ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Пчілка Олена

ЗИМОВИЙ ВЕЧІР

Пізній час, моє дитятко,
Треба забавки складати!
Поцілуймось, голуб’ятко,
Час вже спатоньки лягати.
Хлопчик встав, а котик Мурка
Глянув — знов собі співає,
Байдуже, що вітер гурка,
Малр стріхи не зриває.
Не клопочеться й хлопчина,—
Хай там вітер завиває,
Хай там грає хуртовина,
Снігом вікна укриває!..
***
ДОДОМУ!

Вертаються школярики
Із школи додому.
Скільки втіхи, скільки щастя
Малому й старому!
Тато, мати дожидали,
А кого й бабуся,
А як хто, то, може, втішив
Старого дідуся.
Зустрічають, оглядають —
Чи великий виріс?
Чи не схуд?
— А що з науки
Наш хлопчина виніс?..
Може, став за сюю зиму
Дуже вже письменний,
Може, став і гордувати,
Що занадто «вчений»?
Ні, ні, ні, сього немає!
Онде, подивіться,
Як він з меншими своїми
Всюди метушиться:
Треба все йому оглянуть
В хаті і в коморі;
Он гранджолята маленькі
Десь найшов надворі.
Ох, та й ловко ж так спускаться
З гірки снігової
Або й вуличкою мчати
Стежкою крутою!
Ну, сідай, мала сестричко,
Та не плакать тільки,
Як і падать доведеться,
Може, разів скільки!
От санки летять, і шапка,
Й теплі рукавиці —
Так дзвенить же й сміх веселий
Теє ж все — дурниці!
***
З ГРИНДЖОЛЯТАМИ

Що за чудовая днина,
Сніг, наче срібло, блищить!
Вийшов веселий хлопчина,
Швидко з санками біжить.
Ох, ті санки-гринджолята!
Коней не треба до них:
Роблять їх мудро хлоп’ята,
Треба прудких тільки ніг!
Сам у санки упряжешся,
Вже ж не яка там вага!
Стежкою хутко женешся,
Всякий тебе оббіга!
Ось вона й гірка маленька,—
Ой, як униз я спущусь!
Наче та пташка швиденька,
Долі умить опинюсь.
Нуте лишень, хто зручніший?
Швидше которе збіжить?
Кепсько,— мороз все лютіший,
Носик з морозу щемить.
Ей, чи ж морозу боятись
Та отаким козакам?!
Нуте у сніжки гуляти,
Треба зогрітися нам!
Ой, чи заходить вже сонце?..
Пізня така вже пора?..
Стукають мама в віконце,
Треба рушать до двора!
***



СОН

Приснився сон малій Марусі,
Що вже у білому кожусі
Прийшла сама Бабусенька зима —
І рукавами в полі має,
Замети сипле-насипає.
Садки у інеї стоять,
Доріжкою санки риплять...
Маруся з братиком у хаті,
Тепер на волю не багаті,
Лиш ту собі потіху мають,
Що дивні квіти розглядають —
Ті квіти білі на шибках,
Мов у якихось дивних снах,
Химерне листя розстилають.
І тільки всього...
Сумно з хати
Марусі в вікна виглядати.
***
ТЯМУЩИЙ КОТИК

Ну, й розумний же наш котик!
Де такий і взявся?!
Чи у школі де навчався?
Чи такий вже вдався?
Казку хоч яку вам скаже,
Про жар-птицю, змія,
Пісню всяку заспіва вам —
Чиста чудасія!
Звідки ж котик теє знає?
Він книжки читає;
І читає, й розбирає,
Та на ус мотає.
***
ДИВНА ХАТКА

Іду я та й іду,
Аж стоїть хатка на льоду:
Сама книшова,
Стріха цибульова,
Млинцем зачинена,
Ковбасою заіцепнена,
Салом замикана,
Маслом запечатана.
Лизнув я масла — відпечаталось,
Гризнув ковбаси — відщепнулося,
Над’їв млинця — відчинилося.
Увійшов я в хатку,
Скинув сиву шапку,—
Аж там таке, матінко, яке!
Яєшня шкварчить,
Тоненько пищить,
А пироги вбоки,
Вареники вскоки,
По столу гасають,
Гопки витинають!
У миску влітають,
В сметані потопають!
Я ж над ними ласку мав,
По одному витягав,
У бездонний глечичок складав.
А яєшня все шкварчить
Та тонесенько пищить!
Мусив її рятувати,
На стіл з печі добувати;
Як став її викладати,
Перестала вона грати —
І шкварчати, і тонесенько пищати!
Так мені трапилося
У тій хатці на льоду,—
Пішов же я веселенький,
Співаючи «ду-ду-ду!».
І смішная, і втішная
Тая хатка на льоду!
***
ВІТЕР

Віє вітер, повіває,
Крізь свитину провіває,
Снігом в очі дрібно сипле
І потроху щічки щипле.
— Та дарма,— мовля хлопчина,—
Дошкуляє хай свитині...
Вітру вже я не боюся
Та й морозу не корюся!
***



ЗМІНИЛОСЯ ВСЕ...

...Вже ж у любому куточку
Змінилося все!..
Он кучері з верби рясні
Вітерець несе
По узгір’ю на змокрілий
Холодний пісок;
Зажурився, засмутився
Унизу й ставок:
Похмурую, невеселу
Думоньку гада,
І здіймається під вітром
Темная вода;
Хитаються очерети,
Лози самотні
Ронять в воду, наче сльози,
Листочки дрібні...
***
ЯК ШВИДКО ЛІТО ПРОМИНУЛО!

Як швидко літо проминуло!
Прийшла осінняя пора.
Немов на крилах полинуло
Кохане літечко з двора!..
Садок марніє потихеньку,
Пожовклі падають листки,
Вітрець не віє вже тепленько,—
Жене понурії хмарки.
Посох горошок на городі,
Мачок вже цвіт давно згубив,
Високий соняшник на грядці
Журливо голову схилив.
***
МОРКВЯНИЙ ВОЯК

їхав вояк морквяний,
Коник буряковий,
Кожушина оріхова,
Жупан лопуховий;
Пістолети з качана,
Кулі з бараболі,
А шабелька з пастернаку,
А піхва з фасолі.
Їде, їде вояченько,
Під ним коник скаче,
Надибали його свині:
«Злізай-но, вояче!»
Він вихватив пістолета,
Став свиней стріляти,—
Свині кулі похватали,
Нічим воювати!
Він вихватив шабельку,
Став свиней рубати,
Свині шаблю погризли,
Нічим воювати!
***
БЕЗКОНЕЧНА КАЗОЧКА

Був собі баран та вівця,
Накосили вони стіжок сінця,—
А я знов почну з кінця:
Був собі баран та вівця
(і так далі, поки не докучить).



Був собі дід Нетяжка,
Була у нього синя сермяжка,
На голові — шапочка,
На спині — латочка,—
Чи хороша моя казочка?
— Погана!
— І ти кажеш «погана»,
і я кажу «погана».
Був собі дід Нетяжка,
Була у нього синя сермяжка,
На його лобі — шапочка,
На спині — латочка,—
Чи хороша моя казочка?
— Відчепись!
— І ти кажеш «відчепись»,
і я кажу «відчепись».
Був собі дід Нетяжка,
Була у нього синя сермяжка,
На його лобі — шапочка,
На спині — латочка,—
Чи хороша моя казочка? —
«Слухаюча голова» мовчить.
— І ти мовчиш, і я мовчу.
Був собі дід Нетяжка,
Була у нього синя сермяжка
(і так далі переказується без кінця).
— Чи хороша ж моя казочка?
***
БЕЗКОНЕЧНА ПІСЕНЬКА

Був собі журавель
Та журавочка,
Наносили сінця
Повні ясельця.
Наша пісня гарна й нова,—
Почнем її, братця, знова:
Був собі журавель
Та журавочка
(і так далі, без кінця).
***