ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Дванадцять ледачих працівників
Дванадцять ледачих працівників

Дванадцять ледачих працівників цілісінький день нічого не робили і ввечері теж себе обтяжувати не хотіли. Ось лягли вони раз на травичку і стали своєю лінню вихвалятися.
Перший каже:
— Та яке мені діло до вашої ліні, – мені і своєї вистачить. Турбота про себе – це головна моя робота; їм я немало, а п'ю і того більше. З’їдаю я чотири обіди, потім не їм, поки голод не відчую, – так – то воно для мене, мабуть, найкраще. Рано вставати – це не моє; якщо справа підходить до полудня, то знайду я собі містечко де – небудь спокійніше. Покличе господар, а я ніби й не чую; покличе ще раз, а я почекаю трохи, поки він мене підніме, ну, і йду вже, звичайно, повільно. Так жити можна.
Другий каже:
— А мені от за конем доглядати доводиться, але вуздечку я з нього не знімаю; якщо мені не хочеться, то і корму не даю і кажу, що, мовляв, він вже поїв. Завалюся я в ясла з вівсом і посплю отак годинки чотири. Потім протягну ногу і поглажу разок – другий коня по спині, ось він вже й почищений, та хто ж питати щось та перевіряти буде? Але служба у мене все ж занадто важка.
Третій каже:
— І навіщо себе мучити роботою? Та й що в тому доброго? Ляжу це я собі на сонечко та посплю. Почне дощ накрапати, а мені не хочеться вставати? Ну і нехай собі, слава Богу, йде. І полив, нарешті, злива, та така сильна, що аж волосся з голови зриває і з водою несе, от і дірку мені в черепі продовбав дощ; ну, наклав я собі пластир, і нічого – обійшлося. Таких бід та нещасть у мене було достатньо.
Четвертий каже:
— А я, перш ніж за роботу взятися, забарюся спочатку на годинку, щоб сили набратися, а потім і починаю помалу, і запитую, чи немає випадково кого, хто б мені допоміг. Ну, і поступаюся йому роботою, а сам тільки доглядаю; але для мене і цього забагато.
П'ятий каже:
— Так це що! А от ви уявіть собі – повинен я гній прибирати зі стайні і накладати його на віз. Справу цю я роблю повільно, наберу трохи на вила, підійму вгору, – ну, так з чверть години і відпочиваю, поки на віз кину. Досить і того, якщо за день один віз вивезу. Немає у мене натхнення працювати до виснаження.
Шостий каже:
— Ех, сором вам: я ось ніякої роботи не боюся; полежу спершу тижнів три і навіть одежу з себе не знімаю. Та до чого ще ці пряжки на черевиках? Нехай собі з ніг звалюються – це нічого. А якщо на сходи мені підійматися, то поставлю я не поспішаючи спочатку одну ногу, а потім іншу на першу сходинку, потім порахую і інші, щоб знати, де можна буде перепочити.
Сьомий каже:
— Ні, у мене справа зовсім інша: мій господар стежить за моєю роботою; але тільки цілий день його не буває вдома. Проте ж я всюди встигаю, нічого не пропускаю, бігаю, наскільки можливо, коли повзаєш ледве – ледве. А щоб зрушити мене з місця, це, мабуть, тільки чотирьом дужим хлопцям під силу буде. Прийшов це я раз, а на підлозі лежать шестеро і сплять. Ліг і я з ними і заснув. І не розбудити мене було, а тут я вдома по господарству виявився потрібен, так довелося нести мене на руках.
Восьмий каже:
— Ну, видно, я всіх вас спритніший: ось якщо, наприклад, лежить десь камінь, я себе не обтяжую, щоб ногу підняти та переступити через нього, а лягаю прямо на землю – все одно болото або калабаня попадеться – і лежу собі, поки на сонці не висохну; хіба що повернусь на іншу сторону, щоб воно мене гріло.
Дев'ятий каже:
— Так це що! Ось нині лежав переді мною хліб, але мені було ліньки його взяти, так я мало з голоду не помер. Та стояла ще кружка, але була вона велика та важка, ну, мені й не хотілося її піднімати, – вже краще було від спраги страждати. Перевернутися з боку на бік – це для мене занадто багато; так і пролежав я цілісінький день, як колода.
Десятий каже:
— А от у мене через лінь біда трапилася: ногу зламав я собі, та ікри спухли. Лежало нас троє на проїжджій дорозі, і я ноги витягнув і лежу. А тут їде віз, – ну, колеса мене і переїхали. Правда, я міг ноги прийняти з дороги, але я не чув, як віз їхав, – все комарі над вухом дзижчали, в ніс влітали, а через рот вилітали; але кому охота прийде їх ще відганяти?
Одинадцятий каже:
— Вчора від служби я відмовився. Неохота було мені тягати своєму господареві тяжкі книги то туди, то сюди, – і так кожен день без кінця. Але, правду сказати, господар мене відпустив і утримувати не став; одяг я його ніколи не чистив, і його міль поїла, – ось це так!
А дванадцятий сказав:
— Сьогодні довелося мені їхати по полю у возі; поклав я на нього соломи і ліг, ну, і заснув. Віжки з рук у мене і випали. Прокинувся, бачу – кінь з упряжі вирвався, немає ні постромок, ні хомута, ні вуздечки, ні вудил. А повз проходив якийсь чоловік, – він все та забрав. Та до того ж потрапила підвода в калабаню, в ній і застрягла. Я її так і залишив, а сам знову на солому завалився. Приходить, нарешті, сам господар; витягнув він віз, – а не прийшов би він, то й не лежав би я тут з вами, а лежав би там та спав собі спокійнісінько.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: