ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Дух в пляшці
Дух в пляшці

Жив одного разу на світі бідний дроворуб і працював він з ранку до пізньої ночі. Ось зібрав він, нарешті, трохи грошенят і говорить своєму синові:
— Ти у мене одне – єдине дитя, і хочу я ті гроші, що заробив кривавим потом, віддати на твоє навчання; навчишся ти чого – небудь путнього і будеш мене годувати на старості років, коли стану я слабкий і буду сидіти вдома.
І поступив юнак у вищу школу, навчався він у ній старанно, і вчителі його хвалили; і так пробув він там деякий час. Провчився він у двох школах, але все, проте ж, чого там навчали, вивчити він ще не встиг, а тут і бідність настала, заробітків батька не вистачало, і довелося йому знову додому повернутися.
— Ех, – мовив батько в прикрості, – дати я тобі більше нічого не можу, і за нинішньої дорожнечі і гроша зайвого не заробиш, хіба що вистачить тільки на хліб насущний.
— Батьку, – відповів син, – ви про те не хвилюйтеся; якщо на те воля Господня, то все вийде на краще; я вже що – небудь та придумаю.
Ось зібрався батько йти в ліс, щоб заробити трохи на лісових роботах, а син йому й каже:
— Піду я з вами так вам допоможу.
— Гаразд, – сказав батько, – але тобі там важкенько доведеться: ти ж до важкої роботи не привик, мабуть не витримаєш; та в мене й сокира – то одна, а зайвих грошей, щоб купити іншої, немає.
— А ви попросіть у сусіда, – відповів син, – він позичить вам сокиру, а там я собі і на нову зароблю.
Зайняв батько сокиру у сусіда, і на другий ранок, тільки почало світати, вирушили вони разом в ліс. Син допомагав батькові і при цьому не втомлювався, і робота йшла як слід. Коли сонце стояло якраз над головою, батько й каже:
— Давай відпочинемо та по обідаєм, воно й робота піде потім краще.
Взяв син шматок хліба і каже:
— Ви, тату, відпочиньте, а я не втомився, я по лісі походжу та пташиних гнізд пошукаю.
— Е, та який ти, однак, спритний, – мовив батько, – чого тобі там ходити? Втомишся, а потім і руки не піднімеш; залишайся ти краще тут та посидь разом зі мною.
Але син не послухався і пішов у ліс, поїв хліба, повеселішав і став на зелені гілки задивлятися, чи не відшукається де яке гніздо. Так блукав він по лісі, поки не підійшов до великого старого дуба – мабуть, було йому вже кілька сот років, і був він такий товстий, що куди більше, ніж у чотири обхвату. Він зупинився, подивився на нього і подумав: "А на ньому, мабуть, не одна птаха гніздо собі звила." І раптом йому здалося, ніби він чує якийсь голос. Він насторожився і почув чийсь глухий крик:
— Випусти мене, випусти! Озирнувся він – нікого не бачити, але йому здалося, ніби доноситься з – під землі чийсь голос.
Тоді він крикнув:
— Гей, де ти?
І голос відповів:
— Я тут, біля самих коренів дуба. Випусти мене, випусти!
Почав хлопець розкопувати землю під деревом і шукати біля коренів, і ось, нарешті, натрапив він у маленькій ямці на скляну пляшку. Він підняв її, подивився на світло і побачив, що в ній щось стрибає, схоже на жабу.
— Випусти мене, випусти! – Почувся голос знову, і хлопець, не припускаючи нічого поганого, вийняв пробку.
І вийшов звідти дух і став рости, і ріс він так швидко, що скоро вже стояло перед хлопцем чудовисько заввишки з півдерева.
— Чи знаєш ти, – закричав він страшним голосом, – яка нагорода тобі буде за те, що ти мене випустив?
— Ні, – відповів студент, – звідки ж мені знати про це?
— Так от я тобі скажу, – крикнув дух, – я тобі за це шию зламаю!
— Чого ж ти мені раніше про це не сказав? – Відповів хлопець. – Вже я б тоді там тебе і залишив; а голова моя перед тобою встоїть, от хоч людей про це запитай.
— Так що все у людей та у людей питати, – закричав дух, – заслужену тобою нагороду ти повинен отримати. Ти думаєш, що це я з милості був замкнений так довго в пляшці? Ні, це було в покарання; я – могутній Меркурій, і хто мене звільнить, тому я повинен зламати шию.
— Гей ти, тихше, – відповів парубок, – так швидко справа не піде; спочатку мені треба дізнатися, і чи справді ти сидів у пляшці, і чи справді ти справжній дух. Якщо ти зможеш знову залізти в пляшку, тоді я тобі повірю, а потім вже можеш робити зі мною що хочеш.
Дух відповів:
— Та що тут вміти! Справа ця проста.
І він згорнувся, зробився таким тонким і маленьким, яким був раніше, і проліз знову в горлечко пляшки. Тільки він туди забрався, а парубок взяв і заткнув пляшку пробкою і кинув її під коріння дуба на колишнє місце. Так і обдурив він духа. І зібрався йти студент назад до свого батька, а дух як заволає, та так жалібно:
— Ах, випусти ти мене, випусти!
— Ні, – відповів йому хлопець, – вдруге я тебе вже не випущу; хто хотів мене життя позбавити, того вже якщо я зловив, то не випущу.
— Якщо ти мене відпустиш, – закричав дух, – то дам я тобі стільки, що на все життя вистачить.
— Ні, – відповів парубок, – ти мене знову, як перший раз, обдуриш.
— Упустиш ти своє щастя, – сказав дух, – я нічого поганого тобі не зроблю, а тобі нагороду щедру дам.
Хлопець подумав: "Мабуть, спробую, може, й справді стримає він слово, чіплятися до мене, мабуть, йому нема за що. " І ось він вийняв пробку, – і піднявся дух з пляшки, як минулого разу, витягнувся і став велетнем.
— Ну, тепер отримуй свою нагороду, – сказав він і подав хлопцю невеликий клаптик пластиру і каже:
— Якщо потреш ти одним кінцем рану, то вона заживе, а потреш іншим кінцем сталь або залізо, стане воно сріблом.
— Треба буде спочатку перевірити, – відповів парубок.
Підійшов до дерева, розрубав сокирою кору і потер її одним кінцем – і кора затягнулася і зрослася.
— Ну, бачу, що все працює, – сказав він духу, – а тепер ми можемо з тобою і розійтися.
Дух подякував йому за визволення, а хлопець подякував духу за його подарунок і відправився до свого батька.
— Де це ти тинявся? – Запитав його батько. – А про роботу і забув. Ну, казав я, що вона буде тобі не під силу.
— Та ви, тату, будьте спокійні, я вже надолужу.
— Та що вже надолужувати, – мовив сердито батько, – це для тебе невідповідально.
— А от, тату, подивіться, – як вдарю я це дерево, так воно і затріщить.
Взяв він свій клаптик, натер ним сокиру і вдарив з усього маху; але залізо перетворилося на срібло, а лезо все погнулося.
— Агов, тату, подивіться, яку ви мені погану сокиру дали, вона вся погнулась.
Злякався батько й каже:
— Ах, що ж ти наробив! Доведеться тепер мені за неї платити, а чим ж платити? Ось вона користь від твоєї роботи!
— Hе гнівайтесь, – відповів син, – за сокиру вже сам заплачу.
— Ах, дурню ти, чим же ти будеш платити? У тебе ж тільки і є, що я тобі даю; ось вона, студентська твоя мудрість, чим ти собі голову набив, а щоб дерево зрубати, в цьому ти нічого не тямиш.
Ну, тут парубок і каже батькові:
— Працювати я більше не в силах, давайте краще ввечері гулянку влаштуємо.
— Та що кажеш? – Каже батько. – Думаєш, мені одне тільки й залишиться, що засунути руки в кишені, як робиш це ти? Ні, мені треба ще попрацювати, а ти можеш додому забиратися.
— Батько, та я ж перший раз тут у лісі, дороги мені одному не знайти, ходімо разом зі мною.
Ну, гнів у батька вщух, умовив син батька, і пішли вони разом додому. От і каже батько синові:
— Іди продай зламану сокиру, побачиш, що тобі за неї дадуть; а решту грошей доведеться мені заробити, щоб сплатити сусідові за сокиру.
Взяв син сокиру і відніс її в місто до майстра по золоту. Той взяв її, зробив пробу, поклав на ваги і каже:
— Ціна їй буде чотириста талерів, але грошей у мене таких зараз при собі нема.
А хлопець каже:
— Сплатіть мені те, що у вас є, а інше залишитеся винні.
І дав йому майстер триста талерів, а сто залишився винен. Вернувся студент додому і каже:
— Ну, батько, гроші тепер у мене завелися; підіть запитайте скільки сусід за сокиру хоче.
— Та я й без того знаю, – відповів старий, – один талер і шість грошів.
— Так от, дайте йому два талера і дванадцять грошів, буде це якраз вдвічі, і з нього вистачить; глядіть – грошей у мене достатньо.
Він дав батькові сто талерів і каже:
— Нестачі в них тепер у вас ніколи не буде, живіть собі на втіху.
— Боже ти мій, – сказав старий, – як же це ти так раптом розбагатів?
І розповів син йому все, що сталося, і як, понадіявшись на своє щастя, отримав він таку багату здобич. Взявши решта грошей, відправився він знову у вищу школу і продовжував вчитися далі, а так як умів він лікувати своїм пластирем всякі рани, то і став найзнаменитішим доктором у світі.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: