ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Вірний Йоганн
Вірний Йоганн

Жив – був старий король, і він захворів, і подумав: "Мабуть уже мені із цієї постелі не піднятися, буде вона мені за смертне ложе". Тоді він сказав: "Покличте мені мого вірного Йоганна!"
Цей Йоганн був його улюблений слуга і так називався тому, що все життя служив королю вірою і правдою.
Коли ж той з'явився до ліжка хворого, король сказав йому: "Вірний Йоганн, я відчуваю, що мій кінець наближається, і немає у мене ніякої іншої турботи, крім турботи про сина: він ще зовсім юнак, і не завжди зуміє жити по розуму, і якщо ти мені не пообіцяєш навчити його всьому, що він повинен знати, та не захочеш бути опікуном, то я не зможу спокійно померти".
Тоді відповідає вірний Йоганн: "Я його не покину і буду служити йому вірою і правдою; навіть якщо доведеться за те поплатитися життям".
— Тоді я помру спокійно. – І продовжив: – Після моєї смерті ти повинен показати йому весь замок, всі кімнати, зали та підземелля, і всі скарби, що знаходяться в ньому; але останньої кімнати в довгому коридорі ти йому не показуй: там захований портрет королівни із Золотого Даху. Якщо мій син побачить цей портрет, він загориться до неї пристрасною любов'ю і йому буде тоді загрожувати велика небезпека; ти повинен його від цього вберегти.
І Йоганн пообіцяв ще раз старому королю все виконати, і король заспокоївся, опустив голову на подушку і помер.
Коли старого короля похоронили, розповів Йоганн молодому принцу, що обіцяв він батькові на його смертному ложі, і каже:
— Слова свого я виконаю, буду тобі вірний, як був вірний і твоєму батькові.
Минув час поминок, і каже принцу вірний Йоганн:
— Прийшов час подивитися тобі на свою спадщину, я хочу показати тобі батьківський замок.
І він водив його всюди, і нагору і вниз, показав йому всі скарби і розкішні покої, але тільки не відкрив однієї кімнати, де знаходився небезпечний портрет. А був він поставлений так, що якщо відкрити двері, то зразу його і побачиш; і був він написаний так прекрасно, що здавався живим, і не було на світі нічого прекраснішого нього і миліше. Молодий король зауважив, що вірний Йоганн завжди проходив повз одних дверей, і сказав:
— Чому ти ні разу не відкриєш цю кімнату?
— Там знаходиться щось таке, – відповів Йоганн, – чого ти злякаєшся.
Але молодий король відповів:
— Я оглянув весь замок і хочу також дізнатися, що знаходиться в цій кімнаті, – він підійшов і хотів відкрити її силою. Але Йоганн його втримав і сказав:
— Я обіцяв твоєму батькові перед його смертю, що ти ніколи не побачиш, що знаходиться в цій кімнаті: це може скінчитися і для тебе і для мене великим нещастям.
— Ах, ні, – відповів юний король, – якщо я туди не увійду, мене з’їсть бажання: я не буду мати ні дня, ні години спокою, поки не побачу кімнату своїми очима. Я не зійду з місця, поки ти її не відкриєш!
Зрозумів Йоганн, що тут нічого не поробиш, і з важким серцем, зітхаючи, знайшов він у великій зв'язці ключ. Відкрив двері і зайшов туди перший, – він думав, що принц за його спиною портрета не побачить; але це не допомогло, – він підвівся на носки і глянув на портрет через плечі Йоганна.
Як тільки він побачив зображення дівчини, що була вся така прекрасна, блищала золотом і дорогоцінними каменями, одразу впав непритомним на підлогу. Підняв його вірний Йоганн, відніс в ліжко і в тривозі подумав: "Сталося нещастя. Боже мій, що тепер буде?" Він дав молодому королю підкріпитися вином, і той знову прийшов в себе. Перше слово, яке він вимовив, було:
— Ах, хто це зображений на цьому чудовому портреті?
— Це принцеса із Золотого Даху, – відповів Йоганн.
І сказав принц:
— Моя любов до неї така велика, що якби все листя на деревах мали мову, то й вони не могли б її повністю виразити. Я готовий віддати своє життя, щоб домогтися її любові. Ти ж, Йоганне, мені найвідданіший з усіх, і ти повинен мені в цьому допомогти.
Довго думав вірний Йоганн, як тут бути, і нарешті придумав вихід і сказав принцу:
— Усе, що знаходиться навколо принцеси, зроблене з чистого золота – стільці, столи, посуд, кубки, миски і все домашнє начиння. У тебе в коморах лежить п'ять тонн золота; вели майстрам зробити з однієї тонни різний посуд, різних птахів, диких і чарівних звірів, – це їй сподобається, і тоді ми поїдемо з подарунками і спробуємо щастя.
Король велів скликати всіх майстрів, і довелося їм працювати день і ніч, поки нарешті не були готові найпрекрасніші вироби. Все це було складено на корабель; і ось вірний Йоганн вбрався в купецький одяг, те ж саме зробив і принц, щоб ніхто не міг їх впізнати. Незабаром відправилися вони за море і пливли довго – довго, поки не прибули нарешті в місто, де жила принцеса із Золотого Даху.
Йоганн велів королю залишитися на кораблі і там його чекати.
— Можливо я приведу з собою принцесу, а ви подбайте, щоб все було в порядку, прикажете розставити золотий посуд і прикрасити корабель.
Він поклав в свій фартух різні золоті вироби, вийшов на берег і відправився прямо до принцеси в замок. Коли він прийшов на королівський двір, як раз в той час стояла біля криниці красива дівчина, вона тримала в руках два золотих відра і набирала в них воду. Вона зібралася вже нести студену воду додому, але раптом обернулася, побачила незнайомця і запитала його, хто він такий. Він відповів:
— Я купець, – і розв'язав свій фартух і запропонував їй подивитися, що там знаходиться.
— Ай, які прекрасні золоті речі! – Вигукнула вона і поставила відра і почала розглядати одну річ за іншою. А потім сказала:
— Їх треба показати принцесі, вона так любить золоті речі і, напевно, купить у вас все.
Вона взяла його за руку і повела нагору в замок, – вона була королівською служницею. Побачила королівна золоті товари, вони їй дуже сподобалися, і вона сказала:
— Вони зроблені так прекрасно, що я купую у тебе все.
Але вірний Йоганн сказав:
— Так я тільки слуга багатого купця, і те, що знаходиться зі мною, ніщо в порівнянні з тим, що мається на кораблі у мого господаря; там – саме майстерне і найдорогоцінніше, що було коли – небудь зроблено із золота.
Принцесі захотілося, щоб все це було принесено до неї в замок, але він сказав:
— Для цього треба було б багато днів, адже там золотих речей дуже багато, і для того щоб їх розмістити, треба таку кількість зал, що і всього вашого замка не вистачить.
І ось цікавість і пристрасть у принцеси так зросли, що вона нарешті сказала:
— Веди мене до корабля, я готова туди піти і сама подивитися на скарби твого господаря.
Йоганн привів її до корабля, король, глянувши на неї, зрозумів, що вона куди прекрасніше, ніж її портрет, і відчув, що серце у нього розривається у грудях.
Ось зійшла принцеса на корабель, і король повів її в трюм; а Йоганн залишився біля керманича і звелів відштовхнути корабель від берега.
— Піднімайте всі вітрила, нехай він летить, як птах!
А король почав показувати їй золоті вироби – страви, кубки, посуд, дивовижних птахів і різних звірів. Минуло багато часу, поки принцеса все це оглянула, і на радощах вона не помітила, що корабель плив все вперед і вперед. Подивилася вона останню річ, подякувала купцям і хотіла йти додому; але ось підійшла вона до борту і побачила, що корабель знаходиться далеко від берега у відкритому морі і мчить на всіх вітрилах.
— Ах! – Вигукнула вона з переляку. – Мене обдурили, мене відвезли, я потрапила в руки якомусь купцеві. Мені краще тепер померти!
Але король схопив її за руку і сказав:
— Я не купець, а король, і родом також високим як і у тебе; а викрав тебе хитрістю через пристрасну любов до тебе. Коли я побачив вперше твій портрет, я впав додолу без почуттів.
Почула це принцеса із Золотого Даху і заспокоїлася; він підкорив її серце, і вона охоче погодилася стати його дружиною.
Але коли вони пливли у відкритому морі, вірний Йоганн сидів на носі корабля і грав на лютні, і раптом він помітив у повітрі трьох воронів, які злетілися на звуки. Він перестав грати і став вслухатися, про що говорять між собою ворони, бо він чудово розумів їхню мову. І мовив один з воронів:
— Е, та це він везе до себе додому принцесу із Золотого Даху.
— Так, – відповів другий ворон, – але вона йому ще не належить.
А третій ворон сказав:
— А все – таки вона його, адже вона знаходиться у нього на кораблі.
І знову заговорив перший ворон і крикнув:
— Ну, так який з того толк? Коли вони висадяться на берег, до нього кинеться назустріч рудий кінь; йому захочеться на нього вскочити, і тільки він це зробить, як кінь вмить умчиться разом з ним по повітрю, і ніколи вже більше не бачити королю своєї нареченої.
І сказав другий ворон:
— А хіба ніякого порятунку немає?
— О, порятунок є! Якщо хто – небудь інший скочить швидко на цю конячку і вихопить зброю, яка захована в коня, і вб'є його, то молодий король буде врятований. Але хто ж знає про це! А хто й знає, і скаже про те королю, той від колін до самих п'ят окам'яніє.
Тоді мовив другий ворон:
— А я знаю ще більше. Якщо кінь і буде вбитий, то нареченої своєї король все – таки не отримає: коли вони увійдуть разом в замок, то буде лежати на блюді весільна сорочка, і здасться, ніби вона зіткана з золота і срібла, а насправді зроблена вона з смоли і сірки; і тільки молодий король її надіне, він весь згорить в ній дотла.
І запитав третій ворон:
— А хіба немає ніякого порятунку?
— О, порятунок є! – Відповів другий ворон. – Якщо хто – небудь схопить цю сорочку рукавичкою і кине її у вогонь і сорочка згорить, то молодий король буде врятований. Але що толку з того? Хто знає про це і скаже йому, той окам'яніє від колін до самого серця.
І мовив третій ворон:
— А я знаю ще більше. Якщо навіть весільна сорочка і згорить, то молодий король нареченої все – таки не отримає: коли після весілля почнуться танці та молода королева танцюватиме, вона раптом сполотніє і впаде, немов мертва, додолу; і якщо хто – небудь не висмокче у неї з правої груді три краплі крові і не виплюне їх, то королева помре. Але якщо хтось про це і знає і розповість іншому, той окам'яніє від голови до самих п'ят.
Поговорили ворони і полетіли далі. А вірний Йоганн все добре запам'ятав і став з тієї пори тихий і сумний. Якщо не сказати своєму панові про те, що він чув, то з ним трапиться нещастя, а розповісти йому, то доведеться самому життям поплатитися. Нарешті мовив він про себе: "Я врятую мого пана, навіть якщо через це мені довелося б загинути."
Ось підпливли вони до берега, і сталося те, що передбачив ворон, – до них підскочив красивий рудий кінь.
— От і добре, – сказав король, – він і домчить мене в замок, – і хотів було на нього сісти. Але Йоганн вибіг вперед, швидко підхопився на коня, відшукав у нього зброю і пристрелив його. Закричали тоді королівські слуги, які не любили Йоганна.
— Немислимо вбивати такого прекрасного коня, адже він міг б відвезти короля в замок!
Але король сказав:
— Замовкніть, не чіпайте його, це мій найвірніший Йоганн; і хто знає – може бути це до добра!
Ось увійшли вони в замок, і стояло в залі блюдо, лежала на ньому готова весільна сорочка, і здавалося, що була вона виткана вся з чистого золота і срібла. Підійшов молодий король, хотів її взяти, але Йоганн його відштовхнув, схопив рукавичкою сорочку і швидко кинув її у вогонь, і вона згоріла.
Почали слуги знову нарікати і сказали:
— Дивіться, а тепер він спалює навіть весільну сорочку короля.
Але молодий король сказав:
— Хто знає, бути може, це до добра. Не чіпайте його, це мій вірний Йоганн.
Ось стали святкувати весілля; почалися танці, і наречена теж пішла танцювати; і Йоганн уважно стежив за її обличчям. Раптом вона зблідла і, немов мертва, впала на підлогу. Він миттю підскочив до неї і відніс її в іншу кімнату; там уклав він її, став на коліна і висмоктав у неї три краплі крові з правої груді, а кров виплюнув. І вона відразу стала дихати і прокинулася.
Молодий король все це бачив, але не міг зрозуміти, чому той це зробив; він розгнівався і крикнув:
— Киньте його в темницю!
На другий ранок Йоганна засудили і повели на шибеницю, і коли він стояв вже на помості і його мали повісити, він сказав:
— Кожен засуджений має право перед своєю смертю сказати останнє слово: чи можу і я це зробити?
— Так, – відповів король, – це тобі дозволяєтся.
І сказав тоді Йоганн:
— Я засуджений несправедливо, я був завжди тобі вірним, – і він розповів про те, як чув на морі розмову воронів, і що все це він зробив для того, щоб врятувати свого пана.
І вигукнув тоді король:
— О мій вірний Йоганн, я милую тебе! Зведіть його з помосту.
Але тільки вимовив Йоганн останнє слово, як впав мертвий додолу і скам'янів.
Дуже засмутились король і королева великим горем, і сказав король:
— Ах, як погано я віддячив за таку велику вірність! – І він велів підняти скам'яніле тіло Йоганна і поставити його у своєму ліжку в відпочивальні. Подивиться, бувало, на нього король, заплаче і скаже:
— Ах, якби міг я оживити тебе знову, мій вірний Йоганн!
Минув деякий час, і народила королева близнюків, двох синочків; вони росли і були їй на радість. Одного разу, коли королева була в церкві, а діти залишалися з батьком і гралися, подивився король із сумом на кам'яну статую, зітхнув і вигукнув:
— Ах, якби міг я оживити тебе, мій найвірніший Йоганне!
І камінь раптом заговорив і сказав:
— Так, ти можеш мене оживити, якщо погодишся віддати для цього найдорожче для тебе на світі.
І вигукнув король:
— Все, що є у мене на світі, я готовий віддати заради тебе!
І камінь промовив:
— Якщо ти відрубаєш своєю рукою голови своїм дітям і помажеш мене їх кров'ю, то я оживу.
Злякався король, почувши, що він повинен убити своїх улюблених дітей, але згадав про велику вірність і що вірний Йоганн загинув заради нього, – він схопив меч і відрубав своєю рукою голови своїм дітям. Потім він помазав їх кров'ю камінь, і раптом камень ожив, і вірний Йоганн стояв перед ним знову живий і неушкоджений.
І він сказав королю:
— Твоя вірність буде винагороджена, – і він узяв голови дітей, приставив їх до тулуба, змастив їх рани своєю кров'ю, і вмить вони ожили знову, стали стрибати і грати, ніби з ними нічого не трапилося.
Сильно зрадів король, і, побачивши, що королева повернулася, він сховав вірного Йоганна і обох дітей в велику шафу. Тільки королева увійшла, король їй і каже:
— Ти молилася в церкві?
— Так, – відповіла вона, – але я все думала про вірного Йоганна, що через нас з ним трапилося таке нещастя.
І сказав їй король:
— Жіночко, ми можемо повернути йому життя, але для цього ми повинні розлучитися з нашими обома синами, яких треба принести в жертву заради нього.
Зблідла королева, здригнулося у неї серце, але вона сказала:
— Ми зобов'язані за його велику вірність.
Зрадів король, що вона думає з ним заодно, він підійшов, відкрив шафу, і вивів звідти дітей і вірного Йоганна, і сказав:
— Слава Богу, він уже врятований, і наші синочки теж знову з нами. – І розповів їй, як все це сталося. І жили вони з тієї пори щасливо всі разом до самої смерті.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: