ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Нові

ВІТЕР ЗАВИВАЄ, ГУЛЯЄ ПО ПОЛЮ

Вітер завиває, гуляє по полю,
ой, не всі тут маєм однакову долю.
Ой, давно останні квіточки зів'яли,
добре тим, що хліба на зиму придбали.
Білий сніг вкриває долини і гори,
лихо ж тим, де пусто в хаті і коморі.
Ой, там де порожня хата і комора,
турбота ссе серце, плаче чорна змора.
Пощезали стоги, пусті й обороги,
зими перебути нема в бідних змоги.
Об пусту оселю б'є сніг-хуртовина,
проклинає долю голодна людина.
Ой, що проклинає, не дивуйтесь діти,
але чим хто може, бідних споможіте.
***
ТА ЗИМА ТАКА ЧУДОВА

Та зима така чудова,
Радісно її вітаю;
Повертаю знов до Львова,
Де тітусю добру маю,
Де мене жде много втіх,
Купить кожушок тітуся
І тепленькі черевики.
Не журюся, не боюся,
Хоч мороз який великий,
Хоч вкриває землю сніг.
Надворі сніг, метелиця,
Та мене це не лякає,
Бо в нас тепла є світлиця,
Вихор лиш крилом черкає,
Доторкнеться лиш вікон.
А дужчає метіль бурі,
Кинем дров у грубку вязку,
И далі бавимось без журі,
Слухаємо вуйка казку,
Казку гарну, наче сон!...
У зимі так біло-біло...
Саночками любо мчати,
Або совгатися сміло
І по льоду так гуляти
Наче в літі по траві!
Там на льодовій площаді
Чути голосну музику,
І, немов на маскараді,
Повно втіхи, сміху, крику,
Блиску на сніжистім тлі.
Так мені зима минає
Серед щастя, серед втіхи...
Лиш тоді — як завітає
Думка під ті низькі стріхи,
Де не знають всіх цих благ —
Як згадаю, що горюють
По вогких пивницях міста
Тих, що мерзнуть, голодують,
А зима гака огниста —
Відчуваю ляк і жах!
Жаль мені дітей убогих,
Хотіла б їх всіх одіти
І прогнати їх трівоги,
Дати їсти і огріти,
Звеселить на мить одну!
Годі всіх... Та все ж щось можу:
Хоч за дозволом тітусі
Забавки і одіж зложу
В пачку з написсю: "Від Нусі",
В Захоронку занесу.

А коли згадаю села,
Де голодні діти плачуть,
Де зима їм невесела.
Світа божого не бачуть,
Лиш куняють на печі —
Про забави гнет забуду,
В небо щирі шлю моління:
Боже! для оцего люду,
Для бідноти дай проміння,
Легку зиму їм зішли!
***
ПІД СВЯТИЙ ВЕЧІР

Віє вітер без упину,
Мене листям по болоню...
— Мамо, глянь на цю дитину,
Простягла до нас долоню.
Наче голубятко біле,
А одіте так убого,
Вже, мабуть, осиротіле,
І не має тут нікого.
Я б дала їй всі ті гроші,
Що на стрій новий складаю —
і суконок, і розкоші
Досить вже на свята маю.
— Добре серце в тебе, доню,
Обітри з сліз очка сині
І не плач... я не бороню
Поміч дати сиротині.
Незабаром світу зоря
Влагодять звістити має —
А навколо стільки горя,
Безліч з голоду вмирає.
Та не бачать люди, пташко,
Як горюють безталанні —
Як дістати хліба тяжко,
Як мруть наче квіти ранні...
Даймо місце у багаття,
Даймо хліба і одіти,
Люди всі тож сестри, браття,
Всі одної неньки діти.
Оттоді би понеслися
З всіх сердець, у кожній хаті
Пісні щастя: "Бог родився"
Пісні мира й благодаті.
***



ПОСПІШИ, ДИТИНО МИЛА

Поспіши, дитинко мила,
Глянь на світ в округ —
Все зима снігом покрила
І поля, і луг.
Ні загрітись у промінню,
Ні знайти зерні,
Ось лежить там на камінню
Пташка нежива.
А тут друга, мов примліла,
Жалібно квилить:
Поможи, дитино мила,
Сю зиму прожить.
Обережно, о дитятко,
Стіл щодня змети —
І кришини перед хатку
Пташці принеси.
Дай зернятко, дай кришину,
За дрібний сей дар,
Спів почуєш наш, дитино,
Як настане яр.
Бо минеться хуртовина,
Й завитає мир —
І тоді тебе пташина
Зазове на пир.
На природи пир багатий,
І у гай підеш —
Там знайдеш наш рід крилатий
І квітки знайдеш.
Буде тобі веселенько
Бо за щирий дар
Втіху дасть само серденько
Більшу ще, чим яр.
***
МАМО, СИПЛЕ, СИПЛЕ СНІГ!

Мамо, сипле, сипле сніг!
Бач, вже білі сніжинки
Бруд застелюють доріг,
Криють людських стоп сліди.
Ой, дитино, сніжинки
Криють білістю слід стоп —
Та нечистих діл сліди
Не вкриває навіть гроб.
У життю на слід діл злих
Білий не кладесь покров,
Хай тя збереже від них
Серця доброта — любов!
***
СЕРДЕНЬКО ЧУТТЄМ ОГРІЙ

Серденько чуттєм огрій,
Ум узбрій в науку —
Тільки так знайдеш спокій,
Щастя запоруку.
Сила, молодість, краса
Довго не триває,
Хай знання струя жива
Думу укріпляє.
Дні, хвилини скоро йдуть,
Та знання проміння
Роз'яснить й тоді ще путь,
Як прийде терпіння.
Щастя здрій?.. Це щирий труд
Задля України —
Полюби свій рідний кут, І
Не гляди все зміни.
Край свій і братів люби,
Розкіш ось правдива —
Не — зрадливі чари—сни
Про далекі дива.
Щоб не знати горя скрут
І запізні жалі —
Ту віддай любов і труд:
Щастя тут — не в далі.
***
ЯК СЯЮТЬ ЗОРІ НА НЕБА СКЛОНІ

Як сяють зорі на неба склоні,
А я, матусю, при твоїм лоні,
За твоїм словом лину в казочний
Цей світ чудовий, світ непорочний,
Гублюсь в просторі, де сяють зорі,
Перед красою хилюсь в покорі,
Мені так добре, ніщо не треба,
При неньки лоні, під склоном неба...
Коли матусю, часом бідноті,
Принести можу пільгу в турботі,
Коли людині в убогій ноші,
Подати можу хлібця, чи гроші,
Чужій недолі, як Христа ради,
Принести їм їжу, дрібку відради,
Тоді — це неньці сказати мушу -
Правдиве щастя являє в душу.
***



СКАЖИ, ДИТИНО, ПРАВДУ ЩИРЕНЬКУ

Скажи, дитино, правду щиреньку,
Скажи так щиро, як любиш неньку,
Які про щастя скриваеш мрії,
І чим серденько, душа радіє,
І що для тебе мав принаду,
У неньки слові знайдеш пораду —
Не крий очиць так, ти соромлива,
Скажи що любиш? чим ти щаслива?
Ой, що люблю я? голубко-нене,
Люблю луг сонцем опромінений,
Китиці білі, стрійну калину
І незабудку, фіалку синю,
Шовкову зелень, пахущі цвіти,
Із гір далеких звуки трембіти, -
Прудкі струмочки, небо без хмари...
Люблю я, люблю весняні чари.
Коли співають дрібні пташата,
І вся в промінню земля богата,
Веселки блиском сіяють роси
А срібні коси кладуть покоси,
В гаю озветься зозулька сива,
В полудня жарі пишать нива,
На нивах наших пшеничка спіє,
Тоді,матусю, серце радіє.
***
ТИ ПИТАЄШСЯ, ДИТИНО

Ти питаєшся, дитино,
Що треба любити —
Полюби ту міць, що каже
Сонечку світити.
А відтак отця і неньку
Любити потреба —
Бо вони тобі защита,
Придана із неба.
Полюби людину бідну,
Наче свого брата —
Най будуть тобі ще милі
Край рідний і хата.
Полюби в природі квіти,
Всю красу, всі дива —
Серцем обійми вселенну,
І будеш щаслива.
***
СПІВАЙ, ДИТИНО!

Співай дитино! Пісня звінка
хай сріблом ллється з серця дна.
Бери в пісонці найвисший тон,
життя красується, як цвіт з ослон.
Цвіте для тебе сам щастя цвіт,
тобі, дитино, з проміння світ!
Тобі досяжні зірки самі,
горять у серці огні святі.
Ти маєш віру і ясні сни,
в світ ідеалу сягай крильми.
Спів твій хай ллється, як спів тих птиць,
а думок летом сягай зірниць.
Звернись до сонця над сірий пил,
о, рано, рано пробуй міць крил.
Злітай до сонця, як рій тих пчіл —
прийде гнеть днина бою і діл.
Рви квіти, тішся — доки твій яр,
доки витає краса і чар.
І срібним співом життя вітай,
співай як пташка — сни щастя рай!
***
СПОКІЙНО ЗАСНИ

В садочку вітоньки гне буря, хиляє,
Листки рве так ніжні, слабі так, мов ти,
І квіти нещадно зриває;
При тобі-ж тут ненька чуває.
Спокійно засни.
В саді заливає дощ птиці дрібненькі,
Тобі ж тут так гарно, при неньці бо ти
Не буря, рука тепла неньки
Дитятко так гладить маленьке,
Спокійно засни.
У світі є й діти одні - сиротята,
Самі без опіки, без хати вони —
Ти маєш і маму і тата,
Замкни же ті ясні свої оченята,
Спокійно засни.
***
МОЇЙ ДИТИНІ

Голос твій дитино
Як ті срібні звони,
Бо у нім лиш чути
Правди щирі тони.
Бо той голосочок
Облуди не знає,
Ним само серденько
Мовить-промовляє.
Голосочок чистий
А слівце пещене,
Голосом тим наче
Мовить Бог до мене.
В твоїх оченятах
Чистий чар принади,
Бо душа не знає
Злоби, ані зради.
Очі — мов вод тихих
Дзеркало незмінне,
Небо я в них бачу
Прозоре, промінне.
Ясний одсвіт раю
Погляд зберігає —
Бо душа провини
Ні гріху не знає.
Ти маєш так тихі, ясні оченята,
Не знаєш нічого, що це є журба
Ти маєш і маму і тата,
Тому ти щаслива, богата,
Дитино моя.
***