ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Веретено, човник і голка
Веретено, човник і голка

Жила на світі одна бідна дівчина. Батько й мати її повмирали, ще як вона була маленька. Край села в невеличкій хатині мешкала її тітка, сама – самісінька. Вона пряла, ткала й шила і тим заробляла собі на хліб. Стара взяла сирітку до себе. Привчила її до праці й виховала скромною та чесною.
Коли дівчині було вже п'ятнадцять років, стара захворіла. Покликала її до свого ліжка, ніжно поглянула на неї й сказала:
— Донечко, я відчуваю, що вже не підведуся – надходить мій смертний час. Залишаю тобі хатину – тут ти матимеш притулок від вітру й негоди, – а до того ще веретено, човника й голку – ними ти зароблятимеш собі на хліб щоденний.
Потім поклала руки їй на голову, благословила її й сказала:
— Будь доброю, то й тобі буде добре.
Потім закрила очі та й померла. Коли її несли ховати, дівчина йшла за труною й гірко плакала, віддаючи їй останню шану.
Тепер дівчина зосталася в хатині зовсім сама. Вона старанно пряла, ткала й шила, і в усякому ділі їй щастило. Льону в коморі наче прибувало само собою, а як, бувало, скрутно, вона полотно або килимок чи пошиє сорочку, то зараз знаходиться покупець і щедро платить.
Отож вона не бідувала, а ще й з іншими трохи поділитись могла.
А в той час королівський син мандрував по країні, шукаючи собі наречену. Бідної він не смів вибрати, а багатої не хотів. І він сказав собі:
— Дружиною мені буде та, котра і найбагатша, і найбідніша.
Приїхавши в село, де жила та дівчина, він спитав, як і скрізь робив, котра відданиця тут найбагатша, а котра найбідніша.
Спочатку йому назвали найбагатшу. А найбідніша, певне, та, сказали, що в маленькій хатині аж край села. Багата сиділа перед своєю хатою набундючена, в пишному вбранні, і тільки – но королевич під'їхав до двору, встала, вийшла йому назустріч і низько вклонилася. Він подивився на неї, але не промовив ні слова й поїхав далі. А коли під'їхав до хатини бідної дівчини, та не сиділа перед хатою, а була в кімнатці.
Королевич зупинив коня, заглянув у вікно, куди ясно світило сонце, й побачив, що дівчина сидить за прядкою і старанно пряде.
Коли вона підвела голову й помітила, що на неї дивиться королевич, то вся зашарілась, як троянда, опустила очі і ще пильніше стала прясти. Чи нитка й далі прялася тонка та рівна, я цього не знаю, але дівчина пряла доти, аж доки королівський син поїхав далі.
Тоді вона підійшла до вікна, відчинила його й сказала: «Ой, як же душно в кімнаті!» І дивилася вслід королевичу, поки зникла вдалині біла пір'їна на його шапці.
Дівчина знову сіла до роботи і пряла далі. І пригадалась їй одна пісенька, що її стара тітка іноді співала, сидячи за роботою. От вона й собі заспівала ту пісеньку:

Тонку ниточку, веретенечко, спряди,
Мого милого під віконце приведи

Та що це? Веретенце вмить вистрибнуло у неї з рук, тоді у двері, надвір; і коли здивована дівчина встала подивитись, куди ж воно побігло, то побачила, що веретенце жваво потанцювало полем, а за ним простяглася блискуча, золота нитка, і врешті воно зникло з очей.
Дівчина, не маючи більше веретена, сіла за верстак, узяла човника і почала ткати.
А веретенце стрибало все далі й далі, і саме тоді, коли нитка закінчилась, воно спинилось біля королевича.
— Що це таке? – вигукнув він. – Чи не хоче веретено показати мені дорогу?
Повернув свого коня і поїхав, куди його вела золота нитка.
А дівчина сиділа за роботою й співала:

Витчи, човнику, ти гарненький килимок,

Хай до хатоньки завітає женишок.

І раптом човник вистрибнув з рук, плигнув на поріг, а з порога надвір. А перед порогом він став ткати килим, та такий гарний, якого ще й ніхто не бачив. З боків на ньому цвіли троянди й лілеї, а посередині на золотому тлі плелися зелені рослини, стрибали зайчики, танцювали журавлі, з кущів вистромляли голови олені й сарни, зверху на вітах сиділи барвисті птахи – як живі, тільки що не співали.
А човничок стрибав сюди – туди, і здавалося, ніби килим росте сам собою.
Зоставшись без човника в руках, дівчина взяла голку й сіла шити. А кладучи стібки, заспівала:

Гостра голочко, ший рівненько, вишивай,
Іде милий мій – гарно хату прибирай.

Враз голка вистрибнула в неї з пальців і, як блискавка, стала метатись сюди – туди по хаті.
Але насправді то поралися невидимі духи. Вони позастеляли столи, ослони зеленим сукном, стільці оксамитом, а на вікнах повісили шовкові завіси.
Тільки – но голка зробила останній стібок, як дівчина побачила в вікні біле перо на шапці в королевича, що його веретено вело золотою ниткою. Він зіскочив з коня, пройшов по килиму до хати і, вступивши досередини, побачив дівчину в убогій одежині, але та дівчина в ній цвіла, наче троянда на кущі.
— Ти відразу найбідніша й найбагатша, – сказав він до неї, – іди зі мною і станеш мені дружиною.
Вона нічого не промовила, тільки подала йому руку. А він поцілував її, вивів надвір, посадив на коня і привіз у королівський палац, де бурно й весело справили весілля.
А веретено, човника й голку поклали в скарбницю, де вони й досі зберігаються з великою шаною.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: