ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Сізіф
Сізіф

Давно колись жив на грецькій землі Еллін, Прометеїв онук, що від його ймення греки стали зватися еллінами, а вся країна — Елладою. Еллін мав багато синів, а згодом ще більше онуків, і ті володарювали в еллінських краях чи містах. Так в Орхомені, столиці родючої, зеленої Беотії, владарював Еллінів син Афамант, а його рідний брат Сізіф дістав у спадщину тільки невеличку смужку землі, що з'єднувала південний півострів із усією Елладою.
Та Сізіф не журився. Розумний і хитрий, він швидко збагнув: на цій невеличкій смужці варто звести місто, бо саме тут перетинаються всі торговельні сухопутні шляхи. Та й морські кораблі залюбки завертають у глибокі затишні затоки, що їх утворили обабіч два моря — Егейське та Іонічне, як згодом назвали їх люди.
На тому перешийку Сізіф збудував місто Корінф, і воно справді стало невдовзі відоме всім морякам і торговцям. Багатство пливло сюди звідусіль і то завдяки самим корінфянам. Сізіф навчив їх різних ремесел та мореплавства, його люди перші стали споруджувати великі триреми та борознити на них безбережні моря. Аж у далекі краї линула про них чутка як про людей тямущих і роботящих, але надзвичайно хитрих і спритних.
А їхній володар Сізіф перехитрив навіть Гермесо-вого сина Автоліка, неперевершеного облудника і хитруна, чий онук Одіссей згодом став найхитромудрішим серед людей.
Гермес навчив свого спритного сина, як перетворювати рогату худобу на безрогу, щоб і господар її не впізнав.
Отож Автолік безкарно збільшував собі череду, а в його сусіди Сізіфа худоби дедалі меншало.
Не стерпів цього корінфський володар і сам удався до хитрощів: на копитах і ратицях своєї худоби він вибив якісь дивні позначки і став дожидати слушної днини.
Чекати довелося недовго. Тієї ж ночі Автолік, як звикле, подався до Сізіфового подвір'я і звідти погнав до себе чимало худоби. Та який же вранці знявся галас і регіт, коли Сізіф скликав сусідів і всі побачили на землі численні відбитки копит і ратиць, а на них чітко виднілися слова: «Украв Автолік».
Дорого коштувала Гермесовому синові та ганебна крадіжка — довелося віддати Сізіфові його худобу, а на додачу ще й власну дочку Антіклею.
Але Сіздф і гадки не мав одружуватись із звичай» ною смертною. Згодом він побрався з Меропою — дочкою титана Атланта, однією із семи Плеяд. Меропа стала Сізіфові вірною дружиною, але тепер, коли всі Плеяди сяють яскравими зірками на темному небі, сьому зірку—Меропу — майже ніколи не видно: досі соромно дочці титана Атланта, що вона віддалася за смертного мужа.
Усе мав Сізіф — прегарну дружину, розум, багатство, загальну пошану, та надто він став заноситись і не боятися навіть безсмертних.
Якось до Корінфа заблукав річковий бог Асоп, що шукав свою дочку, молоденьку Егіну. Ніхто не знав, куди вона щезла, і старий уже втрачав надію її розшукати. Та в Корінфі йому пощастило. Кмітливий Сізіф бачив, як велетенський орел — а то був, безперечно, сам Зевс — поніс Егіну на недалекий острів, той острів, що його згодом люди назвали на згадку про Асопову дочку Егіною.
— Я знаю, Асопе, де твоя дочка, і можу тобі розповісти,— сказав, посміхаючись, Сізіф. Але надто корисливий, він тут же додав: — Тільки спершу хай з цієї скелі заб'є джерело, щоб мої городяни завжди мали удосталь питної води.
Щосили вдарив річковий бог Асоп своєю патерицею в каміння, і звідти раптом задзюрчала, заблискотіла джерельна вода, холодна і чиста.
— От маєте тепер джерело, воно ніколи не всохне, — мовив Асоп. — А ти, Сізіфе, нарешті скажи, де моя люба донька.
І Сізіф розповів старому про Зевса-орла, забувши, що сам він—тільки смертна людина.
А розгніваний Зевс одразу ж про це йому нагадав. Він звелів Аїдові, богові підземного царства, забрати до себе Сізіфа. А в Асопа Громовержець кинув вогненну блискавицю, і тому річка Асоп ще й досі несе в своїх хвилях схожі на вуглини чорні камінці.
Бог Аїд вволив Зевсову волю, і Сізіф відчув наближення смерті. Та він не занепав духом, а надумав хитрістю і підступом обдурити богів. Підстерігши бога смерті Таната, він перший напав на нього, закував у кайдани та й замкнув у льоху.
І враз порушився на землі лад, заведений віддавна безсмертними. Люди перестали вмирати, ніхто не справляв урочистого похорону, ніде не приносили багатих жертв похмурим богам підземного царства.
Обурився грізний Аїд, поскаржився рідному братові, і Зевс ще дужче розгнівався на зухвалого Сізіфа. Він прикликав бога війни Арея, що саме нудився без діла, і той з радістю поспішив зробити, що загадав йому Зевс: він спустився на землю і звільнив ув'язненого бога смерті.
Випростав Танат затерплі руки, довгі, кістляві, і мерщій схопив Сізіфа в обійми. Та перш ніж Танат повів його душу до царства тіней, корінфський володар знову вдався до хитрощів. Прощаючись із своєю дружиною, вірною Меропою, Сізіф устиг їй наказати, щоб вона не робила йому похорону і не приносила жертв підземним богам.
Слухняна Меропа так і зробила. А Сізіф, опинившись на березі Стікса, чорної підземної річки, взявся і тут хитрувати. Правда, він не наважився звернутись до самого Аїда, а став благати його дружину, холодну, неприступну Персефону.
— О велика богине! Мені не вільно входити до царства тіней, бо тіло моє й досі не поховане. Моя дружина, підступна Меропа, не хоче витрачатися на похорон і на багаті жертви безсмертним богам.
Велика богиня зневажливо мовчала, та Сізіф не вгавав:
— Дозволь мені на якусь часинку повернутися на землю та покарати Меропу за підступ і скнарість. Хай нарешті поховають моє смертне тіло, і хай жертовний вогонь довго палає на шану володарям підземного світу.
Ця улеслива мова сподобалася Персефоні, і на знак згоди вона ледь кивнула величною головою. Але Сізіфові вистачило і того. Незабаром він був уже на землі, у своїй господі, і став там безжурно жити, впевнений, що обдурив безсмертних.
Та якось під час пишної учти, коли Сізіф саме вихвалявся перед гостями своїм розумом і спритністю, нечутно прочинилися двері і, невидимий для інших людей, до Сізіфа наблизився чорний Танат та й простяг до нього кістляві руки...
У підземному царстві Сізіфа судили жорстоко і невблаганно. За брехню, облуду, лукавство і підступ, а головне — за зневагу до безсмертних богів він мусив тепер викотити на високу гору кам'яну брилу і скинути її по той бік гори. Спершу дужий Сізіф не злякався тієї кари і відразу ж узявся до діла. Він викотив ту здоровенну каменюку майже на самий вершечок гори, та зненацька камінь зірвався і з гуркотом покотився назад, аж у долину. І таке ставало щоразу: хоч як силувався Сізіф, хоч як напружувався, весь умиваючись потом, але камінь знов і знов виривався йому з рук та котився додолу. Так і досі Сізіф котить угору той камінь, а люди всяку важку, але марну роботу і тепер називають «сізіфовою працею».



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: