ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Кам’яна голова
Кам’яна голова

Колись у давнину, можливо, триста, а може, чотириста років тому на нашу землю напали чужинці. Їх голови були заховані в мосяж, а груди й руки оковані залізом.
Списи і стріли, стикаючись з панциром супостата, падали додолу, не ранивши тіла. Чорна навала несла в села ридання і стогін, дими пожеж закривали сонце, а гірські потоки ставали червоними від крові.
Напасників у кожній оселі зустрічали косами й топірцями, кожний волів ліпше померзти, ніж віддати свою матір, братів і сестер на наругу, ніж плестись на прив’язі за чужим возом у неволю.
Лише один Архип, хоча й був найсильнішим парубком у селі, не захотів померти героєм, захищаючи оселю і матір. Зачувши стукіт копит, він кинув топірець і мерщій побіг до гір. І ні плач, ні смертельний стогін за спиною, ні спалахи пожеж не зупинили Архипа. Він навіть не відчув сорому, коли з-за скелі побачив, як рідна ненька падала, скошена стрілою; як палала стріха, під якою зростав
Безмежний страх гнав його через урвища й потоки, через ведмежі лігвища і тисові чагарі геть від побоїща. Він біт день, біг ніч, не чуючи землі під ногами, аж поки сили не вичерпались. А потім впав ниць на землю...
Довго лежав без тями. Аж, нарешті, почув голос:
— Гей, легіню! Хто ти і куди йдеш? Може, допомоги потребуєш? — голосу вторила гірська луна. То питала стара, посріблена сивиною ялина. Архип став розповідати про навалу орд, про спалене село і про вмираючу матір. Ялина вислухала, похитала кроною і задумалась.
Нарешті, запитала:
— Скажи, горе-легіню, яке у твоєї матері обличчя було, коли ти її покидав?
Той мовчав. Бо не бачив, вирушаючи у дорогу, рятуючи себе.
— Мовчиш? Тоді, може, ти пам’ятаєш, який колір очей у твоєї матері?
Втікач не відповідав. Він ніколи не заглядав пильно в очі неньці, ніколи не допомагав їй у важкій праці.
— Твоє серце порожнє. Ти не любив свого краю, своєї оселі. Ти не шанував навіть неньки. Ти віддав її на поталу ворогам, рятуючись у горах. Кому потрібний зрадник батьківського дому?! Для чого носитимуть тебе гори, що дали життя тисячам героїв, котрі вмерли в нерівному бою? Я заклинаю тебе! Розступіться, скелі, і поглиньте того, що не мав Вітчизни. Хай лише кам’яна голова стирчить край плаю, нагадуючи іншим про того, котрий не знав материнських очей.
З гуркотом розступилися скелі, і полум’я вдарило в небо...



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: