ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Діва Малейн
Діва Малейн

Жив колись король. Був у нього син, який сватався за дочку одного могутнього короля, її звали діва Малейн, і була вона надзвичайно красива. Але батько хотів її видати заміж за іншого, – і королевичу відмовили. Але вони всією душею полюбили один одного, не хотіли розлучатися, і сказала діва Малейн своєму батькові:
— Я не хочу брати в чоловіки нікого іншого.
Тоді розгнівався батько і звелів збудувати темну вежу, куди не міг би заглянути жоден промінь сонця або місяця. Коли побудували вежу, король сказав:
— Ти повинна будеш просидіти в ній сім років поспіль, а потім я прийду і подивлюся, чи похитнулась твоя упертість.
Принесли на ці сім років у вежу їжі і пиття, потім відвели туди королівну разом з її служницею і замурували їх там, і ось розлучились вони з землею і з небом. Сиділи вони там в темряві, не знаючи, коли настає день, а коли ніч. Королевич часто ходив навколо вежі і кликав королівну по імені, але жоден звук не проникав крізь товсті стіни. І що йому було робити – як тільки горювати та плакати? Час ішов, і, ведучи рахунок їжі і питва, вони помітили, що підходить термін семи років. Вони думали, що час їх визволення вже настав, але не чути було ударів молота, і жоден камінь не падав зі стіни: здавалося, ніби батько про них зовсім забув. Ось залишилося їжі вже зовсім не багато, вони передчували свою жахливу смерть, і сказала діва Малейн:
— Треба буде востаннє спробувати, може ми зможемо пробити стіну.
Вона взяла ніж і почала колупати і довбати між каменями. Коли вона втомлювалася, її змінювала служниця. Після довгих праць їм вдалося витягнути один камінь, потім другий і третій, а через три дні в їх темницю проник перший промінь світла; нарешті діра стала така велика, що вони могли виглянути назовні.
Небо було блакитне; на них повіяло свіжим вітром. Але як сумно виглядало все навколо: її отчий замок лежав у руїнах, місто і села, наскільки можна було окинути поглядом, були всі спалені, а поля усюди спустошені війною; не видно було жодної живої душі.
Коли дірка в стіні стала настільки великою, що вони могли в неї пролізти, перший вистрибнула з вежі служниця, а за нею діва Малейн.
Але куди їм тепер йти? Вороги спустошили все королівство, короля прогнали, а жителів усіх перебили. Вони пішли на пошуки іншої землі, але ніде вони не знаходили притулку або живої людини, яка б дала їм шматок хліба. Голод їх був такий великий, що їм доводилося їсти кропиву. Після довгих мандрівок вони потрапили, нарешті, в іншу країну і просили усюди дати їм роботу; але куди вони не зверталися, їм усюди відмовляли – ніхто не хотів над ними зглянутися. Нарешті вони дісталися до великого міста і прийшли до королівського палацу. Звідти їх теж прогнали, але врешті – решт кухар їм запропонував залишитися у нього на кухні, і вони стали мити посуд.
А син короля, в чиє королівство вони потрапили, виявився нареченим діви Малейн. Батько вибрав йому іншу наречену, вона була настільки ж потворна так і зла серцем. Було призначене весілля, і вже прибула наречена, але через свою некрасу вона нікому на очі не показувалася і закрилася у себе в кімнаті, а діва Малейн повинна була приносити їй з кухні їжу. Ось настав день, коли треба було нареченій йти з нареченим до церкви, але вона соромилася своєї зовнішності і боялася, що якщо вона з'явиться на вулиці, то люди стануть над нею знущатися і сміятися. І сказала вона діві Малейн:
— Тобі випало велике щастя, я поранила собі ногу, і мені буде важко йти в церкву. Ти повинна надіти моє весільне плаття і відправитися замість мене: більшої шани на твою долю і випасти не могло б.
Але діва Малейн відмовилася і відповіла так:
— Я не хочу тієї шани, що мені не личить.
Обіцяла їй наречена і золото, але все було марно. Нарешті вона в гніві сказала:
— Якщо ти мене не послухаєш, то життям за це поплатишся: варто мені тільки сказати слово, і тобі відрубають голову.
І ось їй довелося підкоритися і надіти на себе пишний одяг і всі її прикраси. Коли вона увійшла в королівський зал, всі були здивовані її надзвичайною красою, і сказав король своєму синові:
— От і наречена, яку я для тебе вибрав. Тепер ти повинен повести її до церкви.
Здивувався наречений і подумав: "Як вона схожа на мою Малейн, і я б повірив, що це вона і є, але ж Малейн давно заточена у вежі, а може, вже й померла."
Він взяв її за руку і повів до церкви. А по дорозі росла кропива, і каже їй наречена:
Кущ кропиви,
Кущ кропиви ситий,
Що стоїш ти сумовитий?
Пам'ятаю, як блукалась,
Я тобою харчувалась.
— Що це ти говориш? – Запитав королевич.
— Нічого, – відповіла вона, – я згадувала про діву Малейн.
Він здивувався, що вона про неї знає, але промовчав. Підійшли вони до містка біля церковної площі, а наречена каже:
Не зломили, проліт моста,
Наречена я не та.
— Що це ти говориш? – Запитав королевич.
— Нічого, – відповіла вона, – я все згадую про діву Малейн.
— А хіба ти знаєш діву Малейн?
— Ні, – відповіла вона, – звідки мені її знати, я про неї тільки чула.
Ось вони підійшли до. Церковної брами, а вона й каже знову:
Не зломили паркана,
Наречена я не та.
— Що це ти говориш? – Запитав він.
— Ах, – відповіла вона, – та все думаю про діву Малейн.
Дістав він дорогоцінне намисто, повісив їй на шию і застебнув його кільцем в кільце. Потім увійшли вони до церкви, і священик поєднав у вівтаря їм руки і повінчав їх.
Повів королевич її додому, але за всю дорогу вона й слова не промовила. Прибувши в королівський замок, вона поспішила в кімнату нареченої, зняла з себе пишну сукню і прикраси, і наділа свою сіру сорочку, але залишила на шиї намисто, що отримала від нареченого.
Коли час підійшло до ночі і повинні були відвести наречену в кімнату королевича, вона вкрила собі обличчя фатою, щоб він не помітив обману. Ось залишилися вони удвох, і сказав їй королевич:
— Що це ти говорила по дорозі кущу кропиви?
— Якому кущу кропиви? – Запитала вона. – Навіщо мені з якоюсь кропивою розмовляти!
— Якщо ти цього не робила, значить ти несправжня наречена, – сказав королевич.
Але вона не розгубилася і відповіла:
— Піду до себе в кімнату я, пригадаю.
Вона вийшла з кімнати і накинулася на діву Малейн:
— Дівко, що це ти говорила кропиві?
— Та я тільки сказала:
Кущ кропиви,
Кущ кропиви ситий,
Що стоїш ти сумовитий?
Пам'ятаю, як блукалась,
Я тобою харчувалась.
Прибігла наречена назад в кімнату і каже королевичу:
— Тепер я згадала, що говорила кущу кропиви, – і вона повторила те що говорила дівчина.
— А що ти говорила церковному містку, коли ми через нього переходили? – Запитав королевич.
— Церковному містку? – Перепитала вона. – Ні з яким церковним містком я не розмовляла!
— Отже, ти несправжня наречена.
Але вона сказала знову:
— Піду до кімнати – пригадаю.
Вона прибігла, накинулася на діву Малейн:
— Скажи мені, дівко, що це ти говорила церковному містку?
— Та я тільки сказала.
Не зломили, проліт моста,
Наречена я не та.
— За це ти життям своїм поплатишся, – крикнула наречена, але поспішила назад до кімнати і сказала:
— Тепер я згадала, що говорила церковному містку, – і вона повторила чуті нею слова.
— А що говорила ти церковному паркану?
— Церковному паркану? – Перепитала вона.
— Отже, ти несправжня наречена.
Вона вийшла з кімнати, накинулася на діву Малейн:
— А ну, скажи – но, служниця, що ти говорила церковному паркану?
— Та я тільки сказала.
Не зломили паркана,
Наречена я не та.
— За це ти головою поплатишся! – Крикнула наречена, зовсім вже розгнівавшись, але поспішила повернутися в кімнату і сказала королевичу:
— Згадала, що я говорила, – і вона повторила ці слова.
— А куди ти поділа те намисто, що я дав тобі біля церковних воріт?
— Яке намисто? – Перепитала вона. – Ти мені ніякого намиста не давав.
— Та я ж сам його тобі на шию повісив і усунув колечко в колечко. Якщо ти про це не знаєш, значить, ти несправжня наречена.
Він зірвав з її обличчя покривало, і як побачив її жахливе лице, відскочив від неї з переляку і каже:
— Як ти сюди потрапила? Хто ти така?
— Я твоя наречена наречена, але я боялася, що люди, побачивши мене в обличчя, будуть наді мною сміятися, і я веліла служниці надіти моє плаття і піти до церкви замість мене.
— А де ж вона? – Запитав королевич. – Я хочу на неї подивитися, піди і приведи мені її сюди.
Тоді вона вийшла і оголосила слугам, що служниця брехуха, щоб її вивели у двір і відрубали б їй негайно голову. Схопили слуги дівчину, зібралися її вже було тягнути, але вона так голосно закричала, кличучи на допомогу, що почув королевич її голос, і вибіг зі своєї кімнати і негайно велів дівчину відпустити. Завели в кімнату, і він побачив у неї на шиї золоте намисто, що подарував їй у церковних воріт.
— Ти справжня наречена, – сказав він, – ти ходила зі мною до церкви.
Ось залишилися вони там удвох, а він їй каже:
— Ти по дорозі в церкву називала ім'я діви Малейн, що була моєю нареченою. Якби я міг подумати, що це можливо, мені довелося б повірити, що це вона стоїть зараз переді мною: ти у всьому на неї схожа.
Вона відповіла:
— Я і є діва Малейн. Через тебе я просиділа сім років в ув'язненні, терпіла голод і спрагу і прожила довгі роки в біді і горі. Але сьогодні знову для мене засяяло сонце. Я повінчана з тобою в церкві, і я твоя справжня дружина.
Вони поцілували один одного і з цієї пори були щасливі все своє життя. А тій некрасивій нареченій відрубали в покарання голову.
Вежа, в якій сиділа діва Малейн, стояла там ще довгий – довгий час, і діти, проходячи повз неї, співали:
Дін, дон, дій!
Хто закритий в вежі цій?
Королівна там живе,
І до неї ніхто не ввійде.
Стіни міцні стоять,
Камені валиться не хотять.
Ходи Гансе ти сюди,
Проведи мене туди.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: