ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Ґарфа Леілі
Ґарфа Леілі

Далеко-далеко на Сході, в Арабії, жили колись три царі: Мельхіор, Каспар і Бальтасар. Та не тільки царями вони були,
яле й вельми вченими мудрецями, що вміли читати в зорях і з них провіщати майбутнє.
А саме в той час появилася на небі чудна косата зоря, — і з неї виворожили ті мудрі царі, що в Юдеї народилося Дитя, яке стане Месією, Спасителем світу. І ось порішили всі три вибратися з поклоном до Новонародженця.
А була в одного з цих царів, у Мельхіора, молода донечка — на ймення Леіля. Гарна вона була, як весняна квітка, здорова, але — німа. Не зроду. Коли їй ішло на шостий рочок, налякалася пустельного лева, що вдерся під мури палацу і пронизливим ревом сіяв пострах довкола.
Тоді то Леіля заніміла і стала сумна-пресумна. Бо в неї було багато думок і питань у голівці, багато почувань у серденьку, а не могла їх висловити. Зате вухо стало в неї дуже чутке на всякі звуки. Вона годинами вслухувалася у плюскіт водиці в палацових водограях, у щебетання пташок і шелестіння широколистих високих пальм у батьківських городах.
Щоб заспокоїти жадобу звуків Леілі, цар Мельхіор велів зробити для неї малу золотострунну гарфу. І тепер Леіля проводила цілі дні, граючи на своїй гарфі орлиним пером, як це водилося в Арабії.
Коли вирішено, що всі три царі виберуться в дорогу до Юдеї, Леіля стала знаками просити батька, щоб і її взяв із собою.
— Хочу теж побачити Новонародженця, малого царевича, — немов говорили її очі й рухи. — Хочу завезти Йому теж дарунок від себе.
Але ні цар Мельхіор, ні цариця-мати не згодилися на прохання доні. Казали: дорога далека, непевна для старих, а що й говорити про дитину!

* * *
І вибралися три царі в дорогу. їхали на верблюдах із численною службою, а везли з собою багаті дари. Золоті прикраси, пахучі кадила арабські і цінне миро, олійки, бальзами. А ясна косата зоря ішла перед ними, показуючи дорогу.
Але царі не знали, де саме народився майбутній Месія, тому рішили вступити раніш до Єрусалиму і в тамтешнього царя Ірода про все розпитати.
Ірод збентежився дуже, коли почув про якогось нового царевича. Він же ладив на престіл по собі свого сина. Скликав Ірод учених у письмі і священиків та спитав їх, чи справді і де народився новий цар.
А вчені духовники відповіли:
— Написано в книгах пророків: "І ти, Вифлееме, не найгірше з міст, бо з тебе вийде князь — пастир народу, а ім’я його Ісус".
Налякався Ірод цього віщування, прикликав до себе потайки арабських мудреців і каже до них:
— Ідіть до Вифлеему і розвідайте достатно про того Новона- родженця, а повертаючи, вступіть знову до мене з вісткою, щоб і я міг йому поклонитися.
* * *
І подалися три царі в дальшу дорогу, а косата зоря вгорі стелила ясний шлях перед ними. І весь час дожидали мудреці, що побачать здалеку мури пишного палацу майбутнього володаря світу, коли це зоря-провідниця стала перед бідним придорожнім вертепом.
Зупинилися перед ним і три царі, злізли зі своїх верблюдів і з дарами увійшли в стайню. І побачили Дитятко і Його Матір Марію, і старенького Иосифа, і вола, і осла, і дрібну пташню в щілинах кровлі.
І впали мудреці на коліна перед Ісусом і поклонилися Йому. Почули серцем, що хоч роджений у бідності, царем світу стане колись. І зрозуміли теж у покорі, що їх дари — ніщо для Малого. Золота Йому не треба, бо Його царство не від світу цього, ні пахучих кадил, що ними поганські жерці обкурюють своїх мертвих ідолів, ні дорогих бальзамів.
І засумували три мудреці, що вони, хоч багаті володарі, не мають чим обдарувати оцю вбогу Дитину. Та ось пригадав собі цар Мельхіор, що в нього у клунках е ще дарунок Леілі, єдина розрада його каліки-донечки, золотострунна мала гарфа. І приніс її і поклав несміливо в яслах перед Дитятком. А Ісусик ухопив її радісно в руки і доторкнувся струн. І полилася музика, якої не чули ще в своїм житті царі-мудреці, хоч мали на своїх дворах не абияких музик і співаків.
А серце царя Мельхіора стрепенулося передчуттям якогось великого щастя.
Коли мудреці поверталися вже додому, об’явився їм у сні янгол Божий і остеріг:
— Не вступайте до Ірода, бо він недобре задумує на Дитятко. Хоче вбити Його.
І поїхали мудреці іншою дорогою, а косата зоря стояла ще довго на небі, їм на втіху, а Іродові на тривогу.


* * *
Уже цар Мельхіор доїхав до своєї столиці та увійшов зі слугами на подвір’я палацу, коли це почув дзвінкий дитячий спів у садку:
У яслах на сіні Дитя спочиває,
А моя гарфа Йому пригравав.
— Леіля! Невже ж це вона співає? — дивувався цар, хоч давно вже, ще там у вертепі, було в нього передчуття чогось незвичайного, що стріне його дома.
— Так, це вона! — підтвердила цариця-мати. І розповіла, що такої і такої днини, о такій і такій годині Леіля несподівано сплеснула в рученята і промовила: "Мамо, говорю!"
Тоді цар Мельхіор зміркував, що це сталося саме в той час, коли він вкладав золотострунну Леілину гарфу в руки Ісусиковї.
І припав до землі, поклонився в сторону Вифлеему і закликав голосом великим:
— Насправді живий Бог там народився!



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: