ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Вчений мисливець
Вчений мисливець

Жив – був молодий хлопець. Навчився він слюсарній справі і каже своєму батькові, що хотілося б йому тепер відправитися в мандрівку і спробувати щастя.
— Що ж, – сказав батько, – я не заперечую, – і дав йому на дорогу трохи грошей.
І ось став хлопець всюди ходити та роботу собі підшукувати. Минув деякий час, і нічого з слюсарного ремесла у нього не вийшло, було воно йому не з руки; і стало у нього бажання мисливським ремислом зайнятися. Зустрівся йому під час мандрів один мисливець в зеленому камзолі і запитує в нього, звідки він іде і куди прямує.
— Був я слюсарем – підмайстром, – відповідає йому хлопець, – але ремесло це мені більше не до смаку, хочу мисливською справою зайнятися: чи не візьмете мене в учні?
— Ну, що ж, я згоден, якщо підеш зі мною разом.
І пішов молодий підмайстер з ним разом, найнявся до нього на кілька років і вивчив мисливське ремесло. Ось вирішив він зайнятися цією справою, і дав мисливець йому в плату одну лише рушницю; але була у тієї рушниці властивість: якщо з неї вистрілити, то можна потрапити без промаху. Відправився хлопець в дорогу і прийшов в густий, дрімучий ліс, з якого і за день не вибратися. Тільки завечоріло, він підійнявся на високе дерево, щоб не напали на нього дикі звірі. До півночі здалося йому, що вдалині мерехтить невеликий вогник; став він крізь гілки вдивлятися і запам'ятав, де світиться той вогник. Він зняв шапку і кинув її вниз, в ту сторону, де виднілося світло, щоб потім, коли він злізе з дерева, попрямувати в ту сторону, як за прикметою. Він спустився вниз, підійшов до шапки, надів її і пішов навпростець в ту сторону. Чим далі він ішов, тим все яскравіше світився вогонь. Підійшовши ближче, він побачив, що це величезне багаття, і сидять біля нього три велетня, тримають на рожні бика і смажать його. Ось один з велетнів і каже:
— Треба спробувати, чи скоро м'ясо буде готове, – він відірвав від нього шматок, збираючись сунути його собі в рот, але мисливець пострілом з рушниці вибив його у велетня з рук.
— Е-е, – сказав велетень, – це, видно, вітер здув його у мене з руки, – і взяв інший шматок м'яса. Але тільки зібрався він відкусити його, як знову мисливець пострілом з рушниці вибив його.
Тоді велетень ударив по вусі свого сусіда і крикнув:
— Що це ти у мене шматок м'яса вириваєш?
— Я в тебе його не виривав, – відповів той, – мабуть його збив у тебе якийсь влучний стрілок.
Взяв велетень третій шматок м'яса, але утримати його в руках не зміг, мисливець вибив його знову.
Кажуть тоді велетні:
— Це, видно, хороший стрілок, якщо він може вибити шматок у самого рота; такий стрілок нам був би корисний.
І вони крикнули на все горло:
— Ей ти, знатний стрілок, ходи – но сюди! Підсаджуйся до нашого багаття, можеш наїстися вдосталь; ми тобі нічого не зробимо. А не прийдеш, силою тебе притягнемо, і тоді ти пропадеш.
Підійшов тоді хлопець до них і каже, що він, мовляв, вчений мисливець; у що не націлюватиметься, в те і потрапить без промаху. Сказали тоді велетні, що якщо він з ними піде, то буде йому добре. Вони розповіли йому, що біля лісової галявини, за рікою, знаходиться башта, сидить в ній прекрасна принцеса, яку їм дуже б хотілося викрасти.
— Гаразд, – сказав хлопець, – я її швидко добуду.
А вони кажуть:
— Але справа ця не така проста. Там лежить маленька собачка, якщо хто підійде близько, вона негайно почне гавкати, а тільки вона загавкає, все в королівському дворі прокидається: ось чому і не можемо ми туди потрапити. Зумієш ти цю собачку укласти наповал?
— Так, – відповів він, – це для мене дрібна справа.
Сів він на кораблик, переїхав річку, і коли був він у берега, підбігла собачка, хотіла було загавкати, але мисливець взяв свою рушницю і застрелив її наповал.
Побачили це велетні, зраділи і подумали, що тепер вже вони напевно отримають принцесу. Але мисливець вирішив спочатку подивитися, як зі справою впоратися, і сказав, щоб велетні залишалися на тому березі, поки він їх не покличе.
Ось відправився він у замок, і була там мертва тиша, все кругом спало. Відкрив він першу кімнату, бачить – висить на стіні шабля, вся з чистого срібла зроблена, і на ній золота зірка і королівське ім'я написано; і лежить тут же на столі запечатаний сургучем лист. Розпакував він його, і було в ньому написано, що хто цю шаблю візьме, той зможе вбити всякого, хто до нього підійде. Зняв він зі стіни шаблю, повісив її собі через плече і пішов далі.
Увійшов він у ту кімнату, де лежала спляча принцеса; а була вона така прекрасна, що він зупинився як укопаний і став, затамувавши подих, її роздивлятися. І подумалося йому: "Як можу я віддати безневинну дівчину в руки диких велетнів, які мабуть замислили щось зле?"
Він озирнувся і побачив, що стоять під ліжком туфлі, і на правій вишито ім'я її батька із зіркою, а на лівій – її ім'я, теж із зіркою. І був на дівчині великий шовковий, шитий золотом шарф; на правій його стороні було ім'я її батька, а на лівій – її ім'я, і все золотими літерами вишито. Взяв мисливець ножиці, відрізав від шарфа правий краєчок і сховав його до себе в сумку; взяв потім туфлю з правої ноги і теж сховав її в сумку. А дівчина продовжувала спати, вся закутана в сорочку; відрізав він шматочок від її сорочки і теж сховав; але зробив він все це, до неї не торкаючись. Потім він вийшов, залишивши її спокійно спати.
Коли він підійшов знову до воріт, то стояли велетні як і раніше, чекаючи його і думаючи, що він принесе їм принцесу. Але мисливець їм крикнув, щоб вони підійшли, що дівчина, мовляв, в замку, та ворота він відкрити не в силах, але є, мовляв, там дірка, через яку вони можуть пролізти.
Підійшов перший велетень зовсім вже впритул, обмотав тоді мисливець навколо руки його волосся, втягнув голову велетня в діру і відрубав її одним ударом шаблі, а потім втягнув і його самого. Покликав він потім другого, теж відрубав йому голову, нарешті, відрубав голову третьому і зрадів, що звільнив прекрасну дівчину від її ворогів; потім він вирізав велетням язики і сховав їх у сумку. І подумав: "Піду я тепер додому до свого батька, покажу йому, що встиг я зробити за цей час; а потім знову почну мандрувати по світу, і пошле мені Господь щастя."
Ось прокидається в замку король і бачить: лежать три велетня убиті. Пішов він тоді в відпочивальню до своєї дочки, розбудив її і питає, хто це був такий, що велетнів знищив.
А вона каже:
— Милий батько, я не знаю, я міцно спала.
Встала вона, хотіла було надіти туфлі, а правої – то немає; глянула на шарф, а він порізаний і правого краєчка не вистачає; подивилася вона на сорочку, бачить – вирізаний з неї шматочок. Скликав король всіх своїх придворних, солдат та іншу челядь і питає, хто звільнив його дочку і вбив велетнів. А був у короля воєначальник. Був він одноокий і потворний, і каже, що це, мовляв, він зробив. Сказав тоді старий король, що якщо він зробив такий подвиг, то нехай, мовляв, і одружується з його донькою. А дівчина каже:
— Милий батько мій, краще чим іти мені за нього заміж, піду по світу.
Сказав старий король, що якщо вона заміж за нього не хоче, то повинна зняти з себе королівське плаття, надягти селянський одяг і піти звідси; тоді відправитися до гончара і продавати глиняний посуд.
Ось зняла вона з себе королівське плаття, пішла до гончара, набрала у нього в борг різного гончарного товару і пообіцяла йому, якщо до вечора його розпродасть, сплатить за нього гроші. І велів король, щоб сіла вона на розі з цим товаром і почала б його продавати. Потім він замовив кілька селянських возів і приказав, щоб, їдучи повз, наїхали вони на глиняний посуд і розтовкли його. Тільки принцеса виставила на вулиці свій товар, наїхали вози і побили весь товар на шматочки.
Заплакала вона й каже:
— Ах, Господи, як же я тепер сплачу гончару?
А король хотів цим змусити її вийти заміж за воєначальника, але замість того пішла вона знову до гончара, запитала його, чи не погодиться він дати їй ще в борг гончарного товару. Гончар відповів "ні", мовляв, спочатку заплати йому за колишній. Пішла вона до свого батька, почала плакати і голосити і сказала, що хоче піти в мандри світом.
А король їй каже:
— Я велю вибудувати для тебе в лісі будиночок, там будеш ти жити все своє життя і куховарити для всіх перехожих людей, але грошей за це брати ти не смій.
Ось побудували їй будиночок, повісили на дверях вивіску, і було на ній написано: "Сьогодні задаром, а завтра за гроші."
Жила принцеса там довгий час, і розійшлася по всьому світу чутка, що живе, мовляв, в лісі дівчина, даром готує їжу і що так і написано на дверях на вивісці. Почув про те мисливець і подумав: "Це підходить для мене; адже я бідний і грошей у мене немає."
Взяв він свою рушницю і сумку, в якій було заховано все, що забрав він тоді із замку в знак доказу, і відправився в ліс; знайшов він там будиночок з вивіскою: "Сьогодні задаром, а завтра за гроші." Повісив собі через плече шаблю, якою відрубав голови трьом велетням, увійшов до будиночок і велів подати собі що – небудь перекусити. Побачивши красиву дівчину, він зрадів, а була вона й справді писана красуня.
Запитала вона в нього, звідки він і куди прямує; він сказав їй:
— Я мандрую по світу.
Запитала вона, звідки у нього ця шабля, адже на ній вирізано ім'я її батька. А він каже:
— А не дочка ти короля?
— Так, – відповідала вона.
— Цією шаблею, – сказав він, – я відрубав голови трьом велетням, – і він дістав з сумки в знак доказу їх язики; потім він показав їй туфлю, шматок шарфа і шматок сорочки.
Зраділа вона дуже і сказала, що він і є той самий, хто її врятував. І вони вирушили разом до старого короля й привели його в ліс; повела вона короля до себе в світлицю і сказала йому, що ось цей, мовляв, мисливець і врятував її від велетнів. Як побачив король всі докази, він вже сумніватися в цьому не міг, і сказав, що йому радісно знати, як все це сталося, і що тепер може мисливець на ній одружуватися; і дівчина зраділа цьому від усього серця. Потім вони переодягли його, ніби він знатний іноземний вельможа, і велів король влаштувати весільний бенкет. Коли гості стали сідати за стіл, воєначальника посадили по ліву руку від принцеси, а мисливця по праву; і воєначальник подумав, що це, мабуть, з'явився в гості якийсь іноземний вельможа.
Ось поїли вони, попили, і каже тоді старий король воєначальнику, що він загадає йому загадку, яку той повинен розгадати:
— Якщо хтось каже, що ніби вбив трьох велетнів, але, де ж їхні язики?
Воєначальник відповів:
— Значить, що їх зовсім і не було.
— Ні, – сказав король, – у кожної живої тварини язик є.
Став він питати його далі: а чого, мовляв, заслуговує той, хто став би йому перечити?
Відповів воєначальник:
— Треба того порубати на шматки.
І сказав король, що він сам собі виніс вирок, – і посадили воєначальника в темницю, четвертували його, а королівну видали заміж за мисливця.
Після того привіз мисливець в замок своїх батька і матір, і стали вони жити щасливо і радісно у свого сина; а після смерті старого короля отримав мисливець все королівство.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: