ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ТРАФАРЕТИ
ПРОПИСИ
Легенда про щастя
Легенда про щастя

Жив-був один поважний чоловік. Маєток мав панський, здоров‘я козацьке, дружину-красуню, сина-легеня та донечку-писанку. А золота – повні скрині. Жив собі звичним панським життям: палаци, розваги, жінки, вино ...

Одного вечора, втомлений від такого життя, він повертався додому. Назустріч йому старець. Сивий. Сунеться, ледь ноги волоче. Посміхається, а очі світяться, ясніше за зорі. Здивувався пан, зупинився... і до старця:

- Доброй ночі тобі, діду! Чого це очі у тебе блищать яскравіше, ніж зорі?

- Від щастя, сину! – посміхнувся дідок.

- Від щастя? - розреготався той.

– Та ти ж волоцюга! Подивися на себе! Не сміши мене, діду!

- Так... А ти, бачу, все маєш... А от щастя.... Щастя в тебе немає! – старий похитав головою і пішов далі.

Добрів пан до палацу, а сон не йде. До ранку думав про старого. Запали йому слова його прямо в серце. Рано встав і зажурився ще дужче. Все в нього наче є. А от щастя.... А щастя, справді, немає. Не один день та не одну ніч змарнував на ці роздуми, сон втратив, не міг собі спокою знайти. Якось зібрався, так щоб ніхто не бачив, і пішов в світ щастя шукати.

Йде, а назустріч йому каліка. Без ноги. Пальці обрубані. Ока немає. „О, - думає панок, - цей мабуть знає, спитаю”.

- Скажи-но, каліко, в чому щастя? Подивився той, скривився у посмішці:

- Щастя? Ти що, чоловіче, перший день на землі живеш? Зрозуміло, що щастя – в здоров‘ї. Був би я здоровим... Я б... Ех-ех-ех!!! - каліці навіть слів не вистачило. Він підняв свою палицю і потрусив над головою.

Задумався пан... „Ні, мабуть не в здоров‘ї справа. Я-от, здоров‘я маю, а щастя - ні.” Далі йде.... Зустрів біля церкви жебрака. Дав йому гривню й питає:

- Може ти знаєш, в чому щастя? - Немудрий ти, чоловіче... Звісно в грошах! Мав би я гроші, я б і будинок собі, і коня, і все-все мав би...

Знову задумався панок. Ні... ні... ні..... гроші я маю. Але ж нещасливий... То ж не в грошах щастя... Далі йде... Бачить, сидить при дорозі жінка зажурена. В чорному. Мов скам‘яніла.

- Чого Ви? Підняла та голову, а очі спухли від сліз. Думає панок, як нещасна, то точно знає, в чому щастя.

- Скажіть мені, жінко, в чому щастя? - Я довго прожила і точно знаю: щастя, сину, в сім‘ї. Мала я чоловіка і діточок. Але чоловік мій коханий загинув на війні, а синів хвороба забрала. Тепер я сама... – жінка опустила голову і гірко заплакала. Пішов пан, нічого не сказав. Але ж, думає, жінка теж помиляється. Я от маю і жінку, і дітей двох, а щастя все-одно не маю. Отож не в сім‘ї щастя....

...

У подорожі цій минуло чимало часу. Ось вже й до океану дійшов. Далі вже дороги немає. Поки мандрував світом, поки щастя шукав, грошей не стало – всі витратив. Дружина розлучилася й за іншого знатного пана заміж вийшла. Діти повиростали без батька та й по світу розлетілися, як горобці. Втомився чолов‘яга, якого вже й паном ніхто не називав, здоров‘я в тих мандрах втратив. Хворий став, самотній... Сумний-сумний... Вже й у нього борода сива на груди звисає, як у старця того. Забрів в якусь закинуту всіма хатинку... Зайшов... Нікого... Ліг на ліжко.... Ніч... Вітер гуде... Небо темне-темне... А ні зорі тобі, а ні місяця. На душі моторошно... Заплющив очі і майже заплакав... „Все життя своє поклав я на пошуки щастя, - думає, - так і не знайшов... все марно... Все той старець ... Клятий старець ...” Склав руки на грудях хрестом і відчув, як серце його помалу зупиняється, а сили полишають. Саме час й помирати ... Попрощався подумки із життям, пригадав дітей, дружину, маму й тата, друзів усіх, навіть старця... Все.... „Ось і настав мій кінець...”

...

Ранком прокинувся чоловік від яскравого сонячного промінчика. Тільки-но розплющив він очі, як пчихне!! А потім ще раз - ПЧИХ-ПЧИХ!!! Аж порох з нього, старого, посипався... Подивився він на жовтогаряче сонце і посміхнувся. Вперше за усю свою подорож... Вперше після того, як побачив старця. І так йому легко стало, так спокійно на душі, так приємно і затишно, що аж сльози навернулися... сльози РАДОСТІ.... І в цю мить він відчув, що ЩАСЛИВИЙ. Вперше за все своє життя... Ось воно, ЩАСТЯ... Ось воно.... Присів він на лаву, збентежений таким несподіваним почуттям, і зрозумів:

НІКОЛИ ТАК НЕ БУДЕ, ЩО Б БУЛО ВСЕ! ЗАВЖДИ ЧОГОСЬ НЕ ВИСТАЧАЄ: ГРОШЕЙ, ЗДОРОВ‘Я, ЛЮБОВІ ... В ПОШУКАХ ЦЬОГО МИ НЕ ПОМІЧАЄМО ТОГО, ЩО МАЄМО ... І НЕ ВМІЄМО РАДІТИ ТОМУ, ЩО В НАС Є ... ЩАСЛИВИЙ НЕ ТОЙ, ХТО ВСЕ МАЄ, А ТОЙ, ХТО РАДІЄ ТОМУ, ЩО В НЬОГО Є.

Пішов старець з цією думкою. Дивився на світ новими очима і дивувався красі його. На вустах була посмішка, а очі його сяяли яскравіше за зорі. Ось таким я його і зустрів.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: