ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Європа
Європа

На високому березі блакитно-зеленого моря стояло колись могутнє місто Сідон. Володарював у ньому Агенор, син бога морів Посейдона та Зевсової онуки Лівії, що її ім'ям названо цілу країну. Агенор мав дітей — кількох хлопців і єдину дочку Європу, його велику гордість і втіху.
Весело, безжурно жилося Європі в батьковім домі. Цілими днями бавилася вона із своїми подругами в лузі чи на березі моря, струнка і гарна, наче олімпійська богиня в колі юних Харіт.
Та от якось уранці прокинулася царівна незвично стривожена, збентежена дивним сном. Той сон наслала на неї сама Афродіта, богиня кохання і вроди. Наслала тоді, коли вже збігла остання третина ночі й край неба зажеврів од проміння Еос, богині світанку. Як солодко спиться тоді! І Європі віщий сон міцно склепив повіки. Та нараз із глибокої темряви виринули дві жіночі постаті.
Перша, у звичному вбранні, була Азія, безкрая земля, що розпросторилася ген за Сідоном. Друга жінка, по-чужинському вбрана, ще не мала ніякого ймення, хоч це була теж велика земля, десь далеко, за морем широким. Обидві жінки гаряче сперечались, і сідонська царівна вкрай здивувалася, почувши, що завелися вони через неї.
— Дівчина належить мені! — запально твердила Азія. — Я її народила і зростила, я виплекала її, наче рідкісну квітку, і нікому тепер не віддам!
Але чужинка владно притягла Європу до себе:
— Хай ти її народила і виплекала, та дарма! З волі всемогутнього Зевса Європа піде тепер зі мною і її ім'я стане навіки моїм!
Царівна прокинулася, та ще довго вдивлялась у ранковий присмерк і дослухалася. Навкруг панували тиша і спокій. Але дівчині вже не спалося.
«Який дивний, незбагненний сон! -— занепокоєно думала вона.— Чого ті жінки сперечалися через мене? І хто та чужинка? її слова сповнили моє серце якоюсь солодкою тугою».
Та солодка туга не щезла і вдень, коли Європа майнула із своїми подругами на луг. У кожної дівчини був свій кошик на квіти, а царівна мала найкращий. Колись його зробив божественний майстер Гефест у дарунок Лівії, улюблениці могутнього Посейдона. А згодом той кошик перейшов до її онуки, і Європа часто роздивлялася його химерне плетиво із величною головою Зевса посередині.
Сьогодні дівчині здалося, що Зевс дивиться на неї якось пильно й ласкаво, і знову дивна туга солодко стисла їй серце. Дівчата розбіглися по лузі, наповнюючи свої кошики різними квітами, а царівна рвала тільки червоні троянди, подовгу спиняючись біля запашних кущів.
"Зненацька Європа аж зойкнула з переляку: за трояндовими кущами стояв здоровенний бик. Та він мирно скуб собі траву, і, заспокоївшись, Європа мимохіть замилувалася ним. Сніжно-білий, із довгими рогами, що, наче самоцвіти, яріли проти сонця, бик підвів голову і лагідно глянув на дівчину великими вимовними очима.
Підбігли подруги і теж задивилися на гарну тварину. Підохочені її миролюбним виглядом, вони заходилися рвати для неї соковиті стеблини, прикрашати квітучим шафраном довгі роги, гладити білу шовковисту вовну на гордому карку. А царівна насмілилась і поцілувала бика в чоло. Той вдячно мукнув, і з його пащі полинув дух лугових квітів.
Дівчата закружляли у веселому танку навколо Європи й бика, а він лизав царівні руки, плечі, шию і раптом укляк на передні ноги, підставляючи їй свою спину.
— Ну ж бо, дівчата, сідаймо на бика! — вигукнула Європа.— Він гарно нас усіх покатає. Погляньте, яка в нього широченна спина, тут усім стане місця.
І вона перша притьмом усілася на бика. Але ту ж мить, не чекаючи її довгокосих супутниць, він звівся на ноги і подався, не поспішаючи, до моря.
Зручно вмостившись на його могутній спині, дівчина спершу голосно сміялася, та поволі той сміх затихав — її почав огортати неспокій. А коли білий бик скочив з берега в воду й поплив просто в море, Європа злякалась і розпачливо загукала на поміч.
Підбігли до берега інші дівчата, дехто спрожогу навіть стрибнув у хвилі, але бик із своєю гарною ношею був уже на глибокій воді. Вони тільки бачили, як зіщулилася на ньому бідна царівна, та чули її жалібний плач. Незабаром і його не стало чути, а бика вже не можна було розрізнити серед сніжно-білих баранців морських хвиль. Ридма ридаючи, побігли дівчата назад, до Агенорового палацу, щоб розповісти там жахливу новину.
А тим часом бик плив далі й далі, зрідка озираючись на Європу. Ласкавим поглядом він наче прагнув заспокоїти дівчину, той погляд щось їй нагадував, і раптом солодка туга знову стисла їй серце. Європа згадала: на кошику із квітами величний Зевс дивився на неї такими ж вимовними очима.
Той бик і справді був Зевс. Якось він угледів сідонську царівну в лузі, коли вона рвала квіти із своїми подругами, і саме тієї хвилі гостра стріла малого бешкетника Ерота влучила в серце всемогутнього бога. Відтоді щодня він милувався Європою і дедалі дужче палав від кохання.
Нарешті Зевс надумав удатися до хитрощів, щоб не збудити підозри в господині Олімпу — пильноокій Гері. Загорнувшись у ранковий туман, він перетворився на великого білого бика, спустився на сідонську землю і вчинив так, як задумав.
Отож тепер Зевс плив із своєю обраницею морем, вигинаючи горду спину, щоб дівчині було зручно сидіти.
Європа вже не плакала, надто чарівно і дивно було довкола. Море заспокоїлося і блискучим люстром стелилося перед ними. З води вихопилися пустотливі дельфіни й кумедно затанцювали круг них. З темних глибин виринули красуні нереїди і, вмостившись на спини дельфінам, вітали сідонську царівну. Не знати звідки взялися поважні божки — тритони, що везли велику рожеву мушлю, а на ній стояла усміхнена Афродіта й осипала Європу барвистими квітами. Поперед усіх їхав на четверику баских коней грізний володар морів Посейдон, правлячи путь своєму рідному братові — Зевсу, а весь гурт оточували невеличкі морські божества, що урочисто дуділи в мушлі, граючи весільних пісень.
Широко розплющивши очі, Європа вже не щулилась, на смерть перелякана, а рівно сиділа в бика на спині, підібгавши ноги та своє пурпурове вбрання, щоб їх не змочили бризки води. Правою рукою вона трималася за довгий ріг, а лівою і досі притискала до себе кошик із трояндами. Легенький Зефір куйовдив їй коси і надимав, наче вітрило, дівочий білий серпанок. А весняне сонце лагідно осявало згори ту дивовижну прегарну процесію.
Врешті дівчині стало легко і весело плисти, дарма що з очей уже зовсім щез рідний берег. Вона всміхалася до німф і дельфінів, до поважних тритонів, і хоч не насмілювалася звести очей на богиню кохання, та в душі у неї наче щось гарно співало.
Так збігав час, і врешті Європа зважилася нахилитися до бика і сказати: — Напевне, ти не бик, а безсмертний бог, адже бик не зміг би так долати морський простір. А ти пливеш легко, навіть здається — от-от знімешся в небо, в бездонну блакить. А що буде зі мною?
— Не бійся, царівно, ні моря, ні неба, — відказав людським голосом бик. — Я справді — безсмертний бог, я — Зевс, і можу приймати яку тільки схочу подобу. А ти, мабуть, втомилася? Та незабаром нас привітає гостинний Кріт, той острів, що в давні-давні часи був мені за колиску. Він і тобі стане рідною землею, бо там ми поберемось і там народяться наші сини, майбутні знамениті герої й царі.
І дійсно, незабаром вони ступили на крітську землю, ступили удвох, бо весь їхній урочистий почет щез у морі, знявши величні хвилі на знак прощального вітання. Щез і білий бик, а замість нього біля Європи стояв прекрасний могутній бог.
Усе справдилося так, як провістив Зевс. Незабаром сідонська царівна стала його дружиною і зажила щасливо на Кріті. Тут, біля неї, повиростали, як дужі дубочки, їхні сини — Мінос, Сарпедон і Радам ант, у майбутньому — знамениті герої і царі. А на шану і згадку про Зевсову обраницю велика, ще безіменна земля стала назавжди зватися її ім'ям — Європою.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: