ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Ведмежатник
Ведмежатник

Жив якось молодий хлопець; найнявся він в солдати, і був хоробрий і завжди перший там, де кулі сипалися градом. Поки тривала війна, все йшло добре, але ось уклали мир, і отримав солдат відставку, і сказав капітан, що може він тепер вирушати куди йому заманеться. А батько й мати у солдата померли, і не було у нього тепер рідного дому; от і пішов він до своїх братів і попросив їх йому допомогти, доки не почнеться знову війна. Але було у братів серце жорстоке, і вони сказали:
— Що нам з тобою робити? В працівники ти нам не потрібен; ти вже сам розсуди, як тобі на світі прожити.
А було у солдата всього одна лише рушницю, взяв їі на плечі і вирішив йти світ за очі.
Підійшов він до лісів, і куди не глянеш – все одні дерева кругом стоять. Сів він під деревом, зажурився і став про долю свою роздумувати. "Грошей у мене немає, – подумав він, – навчений я одному лише військовому ремеслу, а зараз світ мирний, і став я нікому не потрібний; бачу наперед, що мені з голоду пропадати доведеться." Раптом почув він шум, озирнувся, бачить –стоїть перед ним якийсь незнайомець, зелений на ньому камзол, виглядає на вид пристойно; але замість ноги у нього грубе кінське копито.
— Я вже знаю, чого тобі треба, – сказав чоловік, – грошей і добра буде у тебе вдосталь – стільки, скільки донести будеш в силах; але треба мені спершу випробувати, чи не будеш ти боягузом, а то навіщо мені гроші свої давати даремно.
— Солдат і страх – це одне з іншим не в'яжеться, – відповів солдат, – а втім, ти можеш мене випробувати.
— Добре, – відповів чоловік, – озирнися назад.
Обернувся солдат, бачить – рухається на нього з риком, великий ведмідь.
— Ого! – крикнув солдат. – Я тебе по носі почешу, і пропаде у тебе охота гарчати! – Він приклав рушницю і вистрілив прямо ведмедеві в ніс. Звалився ведмідь на землю і не ворухнувся.
— Я бачу, – сказав незнайомець, – хоробрості в тебе достатньо; але є у мене ще одна умова, і ти повинен її виконати.
— Якщо це мені не завадить залишитися праведником, – відповів солдат, який прекрасно зрозумів, з ким він має справу, – а то я ні за які блага на світі не погоджуся.
— Це ти сам зрозумієш, – відповів зелений камзол. – За ці сім років ти не повинен митися, бороди і волосся не причісувати, нігтів не обрізати і "Отче наш" не читати. Дам я тобі камзол і плащ, і будеш ти їх цей час носити. Якщо за ці сім років ти помреш, то будеш ти мій, а залишишся в живих, будеш вільний, та до того ж все своє життя багатий.
Згадав солдат про свою велику потребу і що не раз доводилося йому зі смертю зустрічатися, от і вирішив він і на цей раз наважитися, – і погодився. Зняв чорт свій зелений камзол, подав його солдату та сказав:
— Будеш цей камзол носити, і якщо треба щось робити руку в кишеню, буде в ньому завжди грошей повно.
Здер він з ведмедя шкуру і каже:
— Нехай вона буде тобі замість плаща і підстилки для спання: ти повинен на ній спати і ні на яку іншу постіль не лягати. Із – за цієї одежі будуть тебе називати ведмежатником. – Тоді чорт і зник.
Натягнув солдат камзол, миттю руку в кишеню сунув і глядь – гроші. Накинув він на себе ведмежу шкуру і пустився в дорогу. У настрої він був хорошому і нічого не пропускав такого, що здавалося йому приємним, ну і грошей він не шкодував, звичайно. У перший рік справи йшли нічого, а на другий рік він став вже виглядати, як чудовисько. Волосся покривали майже все обличчя, борода була схожа на шматок шерсті, на пальцях відросли нігті, а обличчя було у нього настільки вкрите брудом, що коли б посіяти на ньому салат, то він неодмінно зійшов би. Хто його бачив, той від нього тікав, але так як він усюди роздавав гроші бідним людям і ті за нього молилися, щоб за ці сім років він не помер, то він завжди знаходив собі притулок. На четвертому році він зайшов якось в їдальню, але господар не хотів його приймати і навіть не пустив його до стайні, щоб коней не налякати.
Але коли ведмежатник поліз в кишеню і дістав повну пригорщу дукатів то господар подобрів і дав йому кімнату в оренду; однак він взяв з нього обіцянку нікому на очі на показуватися, – щоб не пішла про його готель погана чутка.
Ось сидів ведмежатник ввечері один і від усього серця бажав, щоб мерщій пройшли ці сім років. Раптом почув він у сусідній кімнаті гучні стогони. А серце було у нього жалісливе, він відкрив двері і побачив якогось старого, який плакав і заламував над головою руки. Підійшов ведмежатник поближче, але чоловік схопився, збираючись втекти. Почувши людський голос, він зніяковів, але ведмежатникові вдалося ласкавими промовами заспокоїти його, і той пояснив йому причину свого горя. Старий розповів, що він мало – помалу марнотратив своє майно, і тепер йому з дочками доводиться терпіти злидні, що він так бідний, що навіть не в змозі розплатитися з господарем готелю і його за це посадять у в'язницю.
— Якщо в цьому все ваше горе, – сказав ведмежатник, – то грошей у мене вистачить.
Він велів покликати господаря, сплатив йому і сунув до кишені нещасному додачу ще повний гаманець золота.
Старий зрозумів, що він від усіх бід позбувся, і не знав вже як йому і віддячити.
— Підемо разом зі мною, – сказав він йому, – у мене дочки дуже красиві, вибирай собі одну з них в дружини. Якщо дочка почує, що ти для мене зробив, вона відмовлятися не стане. Правда, вигляд у тебе дещо дивний, але вона вже тебе приведе в порядок.
Це ведмежатникові дуже сподобалося, і він пішов разом з ним.
Побачила його старша дочка і, подивившись на його обличчя, так жахнулася, що навіть скрикнула і втекла. А середня хоча і залишилася, але розглядала його з ніг до голови, а потім сказала:
— Як мені взяти собі чоловіка, який втратив людську подобу? Мені б вже більше сподобався голий ведмідь, якого я одного разу бачила і який видавав себе за людину: на тому принаймні була гусарська шинель і білі рукавички. Якби він був тільки потворний, то я могла б до нього, мабуть, звикнути. Але наймолодша сказала:
— Милий татусю, це людина, має бути, хороша, раз він виручив вас з біди. Якщо ви за це пообіцяли йому наречену, то слово треба стримати.
Шкода, що обличчя в ведмежатника було вкрите брудом і заросло волоссям, а то можна було б побачити, як застрибало серце у нього від радості, коли почув він ці слова. Він зняв каблучку з пальця, переломив її надвоє, дав їй половину, а іншу у себе залишив. І написав на її половині своє ім'я, а на своїй половині її ім'я, і просив зберігати дбайливо свою частину персня. Він став збиратися в дорогу і сказав на прощання:
— Мені треба йти ще три роки, і якщо я не повернуся, то ти вільна і вважай, що я помер. Але проси Господа Бога, щоб він зберіг мені життя.
Одяглася бідна наречена у все чорне, і коли думала про свого нареченого, у неї на очах виступали сльози. Від своїх сестер терпіла вона одні тільки насмішки і знущання.
— "Ти ж не забудь, – говорила старша, – коли будеш протягувати йому руку, він вдарить тебе лапою."
— "Бережись, – говорила середня, – ведмеді – вони люблять солодке; якщо ти йому сподобаєшся, він тебе з'їсть."
— "Ти завжди повинна виконувати його волю, – продовжувала старша, – а не те почне він гарчати."
А середня говорила:
— "А весілля – то буде якесь веселе! Ведмеді – вони здорово вміють танцювати!"
Наречена мовчала і збити з пантелику себе не дозволила. А ведмежатник мандрував тим часом по світлу з одного місця в інше, де міг – робив людям добро і щедро допомагав біднякам, щоб вони за нього молилися. Нарешті, коли настав останній день цих семи років, він вийшов знову в ліс і сів під деревами. Незабаром засвистів вітер, з'явився перед ним чорт і подивився на нього з докором. Кинув йому потім старий камзол і зажадав у нього назад свій зелений.
— На цьому ще не кінець, – сказав хлопець, – ти повинен спочатку мене помити і почистити.
І хотілося чорту чи ні, а довелося йому принести води, обмити ведмежатника, волосся йому причесати і нігті обрізати. І став він після того виглядати, як хоробрий воїн, і став куди красивіше, ніж раніше.
Чорт, на щастя, забрався, і у ведмежатника зробилося на серці легко. Пішов він в місто, замовив собі гарний оксамитовий камзол, сів у карету, запряжену четвіркою сивих коней, і попрямував до будинку своєї нареченої. Його ніхто не впізнав, а батько прийняв за важливого полководця і повів до кімнати, де сиділи його дочки. Вийшло так, що посадили його якраз між двома старшими; вони налили йому вина, поклали йому найкращі страви, думавши, що більш красивого чоловіка на світі їм жодного разу не доводилося бачити. А наречена, та сиділа навпроти нього в чорній сукні. Вона ні разу не глянула й слова не вимовила. Нарешті він питає у батька, чи згоден той видати одну зі своїх дочок за нього заміж; тут схопилися обидві старші, втекли до себе в кімнату, збираючись надіти найрозкішніші сукні; кожна з них уявляла, що вона і є та сама, яку він обрав. Але тільки незнайомець залишився наодинці зі своєю нареченою, негайно дістав половину кільця і кинув його в кухоль з вином і подав їй через стіл. Вона взяла кухоль, випила і знайшла на дні половину кільця, і серце у ній так і забилося. Дістала вона іншу половину кільця, яку носила на намисті, приклала її до тієї, і виявилося, що обидві частини якраз припали одна до іншої.
І сказав він:
— Я твій наречений, якого ти бачила в образі ведмежатника; але по милості божій повернувся до мене знову мій людський вигляд, і я став знову нормальним.
Він підійшов до неї, обняв її і поцілував. Тим часом з'явилися обидві сестри в красивому вбранні, але, побачивши, що красень дістався молодшій, і дізнавшись, що це був ведмежатник, вони в гніві і люті вибігли з кімнати; і одна втопилась у колодязі, а інша повісилася на дереві.
Увечері хтось постукав у двері; відкриває наречений і бачить, що це чорт в зеленому камзолі; і каже чорт:
— Ось бачиш, тепер мені дісталося дві душі замість твоєї однієї.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: