ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
На острові Кеосі
На острові Кеосі

Південні краї з давніх-давен прикрашають вічнозелені стрункі кипариси. Вони не схожі на інші дерева, що весело шумлять своїм верховіттям,— кипарис ніколи не відповідає на пустотливі заохочування до гри легковажного Зефіра, а стоїть нерухомий, ніби в глибокій зажурі. Тільки коли налітає нещадний буревій, гнеться і наче стогне тоді кипарис, а потім знову стоїть незрушний, сумний.
Давні греки здебільшого садовили його на кладовищах, як дерево жалоби й плачу, бо всі знали сумну, незвичну історію кипариса.
Колись він був не деревом, а гарним струнким юнаком, улюбленцем того бога, що однаково влучно напинає тятиву лука чи струни дзвінкої кіфари. Аполлон охоче полював з Кипарісом, навчав його вистежувати здобич та непомильно влучати в неї, а сам милувався з юнакової вроди, веселої вдачі та спритності.
Жив Кипаріс на острові Кеосі, славному своїми лісами. Багато водилося в тих лісах всякої звірини, але одна тварина була особлива. Аж у далекі краї линула слава про кеоського оленя, велетенського красеня з такими широченними рогами, що і в спеку його голову оповивав холодок.
Часто бавилися з оленем лісові німфи—дріади, але він не цурався й людей: заходив на їхні подвір'я і, спокійний, лагідний, дозволяв себе пестити навіть незнайомій руці. І люди любили лісового красеня.
Але найдужче за всіх любив його син кеоського володаря Кипаріс. Він водив оленя на пасовиська, де буяло молоде зілля і де з глибоких джерел струміла чиста, прозора вода. Юнак заклечував зеленим гіллям і луговими квітами могутні роги оленя, а тоді сідав на нього, як на коня, і весело гасав горами й долинами, а розумний звір слухняно корився вуздечці, що її хлопець зробив із пурпурової стрічки.
Якось улітку видався особливо пекучий день. Навіть зірки, що їх не видно за сонячним промінням, мало не розжарились, і Рак посунув свої грізні криві клешні аж до морської води.
Уся звірина у лісі завмерла, сховалася. Забився в хащі й красень-олень, зморений небувалою спекою.
Та враз усе його тіло пройняв гострий, пекучий біль — то вп'ялася в нього безжальна стріла, що її випустив з лука якийсь вправний мисливець.
Тим мисливцем був Кипаріс. Блукаючи лісом, він раптом угледів серед кущів тіло якогось лісового звіра і, довго не думавши, стрелив із лука. Радісно закалатало йому серце, бо звір не кинувся тікати, навіть не дуже й борсався, видно, рана була смертельна. Юнак сміливо підбіг, розсунув кущі—і з жаху мало сам не сконав. Ридма ридаючи, впав він на свого вірного друга, на свою любу втіху, і закричав у нестямі:
— Це я, я тебе вбив! Але я не житиму теж, я вб'ю і себе!
На весь ліс лунав юнаків лемент і плач. Чули їх і звірі, і птахи, й жалісливі дріади, та ніхто не озвався до вбивці. А хлопець уже знемігся від горя і сліз.
Зненацька якась владна рука звела Кипаріса на ноги. То бог Аполлон, здалека почувши розпачливий зойк свого улюбленця, поспішив йому на пораду. Довго він умовляв юнака заспокоїтись, ласкаво втішав його, та хлопець одно тільки плакав і крізь сльози благав:
— Боже всевладний, дозволь мені досхочу посумувати над моїм бідним другом. Я все одно помру з горя.
*(1) Рак — одне із сузір'їв Зодіаку. Влітку Рак знаходиться на обрії.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: