожив —
А їх все іще більшає,
Налітає, добувавсь
Із зораних піль та нив.
Над запашними кущами,
Над вишневими садами
Тьма хрущів летить... гудить...
Радісне це їх гудіння!
Місяченько ллє проміння,
Землю блиском золотить...
***
КВІТИ

Квіти! О, вітайте, квіти,
Ви весни найкращі діти!
По снігах і хуртовині
Мир віщуєте людині.
Ледви вкрили ви леваду,
Серденько найшло розраду.
Чар принесли ви з собою,
Пахощами й барв ігрою.
Діти любі, чемні діти -
Й ви в житті неначе квіти,
В личку щирість вам зоріє,
Око і душа радіє.
Ваша ніжність, ваша врода -
Се для мене насолода.
Забуваю зло і муку,
Бачу щастя запоруку.
Серед зілля маєвого
І проміння золотого,
Як вас бачу, любі діти,
Ви, життя найкращі квіти,
Вірю — здобудемо долю,
Правду, і добро, і волю.
У розкоші потопаю,
Діти! Ви - завдаток раю!
***
ВЕСНІВКА

Від Дунаю — моря віє
Вітерець теплом —
І щебече рід крилатий
По кущах гуртом.
Блиск сонейка заливає
Гори і площінь —
Звідусіль спів долітає:
"Тінь — цвірінь, цвірінь"!
Ой, не знаю, мамко любі,
Що значить "цвірінь" —
Що гурт птиць радить, рішає
Так по днях терпінь.
Хоч не знаю, все ж як чую
Веселе "цвірінь",
То живіше кров заграє,
Уступає лінь.
Мов крильми підносить душу
Міць нових стремлінь —
І бажаю правди світу,
Праці і вражінь.
І бажаю причинитись,
Щоб зла щезла й тінь —
Не було на світі горя,
Болю, ні терпінь.
Щоб для всіх земля всміхалась
Щастям і добром —
Ми свободні заспіваєм
Весело гуртом.
***