ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Актеон
Актеон

У фіванського царя Кадма був онук Актеон, гарний і сміливий юнак, що надзвичайно кохався в мисливстві. Тільки-но рожевоперста Еос засяє на млистому сході, провіщаючи людям гарну днину, а вже Актеон із своїми юними друзями та цілою зграєю мисливських собак вирушає на лови.
Мисливці поспішають до гори Кіферон, здавна багатої на звірину. Гущавиною незайманого лісу підіймаються вони вище й вище, і їхні тенета дедалі важчають від забитої здобичі.
За улюбленим ділом швидко збігає час. Ось уже й сонце підбилося високо вгору, від дерев майже не падає тінь, стає душно і спекотно навіть таким дужим, загартованим юнакам, як ті мисливці. Тоді Актеон припиняє лови і кличе всіх спускатись у долину.
Так і того фатального дня, коли сонце сяяло вже просто над головою, Актеон став голосно скликати своє товариство:
— Любі друзі, годі вже сьогодні полювати. Пов'яжіть у тенета всю здобич та несіть додолу.
Поки юнаки поралися коло здобичі, Актеон, приваблений дзюркотом якогось потічка, поволі спускався вниз. Довго він ішов краєм того потічка, милуючись його примхливою грою, коли раптом вийшов на зовсім йому не відому поляну.
Все тут вражало красою: і темні стрункі кипариси, що наче вінком оточили поляну, і вся в квітах оксамитна трава, і веселий прозорий потічок. І та, що купалася в ньому...
Завмер Актеон. Зроду-звіку він ще не бачив такої дивної, божественної краси. Мимохіть юнак ступив крок уперед, але під ним зненацька тріснула гілка, і та, що купалась у струмку, враз озирнулася.
То була сама Артеміда, Зевсова ясночола дочка, могутня богиня мисливства і охоронниця звірини.
Як рум'яніє біла хмарина, вся береться пурпуром і багрецем, коли раптом упаде на неї промінь призахідного сонця, так запалало прекрасне обличчя в богині. Пекучим гнівом блиснули в неї очі, рука звично потяглася по сагайдак із стрілами, та він лежав далеко, недбало кинутий у траву. Тоді Артеміда зачерпнула у пригорщ води із струмка і бризнула на зухвальця.
— Тепер,— почув Актеон її владний голос,— як хочеш, розповідай усім смертним, що бачив мене невбрану. Та навряд чи ти зможеш віднині бодай одне слово сказати.
Від тої води, що її бризнула богиня на Актеона, його тіло нараз почало дивно мінятися. Шия витяглася, на голові випнулись роги і стали швидко рости, на ногах і руках з'явилися ратиці, а все тіло вкрилося плямистим хутром лісового оленя.
Якась дивна, досі не знана полохливість зірвала Актеона з місця, і він помчав геть, сам щиро дивуючись, як швидко біжить. Далеко позаду зосталася гарна поляна, часом на перешкоді йому ставали гірські струмки й каміння, яга він легко їх перестрибував і тільки раз спинився напитись.
І тоді він побачив себе у тихому водному плесі — не себе, а лісового оленя з великими гіллястими рогами. Розпач пойняв юнака. «Горе мені!» — хотів був він вигукнути, та жодного слова не мовив. Тільки тяжко застогнав і заплакав.
Зрозумів Актеон, що з волі могутньої Артеміди він став тепер лісовим оленем. Правда, розуму й душі жорстока богиня в нього не відібрала. Та що ж тепер робити? Повернутися додому, до царського палацу — соромно, сховатися в лісі — самотньо і страшно.
Поки юнак так міркував, мисливські собаки — його власна зграя! — напали на слід оленя і люто завалували на весь ліс. Актеон аж стенувся, зачувши собак. Спершу хотів був крикнути їм: «Це ж я, ваш хазяїн!», та знову не зміг здобутись на слово, і тільки розпачливий зойк вирвався в нього з грудей.
Тоді Актеон побіг, скільки стало сили в струнких ногах та в міцних м'язах молодого оленя, побіг навмання, крізь ліс і долини, крізь непрохідні хащі, по скелях і урвищах Кіферона, там, де найважча путь і де зовсім путі немає.
Тут колись він сам гнав звірину, нацьковуючи на неї мисливських собак, а тепер ось тікає від них. Кілька найпрудкіших собак уже догнали оленя, наче скажені, вчепилися в нього й повалили на землю. Аж тут наспіли і юнаки-мисливці, голосно гукаючи Актеона, щоб глянув, яку прегарну здобич вони вполювали. Ледве живий, юнак благально дивився на своїх друзів, та вони нічого незвичайного не помічали і в захваті марно гукали його. Так помер Кадмів онук Актеон, покараний невблаганною Артемідою за те, що насмілився глянути на неї невбрану. А може, за те, що кохався в мисливстві й нещадно полював її звірину?



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: