ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Кам’яна голова
Кам’яна голова

Колись у давнину, можливо, триста, а може, чотириста років тому на нашу землю напали чужинці. Їх голови були заховані в мосяж, а груди й руки оковані залізом.
Списи і стріли, стикаючись з панциром супостата, падали додолу, не ранивши тіла. Чорна навала несла в села ридання і стогін, дими пожеж закривали сонце, а гірські потоки ставали червоними від крові.
Напасників у кожній оселі зустрічали косами й топірцями, кожний волів ліпше померзти, ніж віддати свою матір, братів і сестер на наругу, ніж плестись на прив’язі за чужим возом у неволю.
Лише один Архип, хоча й був найсильнішим парубком у селі, не захотів померти героєм, захищаючи оселю і матір. Зачувши стукіт копит, він кинув топірець і мерщій побіг до гір. І ні плач, ні смертельний стогін за спиною, ні спалахи пожеж не зупинили Архипа. Він навіть не відчув сорому, коли з-за скелі побачив, як рідна ненька падала, скошена стрілою; як палала стріха, під якою зростав
Безмежний страх гнав його через урвища й потоки, через ведмежі лігвища і тисові чагарі геть від побоїща. Він біт день, біг ніч, не чуючи землі під ногами, аж поки сили не вичерпались. А потім впав ниць на землю...
Довго лежав без тями. Аж, нарешті, почув голос:
— Гей, легіню! Хто ти і куди йдеш? Може, допомоги потребуєш? — голосу вторила гірська луна. То питала стара, посріблена сивиною ялина. Архип став розповідати про навалу орд, про спалене село і про вмираючу матір. Ялина вислухала, похитала кроною і задумалась.
Нарешті, запитала:
— Скажи, горе-легіню, яке у твоєї матері обличчя було, коли ти її покидав?
Той мовчав. Бо не бачив, вирушаючи у дорогу, рятуючи себе.
— Мовчиш? Тоді, може, ти пам’ятаєш, який колір очей у твоєї матері?
Втікач не відповідав. Він ніколи не заглядав пильно в очі неньці, ніколи не допомагав їй у важкій праці.
— Твоє серце порожнє. Ти не любив свого краю, своєї оселі. Ти не шанував навіть неньки. Ти віддав її на поталу ворогам, рятуючись у горах. Кому потрібний зрадник батьківського дому?! Для чого носитимуть тебе гори, що дали життя тисячам героїв, котрі вмерли в нерівному бою? Я заклинаю тебе! Розступіться, скелі, і поглиньте того, що не мав Вітчизни. Хай лише кам’яна голова стирчить край плаю, нагадуючи іншим про того, котрий не знав материнських очей.
З гуркотом розступилися скелі, і полум’я вдарило в небо...



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: