ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Віслюк
Віслюк

Жили колись на світі король і королева. Вони були багаті, і було у них все, що вони тільки хотіли, але дітей у них не було. День і ніч горювала через те королева і говорила:
— Я – немов поле, на якому нічого не росте.
Нарешті виконав Господь її бажання: народилося у неї дитя, але було воно схоже не на людське дитя, а був це маленький віслючок. Як побачила це мати, стала кричати і скаржитися, що вже краще б їй зовсім не мати дітей, чим мати якогось віслюка, і вона веліла кинути його в річку на поживу рибам. Але король сказав:
— Ні, раз Бог його нам послав, то нехай він буде моїм сином і спадкоємцем, а після моєї смерті сяде на королівський трон і носитиме королівську корону.
Ось стали віслюка виховувати. Почав віслюк підростати, і відросли у нього швидко вуха. Був ослик веселий, все стрибав та грався, і дуже він любив музику, що якось відправився він до знаменитого музиканта і каже:
— Навчи мене своєму мистецтву, щоб я міг грати на лютні так само добре, як і ти.
— Ах, мій милий принце, – відповів музикант, – це вам буде важко, ваші «пальці» зовсім до такої справи не пристосовані, вони занадто великі, і я побоююся, що струни не витримають.
Але ніякі вмовляння не допомогли, – віслюку дуже хотілося грати на лютні; він був упертий та старанний і зрештою навчився грати так само добре, як і сам учитель.
Одного разу вийшов принц на прогулянку і підійшов до криниці, глянув туди і побачив у дзеркально – ясній воді своє осляче обличчя. І він так сильно через це засмутився, що пішов бродити по світу і взяв собі в супутники одного тільки вірного товариша.
Вони бродили разом по різних місцях і прийшли, нарешті, в одне королівство, де керував старий король, у якого була єдина дочка, притому дуже красива. І сказав віслюк:
— Ми тут деякий час пробудемо. – Він постукав і крикнув: – Гість біля воріт! Відкрийте двері, дайте увійти!
Але йому двері не відкрили. І всівся ослик біля воріт, взяв свою лютню і заграв на ній двома передніми ногами, та так прекрасно. Сторож від здивування витріщив очі, побіг до короля і каже:
— Сидить біля воріт молодий віслюк, грає на лютні, та так красиво, немов майстер.
— Так ти впусти музиканта сюди, – сказав король.
Але тільки увійшов ослик в замок, почали всі над ним сміятися. І ось помістили ослика разом зі слугами, де його і годували, проте він розсердився і сказав:
— Я не якийсь там простий віслюк, я знатний ВІСЛЮК.
А йому і говорять:
— Раз так, то сідай тоді разом з воїнами.
— Ні, – каже він, – я хочу сидіти поруч з королем.
Засміявся король і весело промовив:
— Гаразд, ослику, нехай буде по – твоєму, іди до мене.
А потім король питає:
— Віслюче, а тобі подобається моя дочка?
Повернув ослик голову до неї, подивився на неї, кивнув і каже:
— Надзвичайно подобається, вона така прекрасна, що подібної я ні разу не бачив.
— Ну, так сідай з нею поруч, – відповів король.
— Це якраз мені і личить, – відповів ослик і всівся з нею поруч, їв і пив і поводив себе пристойно і охайно.
Пробув благородний віслюк при королівському дворі не мало часу і подумав: "Що користі з того, треба все – таки додому повертатися." Він засмутився, з'явився до короля і попросив його відпустити. Але король його полюбив – і каже:
— Що з тобою, ослику? Вигляд у тебе такий сумний, вмирати, чи що, задумав? Залишайся у мене, я тобі дам все, чого ти тільки забажаєш. Хочеш золота?
— Ні, – відповів ослик і похитав головою.
— Хочеш коштовностей і прикрас?
— Ні.
— Хочеш половину мого королівства?
— Ах, ні.
І сказав король:
— Якби мені тільки знати, що могло б тебе втішити! Хочеш мою красуню – дочку в дружини?
— Ах, мені б дуже хотілося з нею одружитися, – сказав ослик, і став раптом такий веселий і радісний, бо це якраз і було те, чого він бажав.
І було відсвятковано велике і пишне весілля. Ввечері, коли нареченого і наречену повели в відпочивальню, захотілося королю дізнатися, чи буде ослик тримати себе стримано, як личить, і ось він велів одному із слуг сховатися в відпочивальні.
Коли молоді залишилися наодинці, закрив наречений двері на засув, озирнувся навколо і, побачивши, що вони абсолютно одні, скинув раптом свою ослячу шкуру, – і став перед принцесою прекрасний юнак.
— Ось бачиш, – сказав він, – хто я насправді, тепер ти бачиш, що я гідний тебе.
Зраділа наречена, поцілувала його і всім серцем його полюбила. Але ось настав ранок, він піднявся, натягнув на себе знову свою звірячу шкуру, і жодна людина не могла би здогадатися, хто під нею ховається.
А тут незабаром прийшов король і каже:
— Ось наш ослик і повеселішав! А тобі – то, мабуть, сумно, – сказав він своїй дочці, – адже ти отримала в чоловіки не людину!
— Ах, ні, милий батько, я його так люблю, ніби він найкрасивіший на світі, і хочу з ним прожити все своє життя.
Здивувався король, але слуга, який ховався в відпочивальні, прийшов і про все розповів королю.
І сказав король:
— Ніколи не повірю, що це правда.
— Тоді на іншу ніч самі поспостерігайте, і ви побачите це на власні очі. Знаєте що, мій король, ви заховайте від нього ослячу шкуру і киньте її в вогонь, – аж тоді нареченому доведеться показатися в своєму справжньому вигляді.
— Порада твоя хороша, – сказав король.
І от ввечері, коли молоді поснули, він пробрався до них в відпочивальню і, підійшовши до ліжка, побачив у місячному сяйві сплячого стрункого юнака, і лежала поруч на підлозі знята шкура. Король її взяв, звелів розвести на дворі велике багаття і кинути в нього шкуру, і сам був присутній при цьому, поки вона вся не згоріла дотла. Але королю захотілося побачити, як буде юнак поводитися без вкраденої у нього шкури, і він всю ніч сторожив і прислухався.
Коли юнак виспався, тільки стало світати, він піднявся і хотів натягнути на себе ослячу шкуру, але її він не знайшов. Він злякався і сказав в печалі і страху:
— Я бачу, що мені треба звідси тікати.
Він вийшов зі спальні, але біля дверей стояв король і сказав йому:
— Син мій, куди ти поспішаєш, що ти задумав? Залишайся тут, ти юнак красивий, і тобі йти звідси немає чого. Я дам тобі половину свого королівства, а після моєї смерті ти успадкуєш все.
— Якщо так, то я хочу, щоб хороший початок мав і хороший кінець, – сказав юнак, – я у вас залишаюся.
І віддав старий – король йому півкоролівства; а коли через рік він помер, юнак отримав все королівство, а після смерті свого батька ще до того ж і інше, і він жив у великому багатстві разом із своєю нареченою.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: