ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Брат – Веселун
Брат – Веселун

Була колись велика війна, і коли вона закінчилася, багато солдат пішло у відставку. Отримав і Брат – Веселун відставку і на додачу всього лише солдатський хлібець і чотири карбованці; з тим і пустився він у дорогу. А сидів край дороги святий Петро в образі жебрака. Коли Брат – Веселун проходив мимо, став жебрак милостиню у нього просити;
А той відповідає:
— Милий мій жебрак, що ж мені тобі подати? Був я в солдатах і ось отримав відставку, і є у мене всього – на – всього один лише хлібець солдатський та чотири карбованця; як витрачу їх, доведеться мені теж, як і тобі, милостиню просити. Але все ж таки я тобі що – небудь подам.
Розділив він хлібець на чотири частини, дав апостолу частину та ще й один карбованець . Подякував йому святий Петро і пішов собі далі, всівся знову в образі іншого жебрака біля дороги, де проходив солдат. Підійшов солдат, а той попросив знову, як і минулого разу, подати йому милостиню. Відповів Брат – Веселун те ж саме, що і тоді, і дав йому знову чверть хлібця та карбованець. Подякував святий Петро, пішов собі далі і сів утретє на дорозі, в образі іншого жебрака, і попросив у Брата – Веселуна милостиню. Подав йому Брат – Веселун і втретє чверть хлібця та третій свій карбованець. Подякував йому святий Петро, і Брат – Веселун пішов далі, і залишилося у нього всього лише хліба окрайчик та один карбованець. Ось і зайшов він з цим в їдальню; хлібець поїв, а на карбованець велів подати собі пива. Закусив він і вирушив далі, а йому назустріч знову святий Петро в образі відставного солдата і каже йому:
— Здорово, товаришу! Не даси мені хліба шматок та карбованець, щоб випити трохи?
— Де ж мені взяти їх? – Відповів Веселун. – Отримав я відставку та хлібець солдатський і чотири карбованця. Зустрів по дорозі трьох жебраків, дав кожному з них по чверті хлібця та грошима карбованцю. Останній кусочок я в їдальній з'їв, а на останній карбованець трохи випив. Тепер у мене в кишені пусто, і якщо у тебе теж немає нічого, то, мабуть, підемо разом з тобою милостиню просити.
— Ні, – відповів святий Петро, – от цього якраз і не потрібно: я трохи знайомий з лікарським ремеслом і заробити собі зможу, скільки мені буде треба.
— Так, – сказав Брат – Веселун, – але в цій справі я нічого не тямлю, і виходить, що доведеться мені милостиню йти просити одному.
— Ну, а ти іди зі мною разом, – сказав святий Петро, – якщо я що зароблю, дам тобі половину.
— Це справа для мене підходяща, – сказав Брат.
І ось пішли вони разом. Підійшли вони до одного селянського дому і чують там плач і крик; увійшли вони в будинок, а лежить там чоловік важко хворий і вже при смерті; його дружина голосить і плаче.
— Перестань плакати і кричати, – сказав святий Петро, – я готовий твого чоловіка вилікувати. – Дістав він з кишені мазь і вмить зцілив хворого; той міг встати і став абсолютно здоровий. Ось чоловік з дружиною і говорять:
— Як же нам вас віддячити? Що дати вам за це?
Але святий Петро прийняти нічого не побажав; і чим більше його просили, тим він більше відмовлявся. Тут Брат – Веселун штовхнув святого Петра і каже:
— Так візьми ти що – небудь, адже нам знадобиться.
Принесла, нарешті, селянка ягня і каже святому Петру, щоб він його взяв, а той брати не хоче. Тут Веселун відвів його в сторону і каже:
— Так бери ти, нам же знадобиться.
І сказав, нарешті, святий Петро:
— Ну, ягня я візьму, але нести його не буду; якщо хочеш, то неси його сам.
— Так справа це неважка, – сказав Брат – Веселун, – я його понесу, – і він звалив ягняти собі на плечі. Пішли вони далі і прийшли до лісу. Стало Брату – Веселуну важко нести ягнятко; був він голодний і каже святому Петрові:
— Глянь, ось і містечко гарне, тут ми могли б ягня зварити і з'їсти.
— Що ж, я згоден, – відповідав святий Петро, – але куховарити я не вмію. Якщо хочеш варити, то ось тобі і котел, а я, поки м'ясо звариться, піду погуляю. Але ти не смій починати їсти, поки я не повернуся, а прийду я вчасно.
— Ну, йди собі, – сказав Брат, – я вже впораюсь, зварити його зумію.
І святий Петро пішов, а Веселун зарізав ягня, розвів багаття, кинув м'ясо в котел і почав варити. Ягня уже готове, а апостола все немає. Витягнув тоді він їжу з котла, розрізав його і знайшов серце.
— Це, мабуть, найсмачніше, – сказав він, спробував його і, з'їв його повністю. Вернувся святий Петро й каже:
— Можеш з'їсти всього ягня, а я з'їм одне тільки серце, дай мені його.
Взяв Брат – Веселун ніж і виделку і вдав, ніби усередині шукає його в м'ясі, але ніяк не може знайти. Нарешті, не довго думаючи, каже:
— Тут його немає.
— Ну, а куди ж воно могло подітися? – Питає апостол.
— Це вже я не знаю, – відповів Веселун. – Але ти тільки подумай, які ми з тобою обидва дурні: шукаємо у ягня серце, а нікому з нас і в голову не прийде, що у ягняти то серця не буває!
— Е, – сказав святий Петро, – та це ти щось вигадуєш! Адже у кожної тварини мається серце, чому ж не бути йому і у ягняти.
— Ні, братику, так воно і є, немає у ягняти серця.
— Ну, добре, – сказав святий Петро, – раз немає серця, так мені тоді нічого і не треба, можеш всього ягня сам з'їсти.
— Ну, чого зараз не доїм, то візьму з собою в ранець, – сказав Брат. З'їв половину ягняти, а решта собі в ранець засунув.
Пішли вони далі, і зробив святий Петро так, що через дорогу, по якій їм треба було проходити, раптом стала протікати велика річка. Святий Петро й каже:
— Іди ти вперед.
— Ні, – каже Брат – Веселун, – йди ти вперед, – а сам подумав: "Якщо він не перейде річку, я тут залишуся."
Увійшов святий Петро в воду, і була вона йому всього лише по коліно. Зібрався і Веселун переходити вбрід, і раптом річка стала глибше, і вода виявилася йому по шию. Тут він як закричить:
— Брате, допоможи мені!
А святий Петро й каже:
— А ти готовий зізнатися, що ти з'їв серце ягняти?
— Ні, – відповів він, – я його не їв.
І стала тоді вода прибувати і дійшла йому до самого рота.
— Допоможи мені, братику! – Заволав солдат.
А святий Петро й каже йому знову:
— А ти готовий зізнатися, що ти з'їв серце ягняти?
— Ні, – відповів він, – я його не їв.
Але святому Петру все – таки не хотілося, щоб солдат потонув, і повелів він воді відійти і допоміг йому перейти.
Пішли вони далі і прийшли в одне королівство; почули вони там, що королівна лежить хвора, при смерті.
— Хо-хо, братику, – каже солдат святому Петру, – ось вже буде нам заробіток і на віки вічні вистачить.
Здалося йому, що святий Петро йде недостатньо швидко.
— Ти, брате люб'язний, ходи швидше, ноги піднімай вище, – говорить він йому, – щоб з'явитися нам якраз вчасно.
А святий Петро йшов все повільніше, як його Брат – Веселун не гнав, не підштовхував; і почули вони, нарешті, що королівна вже померла.
— От тобі й на, – каже Веселун, – а все це через те, що ти йшов ніби спросоння.
— Та ти заспокойся, – відповів святий Петро, – я в силах не тільки хворих лікувати, але можу і мертвих воскрешати.
— Ну, коли так, – сказав той, – це мені подобається, тут принаймні заробимо ми з тобою цілих півкоролівства.
Прийшли вони в королівський замок, і були там всі у великій печалі; але святий Петро оголосив королю, що він готовий його дочку воскресити. Привели його до неї, а він і каже:
— Принесіть мені казанок з водою.
Принесли йому казан з водою, і велів він, щоб всі вийшли, і дозволив залишитися з ним одному лише Брату – Веселуну.
Потім розрізав він покійницю на шматки, кинув їх у воду, розвів вогонь під казаном і почав варити. Відвалилося від кісток м'ясо, вийняв він білі кістки, поклав їх на стіл в належному порядку. Тільки він це зробив, вийшов і тричі промовив: "В ім'я пресвятої трійці, мертва, встань." Тільки він це сказав в третій раз, піднялася королівна – жива, здорова і красива. І був король з цієї нагоди у великій радості і сказав святому Петрові:
— Проси в мене що хочеш, і якщо то буде навіть половина мого королівства, я її тобі віддам.
Але відповів святий Петро:
— Я за це нічого не хочу.
"Ох, ти дурень який!" – Подумав Веселун, відвів свого товариша в бік і каже:
— Не будь ти таким дурнем; якщо ти нічого не хочеш, то мені що – небудь та треба.
Але святий Петро не побажав собі нічого; а король зауважив, що другу його хочеться що – небудь отримати, і він велів своєму скарбникові насипати йому повний ранець золота.
Пішли вони далі. Прийшли в ліс, ось святий Петро й каже Брату:
— Давай тепер золото ділити.
— Гаразд, – відповів солдат, – давай ділитися.
І поділив святий Петро золото, але розділив його на три частини.
Подумав Брат – Веселун: "Що це у нього за заскок такий? Ділить все на три частини, а нас – то двоє."
Але святий Петро сказав:
— Ось я розділив правильно: одна частина мені, інша тобі, а третя частина тому, хто з'їв серце ягняти!
— О, та це ж я його з'їв! – Відповів Веселун і швидко згріб золото собі у кишеню, – вже в цьому ти мені повір.
— Як же так, – сказав святий Петро, – адже у ягняти – то серця немає?
— Е, та ти що, брате, як це ти думаєш! Адже у ягняти, як і у всякої іншої тварини, серце є; отчого б йому одному не мати його?
— Ну, добре вже, – сказав святий Петро, – отримуй золото ти один, але більше залишатися з тобою я не хочу, піду тепер я один.
— Як хочеш, люб'язний, – відповів солдат, – щасливою тобі дороги.
І пішов святий Петро іншим шляхом, а Брат – Веселун подумав: "Так воно й на краще, що він від мене забрався, дивовижний, треба сказати, святий."
І хоча у солдата грошей було достатньо, але поводитись він з ними не вмів, витратив він їх усі, і через деякий час у нього знову грошей не стало. А прийшов він у той час в одну країну і почув, що там померла королівна.
"Хе-хе, – подумав він, – буде мені вдача, я її воскрешу і вже велю сплатити собі як слід." З'явився він до короля і запропонував йому воскресити померлу. А король чув, що ходить якийсь відставний солдат і воскрешає мертвих, і подумав, що Брат – Веселун і є той самий чоловік; але так як він йому не довіряв, то запитав спершу у своїх радників, і ті сказали, що він може ризикнути, – все одно, мовляв, дочка його мертва.
Ось звелів Веселун налити в казанок води і всім з кімнати вийти. Розрубав він померлу королівну на частини, кинув їх у воду, розвів вогонь так само, як, бачив він, робив це святий Петро. Почала вода кипіти, і відвалилося м'ясо, вийняв він із котла кістки і розклав їх на столі; але він не знав, в якому порядку їх класти, і всі їх переплутав. Став він перед кістками і каже: "В ім'я пресвятої трійці, мертва, встань!" Промовив він це тричі, але кістки ніяк не поворухнулися. Виголосив він тоді ці слова ще тричі, але все було даремно.
— Ну, чортова дівка, вставай, – крикнув він, – а не так, то погано тобі буде!
Тільки він це вимовив, як раптом влазить в віконце святий Петро в колишньому образі відставного солдата і каже:
— Ей, нечестивець, ти що це тут затіяв? Як може мертва встати, якщо ти всі кістки у ній переплутав?
— Люб'язний брате, та я ж старався, як міг, – відповів він.
— Ну, на цей раз я тебе з біди виручу; але повинен тобі сказати, що якщо ти ще затієш що – небудь подібне, потрапиш у велику біду. А крім того, не смій ти просити чи брати що – небудь у короля.
Склав святий Петро кістки в належному порядку і тричі промовив:
"В ім'я пресвятої трійці, мертва, встань," – і королівна встала, і була здорова і так само прекрасна, як колись. Вийшов потім святий Петро знову через віконце. Зрадів Брат – Веселун, що все так добре обійшлося, але прикро йому стало, що не може він нічого брати. "Хотілося б мені знати, – подумав він, – що це у нього за такі примхи, – однією рукою дає, а іншою відбирає; немає в цьому ніякого сенсу." Запропонував король Веселуну попросити у нього все чого він забажає. Солдат не міг нічого взяти, але все – таки хитрістю і натяками він зробив так, що король велів відсипати йому повний ранець золота, з тим і відправився він далі. Виходить солдат, а біля воріт стоїть святий Петро й каже:
— Бач, що ти за людина, адже я ж тобі заборонив що – небудь брати, а ти ось повний ранець золота набрав!
— А я – то при чому, – відповів Брат, – якщо мені його сунули.
— А я тобі кажу, щоб ти в іншій раз подібних речей не робив, а не те погано тобі доведеться.
— Е, брат, та ти вже про це не турбуйся: тепер є у мене золото, чого мені зараз перемиванням кісток займатися!
— Так, – сказав святий Петро, – але чи довго золото протримається! А щоб ти не вступав знову на стару дорогу, дам я твоєму ранця силу, щоб усе, чого ти забажаєш, в ньому і залишалося. Прощай, тепер мене більше не побачиш.
— З Богом! – Сказав Веселун, а сам подумав: "Я радий, що такий дивакуватий малий йде, вже слідом за ним я не піду." А про чарівну силу ранця він і думати перестав.
Побував Брат – Веселун зі своїм золотом всюди; все його програв, розтратив, як і в перший раз. І залишилося у нього під кінець всього лише чотири карбованця.
Проходив він якось повз їдальні і подумав: "Ну, кінець моїм грошиками" – і попросив подати йому на три карбованця пива і хліба на карбованець. Ось сидить він собі і п'є, а сам чує запах смажених гусей. Подивився навкола і бачить, що господар двох гусей в духовці залишив. Згадав він тут, що говорив йому одного разу його товариш: якщо побажає він що в ранці мати, то у нього і буде.
"Е, треба б це на гусях випробувати!" Він вийшов і каже за дверима:
— Хочу, щоб два смажених гусака з духовки в ранець до мене потрапили.
Тільки він це вимовив, відкриває ранець, дивиться – лежать в ньому два гусака.
— Ох, це добре! – Сказав він. – Ну, тепер я буду хлопець не промах, – він пішов на лужок і дістав з ранця своє їдло. Тільки почав він його їсти, а в цей час проходило двоє мужиків, і вони подивились на цілого гусака голодними очима. Подумав Брат – Веселун: "З мене й одного вистачить," – покликав він хлопців до себе і каже:
— Ну нате, беріть гусака і їжте за моє здоров'я.
Подякували вони і пішли з гусаком в їдальню; веліли подати собі півпляшки вина і хліба, витягли дарованого гусака і взялися за їжу. Дивиться господиня і каже своєму чоловікові:
— Там он двоє гусака їдять; подивись – но, чи не той це самий, що був у нас в духовці.
Побіг господар, бачить, а в духовці – то пусто.
— Ач, який злодійський народ, на халяву гусей їсти збираються! Зараз же заплатіть, а не то я вам боки начешу.
А ті двоє і кажуть:
— Ми зовсім не злодії, гусака подарував нам на тому лузі один відставний солдат.
— Та ви мені голови не морочте! Солдат тут і правда був, але пішов він, як людина чесна, за ним я стежив. Ви – злодії і повинні заплатити.
Але їм сплатити було нічим, – взяв тоді господар палицю і вигнав їх з закладу.
А Брат – Веселун йшов собі своєю дорогою і прийшов в одне місце, де стояв красивий замок, а поруч з ним була погана їдальня. Зайшов він в ту їдальню, попросився переночувати, але господар йому відмовив і пояснив:
— Місця у мене більше вільного немає, будинок повний знатних гостей.
— Ось така дивна річ, – сказав Брат, – йдуть до вас, а не в багатий замок.
— Так, – відповів господар, – є тому причина: хто попробував в тому замку поспати хоч одну ніч, живим назад не повертається.
— Що ж, якщо інші пробували, – сказав Брат, – то і я хочу спробувати.
— Ні, ви краще цього не робіть, – сказав господар, – а то головою поплатитесь.
— Так, але ж не відразу головою розплачуватись, – сказав він, – ви мені тільки дайте ключі та їжу по – смачнішу і що – небудь випити.
Дав йому господар ключі, їжі та випивки, і пішов з тим Веселун в замок; поїв він смачно і спати йому захотілося; ліг на землю, ліжка там не було. Незабаром він заснув, а вночі розбудив його страшний шум. Прокидається, бачить – в кімнаті дев'ять страшних чортів, зійшлися навколо нього й танцювати почали. А Брат – Веселун і каже:
— Танцюйте собі, скільки вам влізе, лише близько до мене не підступайте.
Але стали чорти напирати все ближче і ближче, і ось майже лізуть вже своїми мерзенними ногами в обличчя.
— Тихіше, тихіше, чортові привиди, – сказав він; а ті лізуть, напирають все ближче і ближче. Розлютився він і як крикне:
— Ей, ви, а не то я живо наведу порядок! – Вихопив ніжку стільця і кинув до них в круг.
Але дев'ять чортів проти одного солдата було дуже багато, і коли він бив одного з передніх, решта хапали його за волосся і безжально їх виривали.
— Чорт візьми, – кричав він, – зараз мені туго прийдеться, але стривайте! Усі дев'ять в мій ранець, марш! – І – раз – два – кинулися вони туди; зачинив він ранець і кинув його в кут. Стало раптом тихо, і Брат – Веселун влігся знову і проспав до самого ранку.
З'явився господар і той дворянин, якому належав замок, – хотілося їм подивитися, що тут з солдатом вийшло. Побачили вони його в повному порядку і веселим, здивувалися і питають:
— Що, хіба вам привиди нічого не зробили?
— Ще чого не вистачало! – Відповів Веселун. – Вони всі у мене вже в ранці. Ви можете тепер абсолютно спокійно жити в своєму замку; відтепер ні один не буде там розгулювати.
Дворянин подякував йому, нагородив щедро і запропонував залишитися у нього на службі, хотів його забезпечити на все життя.
— Ні, – відповів солдат, – я вже звик усюди бродити, піду собі далі.
І пішов звідти Брат, зайшов по дорозі в кузню і поклав ранець з дев'ятьма чортами на ковадло і попросив коваля і його підмайстрів вдарити як слід. Вдарили ті щосили великими молотами, і підняли чорти тужливе завивання. Відкрив солдат ранець, глядь – лежать вісім з них мертві, і тільки один, той, що сидів у складці, залишився в живих. Виліз чорт звідти і попрямував знову в пекло.
Довгий час ще мандрував по світу Брат – Веселун, нарешті постарів він і подумав про смерть; ось попрямував він до одного самітника, відомому своїм благочестям, і каже йому:
— Я від мандрівок втомився, хотілося б мені потрапити в царство небесне.
Відповів відлюдник:
— Є два шляхи: один з них широкий і приємний, він веде в пекло, а другий вузький і важкий – і веде він на небо.
"Був би я дурнем, – подумав Веселун, – якби надумав йти вузьким і важким шляхом."
Він зібрався і вирушив по широкій, приємною дорогою і підійшов до великих чорним воріт, а були то ворота пекла. Постукав у них він; виглянув сторож подивитися і дізнатися, хто там такий. Побачив він Брата – Веселуна, злякався, а був це саме той дев'ятий чорт, що сидів у солдата в ранці і вискочив з нього з синцем під оком. Тому він швидко засунув засув, побіг до старшого і каже:
— Там один хлопець з ранцем за плечима, хоче сюди увійти, але ви його ні за що не впускайте, а не те захочеться йому все пекло в ранець запроторити. Був я одного разу в тому ранці, і здорово він мене молотом відлупцював.
І крикнули Брату – Веселуну, щоб провалював він звідти, що його, мовляв, сюди не пустять ніяк.
"Якщо вони не хочуть, щоб я у них був, – подумав він, – то треба мені буде подивитися, чи не знайду я пристанища собі на небі. Треба ж мені десь та зупинитись."
Повернувся він і вирушив далі; йшов він, поки не прийшов до брами раю, і постукав туди. Святий Петро якраз в цей час сидів на сторожі біля брами. Брат – Веселун його зразу впізнав і подумав: "От і знайшов я старого дружка, тут справа піде краще."
Але святий Петро сказав:
— Ти що, хочеш на небо потрапити?
— Ти вже мене, брате, пусти, треба ж мені десь та зупинитися. Якби прийняли мене в пекло, то я сюди і не прийшов би.
— Ні, – сказав святий Петро, – тобі сюди не ввійти.
— Ну, раз не хочеш мене впускати, забирай тоді і свій ранець; раз так, то не хочу я мати від тебе нічого, – сказав Веселун.
— Що ж, давай його сюди, – сказав святий Петро.
Тоді солдат простягнув ранець крізь грати на небо, а святий Петро взяв його і повісив поруч зі своїм кріслом.
І каже тоді Брат – Веселун:
— А тепер хочу я сам до себе в ранець потрапити.
Шусть , і був він вже там і сидів тепер на небі, і довелося святому Петру там його і залишити.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: