ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
До зброї!
До зброї!

Менелай дуже скоро дізнався, що сталося в Спарті, бо могутня Гера, охоронниця шлюбу й родини, послала на Кріт до нього Іріду з тією несподіваною звісткою. Юна вісниця богів миттю вбралася в свої райдужні шати та полетіла на Кріт, залишивши по собі на небі барвисту веселку.
Спохмурнів Менелай від чорної, образливої звістки і звелів мерщій ладнати корабель. А коли повернувся до Спарти, тяжко вразила його пустка в палаці — він усе сподівався, що Єлена отямилась і повернулася додому.
Плакала за матір'ю мала Герміона, хоч як розважали її няньки та служниці. Мало не заплакав і сам Менелай, та гнів і образа взяли верх над сльозами. До того ж він дізнався, що Паріс і Єлена забрали з собою всі коштовності з царського палацу. Не гаючись, Менелай виїхав до Мікен, де владарював старший Атрід — Агамемнон, наймогутніший з усіх грецьких царів.
— Яка ганьба! — обурився Агамемнон, вислухавши меншого брата. — За таку ганьбу треба мститись, треба кров'ю змити її!
— Авжеж, змити кров'ю! — зловтішно підхопила його дружина Клітемнестра.— Хоч Єлена мені рідна сестра, але я завжди казала, що її врода накоїть великого лиха.
— Єлена ще така молода,— заступився за дружину добросердий Менелай. — Це той прийшлий зухвалець Паріс звабив її, нещасну, а мене не було, щоб її врятувати.
— О, ти вже ладен, напевне, Єлену простити! — глузливо засміялася Клітемнестра.— А вона зганьбила твій дім і Елладу.
— Я сказав: змити кров'ю!—розлютився цар Агамемнон. — І до того ж негайно! Згадай, Менелаю, скільки могутніх мужів поклялись у Тіндареєвім домі стати тобі на поміч у скруті. Отож хай дотримують клятву. Та й, крім них, усі грецькі вожді стануть, без сумніву, нам на підмогу. Треба якнайшвидше скликати всіх, і хай кожен веде свої кораблі з військом.
Атріди послали гінців у різні грецькі міста, і вже незабаром почали прибувати герої. Перший приїхав і:» піщаного Пілоса старий Нестор із своїми синами, а морем, на кораблях, пливло їхнє військо. За ним ще пливли й пливли кораблі з усієї Еллади. Старий Нестор, що багато на своєму віку воював, давав мудрі поради, а коли всі вожді зібралися, він перший завважив, що серед них немає ітакійського володаря Одіссея.
— О, то хитромудрий чоловік,— похитав головою Нестор.— Сам же придумав отак усіх об'єднати, а тепер і словом не озивається. Видно, добре йому живеться з молодою дружиною і первістком-сином. Доведеться їхати на Ітаку до нього.
За Одіссеєм поїхав сам Агамемнон із своїм помічником Паламедом. Та поки їхній корабель, обминаючи Елладу, плив до Ітаки, її мудрий володар, відіславши назад мікенського гінця, прикро замислився: що йому робити? Розумів Одіссей, що події у Спарті загрожують його родинному щастю. Чому він має ним жертвувати заради тієї красуні Єлени? А тут іще старий віщун, до якого він вдався, промовив грізні пророчі слова: — Якщо ти візьмеш участь у поході всіх греків до Трої, то повернешся на рідну Ітаку тільки через двадцять літ, без війська, на чужім кораблі. І в одежі раба ступиш на рідний поріг.
Жахнувся Одіссей такому пророцтву і, довго не думавши, вирішив: нікуди він не поїде. А як знов пришлють по нього, то недарма ж він онук відомого хитруна Автоліка і нащадок самого Гермеса!
Тож коли Агамемнон із Паламедом припливли до Ітаки і зайшли до Одіссеєвого дому, їх зустріла засмучена господиня з малим Телемахом у сповитку на руках.
Привітавши шанобливо високих гостей, вірна Пенелопа скрушно сказала:
— З Одіссеєм, моїм чоловіком коханим, скоїлося щось лихе. Він наче впав у непам'ять, нікого не впізнає, навіть мене, навіть нашого первістка-сина. А оце подався поле орати, та, людям на глум, до вола запряг віслюка. І в землю, замість зерна, сипле сіль. Ось погляньте самі.
І справді, коли гості подалися на поле, то побачили Одіссея, що в якійсь чудернацькій одежі йшов за плугом, поганяючи вола й віслюка. Він наче зовсім не помітив гостей, не чув їхнього привітання, а йшов собі далі за плугом та сипав у землю сіль замість зерна. Гості мовчки споглядали те сумне видовище, аж раптом кмітливий Паламед вихопив з Пенелопиних рук Телемаха і поклав на смужку землі, яку Одіссей мав саме зорати. Щосили орач рвонув убік свій запряг, обминаючи дитину. А тоді спинився, узяв на руки сина й пішов із ним до гостей.
— Не хотілося мені воювати,— щиро признався господар, привітавши гостей.— Не хотілося кидати молодої дружини і сина. Але доведеться, я теж клятву давав у Тіндареєвім домі.
Втішені гості разом з Одіссеєм наступного дня подались до Еллади, а невдовзі за ними вирушило з Ітаки і військо на дванадцятьох кораблях.
Мудрий Одіссей розумів, безперечно, що, коли об'єднались до гурту всі греки, він не може зостатися осторонь і тихцем пересидіти час, і що врешті йдеться не про красуню Єлену, а про всю батьківщину — Елладу, її честь і майбутнє. Ітакійський володар уже не думав про грізне пророцтво старого віщуна — бойовий дух нестримно палав у серці героя.
З прибуттям Одіссея зібралися наче всі грецькі вожді, але мікенський віщун Калхант нагадав ще про одного — про юного Ахілла, володаря фессалійського міста Фтії. Хоч Пелеєвому сину сповнилося тільки п'ятнадцять літ, та Калхант провістив:
— То буде найбільший герой усієї війни. Без Ахілла вам не взяти високої Трої. Тож поспішайте до Фтії, поки юнака не сховала його рідна мати, богиня Фетіда. Але богиня, звичайно, випередила смертних людей. Ахілл був її єдиний, улюблений син, і хоч мав смертного батька, Пелея, та Фетіда надумала зробити хлопця безсмертним. Тому, тільки-но Ахілл народився, богиня вдень мастила немовля -небесною амброзією, а вночі потай вставала й держала його над вогнем униз головою, обережно тримаючи за маленьку п'яту. Вогонь і амброзія зробили б Ахілла безсмертним, ніяка зброя не могла б уразити загартоване тіло. Але в Ахілла зосталося небезпечним, вразливим для зброї одне-одні-сіньке місце — п'ята, бо Фетіда не встигла закінчити свого чаклування: якось серед глупої ночі прокинувся Пелей і побачив над вогнищем сина. Мерщій кинувся Пелей до Фетіди, вихопив у неї з рук немовля, а її саму вигнав назавжди зі свого дому. Богиня повернулась у підводний палац свого батька, морського бога Нерея, але весь час пильно стежила за життям любого сина. Коли Пелея не було поблизу, вона виринала із хвиль до малого, пестила його й цілувала. Ледве хлопець зіп'явся на ноги, Пелей віддав його на виховання мудрому кентавру Хірону, що жив теж у Фессалії на горі Пеліон.
Мудрий Хірон виховав уже багатьох юнаків, які згодом уславили свою рідну землю. Найдужче любив він Ясона, що став вождем аргонавтів і повернув до Еллади золоте руно з далекої заморської Колхіди. Але було те давно, а тепер Хірон прихилився всім серцем до малого Ахілла. Він годував хлопця ведмежим м'ясом і лев'ячим серцем, щоб той якнайшвидше вбивався у силу. А щоб мав прудкі ноги, Хірон частував хлопця печінкою гірської сарни. В мудрого кентавра Ахілл навчився влучно стріляти, їздити верхи, полювати, а ще знатися на лікуванні, грати на кіфарі та гарно співати.
У шість років Ахілл забив свою першу здобич — величезного вепра, а незабаром уже притягав до Хіро-нової печери навіть левів, що їх сам забивав у лісових нетрях на Пеліоні.
З високого Олімпу Афіна Паллада і Артеміда здивовано стежили за малим, що сам, без гончих псів, доганяв оленів і сарн. Стежила за прудконогим хлопцем і богиня Фетіда і що далі, то більше тішилося її материнське серце. Але і стискалося від невимовної туги: Фетіда знала, що Ахіллові судилося або жити спокійно і довго, або сяйнути падучою зіркою в темному небі. Він має сам обрати свою долю і навряд чи схоче жити спокійно.
А тут іще греки стали єднатися до походу на Трою, і Фетіда стривожилася не на жарт. Бо знала богиня, що її син здобуде у Троянській війні блискучу, безсмертну славу, але вже ніколи не повернеться до рідного дому. Чорний розпач пойняв богиню. Треба все зробити,— гарячково міркувала вона,— аби Ахілл не їхав до Трої. Як уже Фетіда умовляла сина, до яких вдавалася божественних чар, ніхто того не знає, але врешті Ахілл послухав матір і погодився перебути якийсь час на острові Скіросі у царя Лікомеда. На Скіросі Фетіда вбрала сина в дівочу одежу, щоб ніхто не розпізнав юнака серед Лікомедових численних дочок, та наказала йому пильнувати й не викрити себе зайвим словом чи необережним зрадливим рухом. Тоскно жилося Ахіллові на жіночій половині палацу, і, мабуть, він довго не витримав би такого життя, та одна з Лікомедових дочок, юна Деїдамія, стала юнакові великою втіхою. Вона на все життя покохала Пеліда і згодом народила йому хлопчика Неоптолема, та Ахіллові не судилося побачити власного сина.
А тим часом у Мікенах віщий Калхант уперто повторював, що вирушати до Трої треба тільки з Ахіллом. Старий же і підказав Атрідам, де саме шукати Пелеєво-го сина, і Агамемнон негайно відправив на Скірос найхитрішого з-поміж грецьких вождів — Одіссея, а той узяв собі на підмогу дужого Діомеда.
Обидва перебрались у мандрівних купців, наскладали в торби всякого краму і на невеличкому кораблі подалися до Скіроса. На острові їх ніхто не зайняв, не спинив, бо купці були завжди бажаними гостями Лікомедових дочок. Отож коли у палаці до Одіссея і Діомеда веселою зграйкою позбігалися царівни, ті порозкладали перед ними пурпурові весільні шати, блискучі прикраси, коштовні тканини та алебастрові дзбанки з різними духмяними мастилами. А трохи осторонь Одіссей непомітно поклав бойовий меч та оздоблений золотом щит. Наче пташки, щебетали дівчата, розглядаючи дивовижний заморський крам. Хто чіпляв собі на чоло, на шию чи руки блискучі прикраси, хто загортався в легкий, як хмаринка, серпанок, хто, завмираючи, тулив до себе весільне вбрання. Тільки одна царівна стояла байдужа, розглядаючи знуджено крам, та раптом її погляд спинився на зброї. Як зблиснули очі, як міцно схопила рука бойовий меч — і ту ж мить підбіг Одіссей та голосно мовив:
— Годі критися, Ахілле! На тебе чекає Еллада. І дзвінка слава чекає!
Незабаром Ахілл уже був у Мікенах, а його вірні мірмідонці пливли морем на сорока кораблях.
Тепер, коли під руку старшого Атріда — царя Агамемнона — стало з півсотні грецьких вождів, а на морі чекали кораблі з їхнім військом і було тих кораблів тьма-тьменна,— тепер прийшов час вирушати до далекої Трої.
Важкий був путь кораблям: то буря шалено кидала їх врізнобіч, то вітер спадав і безсило завмирали вітрила, то хмари надовго затуляли зірки і керманичі навмання шукали дорогу. Тож багато збігло часу, поки грецькі кораблі врешті пристали до троянського берега.
І почалася велика війна...



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: