ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Русалки
Русалки

Русалки — водяні богині, які живуть на дні водоймищ. Душі вони не мають, а тільки серце. Мавки — то їхні подруги.

Коли золотоликий Сонце—Дажбог іде на спочинок, заступає його Хоре, який останній промінь сонця віддзеркалює в місяці, і тоді на землю приходить ніч.
Для русалок місяць — то сонце їхнє, і коли він світить та з’являються перші зорі, виходять вони тихої ясної ночі з своїх кришталевих теремів, у яких живуть на дні річок та озер, на шовкові береги і співають чарівні пісні. Русалки — напрочуд ніжні й сумні дівчата, одягнені в довгі аж до п’ят білі сорочки або зовсім голі, у зелених віночках із осоки чи галузок, з довгим розпущеним волоссям до самих колін. Найбільш багато їх ясної місячної ночі на Святій неділі в так званий «Сухий четвер» — тоді русалки трохи просихають, а то їм усе мокро. У Зелений четвер, щоб не розсердити русалок, жінки не працюють ні в полі, ні в городі. Якщо треба принести води, то до криниці вкидають полин.
На перший погляд русалки такі радісні, безтурботні, що й не сказати, а насправді доля їх дуже сумна. Саме на Русальний Великдень, коли цвіте жито, наші прародителі поминали своїх предків, а щоб із цвітом не стало чогось лихого, то прохали русалок захисту, приносячи їм жертви. Вони особливо люблять, коли дівчина таємно від усіх сплете віночок і кине його русалці, яка тоді виконає будь—яке її бажання. Вони невгамовні та баламутні, сміливо виходять з води і — гайда гуляти по полях і лісах, луках і долинах. Тоді лише нічне Боже Око та зірки бачать, як вони вигойдуються на гілках верболозів, бігають, неначе вітер, у шовковій траві та зеленім житі, регочуть та кричать.
Русалки — це богині земної води, неназвані маленькі дівчатка, мертвонароджені чи приспані матерями. Існує повір’я: хто вмирає або народжується на Русальному тижні, той стає. русалкою. Після семи років померлі дітки стають чарівницями, як і їхні сестри польові русалки, яких називають Мавками. Такі дівчатка дуже гарні з лиця, тіло в них блакитне і синє, з зеленими або чорними очима. Побачивши перехожого, зразу перемінюються у дорослих дівчат. Часом показуються людям не лише голими, а і в дівочому одязі, у вишиваній сорочці та червоному намисті. Коли трапиться комусь зустрітися з русалкою, то не слід тікати, — все одно дожене. Та зустріти красуню може лише щаслива людина, і не варто комусь розповідати про зустріч, бо тоді може статися лихо. Особливо полюють русалки на гарних парубків. Заманюють їх чудовими піснями, а спіймавши — лоскочуть попід руки; залоскотавши де смерті, тягнуть до себе у воду. Там при місячному сяйві бешкетують знову, як малі дівчатка, плещуть у долоні, розчісують свої довгі коси, плавають, бризкаються, сідають на млинові колеса, пірнають в осяйне кружево води з криком — «ку-ку»; запутують сітки рибалкам, псують греблі, — і вибігають на берег, скачуть одна проти другої, приспівуючи:

Не мий ноги об ногу,
Не сій муки на діжу.
Ух, ух, солом’яний дух, дух!
Мене мати уродила,
Нехрещене положила.
Земна русалка — це дівчина—красуня, котру дівчата обирають з—поміж себе. її голе молоде тіло прикрашають духмяними квітами з пахучим зіллям. Потім, узявшись за руки, водять кругом неї хороводи. Молодиці й чоловіки теж у цю пору збираються гуртом по хатах, обідають, п’ють міцні напої, справляють проводи русалок.
Русалії — свято веселе, супроводжується музикою та танцями, іграми та перерядженнями. Коли до хати вносять зілля, то це означає запросити русалок, бо вони живуть у травах і квітах. У перший день запросин дівчата «виводили із села» русалок у поле, де готували обід—тризну, заквітчували себе вінками і, взявшись за руки, йшли, співаючи:
Ой проведу я русалочку до броду,
А сама вернуся додому.
Ідіть, русалоньї й, ідіте,
Та нашого житечка не ломіте,
Бо наше житечко в колосочку,
А наші дівоньки у віночку.
Після русалій дівчата кидали віночки на город — на врожай та добробут.
Русалки — то душі померлих предків, які виходять з води на землю, щоб цвітом бралися посіви, щоб жита родили, бо де русалки танцюють, там врожай кращий. Вони про це добре знають, а тому від людей вимагають шанобливого ставлення до себе, бо можуть бути добрими і злими. Під час Зелених свят поминають утоплених дівчат. Утоплениці — це русалки з довгими зеленими косами, з яких безперестанку струменить вода.
До тих матерів, які не пом’янули своє дитя в річницю смерті, русалка буває мстива, бо так їй на тім світі темно, так плаче—нарікає вона на свою неньку, що та її не вберегла.
Вшановуючи русалок, приносили жертви їм як берегиням річок та озер. Так і нині люди поважають воду, ставляться до неї як до святої, бо вода, як і вогонь, — то ніби два ангели, що повинні бути завжди в хаті. Тому люди і приходять до води молитися, світять свічки над криницями, вшановуючи водяних духів. Велику силу має вода на землі!
На Русальному, або як ще кажуть Клечальному тижні, русалки люблять залазити на дерева і просять у дівчат полотна, рушників, хусток, сорочок, а потім уночі забирають їх з дерев. Нитки — то для них найкращий дарунок, бо їхнє улюблене заняття у кришталевих палатах — шити і прясти. Часом вони навіть крадуть прядиво по селах.
Русалки дуже гарні, веселі та співучі, але і небезпечні. Щоб вберегтися від водяних красунь, дівчата та жінки носять при собі любисток, полин, м’яту і часник. Коли раптом русалка кинеться на дівчину і запитає в неї: «Що твоя мати варила?», то треба сміливо відповідати: «Борщ із полином!» Бо коли чує від неї «Борщ та кашу», то їй тільки цього й треба: засміється — «Ступай у нашу!» — скаже — й залоскоче бідну дівчину, затягне до свого ставка. Щоб русалка не залізла вночі у вікно до хати або навіть якщо вже лізе — скоріш треба покласти на підвіконня полин з часником. Як почує їх запах, вона залається і втече прожогом від хати.
Десятий день Зелених свят русалки виходять з води, щоб стежити, чи ніхто не працює. Цього дня господарі на межах своїх нив кладуть для них і для польових русалок жертовний хліб, а самі варять просто неба різні страви і пригощають одне одного, а господині збризкують молоком той шлях, по якому корови йдуть на пасовисько.
Купальської ночі іменні русалки розкладають вогонь біля річок і скачуть через нього, а безіменні русалки посипають собі голови попелом, щоб росло волосся, а тоді скачуть знову у воду. Хто знайде в цю чарівну ніч іскру, яку загубила русалка, або ненароком наступить на неї і вона вчепиться, то матиме великий клопіт. Русалка аж до весняного грому буде з’являтися до того чоловіка і стрибатиме під вікном вигукуючи:
— Віддай моє!



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: