ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Вовк і семеро козенят
Вовк і семеро козенят

Жила – була стара коза. Було у неї семеро козенят, і вона їх так любила, як може любити своїх дітей тільки мати. Раз зібралася вона йти в ліс, їди принести; ось скликала вона всіх своїх сімох діток і каже:
— Милі дітки, хочу я в ліс піти, а ви дивіться вовка стережіться. Якщо прийде він сюди, то всіх вас поїсть. Цей лиходій часто прикидається, але ви його відразу впізнаєте по товстому голосу і по чорним лапам.
Відповіли козенята:
— Матінко, ми постережемося, ви ступайте собі, не турбуйтеся.
Забекала стара коза і спокійнісінько відправилася в дорогу.
Минуло небагато часу, раптом хтось стукає в двері і кричить:
— Дітки милі, відчиняйте, ваша мати прийшла, вам гостинців принесла!
Але козенята по товстому голосу почули, що це вовк.
— Не відкриємо, – закричали вони, – ти не наша мама; у тієї голос добрий і тонкий, а твій голос товстий: ти – вовк.
Пішов тоді вовк до купця і купив собі крейди великий шматок, з'їв його, і став у нього голос тонкий. Повернувся назад, постукав у двері і каже:
— Дітки, милі, відчиніть, ваша мати прийшла, вам гостинців принесла.
Поклав вовк свою чорну лапу на віконце, побачили її козенята і закричали:
— Не відкриємо, у мами нашої не чорні лапи: ти – вовк!
Побіг тоді вовк до пекаря і каже:
— Я забив собі ногу, помажеш мені її тістом.
Помазав йому пекар лапу тістом, побіг вовк до мельника і каже:
— Присип мені лапу білою мукою.
Мельник подумав: "Вовк, мабуть, хоче когось обдурити," і не погодився. А вовк каже:
— Якщо ти цього не зробиш, я тебе з'їм.
Злякався мельник і побілив йому лапу.
Підійшов лиходій втретє до дверей, постукав і каже:
— Дітки милі, відімкніть, ваша мати прийшла, вам з лісу гостинці принесла!
Закричали козенята:
— А ти покажи нам спочатку свою лапу, щоб ми знали, що ти наша матінка.
Поклав вовк свою лапу на віконце, побачили вони, що вона біла, і подумали, що він правду каже, – і відчинили йому двері.
Злякалися вони і вирішили сховатися. Стрибнуло одне козеня під стіл, інше – на ліжко, третє – на грубку, четверте – в кухню, п'яте – в шафу, шосте – під умивальник, а сьоме – в футляр від настінного годинника. Але всіх їх знайшов вовк і не став довго розбиратися: роззявив пащу і проковтнув їх одного за другим; тільки одного він не знайшов, того, що сховався у футляр.
Наївшись досхочу, вовк пішов, розтягнувся на зеленому лужку під деревом і заснув.
Приходить незабаром стара коза з лісу додому. Ах, що ж вона там побачила! … Двері навстіж розкриті. Стіл, стільці, лавки перекинуті, умивальник розбитий, подушки і ковдри з ліжка скинуті. Стала вона шукати своїх діток, але знайти їх ніде не могла. Стала вона їх кликати по іменам, але ніхто не озивався. Нарешті підійшла вона до футляру, і пролунав у відповідь тоненький голосок:
— Мамочко, я в футлярі сховався!
Вийняла вона його звідти, і він розповів, що приходив вовк і всіх поїв. Можете собі уявити, як оплакувала коза своїх бідних діточок!
Нарешті вийшла вона в великому горі з дому, а козенятко побігло за нею слідом. Прийшла вона на лужок, бачить – лежить біля дерева вовк і хропе так, що аж гілки тремтять. Оглянула вона його з усіх боків і побачила, що в роздувшому череві у нього щось ворушиться і борсається.
"Ах, боже ти мій, – подумала вона, – невже мої бідні діточки, яких поїв він на вечерю, ще живі – живесенькі?" І сказала вона козенятку щоб принесло воно з дому ножиці, голку й нитки.
Ось розпорола вона вовку черево, але тільки зробила надріз, а тут і висунуло козенятко свою голову. Стала розпорювати черево далі, – тут і повискакували один за одним всі шестеро, живі – живесенькі, і нічого з ними поганого не сталось, бо вовчара від голоду ковтав їх цілком. От уже радість – то була! Стали вони лащитись та голубитись до своєї матінки, скакати і стрибати. Але стара коза сказала:
— Ідіть мерщій і знайдіть камінців, ми наб`ємо ними черево проклятому звіру, поки він ще сонний.
Наносили тут семеро козенят багато – багато каменів і засунули їх вовкові в живіт стільки, скільки влізло. Зашила стара коза йому нашвидку черево, а той нічого не помітив, навіть жодного разу не ворухнувся.
Виспався нарешті вовк, піднявся на ноги і відчув від каменів у череві таку спрагу, що пішов до криниці води напитися. Тільки він пішов, а камені в череві один об інший стукають. І крикнув вовк:
Що стукає й бурчить,
У моєму пузі?
Думав я – шість козенят,
А то камінчики гримлять.

Підійшов до криниці, нахилився до води, хотів напитися, і потягнули його камені вниз, так він там і потонув. Побачили це семеро козенят, прибігли до матері і давай кричати:
— Вовк мертвий! Вовк потонув! – І стали вони на радощах танцювати разом зі своєю матінкою навколо колодязя.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: