ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Йоринда і Йорингель
Йоринда і Йорингель

Колись давно у великому густому лісі стояв старий замок, а в тому замку жила сама – самісінька стара жінка. Та жінка була чаклункою. Вдень вона оберталася в кішку або в сову, а ввечері знов прибирала людську подобу. Вона вміла приманювати диких звірів та птахів, а тоді вбивала їх і варила або пекла. А коли хтось наближався за сто кроків до замку, то завмирав на місці й не міг зрушити з місця, поки вона не знімала з нього чарів. Та коли поблизу замку опинялася дівчина, чаклунка обертала її в пташку, а тоді замикала в клітку й несла в замок. У покоях замку було вже сім тисяч кліток із такими незвичайними пташками.
А в селі недалеко від того лісу жила собі дівчина на ім'я Йоринда, гарна, як намальована. І вона була заручена з красивим хлопцем на ім'я Йорингель.
Йоринда і Йорингель часто гуляли собі вдвох по околицях села і одного разу зайшли аж до лісу.
— Гляди тільки не наближайся до замку, – застеріг дівчину Йорингель.
Був гарний травневий вечір, сонячне проміння пробивалося крізь гілля дерев у зелений сутінок лісу, на старому букові жалібно туркотіла горлиця.
І раптом Йоринді стало так сумно, що вона сіла на галявинці й заплакала. Йорингелеві також стало сумно. На серце їм налягла така туга, наче вони ось – ось мали померти. Вони розгублено озирнулися, але не могли згадати, в який бік їм іти додому. Сонце саме заходило, вже до половини сховалося за гору. Йорингель глянув крізь кущі й побачив зовсім близько від себе мури замку. Він злякався й побілів, як смерть.
Йоринда заспівала:
Мій щиглик на гіллі в маю
сумних пісень співає:
Співає він про смерть свою,
сумних… тьох-тьох.
Йорингель глянув на Йоринду – а вона обернулася в соловейка. Сидить на гіллячці і щебече:
Тьох-тьох, тьох-тьох!
Навколо них тричі пролетіла сова з вогнистими очима і тричі прокричала:
Пугу, пугу, пугу!
Йорингель стояв, немов закам'янілий, і не міг ані руку підняти, ані ногою ступити, ані слова сказати, ані заплакати.
Тим часом сонце зовсім зайшло. Сова залетіла за кущ і відразу після того звідти вийшла стара згорблена жінка, худюща, жовта, з великими червоними очима й гачкуватим носом, кінчик якого сягав майже до підборіддя. Вона щось промурмотіла, зловила соловейка й понесла геть.
Жінка з'явилася знов і сказала глухим голосом:
— А пташка тепер то в клітці і ти тепер вільний.
І Йорингель враз відчув, що він може рухатись і говорити. Він упав навколішки перед жінкою і почав її просити, щоб вона віддала йому його Йоринду. Та стара сказала, що він ніколи вже її не побачить, і пішла геть. Дарма Йорингель гукав її, дарма плакав і побивався – з замку ніхто не виходив.
Що йому було робити? Думав він, думав, але так нічого й не надумав. Нарешті пішов у якесь чуже село недалеко від замку й найнявся пасти овець. Часом він приходив до замку й кружляв навколо, проте близько не підходив.
Та ось однієї ночі Йорингелеві приснилося, що він знайшов багряну квітку з великою, чистою, як вода, перлиною в чашечці. Він нібито зірвав ту квітку, пішов із нею до замку, і з усього, до чого він торкався нею, спадали чари. І приснилося йому, що тією квіткою він повернув собі Йоринду.
Прокинувся він уранці й пішов шукати по горах і долинах, чи не знайде десь такої квітки. Так він шукав вісім днів, а на дев'ятий рано вранці знайшов багряну квітку. А в чашечці квітки мерехтіла крапля роси, така велика, як найкраща перлина.
Цілий день і цілу ніч ішов він із тією квіткою до замку. А як наблизився до нього за сто кроків, то не закам'янів, а підійшов до самої брами.
Дуже зрадів Йорингель, коли побачив, що чари на нього не діють. Він торкнувся квіткою до брами, і брама враз розчинилася. Він зайшов на подвір'я і прислухався, чи не співають десь пташки. Нарешті почув їхній спів, зайшов у замок і знайшов залу, де стояло сім тисяч кліток із пташками. Чаклунка саме годувала їх. Як побачила вона Йорингеля, то аж засичала з люті, та й ну його клясти, але не змогла підступити до нього ближче як за два кроки.
Та Йорингель не звернув на неї уваги, а почав оглядати клітки з пташками. Там були тисячі соловейків, як він міг знайти між ними свою Йоринду?
Придивляючись до пташок, він помітив, як стара тихенько взяла одну клітку й пішла з нею до дверей. Він прудко кинувся за нею і торкнувся квіткою спершу до клітки, а тоді до старої. Стара втратила свою чаклунську силу, а пташка обернулася в Йоринду. І вона обняла його за шию так гарно, як колись.
Тоді Йорингель зняв лихі чари з усіх інших дівчат, а сам зі своєю Йориндою пішов додому, де вони жили довго й щасливо.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: