ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Легенда про дівчину-зозулю
Легенда про дівчину-зозулю

Був собі парубок та ходив він до одної дівки. Мали вони вже побратися, як почалася війна. Парубка забрали на війну, та й там-таки на війні вбили. Дуже тужила дівчина за коханим, дуже плакала. А йому, тому хлопцеви, було ім'я Кукунчик. Дівчина ж плакала і все повторювала: "Кукунчику... Кукунчику мій, Кукунчику..." Лиш це і більше нічого. Все голосила.
А мамі її це дуже надокучило, так надокучило, що вже не годна була того зносити. Та й нарешті каже вона: - А бодай ти кукала, поки світу й сонця!
А вона здригнулася і перемінилася в зозулю. І кажуть, що це й нині літає вона та кукає.

***

Зайшли дівчата подалі від людського ока та й скупалися в Росі. Стали вдягатися. А одна все хлюпочеться та й хлюпочеться. «Гей, Милашо, ану вилазь, бо Водяник схопить!» - гукають подруги. А вона показує пучечок кропиви – обереги, що її взяла з собою у воду, та й далі хлюпочеться. Пішли дівчата. Милаша вийшла з води, кинулась до одежі, а на ній лежить величезний вужака. Злякано відсахнулась дівчина. А вуж раптом озивається до неї людським голосом: «Якщо візьмеш злюб зі мною, то віддам одежу». Страшно стало дівчині: як же за таку потвору віддаватися? А він своєї: «Ти не дивись, що я повзучий. Ось тільки поклянись іменем Богині своєї, що візьмеш злюб зі мною, то й побачиш, який я насправді, ще й полюбиш мене». Стоїть, тримтить Милаша од холоду й страху.
Вже й череда йде з пасовиська. Треба й Милаші повертатися додому корів доїть та порати. А вуж лежить на її білій сорочці. Тоді вона зітхнула й каже: «Клянуся Мокошею, що візьму злюб з тобою, вуже». І вмить сяйво спалахнуло над її одежею. Милаша од жаху заплющила очі. А коли розплющила, побачила красеня юнака, що промовляв, сором’язливо відводячи погляд від її голого тіла: «Одягайся, Милашо, та кажи, коли присилати старостів до тебе...»
Гарно зажили Милаша й Уж. Вона й справді полюбила свого судженого: і вродливий він, і добрий, і мисливець з нього вдатний, і ратай беручкий.
Та одного разу засумував він. Каже: «Піду я, Милашо, до свого роду. Погостюю трохи. А коли забарюся, ти, жоно, прийди до того місця, де ми вперше зустрілися, та й гукни: ку-ку! Я й повернуся».
Тілечки два дні витримала без коханого чоловіка Милаша. Побігла на знайоме місце, гукнула щодуху «ку-ку», аж він і виринув з води вужем, а за кущами перетворився в чоловіка. Питає вона: «Чого забарився?» А він: «Рід мій не пускав мене до тебе».
Знову зажили гарно і щасливо. Аж ось удруге засумував чоловік, потягло до свого роду. Довго тоді кувала Милаша понад берегом, доки повернула чоловіка.
З часом і втретє зібрався Вуж до своїх родичів. Іде і каже Милаші: «Якщо мене зовсім не відпускатимуть, то я пришлю свого побратима. Він тебе й одвезе до мого роду. Ти тільки не бійся і не відмовляйся, бо погано буде тобі».
Довго не було чоловіка. Довго ходила Милаша понад берегом й гукала «ку-ку». Нарешті виплив страшнющий вусатий вуж, схожий на змія, і сказав: «Просить тебе чоловік твій і весь рід наш перейти жити до нас. Станеш ти царицею підводною».



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: