ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Усього 3274 віршів
Шашкевич Маркіян

НА ЗЕЛЕНІЙ ПОЛОНИНІ

На зеленій полонині
Вода бистра протікає,
Покрай води край бистрої
Калинонька гілям має.
***
СЕРЕД ПОЛЯ, КРАЙ МОГИЛИ

Серед поля, край могили,
Калина стояла,
На калині на буйненькій
Зозуля кувала.
Не зозуля кує сумно,
Головку склонивши...
***
РУСЬКА МАТИ НАС РОДИЛА

Руська мати нас родила,
Руська мати нас повила,
Руська мати нас любила:
Чому ж мова єй немила?
Чом ся нев встидати маєм?
Чом чужую полюбляєм?..
***



ВІДКИНЬ ТОЙ КАМІНЬ, ЩО ТИ СЕРЦЕ ТИСНЕ

Відкинь той камінь, що ти серце тисне!
Дозволь — в той сумний тин
Най свободоньки сонечко заблисне:
Ти не неволі син!
***
МАРУСЕНЬКА МИЛА

Марусенька мила
Цвіточки садила,
Водов підливала,
Стихонька співала:
«Ростіть ми, цвіточки,
Райськії діточки;
Ростіть ми весною,
Розвиньтесь красою;
Літом ми зацвійте,
Головку пристрійте
Мені, молоденькій,
Строїтись радненькій!»
***
ПІСЕНЬКИ І ГРАЧКИ ДІТОЧІЇ

Вже сонце красно —
Хвала-бо — встало,
Бачте, як ясно
Світом засяло!
Нічні, сонливі
Мраки розбило;
Боже, ах, боже,
То твоє діло!
Весело, мило
На світ глядіти,
Добро приспіло:
Радуйтесь, діти!
Гомін лісами,
Піснь дубровами
Щастє розносить,
Сильно голосить,
Весело, мило:
«Боже, ах, боже,
То твоє діло!»
Зелень розвилась
Геть царинами,
Радість розплилась
Всіми світами:
Весна миленька,
Надія — літо,
Осінь повненька,
Бо в стогах жито;
Взимі весело,
Хоть всюда біло.

Боже, ах, боже,
То твоє діло!
Дуброви, гори
З полонинами,
Долини, звори,
Ріки з струями,
Небо високе
І звізд без числа,
Море глибоке —
Чудів всюда тьма!
Всьо так порядно,
Всюда так ладно.
Всюда щось жиє,
Робить, ділає,
Двигшись, літає,
Ходить і плине,
Радо співає,
Весело, мило:
«Боже, ах, боже,
То твоє діло!..»
***
ПОБРАТИМОВІ

Отак, Николаю, вкраїнські вірлята
І веселять душу, й серце загрівають;
Отак, Николаю, руські соколята
То вголос, то стиха матері співають.
Аж мило згадати, як то серце б’ється,
Коли з України руськая пісенька
Та мило-солодко вколо серця в’ється,
Як коло милого дівка русявенька.
Так го обнімає, так до себе тисне,
Пригортає, і любує,
І голубить, і цілує,
І плеще, і тішить,
І медочком дишеть,
Що трохи не скажеш: пусти мене, пісне!
Аж тут і небавком буйний вітер повине,
Гостинець вже інший — от вже думку несе.
Несе й каже: «Сю ніч степами гуляв я,
Нагулявшись доволі, по могилах лягав я
Буцімто спочити, а то підслухати,
Як то стара бувальщина буде розмовляти
Про давні літа,
Про давні часи,
Як слава гула Світом вокруги;
Про руських батьків,
Боярів, князів,
Про гетьманів, козаків».
І стане повідати зразу так мило,
Стиха й величаво, мов над морем цвіла
Цвіт-доля любенько; потім голосніше
Застогне, заплаче — щораз то сумніше,
Сумніше, страшніше гукне, засковиче,
З-під могил, казав би-сь, старих людей кличе,
Щоби поспитати Про спис, про шаблюку,
Щоби розвідати Про орду-канюку:
Як руським тілом згодувалася,
Як руськов крівлев напувалася,
Як руська шаблюка все її вітала,
Як кривим зубом серце добувала,
В пущі вигідненько на нічліг стелила,
В воду під могилу спати кладовила.
І знов згомонить ти нишком, мило-немно,
Як в сумерк вечерній, півсонно, півтемно,
І луну розпустить ген-ген долинами,
І гомоном шибне ген-ген дубровами;
Ні, то комусь-то десь там повідає,
Як-то колись-то красою засяє,
Як при Чорнім морі Себе заквітчає,
В степах на просторі Весело заграє,
Як в водах-Дніпрі Змиєсь, прибереся,
Легеньким крильцем На Дністр занесеся;
В тихенькім Дністрі Собі прилягнеся,
Крилоньками сплесне,
Стрясе, з лопотить,
Під небо, до сонця Ген-ген полетить,
Під небом, край сонця Сонечком повисне:
І буде літати,
І буде співати,
І о руській славі Скрізь світу казати!
***



БАНДУРИСТ

Присів на царинці — молодь обступила,
Як цвіточку пчоли, а старшина сіла.
І вийняв бандурку, і обтер полою,
І став ї строїти, і повів рукою
По струнах злегенька — струни згаморили.
Півець розуміє — бо з ним говорили;
Вже літ сорок і два їх бесіду знає.
І вдарив сильніше, і скорше тру чає:
І стали гриміти та бескидським громом,
І стали шуміти та степовим шумом;
То знов заскипіли, як води старого
Отця Славутиці — бо о нім думає
Півець і мислію честь єму співає;
То знов злебеділи, як би галич много,
Стадами злетівши, чисте поле вкрили;
То знова злегенька, стиха гомоніли.
Мов згадка літ давніх і минувшой долі.
Щораз то тихше і тихше бриніли,
Розлетілись за півця думкою но полі.
А потому зглохли — зовсім заніміли...
***
НАД БУГОМ

Гей, річенько бистренькая,
Гей, стань, подивися,
Як я плачу, як горюю! —
Зо мнов пожурися.
Твої води веселенькі,
В них рибонька грає;
Моє серце розпукаєсь,
Від журби ся крає.
Трава к тобі з любощами
З берегів ся хилить,
Вовня її поцілує —
І наперед стрілить.
Моє серце бідненькоє
Радощів не має,
Лиш розлуку із долею,
Лиш сльозоньки знає.
Рано встану та й заплачу
І вечером плачу;
Доле ж моя веселіша,
Коли ж тя обачу?
Журбо, тяжка розлучнице,
Чом не пропадаєш?
Доле ж моя, зоре моя,
Коли ж засвітаєш!?
Ой річенько бистренькая,
Ой стань, подивися,
Як я плачу, як горюю! —
Зо мнов пожурися.
***
ПІДЛИСЕ

Шуми, вітре, шуми, буйний,
На ліси, на гори,
Мою журну неси думку
На підлиські двори.
Там спочинеш, моя думко,
В зеленій соснині;
Журбу збудеш, потішишся
У лихій годині.
Там ти скаже дуб старенький
І єден, і другий,
Як там жив'єм ще маленький
Без журби, без туги.
Там ти скаже та соснина
Й всяка деревина,
Як там грало серце моє,
Світала година.
У садочку соловійчик
Щебетав пісеньки,
Розвивав ми пісеньками
Літа молоденькі.
Там колодязь студененький,
А дуб воду тягне;
Не так щастя, як той води
Моя душа багне.
Підлисецька горо біла!
Як тебе не бачу,
Так ми тяжко, так ми сумно,
Що трохи не плачу.

Веселая сторононько!
До серця сь припала;
Душа тебе, як милого
Мила, забажала.
Там-то любо, там солодко,
Весело і мило!
З миленькою у любощах
Вік би ся прожило!
***
ПОЗА ТИХИЙ ЗА ДУНАЙ

Поза тихий за Дунай,
Де мій сокіл пробував,
Лети, гадко, в чужий край,
Де го туга обгортає.
Неси душу там мою,
Легкокрилий вітроньку,
Руську пісню неси му,
Щиру брата пісоньку.
Тужно, тужно там тобі,
Милий брате рідненький,
Но по студеній зимі
Вітрець дихне тепленький.
Серед луга край води
Зацвіла калина;
Будь веселий, щаслив ти,
То щаслива й родина.
***
ЧОМ, КОЗАЧЕ МОЛОДЕНЬКИЙ

Чом, козаче молоденький,
Рониш слізоньки дрібненькі,
На всхід сонця поглядаєш
І так тяженько вздихаєш?..
Ой я, козак молоденький,
Роню слізоньки дрібненькі,
На Вкраїну поглядаю,
За Вкраїною вздихаю,
Бо там моя родинонька,
Бо там мила дівчинонька.
На Вкраїні буйнесенькій
Мої други милесенькі,—
Як за ними не тужити,
Коли з ними мило жити?
Ах, найліпше при родині
В своїй рідній Україні!
Там-то світить сонце ясно,
Там-то цвітуть цвіти красно,
В степах буйні вітри віють
І травоньки зеленіють,
Небо чисте — все погода
І чистенька в Дніпрі вода;
Чистіша вода в Дунаю,
Як ту, в пустім, скучнім краю.
***